Черговий кіпрський мул, а не визнання ПЦУ з боку чергової еллінської деномінації

03.11.2020 0 By NS.Writer

Днями, незважаючи на всю суєту суєт, пов’язану з черговими виборами, прозвучала гучна заява про те, що нашу ПЦУ визнала ще одна автокефальна церква, цього разу Кіпрська.

Але чи це так? Чи немає тут бажання видати бажане за дійсне? І витрактувати чергове гібридне визнання як повноцінне?

Чи немає тут бажання продати кіпрського мула, як повноцінного коня для ПЦУ та як віслюка для РПЦ МП? Спробуємо ґрунтовно розібратися. І для початку скажемо пару слів про те, що являє собою та сама Кіпрська автокефальна церква?

В адміністративному плані ця островна церковь складається з дев’яти єпархій зі статусом митрополій: Пафська, Кітійська,Кірінійськая, Лиімасольская, Морфська, Кіксько-Триллірійська, Константійско-Амохостська, Тамасько-Ориніська, Триміфунтська. Зазначимо, що Кірінійський таМорфський митрополити перебувають у Нікосії (столиці острівної держави) через турецьку окупацію північної частини держави. В юрисдикції Кіпрської православної церкви знаходиться більше 500 храмів і більше 40 монастирів. В даний час на окупованій частині острова залишається лише кілька сотень греків таарабів-маронітів.

А між тим Кіпрська православна церква сприяє розвитку туристичного бізнесу в країні. А на що їм ще жити? Не на продаж свічок та нерегулярні внески від російських та інших олігархів, що бажають потрапити в Царство Небесне не через покаяння, а через хабар? Адже число членів Кіпрської Православної церкви станом на 2018 рік оцінюється в 500 тис. осіб; а апетити ієрархів вельми великі, зважаючи на властивий їм візантійський синдром, тобто схильність до інтриг та розкішного житія.

У когось може виникнути питання: а що нам до визнання з того маленького острова, а населення там менше, ніж у Києві на лівому березі? Відповім так: кількість адептів-не покажчик істинності доктрини як такої. Відзначимо, що Кіпрська церква є однією з найдавніших Помісних Церков сходу і займає десяте місце в їх диптиху.

А ось наша перша теза (так би мовити не дати, не взяти). У 2019 році ПЦУ було визнано Православною Церквою Еллади та Олександрійським Патріархатом. У диптиху Помісних Церков, опублікованому на сайті Вселенського Патріархату, ПЦУ займає останнє, 15-е, місце.

Інші церкви не визнали, і тут йде процес купівлі-продажу і все того старого візантійського блудослов’я за канонічність та інше. А за цим всім стоїть підкилимна, але при цьому глобальна боротьба Царгорода та Совдепії за лідерство в світовому Православ’ї.

Але повернемося до наших баранів, тобто на острів кохання, на славний Кіпр. І коротко висвітлимо історію питання. Шлях до створення чергового гібриду там, на острові Венери (вона і Афродіти, якщо хто забув), був досить довгим, мабуть насіння не вистачало в зважаючи на затяжний еретиктильно-ментальної дисфункції місцевого ієрархату.

Отже, півтора роки тому, 18 лютого 2019 року, Священний синод Кіпрської Православної церкви, обговорив питання, щодо визнання Української Православної церкви. На засіданні духовенство Кіпру повністю підтримало автономність Української церкви та засудило агресію Росії по відношенню до неї. У підсумковому документі Синоду говориться: «у ситуації, що склалася представники Російської Православної церкви зобов’язані були з’явитися в церковну раду, заявити про свою позицію та почати діалог. Натомість вони проігнорували рішення Церковної Ради та втрутилися у внутрішні справи Української церкви. Вони не мали ніякого права чинити подібним чином ні з чим в майбутньому».

