Вільні переспіви трьох поезій Кайсина Кулієва в перекладі з балкарської Белли Ахмадуліної

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Новий Український Світ) —
майже :) спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

КАЖУ САМОМУ СОБІ

 

Стомивсь? Колишньої наснаги словом

у миті і в сумні заговори.

Будь вільним, як вода на лузі в повінь,

живи, як вміли в давнину майстри.

 

Стомивсь? Не мають читачі відчути

цього у віршах: хай вони ряхтять!

Йди, наче óлень до води розкуто

йде, серед трав емоцій і понять.

 

Стомивсь? До серця не впускай дрімоту:

хай розмірів шукає й рим скарби.

Вір: попри біль, ти знайдеш все однó ту

жар-пісню, що лікує від журби.

 

Стомивсь? А вперто не стуляй повíк ти,

сон в очі — ширше їх мерщій відкрий.

Життям

йди, як течуть великі ріки,

а не безтямно-злий потік гірський.

 

15.01.21

 

 

МИ СЛУХАЛИ МУЗИКУ

 

Ми слухали музику. Вечір і сад

так вірили звуків-думок суголоссю,

неначе і музика, і снігопад —

уперше це все мить тому почалося.

 

Уперше. До всього. До примх талану.

Ще колосів доля сумна не спіткала,

ще брат не почав проти брата війну,

ще рідні-близькі не зазнали чекання.

 

Здавалось: вогонь — це лише обігрів

і їжу смачніше наш шанс готувати,

і кулі-снаряди не знають стволів,

і горя не знатиме прихисток хати.

 

І лячною стати не встигла пітьма,

і безліч людей не вбивають ідеї,

і в цілому доброму світі нема

нічого, крім музики звуків цієї.

 

Життя ще не крає жорстокості ніж,

та душі вже прагнуть мелодії-пісні:

страждання — пізніш і нещастя — пізніш,

а поки що — музики хвилі первісні!

 

07.03.18

 

 

ЛИСТ ДО РАСУЛА ГАМЗАТОВА

 

Ти написав, що «друзів берегти» —

єдиний жити засіб є не марно!

Лист-відповідь плекає хай мотив,

що засіб цей — від Долі щедрий дáр нам.

 

То ти непрáвий в іншому, то я,

та правий аркуш твій з листа до мене:

ми з друзями — не менше, ніж сім’я,

без друзів ми — не більше, ніж наймення.

 

Допоки кулі, сплячі у стволі,

пророкувáли лиш

життів згасання,

був безтурботним плин річок Землі,

плин дружби безтурботним був так само.

 

Всіх куль у всіх стволах короткий сон,

короткий і від дружби строк до втрати:

де друзів був дорогоцінний сонм,

тепер то сніг, то — голий ґрунт, то — трави.

 

Схилялись ми над тим, хто впав колись,

не пóрівну нас пекло опалило.

О, краще ти залишся і схились,

я ж буду — попіл чи гранітна брила!

 

Хай перед ними не було вини

в нас, бо для смерті обраних немає,

та ми живі, і неживі — вони…

А хто ці половини розмічає?

 

Хотіли жити і вони, і ми,

і хочу жити я, та не настільки,

щоб жити замість друзів, до пітьми

у путь їх проводжаючи постійно.

 

Їх віднімав глухонімий туман,

куди зануримося всі колись ми.

Ми плакали, а він їх віднімав,

бо не розчулити туман цей слíзьми.

 

Нехай обрав я швидкість у житті,

та за рахунок друга не поквáпишся.

Як важко, друже, друзів берегти,

як важко, друже, берегти, як важко!..

 

14.01.21