Анкара дрейфує від Брюсселя і посилює тиск на Москву. Ексклюзив

26.08.2021 0 By NS.Writer

Нещодавно турецький лідер Реджеп Тайіп Ердоган заявив, що ось-ось піде офіційне визнання Північного Кіпру як держави з боку повноцінних і суверенних держав. Так, першим був названий Азербайджан. Реджеп Тайіп Ердоган натякає ще й на Катар, який може приєднатися до цього визнання. Крім того, Туреччина абсолютно прямо заявила, що вона заблокує вступ Республіки Кіпр в НАТО до тих пір, поки турецька Кіпр не буде визнаний як самостійну державу (не те щоби Кіпр, захищений двома британськими базами аж мріяв вступити до НАТО, і все ж).

Цей сценарій неминучий, оскільки міжнародна бюрократія зробила все, щоб завести рішення кіпрської проблеми в глухий кут. І питання тільки, коли турецький Кіпр буде легалізований, протягом якого часового відрізку. Так, Туреччина тим самим відмовиться від вступу в Євросоюз, але цю перспективу вона визнала безглуздою вже досить давно. Тому тут вона — давно належачи до митного союзу з ЄС — нічого не втрачає.

Паралельно Реджеп Тайіп Ердоган розширює свій вплив і в Центральній Азії. Природно вважати, що для стримування талібів, нового афганського режиму, який почав наразі оформлюватись, Туреччина відправить війська як мінімум до Туркменістану. Не виключено і її співпрацю в цьому питанні з Узбекистаном. Також Туреччина буде нарощувати свій вплив у Молдові, де вона вважає територією свого законного впливу Гагаузію. Так, загалом, Ердоган послідовно рухається своїм маршрутом відродження Османської імперії (або «Великого Турану»). Із очевидних причин ця експансія непокоїть колишнього регіонального лідера — Росію.

Велика шахівниця, якої був і залишається Прикаспійський регіон, вимагає від Росії надання відповідей як на військові загрози, так і на економічні. Такою відповіддю може бути посилення військової присутності РФ на південних рубежах — це в першу чергу передислокація Каспійської флотилії з Астрахані в Дагестан. Але к це відобразиться на настроях у криміналізованому регіоні-банкруті, де посилюється вплив ісламістських організацій — невідомо. В іншій площині, будівництво Транскаспійського газопроводу (транзит з Туркменістану через Азербайджан і Туреччину в Європу) для Росії вкрай невигідне, в світлі перспективи конкуренції з дешевим туркменським газом на європейському ринку.

Це також загроза втрати Транссибом статусу головної вантажної артерії, що з’єднує Китай і Європу по суходолу, як частини Нового Шовкового шляху. Адже Туреччині є багато чого запропонувати китайцям, на відміну від украй корумпованої Росії, чия авіація від розрухи падає тепер ледь не щодня (до речі, над тією-таки Астраханню). Тому Кремль змушений вести дуже тонку гру — без посилення військової домінанти і залучення надмірної уваги до регіону ефективно протиставити і Туреччини (плюс стоїть за нею гравцям), і Китаю активізований «Північний Потік» з одного боку, і модернізовані БАМ і Транссиб — з іншого. Щоправда, добудова цих двох магістралей — під великим питанням, адже китайцям постійно доводиться проганяти шахраюватих російських чиновників і призупиняти проектне фінансування.

У військовому ж відношенні сил Каспійської флотилії для збереження панівного становища на море раніше було цілком достатньо. Щоправда, колись так думав і цар Микола Другий, який не помітив формування серед каспійських матросів потужних організацій есерів та зростання тюркського націоналізму. Такі проблеми на місці (як військові, так і економічні) мають вирішувати т.в.о. голови Дагестану генерал Сергій Меліков, лезгін, який народився у Підмосков’ї (напрямок Мелікова — захист стратегічно важливих об’єктів в прикордонних територіях) і заступник міністра оборони Тимур Іванов. Та чи впораються ці генерал-губернатори із постійним зростанням тиску з боку тюркомовного світу, що принаймні у Дагестані, розореному путінським правлінням?

Андрій Курбський, аналітик, для Newssky


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: