Бентега Китаю, гниття Росії, відродження Америки та інфантилізм Європи

Ексклюзив. …Китай втомлюється від очевидної безпорадності свого московського васала, чиє резервне золото показує дно, і який хронічно провалює плани вказаних йому об’ємів постачань тих чи інших ресурсів. Чию торгівлю нафтою, газом та лісом Пекін або вже монополізував, або завершує монополізовувати.

Це давно навіть і не торгівля у сенсі вільного ринку: частково данина від Росії, яка сама зробила себе напіввигнанцем-напівавтаркією, але нездатна тягнути таку неймовірно витратну модель, і яку Китаєві приємно принижувати, а частково – це примітивний бартер.

Сам Китай при цьому – ажніяк не живе проблемами Росії, а нервово спостерігає (і намагається адаптувати свою регіональну стратегію) за тим, як у Південно-Східній Азії прискорено стискається новий сінофобський/американофільський кулак Японії, Тайваня та Південної Кореї.

Тому прагматично від РФ китайцям потрібний у найближчій перспективі лише Байкал (Путін нещодавно запопадливо підписав перші відповідні акти, а Шаман епічно облизав кригу вже чужого моря), решту чього чучела динозавра із зіпсутим кабелем від кишківника до мозку – можна поки що лишити догнивати.

Товарообіг між РФ та КНР продовжує скорочуватися.

…Початок доміно регіональних, корпоративних і галузевих дефолтів, істеричні накази Кремля системним банкам щодо примусової реструктуризації гигантських безнадійних боргів, астрономічні обсяги емісії, яка здійснюється Центральним Банком через обхідний маневр аукціонів РЕПО та створення бульбашки ОФЗ (у 1998 році – ОВГЗ), кризова кон’юнктура ринку нафти – одночасно з жорстким секвестром витрат федерального та регіональних бюджетів, високою ключовою ставкою, вже третім щорічним підіищенням податків та тарифів, адміністративним регулюванням курсу рубля – все це призвело не лише до стагфляції та згортання економіки агресора, але й до структурних змін катастрофічного характеру, притаманного стану справ у СРСР в другій половині 80-х років.

Із тією, однак, важливою відмінністю, що СРСР під керівництвом енергійного демагога Горбачова спокійно запозичував шалені (навіть як на сьогоднішній день) суми у ВКВ, влаштував громадянам нетривале свято життя, витратив на це всі ці гроші і “гавкнув” у небуття.

РФ ніхто вже 4 роки у борг не дає – навіть у неконвертованих валютах, ба більше над нею знущається навіть Індія, вказуючи що і як писати на індійських товарах, бо інакше можна не отримати навіть рупій.

Численні виступи Олега Дерипаски, Віктора Вексельберга, Андрія Костіна, Олега В’югіна, ба навіть Сергія Чємєзова, чий “Ростех” поглинає ледь не чверть усіх бюджетних коштів – за змістом вказують на те, що Володимир Путін, який і без того має маніякально-садистський склад психіки, схоже знаходиться у неадекватному стані, не бажаючи розуміти, що економічні ресурси для ведення війни проти України вичерпано.

…У свою чергу, США під керівництвом екстравагантного ленініста Дональда Трампа (якому геть плювати як на обмеження з боку законодавців, так і законів, і це навряд чи суттєво змінять навіть проміжкові вибори через 10 місяців – хіба що, в найгіршому для себе випадку, президент залишиться без бюджетних грошей), радісно трощать зогнилі рештки світопорядку, який почав конати в лютому 2014 року через боягузливість тодішнього американського керівництва та системну корупцію європейських інституціональних і національних еліт.

Остаточна концепція нової (чи оновленої) американської гегемонічної ідеї ще не вималювалася – вона настільки ж туманна, наскільки були уявлення Володимира Ульянова про світову республіку Рад чи про конвергенцію пізньорадянського соціалізму із західним капіталізмом в Андрія Сахарова – Михайла Горбачова.

Так чи інакше, ця концепція містить багато золота, мачізму та стімпанку – паралельно із величезними людиноподібними роботами, зоряними війнами та бойовиками 80-х із Арнольдом Шварценегером, Сільвестром Сталлоне та Чаком Норрісом у головних ролях.

Усе це наразі фонтанує в усі боки в пакеті з відродженням загонів “Незримої імперії Півдня” просто на вулицях американських міст, підземною залізницею до Канади та забудовою вуйка Тома на флоридських болотах.

Крім здорового прагнення стати трильйонером, Дональд Трамп щиро завзято несе добро до миршавих хибарок різного роду недорозвинутих народів світу, публічно засвідчивши, що він є головним глобальним євреєєм, а також аватарою Кіра Великого, і водночас – багатим та агресивним дядьком В.Зеленського, якого він тепер качає на колінках замість доброго, але анемічного та занадто щедрого дідика Байдена.

Інструментарій, який використовується адміністрацією Трампа – це чарівна сила п*здюлів: вербальних, так і торгових, повітряних та хірургічних.

У зв’язку із цим після Венесуели невдовзі підлягають ліквідації облізлі наркосадистичні режими на Кубі та в Нікарагуа, людожерсько-сатаністський режим в Ірані, а також просто трамвайний хам Густаво П’єтро.

Паралельно, Куруш ІІІ поволі придушує невдячного Путіна (з 6 місяців минуло 4), пестить кмітливого збоченця Лукашенка, розмірковує із ким одружити Клаудію Шейнбаум та Марію Мачадо та намагається відтиснути Гренландію в Європи, чиї лідери продовжують (вже 13-й рік) виглядати як підлітки в піонерських шортиках, заскочені за онанізмом у шкільному туалеті. І навряд чи ця остання обставина є проблемою Трампа.

Незважаючи на циклічно непрості стосунки із Трампом та його середовищем, Україні завжди вдавалося долати ці гострі кути. Кілька разів побившись із верткими та непоступливими пацанами з бідного району, Трамп ізнов вирішив нас полюбити – принаймні це просто дешевше і заощаджує енергію, на відміну від спілкування зі сіромордим брехливим вурдалаком, який, навпаки чужою енергією лише харчується.

Цей наш найобієво-тролячий союз невдовзі попрямує на схід за обіцяними Путіним Трампу родовищами золота та рідкоземельних металів.

Українці – люди скромні, їм крім свого, нічого не потрібно.

Ну хіба що коридор до Каспію…

Максим Михайленко, головний редактор Newssky