Благовірний король Русі-України Данило Романович Галицький

12.11.2020 0 Редакция NS.Writer

Істинний християнин, благовірний князь (надалі Король) Данило Галицький був хоробрим воїном, талановитим полководцем, міцним захисником України, молитовником за рідний народ.

| Newssky.com.ua

У першій половині ХІІІ століття Руську землю спіткало велике лихо. За Божим допустом на неї напали татари, розбили руських князів, попленили всю землю Руську, попалили багато міст і сіл, побили тисячі людей. Багатьох відвели в полон в гірке рабство, обклали народ важкою даниною. Після татарського погрому Русь довго не могла оговтатися. До великих зовнішніх лих приєдналися не менші внутрішні нестроєння. Князі оспорювали один у одного право на великокнязівський престол; вирушаючи в Орду на уклін ханам, вони часто обмовляли один на одного і будували підступи один одному.

В особливо важкі моменти історичного буття народів, коли всі засоби подолати нещастя здаються вичерпаними і людьми опановує розпач, Бог обирає особистості надзвичайного масштабу, повідомляє їм особливі дарування, особливу силу духу. На них Він покладає місію вивести своїх співвітчизників з тяжкого становища. Для українського народу в XIII столітті таким обранцем благовірний князь Данило Галицький.

Сучасники високо оцінювали політичну діяльність Данила Галицького. Він зумів в умовах важкого зовнішнього становища, татаро-монгольської навали не тільки зберегти централізоване Галицько-Волинське князівство (потім королівство), а й перетворити його на потужну і велику державу, з якою вважалися на Заході і на Сході. Саме князівство Данила Галицького ще ціле століття продовжувало державні та культурні традиції Києва на Півдні Русі.

Данило був старшим сином від 2-го шлюбу галицько-волинського князя Романа Мстиславича Ганною, пов’язаної спорідненістю з візантійською династією Комнінов, дочкою імператора Ісаака Другого. Будучи правнуком польського князя Болеслава Кривоустого та святого царя Давида будівельника благовірний князь перебував у спорідненості з першою польською княжою династією П’ястів та домом Багратіонів, який за переказами восходить до самого Псалмопевця. Більш того, король Данило був нащадком угорських королів: його бабуся, польська княгиня Агнешка Болеславівна, була праправнучкою королеви Анастасії Ярославни та короля Андраша Першого.

Данило мав невідому на ім’я старшу сестру (дружина чернігівського князя св. Михайла Всеволодовича), молодшого брата Волошки (правив у центральній та східній частинах Волині, а також у Берестейській землі, визнаючи владу Данила в усій державі). Основним джерелом відомостей про Данила є 1-а частина Галицько-Волинського літопису, виникнення якої пов’язане з найближчим оточенням князя. Крім того, Данило активно (частіше, ніж інші руські князі) згадується в іноземних джерелах.

У тривалому політичному житті Данила можна виділити 3 періоди: 1205-1217 рр., коли різні політичні сили намагалися використати юного князя у боротьбі за владу в Галицькій Русі; 1217-1245 рр. — період об’єднання Волині під владою Данила та боротьби за галицьке княжіння; 1245-1264 рр. — час управління об’єднаним Галицько-Волинським князівством.

За тодішнім звичаєм його рано почали вчити, і так як при вихованні найбільше тоді дбали про розвиток в душі дитини страху Божого і благочестя, то і вчили благовірного князя насамперед священним книгам — Євангелія, Псалтирі, шанованої у Русі священної книги, в мудрих словах якої наші благочестиві князі шукали й знаходили розраду в найтяжчі хвилини свого життя, коли ні від кого, крім Господа, не можна було чекати ні допомоги, ні розради.

Поряд із книжковим навчанням в давньоруської князівської сім’ї багато уваги зверталося і на фізичне виховання: на розвиток сили і спритності, уміння володіти мечем і списом, їздити на коні і т. п., так як князь повинен був бути досвідченим не тільки в духовних подвигах, але і в подвигах ратних, має бути не лише воїном Христовим, але і воїном земним, вміти захистити святу Церкву і силою слова і, коли це було потрібно, силою меча. І благовірний князь Данило, непереможний витязь, як називали його сучасники, досконало засвоїв цю сторону княжого виховання і для своїх соратників був не тільки керівником, а й зразком ратної доблесті. Мати, блаженна княгиня Анна виховувала сина в благочесті, вчачи його доброчесному житію, в якому і сама досягла успіху. Вона славилася лагідністю і мудрістю.

Рано починали підготовляти юних князів і до наступної їм урядової діяльності. І тут для благовірного Данила високим прикладом і зразком для наслідування міг служити його знаменитий батько, цей, — за відгуками сучасників, — страждалець за руську землю, поклав душу свою за ввірену йому Богом в управління країну. Князя Романа Галицького оспівували руські билини. Але недовго благовірному князю Данилові довелося жити під батьківським дахом і піклуванням; дуже рано довелося йому вступити на самостійний життєвий шлях.

Після смерті в 1205 р. Романа Мстиславича, незважаючи на збройну підтримку його вдови угорцями, галицькі бояри вигнали княжу родину з Галича, де був посаджений путивльський князь Володимир Ігорович, пов’язаний спорідненістю з попередньою галицькою княжою династією. Княгиня разом з дітьми перебралася у Володимир-Волинський, а звідти в кінці 1206 — до Польщі. Там князь Лешек II відправив Данила в Угорщину, а його мати разом з Васильком залишив у себе. В результаті збройної інтервенції угорського короля Андраша II (в 1205 проголосив себе «королем Галичини і Володимира») у вересні 1211 Данило був посаджений на княжий стіл в Галичі. Юний князь був лише політичним символом, реальна влада залишилася в руках галицьких бояр та угорців. Такий стан справ підтверджує вигнання боярами з Галича матері князя, яка, мабуть, в 1211 р. спробувала стати регентшею при синові. У 1214 році вже поляки зуміли посадити його на престол у Волинському князівстві, і лише шлюб Данила з дочкою могутнього князя Мстислава Удалого (1219 р.), нарешті, зробив його незалежним політиком. Разом з тестем вони витіснили поляків та угорців з Галичини та Волині.

Позбавлений рідних і даху над головою, святий князь з юності йшов до благовірного подвигу шляхом скорбот і страждань. Виховання його було, за благочестивим руським звичаєм, церковне. Початок премудрості-страх Божий-покладалося в основу життя через читання Святого Письма. Благовірний князь Данило з юності паленів любов’ю до Христа і затверджувався в православній вірі. Благочестя і терпіння, любов до вітчизни і досконала відданість волі Божій відзначили майбутнього святого.

Галицький князь-отрок осягав науку державної політики, що полягала в поєднанні сили і милосердя. Під керівництвом своєї мудрої матері, візантійської принцеси Анни, князь поступово набував ту особливу мудрість державного правителя, яку сучасники пов’язували з його особистістю. Утвердившись у великокняжій гідності, Данило вже на зорі свого правління починає роботу з об’єднання Галицько-Волинської землі.

Літописець оповідає, що святий князь Данило був високий зростом, сильний і відважний. Бояри і народ його любили. Старанно читав Божественні книги, жертвував на храми, почитав чернечий і священичий чин.Данило був мудрим політиком, який прагнув посилити свою державу. З цією метою він розширював міста, закладав нові; дбав про потреби православної церкви; сприяв розвитку культури.

Реформаторська діяльність князя Данила Романовича була перервана монголо-татарською навалою на Південно-Західну Русь. Вперше з монголо-татарами князь Данило зіткнувся в битві на р. Калці в 1223 р. Сил у роздробленої Русі для боротьби проти ворога не було, тому ніхто не завадив йому пройти і землями Галицько-Волинської держави. Під ударами завойовників впали міста Галич, Володимир і багато інших.

Кілька років князь Данило не визнавав влади хана, проте на грізну вимогу Батия в 1246 р. він був змушений прибути в його столицю в Сарай. Батий не був самостійним володарем, він вважався лише намісником великого хана, який жив у Кара-Корумі, в гірській околиці азійських пустелі Гобі, розташованої за Байкалом. Поклонившись найближчому ординському хану, руські князі повинні були відправитися і на уклін до верховного владики монголів, у віддалену його столицю. Цей далекий, вкрай важкий шлях повинен був, за наказом Батия, зробити і благовірний князь Данило Романович. Між жовтнем 1245 і навесні 1246 Князь Данило здійснив поїздку в Орду, де визнав залежність від хана. Він був милостиво прийнятий володарем Азії і деякий час прожив у столиці монголів, уважно вивчаючи характер цих володарів Русі. Дослідники пишуть, що Данило був хорошим дипломатом. Йому вдалося здобути прихильність хана Батия, хоча і змушений був визнати себе його васалом — таким способом Данило врятував свою державу від руйнування. Сам Данило, на відміну від Олександра Невського, свою залежність від хана вважав хвилинною політичною комбінацією, яка давала йому мир, але — вживав усіх заходів, щоб звільнитися від татарського ярма. Він був єдиним серед українських князів періоду феодальної роздробленості, хто зумів об’єднати під своєю владою більшість етнічних українських земель. При ньому міжусобиці в наших землях практично закінчилися, а напади поляків, угорців, литовців і половців (куманів) зупинилися.

З тих пір більшість дій Данила було пов’язано зі спробами позбутися ординської залежності. Одним з кроків в цьому напрямку, зробленим, очевидно, за допомогою і з благословення митрополита Кирила III, став укладений в 1250/51 р. союз Данила Романовича з Володимирським вел. кн. Андрієм Ярославичем, який був зміцнений шлюбом князя Андрія з дочкою Данила. До коаліції приєднався і Ярослав Тверський.

Повернувшись додому, він почав ретельну підготовку до боротьби проти Золотої Орди. Данило уклав військові союзи з недавніми ворогами: польськими князями, угорським королем. Підготовці князя до антимонгольського походу сприяв і папа Римський Інокентій. щоб заохотити Данило, папа запропонував йому титул короля. На перший раз Данило відмовився від цієї пропозиції з політичних міркувань, але пізніше її прийняв.

У грудні 1253 року посланець Папи Римського абат Опізо прибув в Дорогочин над Бугом — місто на західній околиці Галицько-Волинського князівства і посланець урочисто коронував Данила Галицького. По дорозі абат оприлюднив папську буллу, яка закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор’я та Пруссії до хрестового походу під проводом князя Данила Галицького проти монголів.

Опізо привіз Данилу королівські атрибути: корону, скіпетр і державу. Протягом попередніх п’яти років Данило двічі відмовлявся коронуватися. У перший раз — через те, що посольство з короною застало його не в Галицько-Волинській державі — він тоді якраз прибув до Кракова. Вдруге — через те, що Папа послав корону, не оголосивши хрестовий похід проти монголів. — Що мені вінець, коли татари лютують! — обурився тоді.

В третій раз Данило спочатку теж відмовлявся, але врешті поступився прохання своєї матері, княгині Анни, та польських князів Сомовита і Болеслава Сором’язливого — його союзників в розпочатому поході на ятвягів. Коронація відбулася в двадцятих числах грудня в дорогочинському храмі Пресвятої Богородиці.

У Середньовіччі син князя вважався князем від народження, а королем його мав визнати Папа Римський. Тож, отримавши від нього корону, галицько-волинський правитель ставав повноправним європейським монархом.

******

Оцінюючи роль і значення діяльності князя Данила, слід вказати, що він об’єднав всі землі, якими володів Роман, створив з них потужну державу, з якою рахувалися сусіди, і яку визнав папа Римський. Своїм коронуванням він затвердив її становище як королівства, як гідного спадкоємця традицій Київської держави і уможливив майже на сто років її існування. Данилу не вдалося здійснити свій головний задум-звільнити Південно-Західну Русь з-під золотоординського ярма. Але це був тільки політичний акт, духовну владу Римської кафедри, мудрий політик і доброчесний християнин, король Данило не визнав. Переконавшись у нездатності Риму організувати хрестовий похід проти Золотої Орди, король Данило 1257 року припиняє стосунки з Папською Курією. Вже в 1257 р. папа Олександр IV пише до князя Данила листа, у якому докоряє за невизнання ним католицької церкви. Є й інші документи папської курії, які свідчать про «відступництво» Данила.

Але європейські монархи залишилися осторонь від боротьби русичів проти монголів. Вже в 1252 р. в Галичину вторглися кочовики Куремси, але дружина сина Данила — Лева — розгромила ординців, витіснивши їх за Дністер. З кінця 1254 Данило перейшов до рішучих дій проти Куремси і завдав йому ряд поразок протягом 1256-1257 рр., і це були історично перші перемоги русичів над монголо-татарами.

У Золотій Орді вирішили за всяку ціну приборкати «свавільного підданого» і відновити залежність Галицько-Волинського князівства від степових завойовників. У 1257 р. на землі князівства вторглося чергове потужне і численне військо на чолі з досвідченим полководцем Бурундаєм. Західноєвропейські сусіди відмовилися допомогти Данилу. У таких несприятливих умовах Данило Романович прийняв вимоги Бурундая, зокрема зруйнував основні фортеці князівства.

Але держава, створена королем Данилом, була настільки сильною, що Орда не змогла його знищити. Він стримав німецьку, польську та угорську експансії. Подолавши могутність бояр, він підняв соціально-економічний і культурний рівень своїх володінь до одного з найвищих у Східній Європі.

Данило Галицький вів гнучку політику по відношенню до Орди: від відкритого зіткнення з нею до переговорів, які дозволили зміцнити владу. Крім того, він зумів відбити загрозу з боку лицарів на Заході та укласти низку важливих мирних договорів. Саме така політика була необхідна тоді для збереження Русі. Це розуміли всі видатні діячі того часу: князь Ярослав Всеволодович і Олександр Невський, а також король Данило Галицький. Оскільки він переживав як за власну безпеку, так і за безпеку свого народу, то прагнув зміцнювати дружні зв’язки з іншими князями, ніколи не відмовляючи їм у військовій допомозі і знаходячи, таким чином, в їх особі, добрих союзників.

Королівство Данила простягалося від Бугу до Дніпра і час від часу ставало мало не найбільшим в Європі.

За тодішнім звичаєм, король не міг бути нічиїм васалом, а в разі нападу на його державу інші королі повинні надати йому військову допомогу. Саме в ній і потребував Данило в обороні від монголів.

До певної міри Данилу Галицькому вдалося визначити вектор майбутнього державотворення на реально підконтрольних західноукраїнських теренах, яким ставало прагнення до зміцнення контактів із Заходом. У цьому руслі відтепер спрямовувалася реальна політика його спадкоємців
Саме Галицько-Волинське князівство підтримало ідею української державності на землях автохтонів-хліборобів, обороняючи їх від поневолення агресивними сусідами. Крім того, продовжуючи кращі традиції української національної культури, воно разом з тим забезпечило плідний вплив на неї західноєвропейських цивілізацій.

Тож без жодних застережень маємо право сказати: Галицько-Волинське князівство, в основі якого були українські за етнічним складом і керовані руськими князями регіони, є державним утворенням винятково нашого народу. Саме воно продовжило на півтора століття існування української державності, завершуючи її півтисячолітню княжу добу.

Постійна трудність положення короля Данила полягала в тому, що практично протягом усього життя йому доводилося вести безперервні війни з численними ворогами. Практично жодного значного державного рішення король не приймав без благословення Церкви. Так, в 1246 він заснував Галицьку митрополію, сподівався, що вона зможе мати статус загальноруської, чого не сталося. Таким чином, розуміючи роль церкви в посиленні влади князя, Данило Романович підтримував її, спирався у своїй діяльності на неї.

Від Володимира Мономаха, Данило успадкував велику духовну зосередженість, любов до Слова Божого та звичку звертатися до Писання у всіх випадках життя. Хоробрий воїн, учасник багатьох походів свого войовничого батька, не раз в боях був він близький до смерті. Але щоразу промисел Божий незримо рятував князя-молитовника.

Разом з тим літописці підкреслюють миротворчий дар короля Данила, рідкісний в князях і полководцях того суворого часу. Поєднання військової доблесті з миролюбністю і милосердям, великого смирення з неприборканою ревнощами про Церкву було надзвичайно притаманне мудрому королю Данилу. Дбайливий господар землі, постійний співробітник в містобудівній і храмобудівній діяльності.

До 30-х РР. XIII ст. відноситься активна містобудівна діяльність Данила, зокрема щодо влаштування нової столиці — Хелма. За Данила в місті були побудовані палац, собори в ім’я Богородиці і святителя Іоанна Златоуста, Церква Косми і Даміана, вежа. Збереглася споруджена при Данила вежа в Столп’є (близько 10 км. на захід від Хелма), була, мабуть, частиною ансамблю монастиря, в якому жила мати князя. Правитель запрошував в Хелм «німців і русь, іноязичники, і ляхи», в місто приходили втікачі з ординського полону руські ремісники, які у короля Данила зустрічали привітний прийом і активну підтримку. Археологічні дослідження підтверджують функціонування в Хелмі значного центру ремісничого виробництва, в т. ч. художнього (ювелірів). Розкопки показують, що в новій столиці могла працювати група висококваліфікованих візантійських гончарів. Галицько-Волинський літопис також згадує про лиття дзвонів в Хелмі.

У володіннях короля Данила існувало 5 єпархій, в. т. ч. 3 на території, що перебувала під його безпосередньою владою (Галицька, Перемишльська, Хелмская), 2 інші (Володимиро-Волинська і Луцька) розташовувалися у володіннях його брата Василька. Джерела відзначають існування на галицько-волинських землях кількох православних монастирів: в Холмі, Луцьку, Столп’є, Угровске, Володимирі-Волинському, Жидичині, а також Лелесова, Синеводского, Полонинського монастирів, хоча можна припускати, що в дійсності православних обителей було більше.

Літопис особливо відзначає участь короля Данила в розбудові і прикрашанні храмів в Хелмі, де піклуванням правителя був споруджений і багато прикрашений собор в ім’я ап. Іоанна Богослова. Незабаром після 1241 р. князь побудував в Дорогичині «церкву прекрасну Святої Богородиці». Мабуть, під час поїздки в Орду між окт. 1245 і навесні 1246 Князь Данило вивіз з київського Феодорівського монастиря, що знаходився під патронатом його предків — нащадків Мстислава Великого, до Хелма ікони Спаса і Богородиці, а також з Овруча — ікону Стрітення. За велінням князя образи були прикрашені «каменем драгим і бісером златим».

До часу правління короля Данила відносять чудотворення від декількох ікон, наприклад, від ікони Божої Матері з Звенигорода, а також від ікон Пресвятої Богородиці у Белзі та Хелмі. Свідоцтва про шанування 2 останніх образів збереглися від більш пізнього часу.

Згідно з давньоруською традицією, Данило Романович здійснював у своїй державі по відношенню до Церкви широкі права патронату. За його ініціативою була заснована правосл. єпископська кафедра в Угровську (раніше 1238, можливо, в 1219/20), ок. 1240 р. переведена до Хелма. Першим Хелмським єпископом став Іоанн, колишній клірик Успенського собору у Володимирі-Волинському, за свідченням літопису поставлений «князем Данилом». Заснувавши кафедру в Хелмі, побудувавши і прикрасивши там храм, король Данило наділив кафедру незначними земельними володіннями. Митрополит Київський і всієї Русі св. Кирило III, ставленик галицького короля, брав участь у політичних переговорах Романовичів з угорським королем, через деякий час завершилися шлюбом Лева Даниловича з угорською принцесою Констанцією.

Літописець оповідає о благочесті та молитовності князя Данила. Наприкінці 1227 р. він їздив до монастиря Св. Миколая в Жидичині. Кілька років по тому, йдучи на Шумськ, він молився в церкві св. Симеона. Напередодні від’їзду з Києва в Орду Данило побував у київському Видубицькому Всеволоже в ім’я архістратига Михаїла монастирі, де просив братію про молитвах, сам князь молився перед іконою архангела Михаїла. Після повернення з чеського походу в 1253 р. Князь Данило в Хелмському соборі приніс Богу подячні молитви. Багато храмів було створено благовірним Данилом за роки його князювання. Кращий з них — собор Богоматері в Хелмі.

За короля Данила Галицько-Волинська Україна досягла широкого міжнародного визнання і стала однією з найбагатших держав у Європі, оскільки князь Данило зумів ефективно використовувати всі переваги вигідного географічного положення своїх земель, а також найбільших родовищ солі. Мудрий монарх розширив територію до Любліна та Перемишля на заході, Мукачево та Чернівців — на півдні, будував нові міста (Львів, Хелм, Угровеськ) і розвивав старі (Галич, Дорогочин, Володимир).

Навколо його фігури витав образ правителя, який чи не найголовніше, що він зробив за своє життя, так це зумів зміцнити внутрішній мир у своїх володіннях — рішуче приборкавши довільні виступи галицьких бояр і перетворивши їх на слухняних князівських васалів. Крім того, Данилу Галицькому вдалося забезпечити авторитет своєї держави в очах сусідів. Завдяки мудрій політиці Данила, який скористався вкрай вигідного в тих умовах географічного розташування Галицької та Волинської земель, його королівство перебувало у найбільш м’якою порівняно з іншими руськими землями, залежністю від Золотої Орди. А це сприяло стрімкому господарському розвитку регіону, що, в свою чергу, привернуло масову міграцію сюди населення не тільки зі східних руських князівств, але з Польщі, Німеччини, Угорщини. Наслідком же економічного підйому стало динамічне містобудування, розбудова храмів і активна допомога нужденним.

Король Данило «був князем добрим, хоробрим і мудрим, він же створив міста багато, і церкви поставив, і прикрасив їх різними красотами…. Цей Данило був другим Соломоном» — так характеризує князя Іпатіївський літопис.

Але ще більше привертав до себе благовірний князь своєю духовною красою, яка сучасникам його здавалася такою ж надзвичайною, як і краса тілесна. Милосердя представляло собою відмінну, спадкову рису в князівській родині благовірного князя Данила. Цей заповіт король сприйняв від свого предка, великого князя Київського Володимира Всеволодовича Мономаха, великого древнеруського милостивця, який приязнив до себе всіх своєю щедрістю і готовністю допомогти кожному. Король Данило був справжнім другом всіх нужденних і знедолених, батьком вдовицям і сиротам, живильником жебраків і убогих. Пам’ятаючи заповідь Спасителя не збирати собі скарбів на землі, Він щедро помагав нужденним.

Руський король Данило Галицький помер у 1264 р, залишивши вельми добру славу. Не дивно, що образ короля Данила в тодішніх літописах увічнено як ідеального володаря-сміливого і хороброго, мудрого і розважливого, щедрого і великодушного.

Данило Галицький звершив діло своє земне, на небесах здобувши блага ще більші. Його правління державою успішним було тому, що любив він Бога більше, аніж земні статки і блага світу цього, закони людські виписав за мораллю християнською і сам жив за ними, дбаючи про благоустрій Церкви Христової. При житті земному благовірний Данило Галицький подібно до царя Соломона був мудрим і богобоязним правителем, а після упокоєння шанувався народом як благовірний угодник Божий.

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),
доктор теології


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: