Чергове гібридне визнання. Половинчаста позиція румунів

29.02.2020 0 Редакция NS.Writer

Зазвичай церковні діячі люблять тягнути гуму, але і вона вже часто рветься в їхніх лапах, та ще тягати кота (а це образ часу)за хвіст.

Чергове гібридне визнання. Половинчаста позиція румунів

Адже вони вважають (дуже наївно з їхнього боку), що вже знаходяться в блаженній вічності, де вже користуються гіпер-невичерпними благами нашого Творця. Але це далеко не так. Вони все ще на грішній землі з її пристрастями і вадами, в тому числі і такими, як владолюбство і любов до жовтого металу та зелених папірців з портретами масонів — президентів. Але перейдемо до конкретного прояву цієї глобальної тенденції.

Днів 10-12 тому ряд видань опублікували новину про нібито «повне» (негібридне) визнання ПЦУ та Блаженнішого Епіфанія з боку Румунської Православної Церкви. Нагадаємо, що повністю нашу ПЦУ визнали поки лише дві православні церкви, крім Константинопольського Патріархату, — Елладська та Олександрійська. Про це вже писали на нашому сайті. Решта церков продовжують тягнути кота за хвіст тапідпилювати, або мордоровські, або заокеанські грошики.

Але ось і румуни розродилися своєю «візантійською» заявою, яка була невірно витлумачена, як активними прихильниками ПЦУ, так і її завзятими недругами. Отже, нагадаю: 21 лютого 2019 року Синод Румунської Православної церкви провів робоче засідання в Синодальному залі Патріаршої резиденції, в ході якого була розглянута церковна проблема України і причини, які призвели до нинішньої ситуації.

За рішеннями Синоду відразу ж можна констатувати одне: Румунська Патріархія має лише свої власні шкурні інтереси.

Зібравшись, ієрархи, кволуваті нащадки римлян, а точніше не найактуальніші спадкоємці хитромудрих візантійців, обговорили не тільки свої внутрішні справи, а й вирішили погратися за прикладом пана Бжезинського на глобальній «шахівниці». І саме тоді ними було розглянуто відношення РумПЦ до Української Автокефалії, передає прес-служба румунської Патріархії. Щодо церковної ситуації в Україні, Синод заявив наступне:

1. «Протягом майже 30 років проблема розколу в Україні так і не була вирішена. Також не було оскаржене всеправославне посередництво, як це було в разі розколу в Болгарії.

2. Вселенський Патріархат вирішив вийти з цього глухого кута і надав Томос про автокефалію ієрархам, духовенству і мирянам, які не перебували в єдності з Російською Православною Церквою та всім Православ’ям. Однак Томос прийняли тільки українські православні, які були не в спілкуванні з Московським Патріархатом. Тому питання церковної єдності в Україні в даний час ще повністю не вирішене. Також є велике російське етнічне населення, яке підтримує прямі контакти з Московським Патріархатом.

3. Що стосується цієї напруженої церковної ситуації в Україні, Священний Синод Румунської Православної Церкви повторює думку, висловлену раніше на засіданні 24 травня та 25 жовтня 2018 року. Тоді було рекомендовано Вселенському та Московському Патріархатам методом діалогу визначити шляхи вирішення цієї церковної суперечки для збереження єдності віри, поваги до адміністративно-пастирської свободи духовенства і віруючих в цій країні (включаючи право на автокефалію) і відновлення євхаристійного спілкування.

4. У разі невдачі двостороннього діалогу необхідно скликати Синаксис усіх Предстоятелів Православних Церков для вирішення існуючої проблеми».

Проаналізувавши їхні заяви, ми приходимо до висновку, що Румунський Синод уточнив, що згоден з наданням автокефалії всієї Церкви України (а не тільки вільної від Путіна частини), але це може бути досягнуто тільки шляхом взаєморозуміння між Вселенським Патріархатом, Московським Патріархатом, і так званим «Всеправославним консенсусом», — ось що вирішили румунські православні архієреї. Тільки от невдача: вони хоч раз бачили так званий «всеправославний консенсус » на практиці? Адже його давно в природі не існує. А відносини між 15 «канонічними» та більш, ніж ста «неканонічними» групками вельми далекі від євангельського світорозуміння. Чи їм цього не знати? Критський «собор» провалювався та нічого не вирішив. Успіх від наради в Йорданії, та ще й «під омофором» мусульманського короля (який не володіє ні могутністю, ні харизмою, ні тим більше мудрістю візантійського імператора) вкрай сумнівний. Простіше кажучи, ієрархи православні домовлятися не вміють, і йти на розумні поступки не здатні.

Але тим часом у комюніке Синод Румунської Церкви нагадує про свої заклики знайти шляхи вирішення релігійних проблем в Україні, «щоб не поглиблювати поляризацію в Православному світі».

Безумовно з приводу ПЦУ потрібно було їм висловитися, тягнути далі час вже не було можливості: гума порвалася та кіт, збожеволівши від болю,їх в кров подряпав. Але як висловитися? Заявити проти Константинополя, і співати московитську пісню про «неканонічні діяння Варфоломія в Україні» на дунайський лад не виходить. Танцювати, забувши сором та гідність під путіно-гундяєвську дудку, як поляки та серби, їм не дозволяє пост-римська їх «совість», а визнати ПЦУ повністю, як олександрійці та елліни та прямо про це заявивши в офіційній постанові та проголосити ім’я Епіфанія на патріаршій літургії вони не можуть з інших причин. Можливо, через інтриги Москви, але про це скажу трохи пізніше.

І не дивно, що в румунській заяві були висловлені наступні умови, які і козі зрозуміло, що не здійсненні. Сформулюємо їх більш чітко, по-українськи, а не «по-візантійськи».

Отже, вони «наївно» вважають, що не завадило б щоб відбулися б:

1. Взаєморозуміння між Константинополем і Москвою,

2. Всеправославний консенсус, тобто узгодження з усіма Помісними Церквами.

Але ж Третій Рим не схилить свою безсоромну голову перед Другим. Адже, по-перше, в Мордорі будують свій «руський мир», а для цього їм необхідно, реальний, старий світ зруйнувати до основи. Царгород-це не просто кістка в горлі для них, але і цвях в дупі, що не дає їм бачити кокаїнові сни про всесвітнє панування. А, по-друге, навіщо заявляти про переговори, коли і так ясно, що це буде просто балаканина. Нагадаю, що ієрархи взагалі ченці, а не дівчатка з ескорту, і їм (ієрархам) личило більш мовчати та молитися, а не сповіщати світу та місту свої дурниці і вести якщо не потрійну, то подвійну гру.

А поки вони скромно заявляють, що типу не проти нашої Автокефалії, але, щоб всі православні в Україні визнали б ПЦУ. Але є й упороті українофоби-МПшники, а є й ті, хто досі не розуміє, що через церкву плешфюрер веде ту ж гібридну війну проти нас. Таким чином, робити ставку на легкий і швидкий успіх ми не можемо.

Але тим не менш румунські ієрархи діють. Хоча я сумніваюся, що вони сподіваються на успіх. А скоріше також, як і лідер Єрусалимської церкви, що відвідав Мордор, імітують бурхливу діяльність. Не дарма ж повідомлялося, повідомлялося, що Румунська православна церква візьме участь у Всеправославній нараді в Йорданії (25-27 лютого 2020) через єпископів, а не через свого патріарха Данила. Румуни вважають, що участь їхньої Церкви у зустрічі в Аммані виправдана тим фактом, що «всі автокефальні Церкви несуть відповідальність за спільну роботу для збереження єдності та євхаристійного спілкування, як того вимагає Святе Євангеліє Христове», — сказано в заяві Синоду.

І знову красиві слова ні про що. Але те, що вони не настільки наївні, як хоч здаватися, свідчать деякі пункти їх заяви. Адже наддунайський Синод постановив, що Румунська православна церква може визнати ПЦУ, якщо отримає гарантії прав і свобод румуномовних церковних громад на Буковині, які зараз перебувають у віданні РПЦ МП. А тут сама сіль та самий перець. Адже висловлено фактичний натяк на визнання в обмін на гарантії прав та свобод румуномовних громад на Буковині та об’єднання їх у Румунський вікаріат, але у складі Української Церкви. Також Румунська Церква наполягає, на необхідності консультацій з румунськими православними в Україні, які зацікавлені у збереженні етнічної та мовної ідентичності. Уточнюється, що мається на увазі можливість отримувати релігійні книги румунською мовою. У зв’язку з цим наголошується, що український православний вікаріат діє в Румунії з 1990 року.

І найважливіше: нині до румунського православ’я прикута увага церковного середовища. Справа в тому, що РумПЦ сперечається з Московським Патріархатом через Молдавські єпархії. Румунський Патріархат вважає Молдову своєю канонічною територією. Інша точка конфлікту — українська Буковина, де компактно проживають румуни. РумПЦ відстоює їх право проводити богослужіння румунською мовою. Тому Бухарест підтримує об’єднання таких віруючих у Румунський вікаріат — мова про церковну адміністративну автономію українських румунів.

Ось так, після красивих, пустих слів та проголошення нереальних умов, були висловлені реальні побажання. А тим часом створення румунського вікаріату на чолі з двомовним (румунсько-українським єпископом) та проведенням богослужінь румунською мовою дозволило б розширити вплив ПЦУ в Буковині, адже тоді б до нас приєдналися румунські парафії. Будемо спостерігати за розвитком подій, і може бути, румуни розродяться і на реальне визнання. Вистачить же і з них нежиттєздатних гібридів.

ВишинськийИван Верстянюк, обозреватель


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: