Апостол Український Андрій Первозванний

Христос зустрічався зі своїми учнями по-різному. Прикладом може служити апостол Андрій, спочатку простий рибалка з Віфсаїди Галілейської. У цього Галілейського рибалки був відважний характер та ніжне серце, схильне до захоплення. Це він, не замислюючись, залишив свої тенета на Галілейському морі, щоб коритися заклику Господа «Ідіть за Мною, і я зроблю вас ловцями людей». З тих пір Андрій належить до групи, найбільш близької до Ісуса Христа і користується у Нього найбільшою довірою.

Віфсаїда — це місто, що знаходиться в районі Північної Галілеї. У якийсь момент брати Петро (Кіфа) та Андрій переїхали в більш велике місто Капернаум, який знаходився недалеко від їх рідного міста. Брати жили в одному будинку і разом займалися рибальством на північному березі Галілейського моря, яке розташовувалося на перетині ключових торгових шляхів (що також було добре для бізнесу). Ці брати, швидше за все, все життя були супутниками Якова та Іоанна, синів Зеведея. У чотирьох були спільні духовні інтереси ще до зустрічі з Ісусом Христом. Вони брали відпустку від риболовлі, відвідували пустелю, де проповідував Іоанн Хреститель, і ставали учнями Іоанна, а потім вони стали близькими учнями Самого Христа.

Писання мало що говорить нам про Андрія. Ім’я Андрія зустрічається в Новому Завіті всього 9 разів, і в більшості з них він згадується лише мимохідь. Андрій жив у тіні, часто в тіні свого брата Петра. Багато разів, коли Андрій згадується, ідеться про те, що це брат Петра. Зрештою, Андрій був тим, хто привів Петра до Ісуса Христа та представив його в першу чергу, і це рішення було негайним і без коливань. Я впевнений, що Андрій знав про лідерські нахили Петра ще до того знайомства зі Спасителем, але все одно привів Петра до кола апостолів. Це багато що говорить про характер Андрія.
Він здається найменш суперечливим і найбільш вдумливим. Коли б Андрій не говорив, що буває рідко, він завжди говорить правильні речі, робить правильні речі і ніколи не ганьбиться.

Ім’я Андрій означає «мужній», що, здається, є хорошим описом його особистості. Андрій був сміливим, рішучим і обдуманим. Він не був слабаком. Їм рухала глибока пристрасть до істини, він був готовий піддати себе крайнім випробуванням та прагнув до істини просто і ясно.

Коли справа дійшла до спілкування з людьми, апостол Андрій повністю оцінив цінність самотньої душі. Він був відомий своїм особистим стилем євангелізації. Він був відомий тим, що збирав людей, а не натовпи. Майже у всіх євангельських розповідях про Андрія він приводить когось до Ісуса Христа. Треба зауважити, що і зараз більшість людей не приходять до Христа внаслідок проповіді в людному місці, вони часто приходять через вплив окремої людини. Ось чому так важливий для нас приклад апостола Андрія, а точніше стиль його євангелізаторської діяльності.

Першою дією Андрія було те, що після того, як він виявив Ісуса Христа, пішов та привів свого брата, щоб він теж міг взяти участь в цьому. Цей вчинок задав тон його подальшому служінню.

Апостол Андрій був присутній коли Христос нагодував 5000 осіб. Саме Андрій привів хлопчика з хлібами і рибами до Христа. Всі інші учні не знали, що робити, щоб нагодувати натовп. Саме Андрій допоміг знайти рішення. Він узяв хлопчика (ще одне знайомство зі Христом) і сказав, що у хлопчика п’ять маленьких ячмінних хлібів і дві рибки, але чи далеко вони зайдуть серед такої множини. (Пор: Івана 6: 9)

Дивно те, що у Андрія дійсно були добрі і довірчі відносини з Христом. Він часто був тим, хто особисто знайомив інших зі Спасителем. Первозванний — так можна сказати про св.Андрія після прочитання Євангелія від Іоанна. Він був шукачем, що розділяв надії Ізраїлю, бажав близько пізнати Слово Боже. Він був воістину людиною віри і надії.

І в Андрія, і у Петра були євангельські серця, але їх методи були дуже різними. Петро проповідував у П’ятидесятницю — до церкви приєдналося 3000 осіб. Ніщо в Святому Письмі не говорить про те, що Андрій проповідував натовпам або розбурхував маси людей. Але він привів Петра до Христа, що означало б, що Петро не додав би 3000 без цього введення до Христа Андрієм. Плід служіння Петра — це також плід вірного особистого свідчення Андрія.

Андрій більше дбав про те, щоб привести людей до Ісуса Христа, ніж про те, хто отримав визнання або, хто був головним. Він мало прагнув до почестей. Він не був таким вражаючим стовпом, як Петро, Яків та Іван. Він був скромним каменем. Він був одним з тих рідкісних людей, хто був готовий зайняти друге місце та опинитися на місці опори. Це важливий урок для всіх нас, занадто часто ми шукаємо загальну увагу, чільне місце.

Але його роль не залишилося непоміченою або забутою. Переказ Церкви і позабіблійна література зберегли набагато більшу, яскраву пам’ять про цього апостола і його діяльності після П’ятидесятниці. Папа Римський Климент (І ст.) та автор слов’янської писемності Кирило вивчали відомості про перебування апостола в Криму. Оріген (†254) писав про те, що св.Андрій працював у Скіфії, країні між Дунаєм і Доном, тобто на території сучасної України (відзначимо цю дуже важливу обставину). Згідно творів св. Ієроніма (†421), св.Андрію належало також попрацювати в Понті, Кападокії і Віфінії, звідки він відправився в Ахайю (Грецію), він побував і на західних рубежах Римської імперії, в тому числі і на Британських островах. І це не дивно, комунікації та логістика в імперії були розвинені, що створило непогані умови для проповіді всіх апостолів, а на берегах Чорного моря (Понта Евксинського, як його тоді називали) розташовувалися грецькі міста, які вели активну торгівлю з іншими народами. Саме тому переказ про те, що апостол Андрій відвідав пагорби майбутнього Києва вважається цілком імовірним і обґрунтованим.

Зазначимо важливий момент про місію «Скіфія» Андрія Первозваного. Згідно з нею перший учень Христа прибув до Криму, звідки вирушив Дніпром на північ, і нарешті, як зазначає «Повість минулих літ», «…прибув і зупинився під горами на березі. А вранці, вставши, промовив він до учнів, що були з ним: „Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог“. І піднявся він на гори ці, благословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ».

Але це ще не все. За сучасними дослідженнями апостол Андрій перебував на місії «Скіфія», тобто в наших українських землях, від 10 до 20 років. На питання, що він тут робив, є лише одна відповідь: створював на київських кручах Церкву та був першим її чільником.

Він творив там багато чудес — зцілював хворих, звільняв біснуватих і воскрешав мертвих. Посіявши насіння Божого слова, він переїхав до Колхіди, де заснував християнську громаду. Його вважають апостолом Сходу. Для православних св. Андрій — один з найголовніших Святих — його ще називають апостолом слов’ян.

Римська влада спочатку ув’язнила апостола, але натовпи віруючих приходили до в’язниці, щоб послухати його проповіді. Побоюючись бунту, правитель на ім’я Егей засудив його до розп’яття, але, за переказами, його хрест мав форму літери Х (саме так зображений на іконах Святий Андрій). Два дні розп’ятий апостол страждав, висячи на хресті, але весь цей час проповідував перед натовпом, що зібрався біля місця страти. Багато людей, зворушені словами страждаючого апостола, сповідували свої гріхи, звертаючись до Ісуса Христа. На Егея стали тиснути, щоб він помилував невинного Андрія і зняв його з хреста. Правитель поступився тиску, але коли воїни вже збиралися вбити його списом, тоді яскраве сяйво Божественного світла освітило хрест і розіп’ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, душа апостола Андрія Первозваного відійшла до Господа.

Мученицька кончина апостола Андрія стала органічним підсумком усього життя святого апостола, несіння ним хреста і наслідування Божественного Учителя. Це сталося 30 Листопада 60 року. За переказами, його смерть на хресті спостерігали дванадцять тисяч людей. Після його смерті багато людей звернулися і прийняли віру в Ім’я Христа. Таке було життя і свідчення св. апостола Андрія Первозванного; еллінізований юдей, який любив свою батьківщину і народ, був прихильний традиціям Ізраїлю, під впливом Христа став апостолом багатьох народів, на Сході і Заході, одним з найулюбленіших християнами всього світу святих покровителів.

Він мав мужність покинути тихе і мирне життя, свій народ і улюблену країну, піти не тільки до язичників, культуру і мову яких він добре знав, а й далеко за межі цивілізованого світу. Незважаючи на перешкоди і труднощі, іноді б’ється і переслідуваний, він проголошував язичникам порятунок через Ісуса Христа, закликаючи їх відмовитися від варварських звичаїв, в тому числі ідолопоклонство, окультизм і ворожіння, заборонені Самим Богом в Писанні. Своє свідчення він скріпив власною кров’ю, присвятивши останні години свого життя євангелізації, повної страждань і фізичного болю.

Не будемо обманюватися, св. Андрій не є покровителем «веселих забав», не суміщених з ворожінням. Швидше, він покровитель навернення і вірності Богу. Отже, знайдемо кращий спосіб прославити апостола Андрія, ніж віддаватися язичницьким іграм, поєднаним з ворожіннями, які явно суперечать Євангелію, яке він проповідував і за яке віддав своє життя.

Шанування св. Андрія завжди був дуже жваво в Церкві. Першу церкву на честь св. Апостола Андрія Первозванного спорудили в Константинополі в 357 році. Найдавніше зображення св. Андрія зберіглося на мозаїці в церкві св.Амвросія в Равенні, яка в той час належала Візантії. Однак у багатьох місцях церковні громади, засновані св.Андрієм, збереглися і процвітали століттями.

Один з найвідоміших плодів роботи святого Андрія є підставою Церкви в Константинополі (Візантії). Відправившись в подальшу подорож, у 38 році нашої ери він призначив єпископа на ім’я Стахій, прямим 270-м наступником якого є сьогоднішній Вселенський Патріарх Варфоломій. Він також є покровителем України, оскільки обидві церкви, Константинопольська і Українська (надалі Київська) були засновані саме ним. А мученики (мабуть, слов’янського Походження) Інна, Пінна і Римма були його учнями.
За висновками дослідників, хрещення Володимирове — офіційне, втім, п’яте за ліком.

Відомий український учений, історик церкви митрополит Іларіон (Іван Огієнко) писав: «Розпочавшись на землях українських, може, десь у вік апостольський, християнство було тут аж до часу Володимирового». За його словами, віра Христова на теренах сучасної України вже мала послідовників якщо не в I, то у II столітті н. е. Найраніше християнство стали проповідувати серед південноукраїнських племен — уличів та тиверців. Про поширення християнської віри на теренах України-Русі писало чимало діячів Церкви: Тертулліан (помер 240 року), Афанасій Олександрійський (помер 373 року), Іван Золотоустий (помер 470 року) та інші. У їхніх творах, у візантійських та інших джерелах згадується про те, що на території нашої держави діяли з найдавніших часів православні єпархії: Херсонська, Готська, Сурозька, Боспорська«. Митрополит Йосип Сліпий зазначав: «З наших українських земель Київської Русі-України вже в Першому Нікейському соборі (325 року. — Авт.) брали участь єпископи готів Теофіл та Кадмей, єпископ Боспорського Царства Південної України, в якому не тільки грецькі поселенці були християнами, але також численні скити, наші предки». Єпископи з наших країв також брали участь у Константинопольському соборі 381 року, Ефеському 431 року, Халкедонському 451 року, Другому Візантійському 553 року. А початок цього всього положив саме апостол Андрій. Його трудами виникали християнські церкви, де він ставив єпископів і священиків.

Свого часу Київський Собор 1620 року своєю постановою зазначив, що апостол Андрій є і апостолом українським — його очі бачили нашу землю, ноги стояли на нашій землі, а вуста благословляли наш край і народ. Тому ми вшановуємо апостола Андрія Первозванного не тільки як учня Ісуса Христа, не тільки як людину, що віддала за віру своє життя, а також як мученика, апостола і проповідника християнської віри в наших землях,. Адже він першим проповідував тут віру Христову, яка через багато років виросла у велику Церкву, засновану після хрещення Русі за часів князя Володимира. Церкву, яка дала великих славних державних мужів, церковних діячів, без якої важко уявити українську історію, і яка й сьогодні є духовною опорою для українського народу.

Собор, який прийняв знамениту ухвалу: «Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив».
Цю історіософську ідею розвивали такі потужні філософи, як Феофан Прокопович, Петро Могила, Йов Борецький та ін. Але то були вже інші часи. Руси давно не існувало, за Київ точилася перманентна боротьба, а Україну рвали на шматки. Тому, зберігаючи пам’ять про старовинну Церкву та ідею Нового Єрусалиму, українські церковні діячі вже сильно обмежували свої амбітності: Собор 1621 року скромно, наче умовляв когось, визначав: «Воістину Україна нічим не менша від інших східних народів, бо і в ній проповідував Апостол».

У 356 р мощі св.Андрія перевезли з Патр до Константинополя і помістили в церкві Апостолів. Хрестоносці Четвертого хрестового походу, які захопили Константинополь в 1202 році, забрали мощі і помістили їх в Амальфі поблизу Неаполя. У 1314 році апостола Андрія проголосили покровителем Шотландії. За переказами, він також прибув туди під час своєї місіонерської діяльності. Тому хрест св.Андрія був поміщений на прапорі Шотландії в 1385 році. Звідси і косий хрест на прапорі Великобританії, що представляє собою поєднання англійського і шотландського прапорів. Мощі св. Андрія, папа Пій II в XV столітті наказав перевезти його в Рим, в базиліку св.Петра, за тим принципом, що, оскільки загальна слава поєднала обох братів, одна і та ж слава повинна з’єднати і їх тіла.

25 вересня 1964 року Папа Павло VI наказав повернути його церкві в Патрах. Тоді до Риму прибула делегація Елладської Православної церкви. Вона була прийнята Павлом VI в окремій аудієнції і передана святим мощам. Пізніше в той же день мощі були перевезені літаком у Патри. Ідея проголошення апостола Андрія покровителем міжхристиянського діалогу належить Павлу VI, Папі Римському в ході візиту в Святу Землю в 1965 році. Бажання вести діалог не так просто прийняти. В традиції церкви в таких речах, коли розраховувати можна хіба що на допомогу Божу, прийнято проголошувати покровителя з числа святих. А «неможливе людині, можливо Богу». Ця ініціатива була прийнята Афінагором, патріархом Константинополя, який як би відповів на неї думками в бесідах з французьким православним богословом Олів’є Клеманом влітку 1968 року. Самі бесіди були видані в 1969 році під заголовком «ROMA-AMOR». Важливий висновок, який на жаль досі не осмислений в світі повністю.

Люди і нації не є в силу традиції або звичаю «власністю» церковної ієрархії, як кріпаки або радянські колгоспники (на жаль ця проста думка ще не дійшла ні до розуму ні серця ієрархії РПЦ, що розсилає циркуляри з вимогою знищення як ПЦУ, так і греко-і-римо-католиків). Хрещення робить християн дітьми Божими, Христовими, а зовсім не власністю церковних начальників. У цьому сенсі і папа Римський, як наступник св. Апостола Петра, і Патріарх Константинополя як наступник св.Апостола Андрія не начальник і підлеглий за принципом «вище або нижче», і не «наглядачі» фіксованих територій, подібно земним губернаторам, а перш за все брати. Брати не тільки в сенсі кровної спорідненості, але брати у Христі. Тільки з цієї позиції і можливий справжній мир між християнами. Розбірки ієрархів в стилі «це наша територія», або «це наші люди», що нагадують «бандитські сходки» з бойовиків в стилі «Бандитського Петербурга», ніяк не можуть бути християнськими. Тим більше братніми. Братерські відносини починаються з усвідомлення власної духовної убогості перед лицем достатку Христової благодаті.

Парадокс в тому, що знайти Христа можна тільки визнавши, що Він нам не належить. Христос — не власність церковної ієрархії. Що це ми повинні бути Його, а не Він — наш. І народ Божий — не наш, а ми — належимо до нього, якщо ми — Христові. І Народ Божий — не власність церковної ієрархії. І ось з цієї позиції, чим ми ближче до Христа, тим би більше брати…Це послання Христа ще необхідно осмислити. «Ось Моя заповідь: щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив» (Ів. 15.12). Піти від радянської архаїки виявленої в стилі бандюків 90-х років у бік справжньої реалізації заповіді Христової. На жаль поки це тільки красиві слова.

Тому і потрібна молитва, молитва про напоумлення безумців, зациклених на «канонічних територіях» і в своєму біснуванні вимагають визнавати ніби народ Божий є їх власністю. І ще важливий момент, будемо просити апостола Андрія, щоб він навчив нас бачити людину в людині та християнина в християнині. І будемо просити св. апостола Андрія, щоб він допоміг нам слідувати за Ісусом Христом в нашому повсякденному житті, в малих і звичайних справах. Тому що тільки в Христі Ісусі ми можемо знайти вищий сенс нашого життя і нашої смерті.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов), доктор богословських наук