Апофеоз Сіверщини та всієї України

06.10.2019 0 By Chilli.Pepper

(Переспів із російської вірша Олексія Костянтиновича Толстого, якому перекладачем надано назву, співзвучну життєвій і творчій біографіям автора*)

Юрій ЧернецькийЮрій Чернецький

 

 

 

 

Брянськ. Пам’ятник-бюст Олексія Костянтиновича Толстого (1817—1875) у парку-музеї його імені (1960, перевстановлено 2008; скульптор — Герман Пензев). На задньому плані — бічний фасад дерев’яного будинку музею «Брянський ліс» (цей будинок пізніше було втрачено). Автор фото — Олег Р. Вязьмитин (2008; опубліковано в російській Вікіпедії).

 

Ти знаєш край, що сповнений ряснóти,

Чиї чистіші за сріблó річки,

Моря де ковилові — а напроти

У вирі вишень тонуть хуторки,

Дерева хиляться в садах додолу,

Плодів вагу витримують не кволу?

 

Де очерет над озером тріпоче,

Де чистий, тихий, ясний небосхил,

Де душі млосно дзвін коси лоскоче,

Вздовж берега життєвих повен сил

Ліс кучерявий і спливає тривко

До сині неба диму синя цівка?

 

Сергій Васильківський, Микола Самокиш. Ілюстрація до Альбому «З Української старовини» (1900).

 

Туди, туди всім серцем я тягнуся,

Туди, де був для серця час легкий,

Де з квітів свій вінок плете Маруся,

Співає про старовину сліпий

Грицько та парубки в танку на лузі

Знай відкоша дають скорботі-тузі!

 

Ти знаєш край, де ниви золотí і

Волошок помережані шиттям,

І де в степу курган часів Батия —

Сусід одвічний табунам-стадам,

І валок поскрип у дорогу кличе,

І оселедці — рештки слави Січі?

 

Ти знаєш, де в недільний день щасливий,

Коли росою соняшник блищить,

Так дзвінко ллються жайворонків співи,

А дзвін під гомін стад гуде в блакить,

І в Божий храм, увінчані квітками,

Козáчки йдуть строкатими низками?

 

Микола Самокиш (1931). «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем у 1653 р.».

 

Ти пам’ятаєш ночі України,

Коли з боліт здіймався сивий пар,

Крізь сутінь таїни нам світ наївний

Над степом розсипав Стожарів жар,

Здавалось (у туман вдивлялись лячно):

Несуться знов Палій і Сагайдачний?

 

Ти знаєш край, де з Руссю бились ляхи,

Сонм мертвих тіл серед полів лежав?

Ти знаєш край, де Кочубей у плахи

Затято все Мазепу проклинав,

Де проливали кров козацькі лави

Заради давніх прав і православ’я?

 

Ти знаєш край, де сумом запустіння

На Сейм зіпсовано прекрасний вид,

Зруйновані палацу там склепіння,

А над дверима стереже ще вхід

Гетьманський щит, що береже Вкраїну?..

Туди, туди завжди душею лину!

 

Роки написання: 1840—1849. Дні здійснення перекладу: 29—30.09.19.

 

* Замість коментарію процитую одну з книжок вченого-історика І.В.Роздобудька (до речі, видану під псевдонімом «Вірний зі Стародубщини»), спершу той уривок, де йдеться про вплив на юного О.К.Толстого — правнука останнього гетьмана України Кирила Розумовського — з боку його дядька, внука гетьмана письменника Антонія Погорільського (Олексія Олексійовича Перовського): «Любов до Європи, до демократичних традицій Київської Русі, рішуче неприйняття деспотичного режиму Московської Русі та сучасної йому Російської імперії — усі ці принципи та ідеали були закладені у свідомість Толстого саме його дядьком — Олексієм Перовським». А далі, вже в контексті розповіді про власну історіософську концепцію великого сина Стародубщини, вчений підсумовує: «Ця азійська ментальність, на думку Толстого, є притаманною і сучасному йому російському суспільству, і викоренити її в Російській державі аж ніяк не можливо, настільки глибоко вкоренилася вона в душі росіян. Опрацьовував Толстой свою історичну концепцію у численних творах, які пише впродовж 60—70 років 19 століття, аж до власної смерті». Додам, що класик прожив ці роки в селі Красний Ріг — на питомо-історично та прийдешньо-невідворотно Українській Стародубщині, про яку можна, зокрема, прочитати в моєму нарисі «Новгород-Сіверський, Стародуб і Стародубщина». А ще мною здійснено переклад одного зі згаданих творів — вельми дотепної поезії «Історія держави Російської від Гостомисла до Тімашева», написаної 1868 року.


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: