БИЛИНИ. Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ
10.03.2018 0 By Chilli.Pepper
БИЛИНИ
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA
ПЕРЕДМОВА
Починаю переспівувати билини римованими віршами (подеколи, крім «більш звичних» видів рим, застосовуються асонанси, консонанси тощо), спираючись на два, можна сказати, сучасні класичні зразки книговидання:
Былины / Составитель, автор предисловия и вводных текстов В.Калугин; Художник Б.Лавров. — М.: Современник, 1986. — 559 с.
Українські билини: Історико-літературне видання східнослов’янського епосу / Упорядкування, передмова, післяслово, примітки та обробка українських народних казок та легенд на билинні теми В.Шевчука; Малюнки Б.Михайлова. — К.: Веселка, 2003. — 247 с.: іл.
Також усім, хто цікавиться будь-якими проблемами вітчизняної історії з найдавніших часів, є сенс звертатися до іншого зразка сучасної видавничої класики — багатотомного видання кінця минулого століття «Україна крізь віки», у цьому випадку насамперед до 4-го тому серії:
Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. — К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1998. — 352 с.
Нарешті, знову з радістю назву такий незамінний ресурс, як 10-томна друкована та «жива» електронна Енциклопедія історії України; головою редакційної колегії цього академічного мегапроекту (не перебільшую!) є В.А.Смолій.
Ще в цій короткій передмові акцентую важливу обставину: билини призначалися для слухачів усіх вікових категорій, і не в останню чергу J для дорослих. Тому в них стикаємося, приміром, з елементами феєричного гумору, що нерідко переходить у фантасмагоричну сатиру, жахами, від яких моторошно стає, досить жорсткою еротикою та ін. Утім, водночас на билинах, думах, інших високих зразках народної творчості протягом століть зростали-виховувалися багато поколінь українських дітей.
Композиційну структуру цього твору розроблено мною. Тут і надалі з певних змістовних міркувань виокремлюватиму напівжирним курсивом частину слів, словосполучень і зворотів, котрі прямо запозичені з російського тексту билин. Як, наприклад, це мало бути в передостанньому рядку того уривку, що сьогодні пропонується увазі шановних Читачів:
— Ох, боляче нахабні руські мухи… і т. д.
Але в журнальній публікації, врахувавши наполегливі, ба навіть часом істеричні, наполягання значної частини російських філологів, подаю цей рядок у дещо іншій редакції. Залишаючи за собою право в книжковій версії повернутися до власного варіанту.
І насамкінець. Завдяки високоповажному Валерієві Олександровичу Шевчуку, його примітці в книзі «Українські билини» можемо довідатися про значення тепер рідкісного слова: «Шалапуга — батіг із металевим, здебільшого свинцевим, наконечником». Це дозволить адекватно зрозуміти відповідний епізод уміщеної там само билини «Ілля Муромець і Святогор» (яким і моя сьогоднішня «билина» завершується): «Зовсім розлютився старий Ілля Муромець, бере він шалапугу подорожню, та не малу — у сорок пудів, і з наїзду так богатиря в білі груди вдарив, аж праву руку собі відбив». Нехай цей майже трагічний випадок послужить нагадуванням про необхідність неухильно дотримуватися правил безпеки… Усім — корисного та приємного читання!
I. Зустріч Святогора з Іллею Муромцем
(1-й київський варіант)
Гей, заспіваймо стáрини-билини
(згадати їх я нашою берусь)
про перші дні Русі та України…
ні: України, що звалася Русь.
Була земля ця краєм неозорим,
безкраїм краєм ця була земля!
На ній зустрівся раз зі Святогором
старий козак наш Муромець Ілля.
А Святогор… Він не старий — старезний
теж руський (український) був козак.
Довіку пам’ять вдячна най не щезне
про цих славетних вояків-вояк!
Вони за Русь хоробро воювали,
як храбри знані через це були;
лиш після аж монгольської навали
богатирями ми їх нарекли.
З них Святогор, напевно, найдавніший —
праруський житель Араратських гір;
і сам був велетень він не потішний,
і кінь під Святогором — лютий звір.
Раз, Руссю їздячи, він на хорошу,
що, мовби дар, лягла йому до ніг,
натрапив на торбину скоморошу;
підняти ж цю торбиночку не міг…
Рвонув її щосили неборака —
і в землю вгруз одразу до колін.
Це б і кінець, якби не звір-коняка,
та витягнув богатиряку він!
А після того на коні, їй-Богу,
заснув господар міцно, наче вмер…
Тут — Муромець Ілля на допомогу
мчить до Чернігова повз град Остер.
(Або, точніше, Городець Остерський,
як називалось місто в давнину.)
Аж бачить: кінь гуляє богатирський,
несе на спині дивну дивину.
Не зрозуміти, чи то храбр, чи скеля,
але створіння велетенське… спить!
І Муромець (часи були веселі)
на скелю з палицею мчить ту ж мить.
Вражає храбра в груди раз та вдруге,
а скеля все хропе, хропе, хропе…
За допомогою лиш шалапуги
збудив її (хоч ледь не вбив себе).
Промовив Святогор, зітхнувши глухо
(зі сну бо повертався він із мли):
— Ох, боляче російські кляті мухи
кусатися, зарази, почали…
Далі буде.