Замминистра иностранных дел Егор Божок рассказал о победах Украины

Эксклюзивное интервью заместителя министра иностранных дел Украины Егора Божка агентству «Интерфакс-Украина» (на языке оригинала)

– В Міністерстві закордонних справ України ви куруєте тзв безпековий блок. Якими конкретно питаннями ви займаєтесь?

Так. Основна моя спеціалізація в Міністерстві – питання міжнародної безпеки та оборони. Якщо коротко, це: НАТО, як один з наших ключових зовнішньополітичних пріоритетів; міжнародний вимір функціонування сектору безпеки і оборони України; контроль над озброєннями; військово-технічне співробітництво та експортний контроль; кібербезпека; протидія гібридним загрозам. Я також є заступником Голови Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України та Національним координатором з питань співробітництва України з НАТО у сфері зовнішньої політики, заступником голови Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю.

Є ще інші напрями роботи, такі як європейська інтеграція, двосторонні відносини з країнами західної Європи, економічна дипломатія, державний протокол, але це вже, так би мовити, інша сфера міжнародного життя.

– На прес-конференції 20 травня президент України Володимир Зеленський оголосив, що реформа державного концерну “Укроборонпром” повністю готова і її реалізація має розпочатися після карантину, введеного у зв’язку з пандемією Covid-19. Розкажіть, будь ласка, більш детально про цю реформу. Що вона передбачає?

– Осучаснення оборонно-промислового комплексу України за прогресивною західною моделлю є не тільки вимогою часу, але й важливою складовою передбаченої Конституцією інтеграції нашої держави в НАТО. Тому ця реформа поряд з іншими змінами в оборонному секторі перебуває в полі зору президента, Верховної Ради та Ради національної безпеки і оборони України. Вона є одним з магістральних завдань уряду, зокрема Мінекономрозвитку, Міноборони та МЗС. Реформа ОПК й державного концерну “Укроборонпром” – єдиного державного експортера продукції спеціального призначення – також є предметом активної взаємодії з нашими партнерами з НАТО, зокрема США, Великою Британією, Францією. Ці країни є головними донорами і спонсорами, якщо можна так сказати, всіх відповідних процесів, які відбуваються наразі в Україні. Зокрема, ними профінансовано незалежний аудит “Укроборонпрому” й інших підприємств українського ОПК та розробку їх майбутньої концепції розвитку.

20 травня на прес-конференції президент України оголосив про те, що концепція реформування “Укроборонпрому” і оборонної промисловості України завершена. Це сигнал, що найближчим часом мають розпочатись практичні заходи. У зв’язку з цим дійсно необхідно публічно подякувати нашим партнерам зі США, Великої Британії, Франції за ту підтримку, яку вони нам вже надали і продовжують надавати.

Ця реформа є важливою і в контексті надання США матеріально-технічної та фінансової допомоги для розвитку Збройних сил України. Загальний обсяг цієї допомоги, погоджений Конгресом США на цей рік, становить 250 млн доларів США. Мова йде про постачання високотехнологічних засобів, підготовку персоналу та інші види допомоги.

– Що передбачає концепція реформи ОПК України та ДК “Укроборонпром” відповідно до стандартів НАТО?

– Перше – це демонополізація самої сфери експорту продукції військового призначення та подвійного використання. Довгий час єдиним суб’єктом, який мав права спецекспортера, був концерн “Укроборонпром”, а саме сім його дочірніх підприємств: “Укрспецекспорт”, “Прогрес”, “Спецтехноекспорт”, “Укроборонсервіс”, “Промоборонекспорт”, “Таско-експорт”, “Укрінмаш”. Наразі в рамках реформи ухвалено рішення відмовитися від цієї монополії та дозволити українським виробникам самим експортувати продукцію – підкреслюю – власного виробництва.

Тобто, якщо є підприємство, яке виробляє якийсь цікавий вітчизняний продукт у сфері ОПК, йому більше не потрібні послуги державного посередника, він може здійснювати експорт самостійно. І останнім часом усе більше та більше компаній отримують такі повноваження та відновлюють позиції України на світовому ринку військової техніки. Це справжній прорив і заслуга Мінекономрозвитку, особисто заступниці міністра Світлани Панаіотіді, за що їй варто подякувати. Водночас, експорт продукції державних підприємств ОПК і надалі залишиться прерогативою держави. Це нормальна світова практика.

У цьому контексті важливим є другий елемент, а саме оптимізація структури державного спецекспортера, тобто ДК “Укроборонпром”, з метою уникнення штучної конкуренції між його дочірніми підприємствами на іноземних ринках озброєнь. Бачення є таке, що сім “дочок” забагато. Зараз точаться дискусії, скільки їх має бути. Наші західні партнери, і МЗС це підтримує, рекомендують нам залишити одне підприємство – потужне, сучасне, гнучке, кваліфіковане, тобто здатне гідно конкурувати на світовому ринку озброєнь і військової техніки, а не лише “воювати” в кабінетах “Укроборонпрому” “ласий” контракт.

Наступний елемент – це ОПК як такий. З часів Радянського Союзу ми успадкували підхід, що вся оборонна промисловість має бути власністю держави. Так було 70 років Радянського Союзу, і так, на жаль, у більшості випадків продовжує бути до цього часу. Втім, цей актив, який залишається не тільки у володінні, але і на утриманні держави, є громіздким, у більшості своїй застарілим, збитковим або збанкрутілим і, по суті, дуже часто є просто непотрібним тягарем для державного бюджету України, а відповідно, для громадян України, які платять податки до цього державного бюджету. Задум полягає в тому (і зараз це відбувається), щоб провести аудит в усіх підприємствах ОПК України на предмет їх важливості для національної безпеки та ефективності для економіки України, і, за результатами, залишити в державному управлінні тільки ті підприємства, які будуть визнані ефективними та важливими. Решту підприємств, які або перебувають у стагнації, або просто не потрібні на сьогоднішній час, віддати в приватизацію, для того, щоб залучити додаткові інвестиції в економіку України. Перевага в цьому питанні буде віддаватися, звичайно, інвестиціям з країн-членів НАТО в контексті нашої взаємоінтеграції.

Згаданий процес називається корпоратизація. Він визначений нашими партнерами з НАТО як ключовий критерій успішності впроваджуваної Україною реформи в сфері ОПК. Базисом для подальшої роботи є закон про особливості управління державною власністю в сфері ОПК, яким запроваджується можливість корпоратизації цього сектору економіки. Незважаючи на серйозний опір з боку прихильників “старих добрих радянських часів”, такий закон має бути ухвалений, це абсолютний “must”, інакше про реформу ОПК і подальшу інтеграцію в НАТО й говорити годі. Проте, я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє, знаючи як серйозно налаштований на імплементацію цієї реформи Комітет національної безпеки, оборони та розвідки Верховної Ради України та особисто його голова Олександр Завітневич.

– Як вирішується питання імпорту озброєння військової техніки та товарів спеціального призначення для потреб Міністерства оборони, сектору безпеки і оборони України?

– На сьогоднішній день цим теж займається ДК “Укроборонпром”. Водночас, за результатами проведеного аналізу та з урахуванням рекомендацій наших партнерів з НАТО Мінекономрозвитку та профільний комітет Верховної Ради України дійшли висновку, що це не зовсім властива функція для ДК “Укроборонпром”, який має опікуватися управлінням оборонною промисловістю і відповідати за експорт продукції оборонного комплексу України. Міністерство оборони має саме здійснювати закупівлі для власних потреб. Це значно спростить, пришвидшить і здешевить процес, що є дуже важливим в умовах триваючої агресії з боку РФ та дефіциту державного бюджету на фоні світової економічної кризи, спричиненої пандемією коронавірусу. Тому зараз розглядається пілотний проект щодо створення в структурі Міноборони органу, який відповідав би напряму за закупівлі для потреб Збройних сил України. Якщо все пройде успішно, цей позитивний досвід буде поширений на увесь сектор безпеки й оборони України.

Звичайно, що в цьому контексті дуже важливо – і це є однією з ключових вимог наших партнерів з НАТО – реформувати підхід до державного оборонного замовлення (ДОЗ). На сьогоднішній день усі ці процеси реалізуються за стандартами, встановленими ще за часів Радянського Союзу, коли все, що стосується Збройних сил, є великою таємницею. Сьогодні в Україні і надалі все, що включається в ДОЗ, починаючи з туалетного паперу і закінчуючи танками – автоматично стає секретом.

Але, нарешті, за останній рік Мінекономрозвитку та Міноборони разом з Підкомітетом оборонної промисловості Верховної Ради, який очолює Ігор Копитін, проведений ґрунтовний аналіз ДОЗ.

Також був вивчений досвід НАТО і наразі на другому читанні в українському парламенті перебуває нова редакція закону про особливості державних оборонних закупівель. Це ще один революційний документ, який, власне, і передбачає абсолютно новий підхід до підготовки та реалізації ДОЗ, максимальне розсекречування тих позицій, які не становлять жодних ризиків з точки зору національної безпеки для того, щоб дозволити більшій кількості суб’єктів економічної діяльності брати участь у відповідних тендерах і тим самим збільшувати конкуренцію та зменшувати витрати державного бюджету. А в сфері державної таємниці залишити тільки ті позиції, які дійсно критичні та важливі з точки зору національної безпеки України. Розраховую, що цей закон буде все-таки схвалений у другому читанні вже невдовзі.

– На Вашу думку, чому так довго законопроект не ухвалюється Верховною Радою?

– Тому що це революційна річ. На жаль, в нашій країні все ще залишається багато опонентів змін та модернізації. Але зважаючи на те, наскільки рішучий настрій у “агентів змін”, я переконаний, що тим, хто намагається заблокувати прийняття цього законопроекту, не вдасться досягти своєї мети.

Будь-яка революційна річ, як ви бачите, дуже довго народжується в нашій державі, тому що дуже довго ми жили за іншими принципами і дуже складно ми з ними розстаємося.

– Коли можна очікувати ухвалення закону?

– Я вірю, що мова йде про тижні.

– А що на фоні такої реформи ОПК, ДК “Укроборонпром” та оборонних закупівель очікує національну систему експортного контролю?

– Належне функціонування в державі системи експортного контролю – дуже важлива річ не тільки для ОПК, але й з точки зору позицій України на міжнародній арені. В системі експортного контролю України теж відбуваються певні процеси з метою її оптимізації, розумного спрощення відповідних процедур – з одного боку, а з іншого – посилення контролю за експортом чутливих товарів для уникнення ситуації, коли українські суб’єкти постачають озброєння, скажімо так, не туди, куди можна, чи не тому, кому потрібно.

Насправді, система експортного контролю України є однією з найкращих у світі. Ми свого часу її створювали за допомоги наших американських партнерів, але минув час і ми опинились в новій реальності. Сьогодні всі процеси відбуваються значно швидше, ніж це було навіть на початку 2000-их. Ми зараз з Міністерством економіки України та Державною службою експортного контролю, за підтримки наших американських партнерів активно працюємо над тим, щоб зробити процедуру експортного контролю в Україні не тільки надійною, але й максимально швидкою.

По-перше, йдеться про цифровізацію. Тобто ми б хотіли відмовитися від паперів і перейти в онлайн-формат, це значно прискорить відповідні процеси. По-друге, ми серйозно розглядаємо питання де бюрократизації і подальшого здійснення експортного контролю за декларативним принципом. Тобто ви подаєте заявку, і в разі, якщо ви протягом певного періоду часу не отримали відмову чи зауваження від одного з профільних суб’єктів, це означає що ви можете продовжити свій проект. Це лише декілька елементів, насправді їх значно більше.

Я хочу тільки проілюструвати вам, що ми намагаємося і в цьому питанні провести розумну дерегуляцію для того, щоб стимулювати розвиток ОПК України, бо це є дійсно важливим елементом української економіки, і Україна традиційно була на передових позиціях, як світовий спецекспортер. Свого часу ми навіть були на третьому місці. На жаль, за останні роки ми відкотилися серйозно вниз, ми вже навіть не в десятці. Але мета нової української влади – повернутися хоча б у п’ятірку світових спецекспортерів. У нас є для цього всі можливості, є потенціал, потрібна тільки політична воля, і вона є. Тим більше, новопризначений Голова Держекспортконтролю України Олександр Павліченко сповнений ентузіазму та рішучості вже ближчим часом показати результат.

Наразі йде робота над новою редакцією закону про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання, в якому будуть відображені ті позиції, які я назвав, а також міститимуться інші розумні спрощення для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому ми намагаємося не втратити належний рівень контролю за цими процесами для того, щоб своєчасно попереджувати можливі порушення, бо це дійсно має серйозне значення з точки зору іміджу України.

– Корпоратизація підприємств ОПК та активізація іноземних інвестицій в нього може нести певні ризики з точки зору національної безпеки. Яка ситуація з контролем за інвестиціями в оборонній галузі?

– Останнім часом ми також серйозно задумалися над тим, що лібералізація сфери ОПК несе собою ризики того, що наші недруги можуть скористатися нею для того, щоб взяти під контроль певні вітчизняні підприємства. Я маю на увазі такий новий феномен гібридної війни, як використання інвестицій для захоплення контролю над ключовими секторами країни-об’єкта. І в цьому зв’язку ми вже працюємо над тим, щоб створити в Україні національну систему контролю за інвестиціями, чутливими з точки зору національної безпеки. В цьому нам знову ж таки допомагають США.

Розробляється відповідний закон і процедура. Ідея полягає в тому, щоб проводити скринінг усіх інвестиційних пропозицій, які стосуються підприємств чи сфер, які є важливими для національної безпеки України, з метою недопущення ситуації, коли під благим приводом вкладання коштів в Українську Державу, по-суті, переслідуються інша прихована ціль поставити під контроль критичну інфраструктуру України.

Хочу сказати, що ця проблема не є унікальною для України: я знаю, що дуже серйозно над цим почали зараз замислюватися і в ЄС. Мені приємно відзначити, що цьому питанні ми попереду. Тобто це одна з небагатьох сфер, де не ми запозичуємо досвід у ЄС, а ЄС може повчитися в нас. Я переконаний, що найближчим часом закон буде ухвалений, і ми створимо ще один запобіжник для тих, хто намагається гібридними методами повернути Україну в зону свого впливу або встановити контроль над нашою державою.

Ще одна новела, яку ми опрацьовуємо разом з Міністерством економіки в контексті реформування ОПК України і ДК “Укроборонпром”, це нарешті за останні 20 років втілення в Україні практики офсетних схем у реалізації військово-технічного співробітництва. Свого часу, Володимир Павлович Горбулін на посаді секретаря Ради національної безпеки й оборони України почав цей процес, але він не встиг його завершити. І мені дуже приємно, що зараз, фактично через 20 років після того, як це питання було ініційоване, ми нарешті вийшли на фінальну стадію його врегулювання, і розробили відповідний законопроект, його робоча назва – “Про удосконалення механізмів міжнародної кооперації підприємств оборонно-промислового комплексу України”. Він передбачає надання можливості для залучення іноземних інвестицій у вітчизняний ОПК і в підприємства-спецекспортери. Також він надає право українським спецекспортерам (наразі це ДК “Укроборонпром”) купувати частки в підприємствах іноземного ОПК.

І це дуже важливо, тому що багато проектів у сфері військово-технічного співробітництва, особливо в азіатсько-тихоокеанському регіоні, реалізуються саме за цим принципом, коли в обмін на якесь озброєння чи військову техніку країни-реципієнти віддають частки у своїх національних підприємствах. Це дуже перспективна річ, і я вважаю, що коли зможемо прийняти цей закон, потенціал наших спецекспортерів значно зміцниться.

Володимир Павлович наполягає ще на одній важливій речі – відновленні дослідно-конструкторського потенціалу України в сфері ОПК шляхом створення відповідної агенції. І я вважаю, що варто дослухатися до цієї поради. Це теж передовий досвід НАТО. Візьміть хоча б Організацію НАТО з досліджень і технологій або Агенцію оборонних досліджень США. Наша держава має серйозні можливості для взаємодії з ними. А це теж елемент інтеграції НАТО, який ми просто зобов’язані задіяти.

– Як просувається питання приєднання України до Програми посилених можливостей НАТО? І зокрема, як оціните просування таких ключових питань, як посилення парламентського контролю над сектором оборони, розвідки та безпеки, реформування розвідки відповідно до стандартів НАТО?

– Процес приєднання України до Програми посилених можливостей НАТО рухається активно. Я не прив’язував би його настільки сильно до тих комплексних реформ у секторі безпеки і оборони України, про які ви сказали. Приєднання до Програми посилених можливостей важливе не тільки нам, а й нашим партнерам з НАТО з прикладної точки зору, оскільки це дозволить нашим військовим значно розширити своє співробітництво у сфері стримування в регіонах спільного інтересу (таким, наприклад, є Чорне море), а також ситуаційної обізнаності, що є важливим для належного забезпечення національної безпеки не тільки України, але й країн-членів НАТО. Тут у нас є спільний інтерес. Я переконаний, що цей спільний інтерес дозволить нам здолати бюрократію.

Цей процес наразі активно триває. На своєму рівні активно працюють міністри закордонних справ і оборони. Працюють дипломати та військові аташе в країнах-членах НАТО. Я особисто теж перебуваю в активних консультаціях з партнерами і переконаний, що цього року нам вдасться досягти позитивних результатів.

Питання, пов’язані з реформою сектору безпеки й оборони, в тому числі сектору розвідки, Міністерства оборони, Збройних сил України, ОПК є більш важливими зі стратегічної точки зору для подальшого наближення нашої держави до членства в НАТО.

Тобто успіхи та прогрес на цьому напрямку ми розглядаємо як наш поступ до Плану дій щодо членства в НАТО, який давно вже перебуває на нашому горизонті. Питання надання Україні Плану дій щодо членства принципово узгоджене в НАТО вже давно, і на сьогоднішній день союзникам треба прийняти лише тактичне рішення. Дійсно, для цього вони висувають низку вимог, серед яких відчутний прогрес у реформуванні сектору безпеки й оборони України, над чим ми активно працюємо.

Я вже розповів про реформування ОПК і ДК “Укроборонпром”, реформування державного оборонного замовлення. Ви знаєте, які революційні кроки були нещодавно здійснені в питанні реформи Міністерства оборони і Генерального штабу Збройних сил України, розмежування повноважень між міністром оборони, головнокомандувачем Збройних сил, начальником Генерального штабу та командуючими видами військ. Ми, по суті, вже перевели наше оборонне відомство на стандарти НАТО. Нам залишається здійснити ще кілька кроків з метою втілення в Генеральному штабі Збройних сил України так званої J-структури, яка притаманна всім країнам-членам НАТО. Але це вже більше технічне, ніж політичне питання. Політичні кроки вже були зроблені: відповідний закон ухвалений, Президент його підписав, тобто тут ми дійсно демонструємо серйозний прогрес.

Реформа сектору розвідки – критичне для нашої інтеграції в НАТО питання, оскільки без розбудови належного рівня довіри між розвідувальною спільнотою НАТО і України неможлива повноцінна інтеграція в принципі. Я про це завжди казав і продовжую на цьому наполягати. З цією метою ми свого часу започаткували цю реформу сектору розвідки України відповідно до стандартів НАТО. Радий констатувати, що вона продовжується.

Новий революційний проект закону про розвідку, першу редакцію якого ми свого часу розробили разом з начальником Головного управління розвідки Міноборони Василем Бурбою за консультативної допомоги НАТО, зараз перебуває на розгляді у Верховній Раді України. Я радий, що генерал Бурба продовжує активно просувати стандарти НАТО в українській розвідці та відстоювати новий закон про розвідку від імені всієї української розвідспільноти. Важливо, що в Службі зовнішньої розвідки України цим питанням також займається дуже талановита і прогресивна людина – заступниця Голови Катерина Сляднєва, яка свого часу допомогла виплекати першу редакцію згаданого закону.

Я буквально вчора зустрічався з колегами з профільного комітету, вони оптимістичні щодо того, що цього року цей закон буде ухвалений. Нам по суті, завадив коронавірус, який заблокував роботу парламенту і тому те, що ми вже мали б зробити, буде зроблено трохи пізніше. В цьому немає жодних сумнівів, адже у цього “потягу” є чарівний, водночас грамотний і завзятий “локомотив” – голова профільного підкомітету Верховної Ради Мар’яна Безугла.

Реформа Служби безпеки України – дуже серйозне і важливе питання. Але я хочу констатувати, і я це особисто знаю, що і президент України, і нинішній голова СБУ Іван Баканов рішуче налаштовані на те, щоб здійснити цей черговий важливий крок.

От ви питаєте, чому так довго? Тому що це революційна річ, тому вона дуже довго готується, але коли відбувається, це стане проривом, і я переконаний, що цей прорив відбудеться і в питанні СБУ.

Нам дуже серйозно допомагають наші партнери з НАТО. Хотів би подякувати Великій Британії за активну роль і підтримку процесу реформи Служби безпеки України. Я дуже оптимістично дивлюся в майбутнє, незважаючи на те, що днями проект закону про Службу безпеки України був відправлений на повторне опрацювання в комітет. Але я знаю про те, наскільки рішуче налаштовані члени цього комітету на досягнення відчутного прогресу вже ближчим часом, і тому я з оптимізмом дивлюся в майбутнє, і я переконаний, що цей закон таки буде ухвалений.

– Ви зазначили, що питання приєднання України до Програми посилених можливостей буде вирішене цього року. Про які йдеться можливі дати і події, де таке рішення може бути ухвалене?

– Звичайно, що для цього потрібна буде подія. Відповідні рішення ухвалюються на високому політичному рівні, і майданчик для ухвалення такого рішення – це завжди подія, тобто це буде або засідання міністрів закордонних справ або міністрів оборони країн НАТО у форматі Україна-НАТО.

Ми наразі готуємо відповідні рішення, завершуємо відповідні процедурні питання, і розраховуємо, що на одному з заходів на відповідному рівні у цьому році відповідне рішення буде ухвалене, принаймні президент України поставив нам таке доручення, і ми над цим активно працюємо. І дипломати, і військові, і народні депутати з профільного комітету Верховної Ради – кожний по своїй лінії, але в тісній координації.

– До речі, весняна сесія Парламентської асамблеї НАТО вперше мала відбутися в Києві 22-25 травня, але була перенесена на пізніший час через пандемію коронавірусу. Що вам відомо про приблизні дати, на які вона перенесена?

– Так, знову нам завадив коронавірус. Ми були повністю готові, всі підготовчі процеси були завершені, ми вже чекали гостей, ми навіть готували спеціальну резолюцію щодо України та майбутнього України в НАТО. На жаль, пандемія змінила ситуацію, але я хотів би наголосити, що вона не зруйнувала наші плани, а лише відтермінувала відповідні процеси.

Ми наразі в переговорному процесі з Парламентською асамблеєю НАТО для того, щоб визначити нові дати, коли ця сесія таки відбудеться в Україні. Тобто ми не говоримо про скасування сесії Парламентської асамблеї НАТО в Києві, ми говоримо про її перенесення на інших термін у зв’язку з загальносвітовою кризою, пов’язаною з пандемією коронавірусу.

– Мова йде про цей рік?

– Наразі ми в переговорах. Їх проводить наша постійна делегація в Парламентській асамблеї НАТО на чолі з Єгором Чернєвим.

Не тільки ми, всі країни світу не можуть чітко планувати своє майбутнє, тому що коронавірус ще не подоланий. Так, санітарно-протиепідемічні заходи в багатьох країнах спрощуються, але не скасовуються, і дуже багато лунає голосів з пересторогою щодо того, що інші хвилі (пандемії – ІФ) виключати не можна.

Тому для того, щоб здійснити впевнене планування, на які дати ми переносимо цю асамблею, нам треба чітке розуміння з епідемічною ситуацією у світі. Втім, я впевнений в тому, що наш депутатський “десант” в ПА НАТО і цього разу відпрацює “на всі 100”.

– Як ви оцінюєте перспективу надання Україні статусу головного союзника США не члена НАТО (Major non-NATO ally)? Наскільки це для нас важливо та реально? Чи варто Україні наполягати на цьому?

– Ми готові до всіх форматів взаємодії, які наближають нас до нашої ключової мети, якою є членство в НАТО. Є різні думки, навіть у Вашингтоні, щодо того, чи наблизить такий крок Україну до НАТО, чи потрібен він Україні, враховуючи те, що на практичному рівні наша взаємодія зі Сполученими Штатами Америки виходить значно далі за такий формат. Тому і в Києві, і в Вашингтоні наразі це питання продовжує активно вивчатися, втім крізь призму того, наскільки цей крок зблизить надалі Україну з НАТО і додасть до реалізації нашої кінцевої мети – набуття членства в Альянсі, яку активно підтримують наші американські партнери.

– Президент США виніс на розгляд Сенату кандидатуру нового посла США в Україні – Кіта Дейтона. Як ви оцінюєте це можливе призначення?

– Це людина, яка вже зробила для України дуже багато. Він очолював групу стратегічних радників, які і допомогли нам вийти на той рівень реформи сектору безпеки й оборони, на якому ми зараз є. Генерал Дейтон, до речі, дуже добре знає Україну, дуже любить нашу державу, і я переконаний, що на новій посаді, коли Сенат затвердить його кандидатуру, він зробить ще більше для нашої держави і для розвитку стратегічного партнерства між Україною та США. Я особисто дуже задоволений таким рішенням президента США і гучно йому аплодую.

– Чи сприятиме таке призначення поглибленню військової співпраці, закупівлі зброї зі США, зважаючи на те, що Дейтон – генерал-лейтенант у відставці і 40 років служив в армії?

– Звичайно. Бо, хотів би повторити, що саме пан Дейтон зробив дуже багато для того, щоб ми з нашими партнерами зі США вийшли на той рівень довіри, який дозволив бюрократичній машині у Вашингтоні прийняти позитивне рішення щодо можливості передачі Україні високотехнологічної зброї виробництва США, я маю на увазі Javelin, катери типу Island та інші речі.

– Як пандемія вплинула на військово-технічне співробітництво України зі США та іншими країнами, а також з НАТО? Які є плани щодо закупівлі зброї?

– Плани є. Робота ведеться. Я радий, що саме в цьому питанні пандемія впливу не мала.

– Про яке саме озброєння йде мова?

– Я не хотів би заглиблюватися в деталі всіх цих питань, оскільки вони в певній мірі є чутливими. З іншого боку, мені здається, що правильніше було б, якщо б ці речі коментувало Міністерство оборони України. Я, як зовнішньополітичне відомство, можу вам сказати, що процеси тривають, ми в активній взаємодії, і Міністерство закордонних справ тут теж присутнє, і ми продовжуємо відчувати позитивні результати від усіх цих процесів.

– У грудні минулого року Україна зробила першу закупівлю через Агенцію НАТО з підтримки і постачання (NATO Support and Procurement Agency – NSPA). Що нам дає співпраця з цією агенцією і чи відомо вам, чи буде вона продовжуватися?

– Так, наша мета за результатами реформ нашої оборонної промисловості та ДК “Украоборонпром” відповідно до стандартів НАТО – добитися щоб ми не тільки могли закупати через згадану Агенцію НАТО, але й щоб український виробник був присутнім у її Каталозі, тобто щоб нас прийняли в ланцюг постачання продукції оборонного призначення для країн-членів НАТО. Це відкриває суттєвий потенціал, але це і вимагає серйозних реформ. Саме та реформа, концепція якої зараз завершена, яка має розпочатися найближчим часом, і має нам відкрити дорогу до цього каталогу.

Ми, як зовнішньополітичне відомство, активно працюємо над тим, щоб забезпечити ухвалення в НАТО відповідного позитивного політичного рішення. В Альянсі є вже на сьогодні принципова готовність з цього приводу, не вистачає від нас імплементації в нашій національній оборонній промисловості стандартів НАТО.

– Нещодавно українські транспортні літаки Antonov Airlines “Мрія”, “Руслан” доставляли у різні країни світу медичні матеріали, обладнання. Чи є ще подальші подібні плани допомоги країнам членам Альянсу?

– За останній час нам вдалося сформувати в НАТО такий рівень довіри до нас, що на сьогодні по факту українські важкі літаки компанії “Антонов” виконують 100% стратегічних авіаперевезень в інтересах НАТО.

Якщо ви пам’ятаєте, свого часу ми ділили цей контракт з Росією, і частка Росії в ньому була значно більшою. Поведінка Кремля, яку ми спостерігаємо останнім часом, і безпрецедентна агресія, розв’язана Москвою проти України, змінила ситуацію. Росія втратила довіру НАТО, і Альянс постав перед ситуацією, коли таку важливу сферу, як стратегічні авіаперевезення неможливо залишати під контролем агресора. В цьому контексті ми розпочали роботу (я тоді ще керував Місією України при НАТО) над тим, щоб повністю замінити українськими російські потужності в рамках проекту НАТО зі стратегічних авіаперевезень. І нам це вдалося. На сьогоднішній день 100% цих перевезень забезпечуються українськими літаками.

І саме тому ви так багато чуєте і бачите, як українська “Мрія” і українські “Руслани” прилітають у Канаду, Польщу, Німеччину, Францію і т.д. Це є наслідком того, що свого часу ми досягли в нашому партнерстві з НАТО.

– Як це зміцнює нашу співпрацю з Альянсом? Можливо відкриває якісь перспективи?

– Ми відчули, що якщо б в України було більше можливостей у сфері стратегічних авіаперевезень, ми могли б надати більшу підтримку нашим партнерам з НАТО. Тому ми зараз серйозно замислюємося над тим, яким чином нам реформувати державне підприємство “Антонов” для того, щоб повернути наші позиції на світовому ринку авіабудування.

Світу потрібно більше транспортних літаків, тому що ці послуги користуються попитом, і ми тут маємо серйозний потенціал. Тому зараз вживаються заходи для відновлення будівництва в Україні не тільки важких літаків, але й середніх і малих. Є певні напрацювання з деякими країнами.

Ми могли б започаткувати відповідний проект з НАТО, створивши для нього власний важкий транспортний літак. Чому б і ні? Звичайно, це серйозні інвестиції, складна робота. Але, як ви чули, Президент сказав, що його мрія, щоб у України був ще один свій літак, і він був широко представлений на міжнародній арені. У нас є всі шанси.

У нас не змогли вкрасти конструкторське бюро “Антонов” і його потенціал. Ми, за наявності політичної волі, можемо повернути собі цей актив у повній мірі. І ми, я переконаний, це зробимо.

– На осінь в Україні заплановані місцеві вибори. Чи очікує Україна посилення дестабілізації ситуації в Україні з боку РФ?

– Звичайно. Адже Росія не відмовилася від своєї кінцевої мети – повернути нас у свою орбіту та зону впливу. Але ми свій вибір уже зробили, і звичайно, ми продовжимо торувати свій шлях, незважаючи на всі спроби РФ збити нас з нього будь-якими методами. Їм, я переконаний, це не вдасться, тому що відбулася цивілізаційна зміна у свідомості українського суспільства, і повернути нас назад просто неможливо, українці цього не сприймуть і не допустять.

– Однак, чи готуєтеся до збільшення російських кібератак і я плануєте давати їм відсіч?

– Ми не просто готуємося , ми перебуваємо on constant alert (у стані постійної готовності – ІФ), тому що атаки продовжуються, вони постійні, і ми розуміємо, що ця загроза дедалі зростатиме.

Тому я всіляко аплодую тому, що нарешті при Раді національної безпеки й оборони України запрацював національний координаційний центр з кібербезпеки, практичною роботою якого керує гарний фахівець Сергій Демидюк. Ми допомагаємо їм в налагодженні міжнародної взаємодії, нам вдалося за останній час вийти на певний рівень взаєморозуміння з американськими, британськими, японськими партнерами. І я впевнений, що наші можливості в сфері кібербезпеки нарощуються.

Ми, як Міністерство закордонних справ, теж покладаємося всіляко на наших друзів і захисників з цього Національного координаційного центру та Служби безпеки України: вони захищають нас, а ми допомагаємо їм наростити їх можливості, залучити міжнародний досвід, розширити їх міжнародне партнерство для того, щоб дати їм більше можливостей захищати нас. Тобто це спільний інтерес, робота йде активна, і вона вже має певні результати.

– Україна нині головує у Форумі безпекового співробітництва ОБСЄ. Які очікування у вас від цього та які плани, стратегічна мета України на цей час?

– Стратегічна мета – не дозволити РФ уникнути політичної відповідальності за свої агресивні дії, які суперечать усім принципам і нормам співіснування у сучасному світі. Тому на порядку денному у будь-якому контексті та форматі залишається та залишатиметься питання російської агресії проти України і порушення нею всіх своїх зобов’язань.

Я вам можу сказати, що російська дипломатія, яка, до речі, є дуже досвідченою та потужною (слід це відзначити), намагається дуже активно протидіяти цьому. Але поки їм цього зробити не вдалося, і я переконаний, що і не вдасться, тому що правда – на нашому боці, а міжнародна підтримка України залишається непохитною. І вже декілька заходів відбулося, на яких ми порушували відповідні питання, а російська делегація наполягала на тому, що вони не стосуються порядку денного. Проте російська позиція категорично не сприймалася партнерами по ОБСЄ, які рішуче продовжували політичний тиск на РФ, оскільки ми всі ще сподіваємося, що Кремль отямиться і все-таки сконцентрується більше на своїх внутрішніх проблемах і відмовиться від небажаної і непотрібної “опіки” сусідніх незалежних держав, зокрема, України, Грузії, Молдови, Білорусі.

– Чи є під час таких засідань спроби нав’язування російської риторики?

– Абсолютно. Російська делегація користується будь-якою нагодою для того, що зафіксувати відомий наратив про те, що “в Україні йде громадянська війна”, що “Росія не має жодного стосунку до цієї ситуації”.

Всі добре знають, хто є причиною війни на Сході України, всі добре знають, хто підтримує і направляє бойовиків, які дестабілізують ситуацію на Сході України, всі добре знають, хто окупував Крим, для чого, і що там зараз відбувається. І тому паралельна реальність, у якій російська сторона продовжує існувати і яку наполегливо нав’язує іншим, не є життєздатною. Всі абсолютно чітко свідомі того, що відбувається, але цивілізовані країни вирішують конфлікти іншими методами, ніж військові. Тому нашою зброєю залишається дипломатія, економічний тиск. Ми вдячні нашим міжнародним партнерам, що вони з нами і що вони рішуче налаштовані на те, щоб залишатися з нами, незважаючи на всі спроби російської дипломатії змінити статус-кво.

– Яка ситуація з призначенням голови Представництва України при НАТО? Чому так довго не призначають посла? Що відомо щодо ймовірної кандидатури?

– Пропозиції Міністерства закордонних справ з цього приводу перебувають на розгляді президента України. Знаючи, яку увагу президент України приділяє нашій взаємодії з НАТО, я переконаний, що найближчим часом він ухвалить рішення.