«Бюрократія» як головний ворог демократії в Україні

У нашій країні бюрократія в тому розумінні, яке науково опрацювали німецькі соціологи Макс Вебер і брат його Альфред, фактично відсутня. 

Панама, острови

Точніше, за теперішньої гібридної доби вона має відповідний характер, а саме — являє собою гібрид бюрократії з клептократією.

Нагадаю, що другий термін утворено від двох грецьких слів: дієслова «краду» та іменника, який означає: «сила, панування, влада». Тобто йдеться про панування крадіїв, про суспільну ситуацію, коли сила — за представниками цієї бл… ну, благородної соціальної категорії. Гадаю, шановні читачі погодяться, що цей опис точно відображає природу й характер вітчизняної системи владних відносин. Про суспільні наслідки клептократичного захворювання нашої — і будь-якої — держави та способи лікування вже писав на сторінках журналу NEWSSKY.COM.UA, щоправда, у віршах.

Між тим бюрократичний спосіб управління в класичному розумінні та передовій соціальній практиці є ключовою складовою частиною процесу, який Макс Вебер позначив терміном «раціоналізація». Якщо коротко, в управлінській царині саме вона забезпечує втілення в життя одного з трьох головних гасел Великої французької революції, а саме девізу-вимоги «Рівність!» Ідеться про технічно досконалий, знеособлений, такий, що запобігає наданню переваг із корисливих міркувань, спосіб управління у великих соціальних організаціях: державі в цілому, її складниках і структурах різного рівня, неприбуткових організаціях (публічне управління) і господарських організаціях відносно значного розміру, орієнтованих на отримання прибутку (бізнесове управління).

Місто Портобело, провінція Колон, Панама

У вітчизняному управлінні, принаймні державному, все, як і раніше, відбувається за трохи іншим принципом, що його сім десятиліть тому сформулював англійський дотепник Джордж Орвелл: «Всі звірі рівні, проте деякі — рівніші від інших». Не тільки можна, але й необхідно говорити про те, що в начебто демократично-революційній Україні можновладці намагаються відновити колишній — не прогресивно бюрократичний, а ошуканськипсевдобюрократичний спосіб провадження державно-управлінської діяльності. Як свого часу характеризував подібні речі безсумнівний класик революційної теорії та практики Володимир Ленін, зовні, формально — все правильно, а по суті — цілковите знущання…

Однак це означає, що й за формою не «все правильно»! Головна помилка президента Порошенка, яка дорівнює злочину проти Революції Гідності, полягала в тому, що він ледь не відразу після перемоги на виборах свідомо взяв курс на відмову від швидких і справді революційних перетворень, тобто негайного докорінного реформування всіх сфер суспільного життя. Символічним виразом такої, фактично контрреволюційної, переорієнтації стало призначення нинішнього керівника президентської канцелярії. Але ж саме мирного (з точки зору подій усередині суспільства), проте радикального, сказати б, після-Майданного розвитку й розгортання Революції Гідності потребувала Україна — і продовжує потребувати!

Міс Панама

Утім, вважаю, що президент Порошенко — далеко не безнадійний, особливо коли виривається з обіймів свого київського почту, представники якого переважно належать до дуже патріотичного типу «офшорка в заначечці». Не випадково ж у біса розумний комп’ютер весь час намагається виправити президентське прізвище на славне гетьманське «Дорошенко». Є й особиста заслуга пана Порошенка, нехай помірна, у тому, що, за оцінкою фахівців, підрозділи ЗСУ, які знаходяться в зоні АТО, більш боєздатні, ніж навіть російська регулярна армія, не кажучи вже про легендарних путінських «шахтарів і трактористів» (на жаль, у тиловій частині, як і раніше,— сум невимовний…).

Враховуючи сказане в попередньому реченні перед дужками, можна було б не хвилюватися стосовно спроби рашистського наступу на Донбасі. Проблема лише в тому, що для нелюдів путінського типу — гідних спадкоємців сталінських «м’ясників-різників» — людське життя нічого не варте. Навпаки, вони будуть щиро раді завалити Україну трупами не лише ненависних «жидобандерівців» будь-якої етнічної приналежності, але й у першу чергу своїх вояк (щоб ніхто в Путінській Суверенно-Демократичній Дзюдохерії революцій не надумав влаштовувати) та ошуканих кремлівськими й місцевими пропагандонами і примусово залучених до «ополчення» мешканців Донбасу.

Тобто розслаблятися конституційному «Українському народові — громадянам України всіх національностей» — зарано. Слід нам із вами, шановні співвітчизники, поборотися за те, щоби президент Порошенко став-таки в історичному сенсі «Дорошенком», тільки тепер уже переможним у кінцевому підсумку. Для цього треба досі шановному президентові порвати з ошуканцями від псевдобюрократії та взятися, нарешті, за розбудову справді демократичної Української держави, потужним складником якої стане нашанародна бюрократія. Так, і тільки так, переможемо! Сподіваюся на правильне розуміння (з) усіх боків, осіб і спільнот.

Важкий конкурс доводилося витримувати яйцеголовим, щоби стати фаховими бюрократами в Стародавньому Китаї. Мабуть, воно було того варте… Зокрема, для країни.

Слава Україні — від Донбасу до Закарпаття, від Криму до Чернігово-Сіверщини! Вітчизняним бюрократам у веберівському розумінні — слава! Авансом…

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук — спеціально для  журналу NEWSSKY.COM.UA