«Абсолютне зло»: як 17 південноафриканців опинилися на війні Росії проти України

Короткий дзвінок із Донбасу став для південноафриканських родин межею звичного життя: чоловіки, які вирушали на «тренінг без боїв» і обіцяні контракти, раптово усвідомили, що їх відправляють воювати на боці Росії в Україні, а їхні близькі — що стали жертвами холоднокровної схеми, яку самі називають «абсолютним злом».¹

Як починалася історія: приваблива пропозиція, що приховувала війну

За даними уряду Південної Африки, щонайменше 17 громадян країни звернулися по допомогу після того, як виявили, що під виглядом високооплачуваної роботи за кордоном їх фактично втягнули в участь у війні Росії проти України, перекинувши до окупованого Донбасу.⁶ Чоловікам, переважно віком від 20 до 39 років, розповідали про «охоронну діяльність», підготовку з елементами військової дисципліни та «особистісний розвиток» у Росії з перспективою працевлаштування й отримання громадянства, але не про реальну участь у бойових діях на фронті повномасштабної війни.¹

Оголошення й вербування відбувалися через знайомих, месенджери та закриті групи, а ключовим аргументом ставала обіцянка стабільного доходу й легального перебування за кордоном — того, чого в бідних районах ПАР часто не вистачає впродовж поколінь.⁸ Для багатьох родин пропозиція здавалася шансом вирватися з безробіття та злочинності, тому запитання про ризики війни відходили на другий план, тим більше що вербувальники наполегливо запевняли: «у бій не підете, це лише навчання та робота в безпеці».¹¹

Подорож до Росії: від аеропорту в Йоганнесбурзі до невідомих полігонів

За свідченнями однієї з матерів, її син разом з іншими чоловіками вилетів із міжнародного аеропорту OR Tambo 8 липня, діставшись Москви через Дубай; у дорозі група спілкувалася в чатах із назвами на кшталт «поїздка до Росії» та «команда з Йоганнесбурга», де лунали обіцянки «унікального шансу на майбутнє».¹ Уже після прибуття, за словами тих, кому вдалося вийти на зв’язок, у них поступово забирали паспорти, цивільний одяг і телефони, натомість видавали військову форму та документи російською мовою, зміст яких більшість не могла прочитати.⁴

Один із контрактів, пов’язаний із військовою частиною Росії з номером, що фігурує в розслідуваннях, журналісти змогли побачити особисто: саме ця частина з перших днів повномасштабного вторгнення воює переважно на сході України й відзначається високими втратами, про що неодноразово повідомляли й родини російських військових.¹ Підписати подібний документ, не розуміючи ані мови, ані реальних умов, для цих чоловіків означало фактичну втрату контролю над власною долею, адже відмову від служби в умовах російської військової системи часто сприймають як злочин із загрозою покарання та насильства.¹¹

Донбас як пастка: коли повернення додому стає майже неможливим

Згідно з офіційною заявою уряду ПАР, 17 її громадян нині перебувають на території Донбасу в складі так званих найманських формувань, звідки вони надсилали тривожні звернення з проханням допомогти повернутися додому.⁶ Один із чоловіків у голосових повідомленнях, які прослухали журналісти, визнає, що їх обманули, обіцяючи контракти на роботу, а натомість змусили брати участь у бойових діях, зокрема в районах активних штурмів, де щодня гинуть і українські захисники, і солдати російської армії.⁴

За іншими оцінками, спершу до України могли потрапити щонайменше 24 південноафриканці, троє з яких були повернуті до Росії через медичні протипоказання, а принаймні один зазнав поранень, і його точне місцеперебування нині невідоме.⁴ У заявах південноафриканської влади підкреслюється, що всі ці чоловіки опинилися в зоні бойових дій «під виглядом вигідних трудових контрактів», що для слідчих є ключовою ознакою можливого торгівлі людьми й незаконного вербування до участі в закордонному конфлікті.⁶

«Абсолютне зло» для матерів: біль, який не вміщають офіційні формулювання

Мати одного з чоловіків, ім’я якої в міжнародній пресі змінено з міркувань безпеки, розповіла, що востаннє говорила із сином 27 серпня: тоді він зізнався, що боїться, підписує контракт російською мовою й не розуміє, куди його відправляють, але відчуває, що йдеться про фронт в Україні.¹ Після того дзвінка, за її словами, почалися безсонні ночі, напади тривоги, постійні госпіталізації через проблеми з серцем і запаморочення, а разом із фізичним станом руйнувалося й звичне відчуття безпеки: війна, яка здавалася далекою, раптом увірвалася в її сім’ю.¹

Жінка називає те, що сталося, «абсолютним злом» — не лише через ризик загибелі її сина, а й через цинізм людей, які, користуючись довірою родин та авторитетом відомих політичних прізвищ, обіцяли можливості, а фактично продавали чоловіків на передову чужої війни.¹ Подібні історії розповідають й інші родини: для них кожен день без звісток перетворюється на випробування, а кожна новина про важкі бої на сході України — на потенційний вирок, якого вони бояться найбільше.¹³

Донька експрезидента в епіцентрі скандалу

Особливого розголосу історія набула через фігуру Дудузіле Зуми-Самбудли, доньки колишнього президента ПАР Джейкоба Зуми, яку в матеріалах поліції й свідченнях родичів прямо пов’язують із вербуванням чоловіків до «програм у Росії».¹ Її зведена сестра подала до поліції заяву, де стверджує, що Дудузіле разом із кількома спільниками під оманливим прикриттям освітнього курсу та працевлаштування передала південноафриканців до російської найманської структури для участі у війні проти України без їхньої поінформованої згоди.⁴

Сама Зума-Самбудла в медіа наполягає, що не мала наміру залучати когось до фронту: за її версією, вона лише порадила програму, яку вважала легальною, й сама пройшла місячний курс у Росії, не усвідомлюючи, що за ним стоять військові структури.¹⁰ Водночас її політична впізнаваність, участь у суперечливих подіях минулих років і близькість до прізвища колишнього президента роблять цю справу не лише кримінальною, а й політично вибуховою для ПАР.¹

Кримінальні провадження в ПАР: радіоведуча, посередники та закон проти найманців

На тлі скандалу правоохоронні органи Південної Африки вже висунули звинувачення ще в одній, окремій, але подібній справі: п’ятьом особам, серед яких — відома радіоведуча Нонкулулеко Патриція Мантулa, інкримінують порушення закону, що забороняє громадянам країни без спеціального дозволу брати участь у діяльності іноземних військових формувань чи надавати їм військову допомогу.⁵ Слідство вважає, що ці люди планували подорож до Росії з метою участі в бойових діях на боці РФ, використовуючи ті самі аргументи про високі виплати та «захисну роботу», що й у випадку з чоловіками, які вже опинилися в Україні.⁵

Справи проти Мантулa та інших демонструють, що держава готова застосовувати власне законодавство не лише до тих, хто вже опинився в зоні бойових дій, а й до посередників і потенційних найманців, що може мати важливий стримувальний ефект.⁵ Водночас родини постраждалих наполягають: без реальних вироків для організаторів схем і активної співпраці з міжнародними структурами навіть найсуворіші закони залишаться лише папером, поки їхні сини й брати залишаються «застряглими» в Донбасі.¹¹

Офіційна реакція Преторії: між нейтралітетом і обуренням суспільства

Президент ПАР Сиріл Рамафоса доручив провести всебічне розслідування обставин, за яких молодих чоловіків було завербовано до структур, що мають ознаки найманських формувань і беруть участь у війні в Україні, підкресливши, що подібна діяльність суперечить як національному законодавству, так і офіційній позиції країни щодо іноземних конфліктів.⁶ Урядова заява підтвердила отримання сигналів про допомогу від 17 громадян і оголосила про заходи для їхнього повернення додому, хоча конкретні терміни та деталі цих кроків залишаються невизначеними, що стає додатковим джерелом напруги для родин.⁶

ПАР на міжнародній арені заявляє про «нейтральну» позицію щодо війни Росії проти України, однак дедалі більше змушена відповідати на запитання, як саме громадяни країни опинилися у складі формувань, що воюють на боці держави-агресора.¹¹ Для Києва офіційне визнання Преторією факту вербування та перебування південноафриканців у зоні бойових дій є важливим кроком: це не лише підсилює доказову базу щодо російських методів набору іноземців, а й відкриває можливості для координації дій із повернення цих людей і притягнення організаторів до відповідальності.⁷

Російський глобальний вербувальний конвеєр: від ПАР до Непалу й Кенії

Історія з південноафриканцями — частина ширшого явища: Росія активно вербує людей з економічно вразливих країн Азії та Африки — Індії, Непалу, Шрі-Ланки, Кенії, Сомалі, Куби — обіцяючи їм високу зарплату й прискорене надання громадянства в обмін на службу в армії чи пов’язаних із нею структурах.⁸ Деякі з цих рекрутів уже загинули на фронті в Україні або потрапили в полон, що підтверджують повідомлення урядів і правозахисників; родини іноді дізнаються про їхню смерть лише зі світлин у соціальних мережах чи коротких дзвінків від колишніх товаришів по службі.⁹

Ситуацію доповнюють повідомлення про використання Росією вразливих мігрантів, зокрема на кордонах із державами ЄС, яких, за даними журналістських розслідувань, спонукають підписувати контракти в обмін на легалізацію чи амністію, а також співпрацю Кремля з армією Північної Кореї, чий особовий склад уже фіксують у бойових діях на інших напрямках фронту.⁹ Цей глобальний конвеєр, що перетворює бідність і безвихідь на ресурс для агресивної війни, робить випадок ПАР не винятком, а радше симптомом небезпечної тенденції, до якої мають уважно поставитися й інші держави Глобального Півдня.⁹

Старі дружби, нові маніпуляції: чому саме Південна Африка

Експерти з міжнародних відносин наголошують, що Росія цілеспрямовано експлуатує історичний капітал радянської підтримки визвольних рухів Африки, зокрема Африканського національного конгресу, для зміцнення свого впливу в регіоні та легітимації нинішньої політики.¹⁰ У публічній риториці Кремля часто лунають тези про «боротьбу з неоколоніалізмом» і «спадкоємність антиапартеїдної солідарності», які знаходять відгук у суспільстві, де рани колоніалізму та расової дискримінації ще не загоєні.¹

На цьому тлі пропозиції «навчальних програм у Росії» чи «спільних проєктів безпеки» виглядають для частини південноафриканців не лише економічною можливістю, а й продовженням давньої політичної дружби, і саме цю довіру використовують рекрутери, замовчуючи, що йдеться про участь у війні проти держави, яка бореться за своє виживання в центрі Європи.¹ Так формується замкнене коло: політична ностальгія й економічна вразливість множаться на цілеспрямовану пропаганду, що робить африканські суспільства мішенню для нової, уже російської, неоколоніальної воєнної політики.¹²

Гібридна атака на Україну: коли війна втягує цілі континенти

Для України вербування іноземців Росією — це не лише спроба компенсувати брак власного мобілізаційного ресурсу, а й елемент ширшої гібридної стратегії, покликаної створити видимість «міжнародної підтримки» агресії й водночас розмити персональну відповідальність Кремля.¹¹ У російській пропаганді присутність африканців чи вихідців з Азії на фронті часто подається як «інтернаціональна солідарність», тоді як у реальності йдеться про людей, які опинилися на війні внаслідок обману, безробіття та відсутності перспектив удома.⁹

Фіксація таких випадків і публікація свідчень самих рекрутів у міжнародних медіа — від BBC до українських та африканських видань — допомагають Україні розкривати справжню природу цієї «солідарності» й будувати ширшу коаліцію країн, зацікавлених у припиненні практики воєнного торгівлі людьми.³ Адже сьогодні чужий син із Квазулу-Наталю воює та гине на Донбасі, а завтра подібна схема може націлитися на молодь з іншого континенту — і саме цьому має протистояти міжнародне право та спільна політична воля.⁷

Міжнародне право й межі відповідальності

Південна Африка має власний закон про іноземну військову службу, що забороняє її громадянам без офіційного дозволу брати участь у збройних формуваннях за кордоном, однак історія з 17 чоловіками показує, що юридичних норм недостатньо, якщо їх не підкріпити превенцією, роз’ясненням і реальними вироками для вербувальників.⁵ На міжнародному рівні діє Конвенція ООН проти вербування найманців, але її ратифікували не всі держави, а сама дефініція «найманця» залишає багато шпарин, якими користуються як держави, так і приватні військові структури, маскуючи свої дії під нібито легальні трудові контракти.¹¹

У випадку ПАР ключовим елементом може стати доведення відсутності поінформованої згоди: якщо слідство підтвердить, що чоловікам не розкривали справжній характер «роботи» й вони не мали реальної можливості відмовитися вже після прибуття до Росії, це посилить позицію як Преторії, так і Києва у вимогах розслідувати дії організаторів як торгівлю людьми та злочин, пов’язаний із агресивною війною.⁶ Це, своєю чергою, може створити прецедент для інших випадків вербування громадян країн Глобального Півдня до російської армії й підштовхнути міжнародні інституції до оновлення підходів до боротьби з таким явищем.⁸

Гроші, що перетворюють бідність на зброю

Обіцянка високих зарплат стала центральним елементом вербування: чоловікам із бідних районів ПАР пропонували суми, недосяжні в їхніх громадах, а також житло, медичне страхування й перспективу подальшого заробітку — типовий набір аргументів для тих, хто шукає будь-який шлях до фінансової стабільності.⁸ Проте свідчення повернутих рекрутів з інших країн показують, що виплати часто виявляються нижчими за обіцяні, здійснюються нерегулярно, а будь-які «страхові гарантії» фактично не працюють: родини не отримують компенсацій, якщо їхні близькі зникають чи гинуть на фронті.⁹

Економічна модель таких схем виглядає цинічно просто: вербувальники в країнах походження отримують винагороду за кожного «кандидата», частина коштів осідає в російських посередників, а реальну ціну — каліцтва, психологічні травми чи смерть — платять ті, хто погодився на поїздку, та їхні родини.¹² Для російського керівництва це дешевий спосіб компенсувати власні втрати, мінімізуючи політичний ризик усередині країни: загибель іноземців не викликає масових протестів на вулицях російських міст, а інформацію про них легко заглушити в шумі пропаганди.¹⁰

Голос родин як виклик байдужості

Попри відстань у тисячі кілометрів, історії південноафриканських родин дивно перегукуються з українським досвідом: матері в Йоганнесбурзі й Дурбані чекають дзвінка від синів, як українські матері в Києві чи Харкові — від тих, хто боронить їхню землю в українській формі.³ У ПАР вже сформувалися ініціативні групи родичів, які тиснуть на уряд, звертаються до медіа, записують відеозвернення й вимагають не лише повернути їхніх близьких, а й зробити все, щоб жоден інший юнак не опинився в подібній пастці.¹³

Їхній голос дедалі гучніше лунає й у міжнародному інформаційному просторі: від розслідувань провідних видань до сюжетів телекомпаній та матеріалів у соціальних мережах, де ці історії стають важливим елементом усвідомлення того, як далеко простягаються тіні російської війни проти України.¹³ Саме завдяки цим свідченням слова «абсолютне зло» перестають бути публіцистичною фігурою й набувають конкретного змісту — вирваних із життя синів, розчавлених надій і війни, яка ніколи не мала стосуватися цих людей.¹

Уроки для майбутнього: як зупинити воєнне рабство

Скандал навколо південноафриканців, обдурених для участі у війні на боці Росії, уже змусив уряд ПАР активніше попереджати молодь про небезпеку фальшивих оголошень щодо «роботи в Росії» та «навчальних програм», особливо в соціальних мережах, де подібні пропозиції поширюються найшвидше.⁸ Окремо влада звернулася до жінок, наголошуючи, що їх також можуть втягувати в небезпечні схеми — від роботи на військових заводах до участі у виробництві озброєння для Росії.⁶

Для України важливо продовжувати документувати всі випадки участі іноземців у російській агресії, пропонуючи тим, хто потрапив у полон, можливість свідчити й пояснити, як вони опинилися на фронті, — це не лише гуманний крок, а й важливий внесок у побудову майбутніх міжнародних процесів проти організаторів таких схем.³ Водночас африканські держави отримують чіткий сигнал: війна Росії проти України — це не далекий конфлікт, а реальна загроза для їхніх власних громад, якщо не зупинити тих, хто перетворює людські життя на товар для фронту.¹²

Джерела

1. The Guardian: ‘Outright evil:’ anguish and anger over South Africans tricked into fighting for Russia
2. Shafaqna / NZ агрегатор: ‘Outright evil:’ anguish and anger over South Africans tricked into fighting for Russia
3. BBC News: South Africans trapped in Donbas after joining Russia-Ukraine war
4. BBC News: South Africans in Ukraine: ‘Scared and desperate’ after allegedly being duped by Zuma’s daughter to fight for Russia
5. BBC News: Nonkululeko Mantula – South African radio presenter among five charged over Russia recruitment plot
6. Reuters / RBC-Україна: South Africa probes recruitment of 17 citizens to fight in Russia’s war against Ukraine
7. NV / Reuters: South Africa probes recruitment of citizens sent to fight in Ukraine
8. UNITED24 Media: A group of 17 South Africans tricked into fighting Russia’s war in Ukraine
9. BBC / аналітика: Kenyans fighting for Russia – lured by job offers but sent to the front line
10. CNN: The daughter of South Africa’s former leader accused of luring men to fight for Russia in Ukraine
11. Babel / Reuters: South Africa investigates recruitment of its citizens for war against Ukraine
12. DW News: Are South African men being lured into fighting Russia’s war in Ukraine?
13. Сюжети міжнародних телеканалів та соцмереж: звернення родин південноафриканських рекрутів із вимогами повернути їхніх близьких додому