Начебто крок на зустріч нам, але не тут було, бо візантійська схильність до дворушництва, підкилимних ігор ітабажання доїти всіх маток, яких тільки можна, проявилася в подальшій історії питання, точніше історії хвороби, в тій самій дисфункції.

І ось Синод Кіпрської Православної церкви визнав «недійсними» священицькі та єпископські посвячення з колишніх УАПЦ та КП, а також відзначив відсутність церковної єдності на Україні. У повідомленні сказано, що кіпрська церква, що володіє двотисячолітнім досвідом, вважає неможливим задніми числами визнати хіротонії (посвячення), які проводилися «забороненими, відлученими або анафематствованнимі єпископами, чия заборона, відлучення або анафема, як ініціаторів церковного розколу на Україні». Ось таке прямо солодке блудослів’я, вишуканий благоєлей для московсько-ординських ушів.

А взагалі хто їх питав? Це внутрішня справа України та Царгорода; ви, кіпріоти, що хочете бути в кожній дупі затичкою? Або цензорами всього християнського світу? Але при цьому і невігластво дрімуче: забули вони і про канонічне право, і про святоотцівську мудрість.

Ну і до середини осені минулого року, лідер кіпрської церковної групировки, архієпископ Хризостом II, заявляв, що церковний конфлікт в Україні «завдасть шкоди єдності всього православ’я» та пропонував посередницькі послуги з метою нормалізації ситуації. Так, приймаючи в жовтні 2019 року в архієпископському палаці у Нікосії голову Імператорського православного палестинського товариства (пафосне прикриття для гебешних ігор) товарища Сергія Степашина, предстоятель Кіпрської церкви дав зрозуміти, що залишається прихильним, щодо ідеї єдності православ’я на Україні та у своєї позиції в цьому питанні не змінює.

Однак на початку листопада 2019 року він вже заявив, що не поділяє ні позиції Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, який відмовився поминати архієпископа Афінського та всієї Еллади Ієроніма II, ні очолюваної останнім Елладської Православної церкви, яка визнала право Патріарха Константинопольського Варфоломія надати автокефалію ПЦУ.

В кінці минулого року риторика Хризостома II на адресу керівництва РПЦ стала посилюватися, але в нинішньому році архієпископ кіпрський в публічних виступах практично не зачіпав даної теми.

Ось така візантійська позиція, і бажання тихою сапою витягнути з Москви грошові транси, але при цьому і обличчя зберегти для Константинополя та заокеанської грецької діаспори, а можливо та і їх розвести на бабло. А греки і нині лукаві суть, ще наш світоч, преподобний Нестор помітив якось.Століття йдуть на суд Христів, а сутність не змінюється, нові декорації, але те же типологічні особи. Суєта суєт та всіляка марнота. А тепер згадаємо, що ж означають реальні, повні визнання, чим є не мулли, а прекрасні аравійські скакуни. Такі повні визнання, суть яких зводиться до:

1) згадки імені предстоятеля ПЦУ на Патріарших літургіях, і

2) офіційними заявами синодів відповідних церков

(в даному випадку Елладської і Олександрійської).

Інших ще не було, і це треба твердо засвоїти і запам’ятати.

Але паралельно цьому процесу ми спостерігаємо і часткове визнання. Тобто з усієї палітри (точніше процедури) є тільки один елемент, який може привести до повного визнання, а може і не привести, може так і залишитися приватною справою окремих церковних чиновників. Тобто нарешті у нас мова дійшла до гібридних зізнань.

Офіційне визнання автокефальної ПЦУ та встановлення церковного спілкування у світському житті можна порівняти з визнанням однієї держави іншою та встановленням дипломатичних відносин.

А на даний момент ситуація складається наступним чином. Однак поки не всі елліни одностайні щодо визнання ПЦУ. Бо досить дивні справи творяться на Кіпрі, острові кохання та батьківщині Афродіти, що виникла з відрізаного Хроносомпеніса Урана саме в тих водах. Мабуть і там і понині думають не тільки головою, але скільки і голівкою; та від того і думки у них можуть бути… специфічними.

Отже, предстоятель Кіпрської Православної церкви Архієпископ Хризостом II під час літургії при висвяченні нового єпископа Арсинойського Панкратія, яка відбулася 24 Жовтня 2020 року, пом’янув предстоятеля Православної церкви України Епіфанія. Про це повідомив архієпископ ПЦУ Євстратій Зоря.

Кіпрська православна церква не стала четвертою після Константинопольської, Елладської та Олександійської церков, які визнали ПЦУ.

Однак за інформацією Cerkvarium, про майбутнє поминання Хризостом поінформував Синод, що відбувався 9 вересня. Відомо, що у Кіпрській Церкві є ієрархи з відверто русофільською (про-ординською) позицією, вони, тим не менш, не стали поширювати зміст питань, обговорюваних на Синоді.

Факт збереження ними конфіденційності підтверджує, що мова про одноосібне самоуправство не йде. Хоча, не виключно, що опозиційні митрополити свою роль громовідводу виконають і деякий час будуть висловлювати свою незгоду або невдоволення. Нагадаємо, що майже відразу після отримання ПЦУТомосу від Вселенського патріарха глава Кіпрської церкви прямо сказав: «настане час, коли кирЕпіфаній відвідає Кіпр і буде співслужити». А саме зараз Архієпископ Хризостом вже поминав митрополита Епіфанія разом з Патріархом Варфоломієм

А п’ятий президент України, народний депутат фракції «Європейська солідарність» Петро Порошенко особисто привітав і Епіфанія і Хризостома з подією: “Блага звістка! Церкви-сестри продовжують визнання Православної Церкви України. Предстоятель однієї з найдавніших та авторитетних церкви, автокефалія якої була визнана III Вселенським собором, пом’янув ім’я митрополита Епіфанія в диптиху під час спільної з членами Синоду Кіпрської церкви Літургії. Це, як відомо, є актом визнання автокефалії ПЦУ та знаком встановлення повного євхаристійного спілкування«.Він підкреслив, що визнання ПЦУ триває, що також свідчить про зростання її авторитету.

Але, як виявилося, радіти-то рано. Адже відразу ж проти Хризостомавиступили відразу чотири владики-єпископа. Того ж дня митрополит Кіккський Никифор, митрополит Лімассольський Афанасій, митрополит Тамасоський Ісая та митрополит Амафунтський Микола збунтувалися проти рішення ієрарха, яке, як повідомляли місцеві ЗМІ, нібито не було погоджено з кіпрським Синодом.

Ось архієпископа Хризостома вони зажадали «негайно відкликати цей его антиканонічний та недійсний поступок» і буквально присоромили свого предстоятеля, нагадавши про пережиті зараз «критичні часи» і «дії, що вживаються турецькою експансіоністською політикою, що загрожує зменшенням нашої нації». Ім’я Блаженнішого владики Епіфанія зажадали негайно виключити з диптиху Предстоятелів Помісних Православних Церков.

Владики наполягають на тому, щоб вважати рішення Царгорода щодо української автокефалії «довільним, антиканонічним і антицерковним». Вони нагадали про те, що «Українська Православна Церква знаходиться в юрисдикції Московського Патріархату і (ця автокефалія) являє собою втручання в юрисдикцію зазначеного Патріархату». В ексклюзивному інтерв’ю російським Афінам митрополит Тамаса і Аріни, владика Нектаріос (Мракопулос), Кіпрської Православної церкви, відповів з приводу визнання Православної церкви України: «Православна Церква Кіпру не визнала призначеного в Константинополі предстоятелем Православної церкви України митрополита Епіфанія (Думенко) і залишається в євхаристійних відносинах тільки з Українською православною церквою і її предстоятелем в особі Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія».

Нібито він вирішує за всі півмільйона кіпрських православних душ та за сам Синод, звинувачуючи інших у самоуправстві, він займається тим же самоуправством. Воїстину Афродіти на них немає!!!

Ось вже такі справи, а чия б корова мукала, а ваша, запроданці омофорні з острова Венери, краще б і не пукала. Історію вчити треба, адже Москва у продажних греків купила Київську митрополію, і володіла Україна незаконно. Але якщо Москва платить, то можна і казки виспівувати велегласно, накликаючи ганьбу на свої голівки.

Як зазначив архієпископ, представник ПЦУ, «Москва та її сателіти» стали розганяти заяву чотирьох ієрархів, «категорично не згодних» з визнанням ПЦУ, як бунт. «Кожен може порахувати, скільки складають 4 з 18 і зробити висновок, чи зможуть ці чотири ієрархи досягти переваги їхньої (точніше — промосковської) позиції», — написав архієпископ Євстатій Зоря.

Він додав, що архієпископ Кіпру Хризостом добре знає внутрішній настрій у власній Церкві, а тому ніколи не пішов би на офіційне визнання ПЦУ, якби не був упевнений, що в цьому спирається на підтримку переважної більшості. «Отже, заяви і протести — не більше ніж ритуальна спроба тісно пов’язаних з Москвою ієрархів прикрити свою поразку в дворічній боротьбі проти визнання ПЦУ з боку Церкви Кіпру», — підсумував Зоря.

І ось триває та сама богомерзотня тягучка часу, знущання над терпінням українських християн та витягування грошей з кремлівських засіків. Адже Кіпрська церква ще навесні 2019 року розглядала українське питання, проте остаточне рішення відклали «на потім». Кілька членів Синоду, що симпатизують путінській РПЦ імені Сталіна, не підтримували визнання ПЦУ.

Визнання ПЦУ ймовірно, але ще більш вірогідна позиція і нашим, і вашим. Швидше за все, Кіпр висловить явне бажання визнати ПЦУ, але при цьому постарається якось підсолодити пігулку для МП або вирішить дочекатися, поки ПЦУ визнає хтось із пентархії (тобто п’яти історичних патріархатів, Константинопольського, Олександрійського, Єрусалимського, Антіохійського, і… Грузинського). Але перший два, вже визнали, Єрусалимський лідер відвідав Мордор-Рашку та поїхав геть, але з великим грошовим мішком. Тому розраховувати, на те, що він їх кине, поки не доводиться. Ну а в Сирії, московські садисти живцем палять людей на камеру, мало не під вікнами Антіохійського Патріарха. А ось грузини, які вже зрозуміли, що з Москвою не можна мати справ загалом, можуть підкинути їм «подарунок» у вигляді визнання ПЦУ.

Як би там не було «острів святих» (або земля Афродити) наполегливо струшує з себе важку руку кривавої Москви. У ситуації ізоляції, в якій опинилася лайно-Рашка, дружити з нею — значить накликати на себе підозру.

У першій хвилі визнання ПЦУ, крім Кіпрської (якщо вона все-таки розродиться на реальність, а не на черговий нежиттєздатний гібрид, тобто чергового мула), як вказують в Константинополі, може бути Румунська православна церква, яка має хороші відносини зі Вселенським Патріархатом.

Співрозмовники в ПЦУ та Константинополі вказували, що процес визнання загальмувала пандемія короновірусу, що поставила на паузу фізичну комунікацію між Церквами.

Але хабарі з часів царя Гороха, продажні московити дають не тільки папірцями з портретами своїх лідерів, або заморських масонів, а й гарними хлопцями. На острові кохання цей фактор дуже актуальний. Але чи вистачить у них і того і іншого ресурсу. Адже Мордор, вже скоро, сподіваємося накриєвелика депресія, яка має бути гіршею за американську.

Отже, крига скресла, товариші московити, і процес давно йде не так, як вам того хотілося б.

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

«Гайворонский»Іван Верстянюк


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: