«Барбаросса» для Путіна?

Ексклюзив. Відомий німецький економіст і політичний ідеолог Карл Маркс свого часу одну зі своїх праць назвав «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта», наголошуючи на аналогіях між обставинами приходу до влади майбутнього імператора французів Наполеона ІІІ та засновника династії Бонапартів Наполеона І.

Повниться аналогіями і сучасний світ, до них нерідко вдаються різні оглядачі та експерти, і не завжди вони є вдалими. Останніми місяцями для ілюстрації подій сьогодення чи не найчастіше наводиться порівняння з Мюнхенською угодою 1938 р., причому тодішню роль британського прем’єр-міністра Н. Чемберлена примірюють для 47-го президента США Д. Трампа. Таке порівняння, що виникло як реакція на низку пропутінських заяв і дій адміністрації Трампа, вже стало майже хрестоматійним. Але чи відповідає воно дійсності, і чи є тут справді аналогія? І яка алюзія була б, можливо, більш доречною?

Позаяк, згідно з принципом історизму, минуле є ключем до розуміння сьогодення, вищенаведені питання є важливими. Спробуймо з’ясувати їх послідовно.

Отже, змістом Мюнхенської конференції було досягнення згоди щодо долі Чехо-Словаччини (до речі, на той час єдина демократична країна в Центральній Європі, яка виявилася й найменш здатною до оборони своєї державності) шляхом розподілу її території між державами-сусідами, зокрема Німеччиною, Польщею, Угорщиною.

Учасниками тієї конференції – суб’єктами угоди – були чотири європейські держави – Німеччина, Італія, Велика Британія та Франція. Згода останніх двох на розчленування Чехо-Словаччини пояснювалася начебто намаганнями європейських демократій умиротворити А. Гітлера, який буцімто мав би у своїх експансіоністських намірах задовільнитися захопленням Судетської області.

Отож, і Д. Трампа звинувачують у завідомо нереальних спробах умиротворити В. Путіна. Справді, такі прагнення впродовж кількох місяців були мейнстрімом політики чинного американського президента. Але чи було «умиротворення» стратегічною метою з боку Д. Трампа, чи лише тактичним ходом?

Повертаємося до Мюнхена-1938. Ще раз пригадуємо, що учасниками угоди були чотири найбільші західноєвропейські держави. Публічно засудив мюнхенську змову лише Совєтський Союз, який мав власні плани щодо майбутнього Європи. Тож де тут аналогії із сьогоденням, коли навіть у найнесприятливіші для України дні 2025 року з усіх країн Західного світу прямо чи опосередковано сприяли Путіну лише США, Словаччина та Угорщина?

Натомість на боці України – переважна більшість європейських держав плюс Канада. Отже, Чехо-Словаччина внаслідок мюнхенської угоди лишилася самою, тоді як Україна тепер має і матиме потужну підтримку, принаймні, для забезпечення виживання. Відтак, аналогії немає.

Не минуло й року після укладення сумнозвісної мюнхенської угоди, як сталася не менш важлива геополітична подія – підписання Московського пакту очільниками зовнішньополітичних відомств Німеччини та СРСР Й. фон Ріббентропом і В. Молотовим. Як відомо, наслідком його став розподіл між двома гігантами країн, розташованих поміж ними… знову ж для умиротворення одне одного? І спільний німецько-совєтський кордон – задля дружби між А. Гітлером та Й. Сталіним? (До речі, про дружбу й кордон між ними був укладений окремий договір).

З погляду сьогодення, тут – найцікавіше. Загальновідомі неодноразові заяви Д. Трампа, що містять зазіхання на суверенітет Канади та намагання захопити Ґренландію. І ці заяви часто трактуються як натяк на визнання за Росією тимчасово окупованих нею територій України. Та чи не є такий висновок занадто простим? Проаналізуємо.

Не секрет, що Швабростан давно намагається встановити свій контроль над Арктикою, у стратегічному значенні якої сумніватися годі. Ще 2007 року Москва вперше публічно заявила про свою присутність на Північному полюсі, відтоді її намагання привласнити собі Арктичний басейн лише нарощувалися. Неабияку активність у північному напрямку виявляє й Китай. Тож чи може на це спокійно дивитися великодержава, що вважає себе №1 у світі? Звернімо увагу, що погляд Д. Трампа також звернений на північ. Потенційно Арктика може стати важливою ареною боротьби за світове панування, хоча сьогодні вона в цій ролі поступається Східній Європі, Близькому Сходу й Тихоокеанському реґіонові.

Саме Близький Схід в останній місяць і став місцем зіткнення не лише Ізраїлю та Ірану, а й набагато вагоміших геополітичних гравців. Завдяки безпосередньому втручанню США, які підтримали Ізраїль, позиції Ірану істотно послабшали. Значення останнього як союзника Кремля підупало. І масованими «м’ясними» наступами на фронтах в Україні Путіну цього не компенсувати. І галасливі завірення Медведєва щодо готовності Росії розбомбити Європу виглядають лише як п’яна маячня (а як інакше, якщо москалі не спроможні навіть на стратегічний прорив в Україні?!).

На тлі останніх жорстоких ударів Москви по мирних українських містах та низки вдалих дипломатичних ходів європейських лідерів і дипломатів погляди Дональда Трампа на російсько-українську війну суттєво змінюються. Д. Трамп дедалі більше переконується, що Путін його обманює. Збільшення інтенсивності ракетно-дронових атак на Україну у відповідь на мирні ініціативи Білого дому не може не сприйматися Д. Трампом як особиста образа й неповага. Й дедалі виразнішим для нього є прагнення Путіна до загострення бойових дій, а не до їх припинення.

Навіть якщо Трамп і не бачить у діях Путіна загрози безпеці Європи, то власному самолюбству – однозначно. І нинішнє нахабство Кремля можна порівняти з вимогами, поставленими В. Молотовим під час його візиту до Берліна в листопаді 1940 р. Наявність плану Й. Сталіна напасти на Німеччину тоді стала для А. Гітлера очевидною. Й через місяць фюрер підписав власний відомий план «Барбаросса».

Так ось де аналогія…Не з Н. Чемберленом варто порівнювати Д. Трампа, а з А. Гітлером. Ідеться не про так звану расову (точніше, псевдорасову) ідеологію та ксенофобію (цих рис у Трампа якраз немає, в його команді є й латиноамериканці, й чорношкірі, й індійці), а про геополітику. І якщо Путін дедалі більше зазіхатиме на інтереси Трампа (не кажемо – України, Європи, та й навіть Америки) – а він так і робитиме, – то може стати реальністю новий план «Барбаросса».

Спрямований проти Путіна в його недоговороспроможності, почутті вседозволеності та безкарності.

Moscua delenda est!

Андрій Курбський, аналітик для Newssky.