Британські банки проти плану використовувати заморожені російські активи: що стоїть за спротивом £8 млрд для України

Лондон гальмує фінансовий фронт: чому Сіті боїться кредиту для України за рахунок російських активів

У той час як уряди G7 і ЄС шукають спосіб перетворити заморожені російські гроші на реальний фінансовий щит для України, Лондонський Сіті демонстративно натискає на гальма. Британські банки відмовляються підтримати урядову ідею використати близько £8 млрд російських активів для безвідсоткового кредиту Києву, попереджаючи про «значні юридичні ризики» і можливу хвилю судових позовів з боку Москви^{1 2}. За зовнішнім технічним аргументом ховається значно глибша історія – страх зруйнувати довіру до Лондона як одного з головних фінансових притулків світу та небажання банків стати першою лінією фронту у війні санкцій проти Росії^{1 7}.

Суть британського плану: як мали працювати «репараційні» кредити

Британський уряд розглядає схему, за якою близько £8 млрд заморожених російських активів, розміщених у банках Сполученого Королівства, можуть стати базою для безвідсоткового кредиту Україні^{1 2}. Формально йдеться не про повну конфіскацію капіталу, а про використання цих активів як забезпечення для позики, що має фінансувати бюджетні потреби, оборону та відновлення української економіки^{3 11}. Уряд у Лондоні намагався синхронізувати цю ініціативу з європейськими й загально-G7 підходами, де вже погоджено використання надприбутків від заморожених активів для обслуговування кредитів Україні, але британська схема пішла далі, наблизившись до фактичного використання самого капіталу^{8 11}.

Ідея виглядає простою: кошти російського державного та пов’язаного з Кремлем капіталу, які роками працювали на прибуток через європейську інфраструктуру ринків, мають хоча б частково компенсувати шкоду, завдану агресією проти України^{10 18}. При цьому, на відміну від повної конфіскації, юридичний задум плану мав продемонструвати повагу до міжнародного права і суверенного імунітету, залишаючи формальне право власності за Росією – принаймні на папері^{11 13}.

Чому банки говорять «ні»: страх судів і прецеденту

Позиція провідних британських банків зводиться до одного аргументу: їх змушують взяти на себе ризик, який політики не готові розділити ні фінансово, ні юридично^{1 2}. Конфігурація плану передбачає, що у випадку дефолту України або затяжного політичного конфлікту щодо статусу активів саме банки можуть опинитися відповідачами у міжнародних судах, коли Росія спробує оскаржити використання її коштів^{1 12}. Банкіри наголошують: уряд досі не надав чітких гарантій компенсації у разі контрзаходів Москви – від судових позовів до дзеркальних конфіскацій західних активів у російській юрисдикції^{1 18}.

Серцевина претензій – ризик створення прецеденту, який вдарить по самому бренду Лондонського Сіті. Для глобальних клієнтів ключова перевага британської фінансової системи – передбачуваність і захищеність капіталу, навіть у політично токсичних випадках^{7 14}. Якщо сьогодні державні активи Росії можна фактично використовувати для кредиту іншій державі, завтра будь-який суверенний інвестор може поставити питання: чи безпечні наші резерви в Лондоні, якщо геополітика змінить настрій уряду^{11 17}?

Секретність та масштаби російських грошей у Британії

Точний перелік банків, що тримають російські активи у Британії, є фактично засекреченим, і самі фінустанови відмовляються підтверджувати свою участь^{1 2}. Відомо, що загальні обсяги російських активів, заморожених у юрисдикції ЄС і Великої Британії, вимірюються сотнями мільярдів євро, а значна частина державних російських резервів «застрягла» у кліринговому гіганті Euroclear, який уже генерує мільярдні надприбутки від їх розміщення^{3 11}. На цьому тлі британські £8 млрд виглядають радше частиною ширшого пакета, ніж ізольованою історією, але саме Лондон сьогодні опиняється у фокусі як політичного тиску, так і фінансових страхів^{1 7}.

Британські чиновники підкреслюють, що план не стосується близько £28 млрд активів, заморожених за індивідуальними санкціями проти російських олігархів та пов’язаних структур, – йдеться насамперед про державні або квазідержавні кошти². Однак і цього уточнення недостатньо, аби переконати банки: юристи попереджають, що Росія спробує використати будь-яку різницю між формальним статусом активу і фактичним використанням як підставу для довгих і дорогих судових процесів^{10 12}.

ЄС виходить на «проривну» угоду: контраст із Лондоном

Поки британські банки гальмують ініціативу, Європейський Союз демонструє готовність до значно масштабнішого рішення. У Брюсселі обговорюється схема, яка дозволить залишити близько €210 млрд заморожених російських активів у єврозоні та на цій основі створити кредитний механізм обсягом до €90 млрд для підтримки України, покриваючи ключові бюджетні, економічні та оборонні потреби на найближчі роки^{3 11}. Пропонується, що погашення цього кредиту відбуватиметься за рахунок майбутніх репарацій з боку Росії, а поки триває війна – за рахунок надприбутків, які генерують заморожені активи^{3 8}.

У більшості країн ЄС вже сформувався консенсус, що заморожені (іммобілізовані) російські кошти мають залишатися заблокованими до завершення агресії та повної компенсації завданих Україні збитків^{4 11}. Опір лунає насамперед від Бельгії, яка побоюється, що у випадку непередбачуваного розмороження активів може опинитися відповідальною за відшкодування частини кредиту через роль бельгійського Euroclear як основного майданчика зберігання російських державних грошей^{3 10}.

G7 і «священна корова» приватної власності

У 2024–2025 роках країни G7 погодилися на компромісну модель: не чіпати сам капітал заморожених активів, але спрямувати надзвичайні доходи від їх розміщення на обслуговування і погашення великих кредитів для України, сумарно на десятки мільярдів доларів^{8 11}. Такий підхід дозволив обійти найбільш конфліктні питання суверенного імунітету й уникнути прямого порушення принципу недоторканності державної власності, який десятиліттями був фундаментом глобальної фінансової архітектури^{11 13}. Умовно кажучи, «священну корову» приватної та суверенної власності не забирають, а «доять»: власник формально зберігає право на актив, але його доходи спрямовуються на компенсацію шкоди від війни⁷.

Навіть у межах цієї м’якшої моделі західні уряди зважують не лише юридичні, а й геоекономічні ризики. Масові конфіскації російських активів можуть підштовхнути інші держави – від авторитарних режимів до формально дружніх країн – шукати нові «тихі гавані» поза юрисдикціями США, ЄС і Великої Британії^{7 14}. Для Лондона, який досі претендує на роль одного з ключових світових фінансових центрів, це загроза, що вимірюється не лише мільярдами, а й довгостроковим ослабленням впливу на глобальні потоки капіталу^{7 17}.

Юридичний вузол: суверенний імунітет і контрзаходи

Ключова правова дилема стосується суверенного імунітету – принципу, за яким майно іноземної держави захищене від судових позовів та примусового стягнення у юрисдикції іншої країни, якщо лише сама держава не відмовилася від цього імунітету^{11 13}. Колективний Захід намагається обґрунтувати використання російських активів як законний контрзахід у відповідь на грубе порушення міжнародного права – збройну агресію проти України та масові воєнні злочини^{10 18}. Частина міжнародних юристів вважає, що така логіка дає правову основу для конфіскації або використання активів, однак ця позиція далека від повного консенсусу¹¹.

Для британських банків проблема в тому, що навіть найсильніші політичні й моральні аргументи не гарантують успіху в кожному конкретному суді. Росія вже продемонструвала готовність використовувати міжнародні й національні судові майданчики для затягування санкційних рішень, а складність випадку з державними активами робить перспективу багаторічних процесів майже неминучою^{12 18}. Якщо банки стануть формальними операторами схеми кредитування за рахунок російських коштів, саме вони опиняться на передовій цих юридичних баталій, а не уряд, який ініціював політичне рішення^{1 12}.

Ризик фрагментації світової фінансової системи

Економічні аналітики попереджають: радикальні кроки щодо конфіскації великих державних резервів можуть пришвидшити перехід до більш фрагментованої глобальної фінансової системи, де значна частина резервів іде в юрисдикції, менш чутливі до політичного тиску Заходу^{7 14}. Уже сьогодні частина країн стратегічно диверсифікує резерви, збільшуючи частку золота, юаня чи активів у формально нейтральних регіонах, побоюючись, що механізм санкцій може бути використаний проти них у майбутніх конфліктах^{14 17}. Для Лондона, який десятиліттями залучав суверенні фонди, нафтові доходи й резерви авторитарних держав, ставка на репутацію «надійної гавані» була одним із ключових активів⁷.

У цьому контексті опір британських банків виглядає не лише корпоративним захистом балансу, а й спробою утримати модель Сіті як майданчика, де політика не вторгається надто глибоко в права інвесторів. Проте війна Росії проти України руйнує старі домовленості: суспільства на Заході дедалі активніше вимагають, щоб «заморожені мільярди» працювали на жертву агресії, а не мовчки приносили доходи фінансовим інститутам^{7 10}. Чим довше триває дисбаланс між риторикою підтримки України і фактичним використанням російських активів, тим гострішими стають політичні питання до урядів і банків одночасно^{18 20}.

Український вимір: між потребою в грошах і терпінням до союзників

Для України питання використання російських активів – не академічна дискусія, а боротьба за виживання економіки і здатність вести тривалу війну. За оцінками міжнародних інституцій, потреби України в зовнішньому фінансуванні вимірюються десятками мільярдів доларів щороку, і навіть найбільші пакети допомоги з боку ЄС, США та міжнародних фінансових організацій лише частково закривають бюджетний розрив^{3 18}. На цьому тлі заморожені російські активи – від €210 млрд у ЄС до сотень мільярдів у всьому G7 – виглядають логічним джерелом для довгострокової підтримки, що знімає політичну втому від регулярних ратифікацій пакетів допомоги^{8 11}.

Українська дипломатія наполягає: йдеться не про «подарунок» чи «щедрість» партнерів, а про елемент майбутніх репарацій, які Росія все одно муситиме сплатити за зруйновану інфраструктуру, людські втрати й економічну шкоду¹⁰. У цьому сенсі протидія банків виглядає в Києві як небажання Заходу перетнути фінальну межу конфронтації з Кремлем, тоді як на полі бою ця конфронтація вже давно реальність^{10 20}. Чим довше союзники відтягують використання російських коштів, тим більше Україна залежить від політичних циклів у Вашингтоні, Брюсселі й Лондоні – з усіма ризиками популізму, виборів і зміни пріоритетів^{8 16}.

Французький сигнал і розкол приватного сектору

Відмова британських банків – не перший випадок, коли приватний фінансовий сектор відкрито дистанціюється від планів урядів використати російські активи для допомоги Україні. Раніше комерційні банки Франції також висловили небажання брати участь у схемі «репараційного кредиту», посилаючись на контрактні зобов’язання перед клієнтами і ризик судових позовів у майбутньому^{2 12}. Париж при цьому на політичному рівні заявив підтримку ідеї кредиту для України, але категорично заперечив проти використання активів, розміщених у приватних банках, натомість наполягаючи на ролі міждержавних і наднаціональних інституцій як основних провідників таких операцій^{12 13}.

Цей розрив між політичною волею і можливостями приватного сектору підсвічує структурну проблему: у сучасній фінансовій системі держави делегували критичну частину операцій з резервами і активами комерційним гравцям, які мислять категоріями ризику, прибутку і регуляторних вимог, а не геополітики^{11 13}. Для України це означає, що будь-яка «велика угода» щодо російських активів неминуче потребуватиме конструкцій, які мінімізують участь приватних банків як формальних сторін операції, – або ж радикального посилення державних гарантій, яких Лондон поки не пропонує^{1 12}.

Роль ЄЦБ і стримувальний фактор регуляторів

Європейський центральний банк також уже продемонстрував обережність щодо надто агресивних схем використання російських активів. Коли в ЄС обговорювався варіант надання Україні так званого «репараційного кредиту» з можливістю екстреного рефінансування через ЄЦБ, регулятор відмовився забезпечувати таку підтримку, вказавши на ризики для фінансової стабільності та незалежності монетарної політики^{8 15}. Це рішення стало серйозним сигналом для комерційних банків: якщо навіть центральний банк не готовий стати страховиком останньої інстанції, приватним гравцям складно пояснити акціонерам, чому вони мають брати на себе політичний ризик^{15 17}.

На цьому тлі обережність Британії стає зрозумілішою: Лондон традиційно прагне зберігати образ юрисдикції, де регулятори діють передбачувано, а зміна правил гри відбувається повільно й після тривалого обговорення з ринком^{7 14}. Але війна проти України пришвидшує час, і те, що ще вчора видавалося юридичним табу, сьогодні стає предметом цілком конкретних законопроєктів і фінансових конструкцій^{8 18}. Коли геополітика стикається з логікою ринку, саме регулятори стають арбітрами, і від їхньої готовності брати на себе частину ризиків залежить, чи перетворяться політичні заяви на реальні гроші для України^{11 15}.

Що може змінити позицію Лондона

Змінити нинішню конфігурацію можуть кілька факторів. По-перше, поява чіткої міжнародно-правової рамки – у вигляді багатостороннього договору G7 або спеціального механізму під егідою міжнародної організації, який прямо визнає право використання російських активів як контрзаходу й розподіляє ризики між державами, а не перекладає їх на окремі банки^{8 11}. По-друге, британський уряд може запропонувати фінустановам комплексні гарантії – від компенсації можливих втрат до створення спеціального страхового фонду, який покриє судові витрати й потенційні контрсанкції^{1 12}.

По-третє, сам Кремль своєю поведінкою може зменшити апетит до обережності. Уже сьогодні Росія фактично конфіскувала низку західних активів на своїй території, демонструючи, що в її очах принцип взаємності давно порушений^{18 20}. Якщо ця тенденція посилиться, аргумент про необхідність «бережливо ставитися до прецеденту» може втратити вагу, і політики матимуть більше підстав тиснути на банки: захищати активи держави, яка сама не поважає право власності, стає дедалі складніше – і в юридичному, і в моральному вимірах^{7 10}.

Чому для України важливо не втратити момент

Вікно можливостей для великого рішення щодо російських активів не буде відкритим вічно. Політична воля нинішніх урядів G7 і ЄС тісно прив’язана до активної фази війни, високої уваги медіа й суспільної підтримки України^{8 16}. Зі зниженням інтенсивності бойових дій, зміною адміністрацій у США, Європі чи Британії та втомою електорату від теми війни інерція поверне дискусію до комфортніших, але набагато менш ефективних схем адресної допомоги та кредитів на загальних умовах^{18 20}.

Саме тому реакція Лондона на план використання £8 млрд російських активів важлива не лише як технічний епізод, а як індикатор того, чи готовий Захід перетворити декларації про «змушення Росії платити за війну» на конкретні механізми. Якщо навіть один із найпотужніших фінансових центрів світу відмовляється взяти участь у схемі, де йдеться не про повну конфіскацію, а про кредит із забезпеченням, це дає Кремлю сигнал: система ще не готова зробити крок від санкцій до справжніх репарацій^{7 18}. Для України ж це означає, що боротьба за кожне євро і фунт підтримки триватиме не лише на фронті, а й у залах переговорів з банкірами та регуляторами^{3 11}.

Джерела

1. ZN.UA / Financial Times: Британські банки проти плану використовувати російські активи для кредиту Україні
2. LIGA.Finance: FT: UK banks oppose using frozen Russian assets to lend to Ukraine
3. RBC-Ukraine: EU close to agreement on Russian assets and Ukraine loan
4. European Parliamentary Research Service: Confiscation of immobilised Russian sovereign assets – state of play
5. European Parliament Study: EU sanctions and Russia’s frozen assets
6. CEPA: Russian Assets – Milking the Sacred Cow
7. Аналітичні матеріали європейських і трансатлантичних аналітичних центрів щодо конфіскації російських суверенних активів
8. Euronews / FT: ECB declines to provide emergency liquidity for Ukraine reparations loan
9. Європейські медіа: дискусії щодо «репараційного кредиту» для України за рахунок російських активів
10. IZI Institute: Using frozen Russian assets as a means of compulsory reparations for Ukraine
11. Reuters: How the West plans to use Russia’s frozen assets для фінансування України
12. Експертні оцінки KSE Institute щодо економічних і фінансових наслідків конфіскації російських суверенних активів
13. Повідомлення про заяви міністрів фінансів G7 щодо готовності розглянути повну конфіскацію заморожених російських суверенних активів
14. Міжнародна преса: аналітика про вплив можливого використання російських резервів на глобальну фінансову систему
15. Експертні коментарі щодо позиції ЄЦБ стосовно «репараційного кредиту»
16. Повідомлення ЄС та українських урядовців про потреби України у зовнішньому фінансуванні
17. Аналітика про ризики перетоку резервів із західних юрисдикцій до формально нейтральних центрів
18. Повідомлення про практику російських контрсанкцій і фактичну експропріацію західних активів
19. Українські та міжнародні публікації про концепцію майбутніх репарацій з боку Росії
20. Міжнародні медіа: політичні дискусії у G7 та ЄС про повоєнну архітектуру безпеки і фінансування України