БИЛИНИ (Частина 8-ма)
12.04.2018
Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA
БИЛИНИ (Частина 8-ма)
ПЕРЕДМОВА
Шановні Читачі, дозвольте нагадати, що ми з Вами залишили головного героя однойменної билини Михайла Пóтика на пишній учті в Києві, яку влаштував Володимир Великий для своїх князів-бояр і, головно, богатирів Руської землі:
І гуляли славні предки кілька діб!
Був там хліб, було до хліба та на хліб,
і напої молодецькі аж лились —
таж герої, ох, добряче напились…
Просто продовжу розповідь. Але перед тим кілька слів скажу про тафл.
Слід зауважити, що назва “tafl” вимовлялася приблизно як [тавл]; звідси зрозуміло, звідки взялися давньоруський варіант «тавлія» (з наголосом на останньому складі) та билинні тавлеї (форма множини з наголосом на передостанньому складі). Цією назвою позначалася група настільних ігор, які були поширені серед давніх германських і кельтських народів, починаючи з IV століття. Дуже популярним тафл — сказати б, «військово-стратегічні» інтелектуальні виправи — був серед варягів-вікінгів і ставав у всіх країнах, де вони з’являлися, включаючи Київську Русь. Відмітними рисами гри були нерівність сил сторін та особлива роль короля-конунга. У ХІІ столітті ігри в тафл були витіснені «традиційними» шахами та шашками…
Усім — корисного та приємного читання!
Михайло Пóтик
(Скорочений переспів чи не найдовшої давньоруської билини)
ЧАСТИНА ІІІ — ПЕРЕВАЖНО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ІГРОВА
Епічні битви славлю, хай настільні,
героям їх складаю дифірамб,
для чого в урочистій цій частині
я п’ятистопний застосую ямб.
…Нажлуктилися, отже, всі поволі —
та й стали вихвалятись ледь не всі.
Волав Іллюша, наче в чистім полі
земельки прихопив Святій Русі.
Волав Добриня, що за синім морем
шмат також чималий він прихопив,
оплачений-политий слізьми-горем
призначених самим ним ворогів.
Компанія пиячила-бухала,
волала все лютіш, лютіш, лютіш
і врешті підступила до Михайла:
«Напевно щось награбував і ти ж?»
А той — не напивався він доп’яна,
не те щоб дуже сачкував хоча й.
Міркує: «За дружину буде шана
за молоду або ж ганьба-відчай?
Ні, ці не зрозуміють горлорізи
кохання, мусі-пусі, голубків…»
Та й бовкнув: «Крім землі, я ще й валізи
численні — безліч! — злата захопив.
Їх у царя поганців Вахрамія
я виграв у запеклій боротьбі.
З ним грали ми в тавлеї (чи «тавлії»? — Ю.Ч.),
а русь — усім відомо — не “дуби”.
(Тавлеї (тафл) — була це предків наших
улюблена забава ще одна:
«гібрид» сучасних нард, го, шахів, шашок;
на дошці в ній точилася війна. — Ю.Ч.)
Казни я золотої сорок вивіз
до Києва з Поганщини возів!
Та осі під вагою підломились,
тому — у полі я казну зарив».
Русі ж — на диво — саме Вахрамію
данину сплачувати час приспів,
ще й (випадок пожартувати вміє)
тих самих сорок золота возів!
Князі й бояри як небесну манну
побачили — раділи так вони.
А Володимир мовив: «Бусурману,
Михайле, борг цим вантажем верни!
Заборгували років за дванадцять
данину — за такий тривалий час…
Все через корупціонерів, братця:
їх справді забагато серед вас».
Князі-бояри щиро потужили,
скорботну вельми вислухавши муть,
і далі йшли тягти з народу жили.
«Еліта»! Ці й сьогодні так живуть…
Михайло ж рушив знов до Вахрамія —
тепер безпосередньо до царя.
Той і не знав, де сяє-пломеніє
його дочка, Поганщини зоря.
Не знатиме в билині і надалі;
та й що нам до чужинських до заграв?
Михайло ж (опускаючи деталі) —
у тафла ТРИЧІ тестя обіграв.
Без «надзусиль» (скажу у спосіб модний)
гросмейстерюгу східного зборов,
бо мав до шахів-тафла дар природний,
як Іванчук або Пономарьов.
Безкровну виграв наш війну билинну,
з обох гравців лишився кожен жив,
а Вахрамій вже Києву данину
став винен — сорок золота возів!
Я б перемогу русько-українську
оспівував довічно залюбки,
та принесли про смерть дружини звістку
Михайлу з Батьківщини голубки.
Він, дошку тафлову жбурнувши з горя,
Поганщини столицю зруйнував
і крові бусурман Каспійське море
пролив, а сам до Києва помчав…
Далі буде.