21 вибрана поезія з 21 циклу вибраних віршів нової книги «444 поезії 1981—2019 років»

09.04.2020 0 Редакция Steelgrey

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ,
науковець, викладач, краєзнавець, літератор,
зокрема, автор продовжуваної
поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) —
спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Передмова, що водночас є своєрідним епілогом

Батьківська хата

Батьківська хата Майстра в Сосницькому літературно-меморіальному музеї О.П.Довженка, а поруч — автор добірки. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

ЛИСТУВАННЯ З ДОЛЕЮ

Хтось — зустрічей чекає, як востаннє,

а хтось — живе за «стільниковий» кошт.

Для мене значно краще — листування:

і з друзями, і з Долею також.

 

Бо те, що на папері написали,

на потрапляння до Культури шанс

дає надію на читальні зали,

нехай архівні й через довгий час…

 

Мовчу, коли мій дух ганебно-кволий;

коли ж мій дух бадьорий, навпаки,

я все звертаюся до тебе, Доле,

у віршестрій шикуючи рядки.

 

20.10.12

 

І. ІЗ ЦИКЛУ «УКРАЇНА» (2006—). 1. ГОВЕРЛА

 

          Коханій і дорогій дружині Тетяні та любому і шановному синові Всеволоду*
на згадку  про сходження, яке хотілося б повторювати знов і знов

Коли лунає «Ще не вмерла…»

і кожен згадує своє,

у мене в пам’яті Говерла

частіш за інше постає.

 

Частіш від див архітектури,

нехай це навіть Херсонес,

фортець середньовічних мури,

Софії злет на тлі небес.

 

Частіш від інших див природи,

нехай це Степу небозвід

вночі, моря, Дніпрові води,

полтавський влітку** краєвид.

 

Усім дивам країни — шана,

та є найбільша висота…

Перед очима — Говерляна

стрімчаста й витоки Прута.

 

У серці, що не звикло спати,

між Неньки радощів і лих

живуть замріяні Карпати

й Говерла як перлина їх.

 

Для мене рідна Україна —

це образів яскравих ряд.

З них найстійкіший — ця вершина

як протилежність згубних зрад.

_______________

* Тепер — воякові Збройних Сил України. (Примітка 2015 року.)

** Саме влітку!

 

ІІ. ІЗ ЦИКЛУ «ЛЮБОВІ МИТІ КОЛЬОРОВІ» (?—20??). ДРУЖНЯ ПОРАДА

 

Пораджу я всім, як умію,
наївно й незграбно нехай:
даруйте коханим надію
на те, що попереду — рай.

Дарма, що сповиті туманом
теперішні днини сумні:
надію даруйте коханим
на радісні сонячні дні.

Про сяйво червоної рути
співаючи нашої знов,
коханим надію даруйте
на те, що всесильна любов!

 

ІІІ. ІЗ ЦИКЛУ «СЛАВА УКРАЇНІ!» (197?—). СЛАВА УКРАЇНІ!

 

Україна — відчуття призабуте?
Україна — це, мовляв, для нездар?
Гей, панове, ой, не вперше це чути
нам від пастирів та їхніх отар!

Що являєте собою самі ви?
У питанні фахівець у сім я:
цинік юний і базікало сивий,
безкультур’я — вам усім ось ім’я.

Може, знов ви гору візьмете. Хтозна…
Та навряд, бо для найкращих, сливе,
Україна — це гранично серйозно.
Хай живе вона завжди. Хай живе!

1986

 

ІV. ІЗ ЦИКЛУ «БАЛ ЗНОВУ ПРАВИТЬ РОЗМАЇТТЯ». КИЇВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ТЕОРІЇ МИСТЕЦТВА ТА ІСТОРІЇ

 

У віршових творах форма прямо породжує зміст.
Взагалі (це — Людвіґ Міс ван дер Рое) форма змістовна.
Незрівнянний наш Києве, мати містам «Країни міст»*!
Форма твоя ґрунтовно, у кузні століть загартована.

І не важливо зовсім, чи був насправді той Кий.
Головне, що Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах
існували!
Вони заклали фундамент, на якому ти виріс такий —
прекрасно-стійкий, перенісши незчисленні ворожі навали.

Як виглядати мав би твій символічний портрет?
Богатир з осяйним обличчям, на яке вік нещадний не діє,
бо, молодий душею, вирвавсь ти зі старіння тенет.
Довіку таким залишайся та даруй нам надію!
_______________
* Русі-Ґардарики.

 

07.09.12

 

 

V. ІЗ ЦИКЛУ «ТРОХИ-ТРІШЕЧКИ ЛАГІДНОГО ГУМОРУ ПОРИ ЗРІЛИХ ЄВНУШКОВИЧІВ». АПОФЕОЗ ЖАНРУ ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ

 

Зелені луки, небо синє,

ліси, степи та пасма гір…

Пейзажна лірика — спасіння

від ритуальної нудьги.

 

У ній такий панує Спогад,

що світлом знищує пітьму,

даруючи поняття Бога

чи Долі (це вже як кому).

 

І жанр, здається, допотопний,

і з екологією жах,

та навіть ямб чотиристопний

пейзажем коле, мов їжак.

 

Він у родині «вольній, новій»

нам обіцяє кращі дні

і з вами,  лицарі-панове,

і з вами, пáні чарівні!

 

11.11.13

 

VІ. ІЗ ЦИКЛУ «І ЗНОВ “НАМОЛОВ” (25 мініатюр-соціологізмів 2012 року)». ПОВЕРНЕННЯ З-ЗА СКЛА

 

Гостя, наче влітку сніг, раптова,

мій балкон у Всесвіті знайшла,

залетіла (мабуть, випадково)

ластівка — безхитрісна душа.

 

Впала, заметавшись від розпуки,

вдалині від волі, від сестер.

Взяв її, налякану, до рук я

та — раптово — в небо їх ПРОСТЕР.

 

І вона (зробив пташині свято)

понеслася вмить, стріла немов!

 

Нам потрібно зовсім небагато,

щоби серце — серцем стало знов…

 

 

VIІ. ІЗ ЦИКЛУ «ДАРЧІ НАДПИСИ НА КНИЖКАХ, ЗРОБЛЕНІ З ГРУДНЯ 2012 ПО ТРАВЕНЬ 2013 РОКУ ВКЛЮЧНО». ВДЯЧНА ПОСВЯТА ОПІШНОМУ

 

Коли згадую про містечко Опішне,

одразу народжуються слова пишні,

на які надихає надзвичайний цей

дійсно, що Національний музей —

квітучий заповідник українського гончарства.

 

Тож, пані та панове, не треба пручатись!

Краще відвідайте якнайскоріш

не пихаті Нью-Йорк, Рим або Париж,

а скромну гордість рідної неньки —

містечко Опішне, предивне, хоч маленьке.

 

 

VIIІ. З ДОВІЧНОГО ЦИКЛУ «ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ». 5. ВЕЛИЧАННЯ БУРЛАКИ ПІТЕАСА

 

Ох, кумедний персонаж — той Пітеас,

що Британію «всю пішки пройшов»!

Не про нього — «вгамувала буденність»

чи спокійний чин Мінервиних сов.

 

Та до біса суходолу відкрити,

та відкрити справді безліч морів?!

Як побачив той перелік «сердитий» —

я, панí й панове, враз стетерів.

 

У великих завжди образ строкатий;

то ж бо янголи й чужі їхніх лав.

Так, Пітеас полюбляв прибрехати…

ТОРУВАТИ ШЛЯХ ВІН ТЕЖ ПОЛЮБЛЯВ!

 

 

ІХ. ІЗ ЦИКЛУ «ПОДОРОЖІ ДО ІТАЛІЇ». ВЕЛИЧАННЯ ПРЕДТЕЧ ВІДРОДЖЕННЯ*

 

          Максимові Віталійовичу Стрісі, котрий є щасливим супутником великих
          італійців. Як і всі ми. Потенційно…

Вдячності й шани сказати слова дайте,

не перерве спіч палкий мій нехай жоден:

серед поетів був перший пророк Данте,

серед художників перший пророк — Джотто.

 

Вірші до того — банальненькі, хоч добрі,

як і малюнки аж надто були прості.

Данте до них вніс умів і сердець обрій,

Джотто до них вніс пейзажів і душ простір.

 

Гра почалася — і мріємо ми потай

згодом довічний притулок знайти там, де

слухає, вірю я, ангельський спів Джотто,

ангелам Божим складає пісні Данте.

_______________

* Цю поезію тепер можна прочитати і в книзі, якою завершується чудовий тритомник: Данте Аліг’єрі. Божественна Комедія: Рай / Переклав Максим Стріха. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2015. — Стор. 312.

 

14.11.13

 

 

Х. ІЗ ЦИКЛУ «ПЕРЕД БУРЕЮ». ПІСЛЯМОВА, ЩО Є ПЕРЕДМОВОЮ ДО МАЙБУТТЯ

 

Пишу тобі фактично безупинно

віршовані та прозою листи.

Благословляю давні ті хвилини,

коли для мене народилась ти.

 

Хоч різне на шляху життя траплялось,

мене ти завжди, Доле, берегла,

душі хранителькою залишалась,

на творчі надихаючи діла.

 

Мені байдужі «успіхи» так звані —

лиш сонця б дочекатися з-за хмар…

Нехай триває наше листування,

о, Доле, о, небес щасливий дар!

 

08.11.13

 

«Листування з Долею» («Пісня до України»). Частина 2

 

ХІ. ІЗ ЦИКЛУ «СЕРЕД БУРІ». ЛИСТ ЗІ СХОДУ

 

Сергієві Вікторовичу Жадану

 

Для Києва можливі вищі цілі —

хоч демократію плекати ту ж.

А нам на Сході довго ще в підпіллі

боротися за самостійність душ…

 

Тому що рабства глибше тут коріння:

панує в головах облудна муть.

Тому що гасло «Слава Україні!»

багато з нас «нацизмом» досі звуть.

 

Тому що нам комфортно в несвободі

і норма є для недурних людей,

коли не «сонце устає» на Сході,

а морок деспотизму звідси йде.

 

ЄвроМайдан сприймаю теж без глянцю,

та він — крок від обриву в час біди.

Східняк, за Схід благаю:

— Доле, зглянься!

До України нас переведи!

 

07.02.14

 

ХІІ. ІЗ ЦИКЛУ «ВІЙНА… І ДЕ ТОЙ МИР?». ДО ПУТІНСЬКОЇ РОСІЇ

 

Росіє путінська, презла вовчице,

чи згинути схотіла ти в ганьбі?

Що, панування над півсвітом сниться,

розбещена загарбнице, тобі?

 

Що, вдало на сусідоньку стрибнула

зненацька, підла «сестро»? Не радій!

Зарано! Бо збудив наш дух поснулий

демонстративно юдин вчинок твій.

 

І як війна, то візьмемо ми зброю

(на жаль!) до рук, відкинемо катів.

Москви не «третій Рим», а другу Трою

змете принижених народів гнів.

 

28.03.14

 

ХІІІ. ІЗ ЦИКЛУ «ПОДОРОЖ ІСТОРІЄЮ ПОЛЬЩІ, З КОРИСТЮ І НЕ БЕЗ СИЛИ» (2012—?). 7. ВРОЦЛАВ. ВІДРОДЖЕННЯ

 

Світ виглядає не загрозливо

й розслабитеся скоро ви,

коли до диво-центру Вроцлава

йдете через міські рови.

 

Туманом спогадів повитими

йдіть вулицями, й ви на ній —

заповненій щоденно квітами

яскравій площі Соляній!

 

Ще трішечки — і вже на Ринку ви:

у центрі ратуша-краса

та дуже гарними будинками

з боків Минуле нависа.

 

Костьольних веж струнких екзотика —

мов заклик «зупинити мить».

— Та вибачайте: все це готика,

а де ж Відродження?

— Заждіть!

 

Маршрут проляже понад Одрою

до того місця, де знеслась

Століття Зала вгору.

— Доброю

є, тільки ренесансу — зась…

 

— То дочекайтеся, щоб смеркнуло.

І — відсіч тим, хто натяка:

нема Відродження без пéрголи.

Тут є вона, та ще ж яка!

 

А смеркне — всяк печалі узи скинь:

потрапите до Бога в рай,

коли тріумфом світла й музики

зайдеться поле-водограй.

 

У небі пам’яті, як сокола

лет, вічно (мрія є така)

нехай симфонія висока ця

живе, звучить, не затиха.

 

Я зичу: будь щасливий, Вроцлаве,

бо ти даєш людині шанс

на серця й голови Відродження —

душі, мов Польщі, Ренесанс!

 

На тлі уславленого вроцлавського Фонтану

На тлі уславленого вроцлавського Фонтану, який удень майже відпочиває,  бачимо нових господарів прекрасного міста, а за його «полем» — невеличкий відтинок Перголи. Фото — Тетяна Чернецька (2014).

 

XІV. ІЗ ЦИКЛУ «СПРОБИ ВТЕЧІ — 2014». РЕМІНІСЦЕНЦІЯ В ДУСІ ВІДВЕРТОГО ДЕКАДАНСУ

 

Бо так Небеса атеїсту з дитинства звеліли,

став знатися на апельсинах та інших бананах…

Поети майбутнього! Вам залишаю верлібри,

а сам скористаюсь із залишків рим небанальних.

 

Я шану віддав Зачепилівці та Зеравшану,

і вірші, мов риб, я тримав на поезій кукані…

Поети майбутнього! Вам стіс наук залишаю,

а сам обираю безглузде й наївне кохання.

 

О культ почуттів! Я відвідав і Мекку й Медину

його: незрівнянно-жагучий полон — їх обійми…

Поети майбутнього, вам залишаю надію,

та й сам римувати продовжу, дивак безнадійний.

 

23.12.14

 

XV. ІЗ ЦИКЛУ «ДРАМА 2015-ГО». ЗНОВУ ПРО ЛІРИЧНОГО ГЕРОЯ — З НЕВИЛІКОВНИМ ОПТИМІЗМОМ

 

Так, окрема людина — істота слабка

і сама небагато спроможна зробити.

А ліричний герой — це потужні рука

й голова та… коротше, не в тім’ячко битий.

 

Так, окремий митець — соціальний номад

і строкато живе: то яскраво, то пісно.

А ліричний герой — це нестримність Громад

й Особистостей, що утворили Суспільство.

 

Терористів він нищить — «своїх» і заброд,

вірить: перемогти у війні сили стане…

Мій ліричний герой — Український народ,

всі

Держави

за покликом душ

ГРОМАДЯНИ!

 

15.01.15

 

 

XVІ. ІЗ ЦИКЛУ «УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПОРТРЕТИ» (2011—). 22. НА ЧЕСТЬ ОБОРОНЦІВ УКРАЇНИ

 

Нині славлю тих героїв, що знайшли духовні сили

та собою Україну від рашизму затулили

і свободу захистили світлим подвигом своїм.

Слава, слава, слава, слава, слава, слава, слава їм!

 

Ці козацтва спадкоємці нездоланні, незборимі.

Завдяки звитязі їхній для надії ще живі ми,

боротьба їх відкриває шлях у світле завтра нам.

Слава, слава, слава, слава, слава мужнім воякам!

 

Доки ці герої б’ються, є майбутнє гідне доти

в України та всієї Європейської спільноти

і на поступ надається шанс спільноті світовій.

Хай вінчає Перемога — НАША! — цей за світло бій!

 

Славлю справжніх тих Героїв, що знайшли духовні сили

та собою Україну від рашизму затулили

і свободу захистили світлим подвигом своїм.

Слава, слава, слава, слава, слава, слава, слава Їм!

 

19.02.15

 

XVIІ. ІЗ ЦИКЛУ «РІК 2016-Й». АВТОПОРТРЕТ І МОЄ ВЕЛИЧАННЯ ДОБРОГО КОЗАКА ПОЛКОВНИКА ІЛЛЯША ГОЛОТИ ТА ЙОГО ДОВІЧНИХ ПОБРАТИМІВ

 

Про славу я мріяв, причому, зізнáюсь, не потай:

її ж козакам личить прагнути, і без вагань!

Я син України звитяжний, а тим, що «Голота», —

ну, цим, олігархи-монархи, завдячую вам.

 

Глум ката — і зовнішньо-вражий, і внутрішньо-вражий —

річкам я, лісам і степам на поталу віддам.

Сказав же НАРОД український: не вмре, не поляже

та слава, здобута завершеним гідно життям!

 

Важливе не прізвище; образ — він вищий від прізвищ:

і звук, і рядок, і малюнків краса, і споруд.

Насправді важливо уникнути зрадницьких ігрищ,

не дати катам наші душі занурити в бруд.

 

Важливо Вітчизну любити не сліпо, а зряче:

плекати красу та долати ганьбу її вад.

Тоді тобі думи і скажуть спасибі, козаче,

за дії твої — не за розсип рецептів-порад.

 

Важливо триматись нам із Батьківщиною поруч

і після прощання з далеко не раєм земним.

Вагомі причини щоб мав узагальнений Овруч

тебе пом’янути, соколику, словом незлим…

 

07.10.16

 

XVIIІ. ІЗ ЦИКЛУ «РІК 2017-Й». ПИШУ НЕ ПРО СЕБЕ, А ПРО КРАЩИХ, НІЖ Я

 

Ні, були їх битви не марними:

знов опинимося в біді —

Українська повстанська армія

знов плече підставить тоді.

 

Знов імперії в хижі очі ми

зазирнемо в ближнім бою —

батальйонами Добровольчими

передасть звитяжність свою.

 

Нам не треба «братньої» милості:

перед ними кат відступа,

бо Герої в Червоній билися —

і Герої бились в УПА.

 

Ожили в нас козацькі душі їх,

відродилася їх снага:

двох стихій союз — не подужати! —

Збройним Силам допомага…

 

Ти зробилася непоборною

на страшній небуття межі,

Україно, ставши соборною;

тож — скарб Єдності бережи.

 

22.07.17

 

ХІХ. ІЗ ЦИКЛУ «РІК 2018-Й (Листування з Долею триває)». ПАДУЯ (З італійської; переспів-згадка сонета-згадки Ґабріеле Д’Аннунціо)

 

Ні, зовсім не каплицею Скровеньї,

до стін чиїх душа летіла юна,

щоб музику, яку малюнки-струни

утворюють, вдихати (славсь, о Геній!);

 

не розписами дивними Мантеньї,

не Донателло вершником, що, гуна

ввібравши й римлянина велич, суне,

весною милувався в серця нені.

 

О, ні: тіниста Прато делла Валле —

не статуй, а пташок-дерев толока,

природи знов пробудженої види

 

мене любовним жаром обдавали

так, начебто весна зеленоока

покликала в глибінь садів Арміди.

06.01.18

 

ХХ. ІЗ ЦИКЛУ «БИЛИНИ». СОЛОВЕЙ БУДИМИРОВИЧ (Київський варіант билини, складений на основі поезії або поеми Віщого Бояна та напевно давньоруської стáрини)

 

Від берегів норвезьких флот відплив —

дванадцять дивних чорних кораблів:

назустріч Долі вирушив своїй

принц Гáральд Соловей (чи Соловій).

 

На батьківщині заслужив ім’я…

ні: прізвисько цей лицар — Солов’я,

бо пречудові він складав пісні,

немов почуті в чарівному сні.

 

З варягів флот у греки шляхом йшов,

однак у місті безлічі церков

майбутньому причалив на Дніпрі —

там, де палац князівський нагорі.

 

А ті норвезькі диво-кораблі

всі вкриті позолотою були,

везли шовк, оксамит, парчу, атлас,

багато срібла-злата та прикрас.

 

Ще плід природи-матінки щедрот —

вантаж коштовного каміння — флот

віз і різноманітні хутра теж;

багатства цих гостей не знали меж!

 

Ледь принца флот до берега пристав,

мости дубові Гаральд викидав,

для переноски подарунків-див

дорогу до палацу замостив.

 

Услав замощену дорогу він

дорогоцінним килимом тканин

і миси злата, срібла, камінців…

ні: каменів до князя прихопив.

 

Ще хутра князю в подарунок брав,

щоб задоволений був Ярослав,

княгині — шовку чималий відріз

на плаття принц завбачливий поніс.

 

І недаремно він мости мостив:

як князь великий гостеві зрадів,

які слова ласкаві промовляв

Русі єдиновладник Ярослав!

 

Княгиня теж раділа, як дівча:

до душ жіночих ключ був — шовк-парча;

умів норвезький хвацький молодець

достукатись до будь-чиїх сердець.

 

Казав князь Ярослав: «За ці дари

ти будь-яке з міст-сіл моїх бери —

і владарюй, живи, господарюй;

чи будь-де без данини-мит торгуй!»

 

У відповідь почув од Солов’я:

«Палац побудувати хочу я

у княжому зеленому саду:

там щастя (сподіваюся) знайду».

 

Князь Ярослав одразу зрозумів,

до чого гість варязький щедрий вів:

одну з князівен він давно кохав —

Єлизавету; князь про це вже знав.

 

І Гаральдові так сказав: «Будуй

палац свій у зеленому саду,

плекай надію, сумнівів не знай —

а Бог тобі допомагає хай!»

 

Побудував принц притьмом свій палац:

споруда швидко вгору піднеслась,

бо не ловив сам будівничий ґав,

а Бог все бачив — і допомагав.

 

Аж ось — Єлизавета в сад прийшла:

якщо вночі, то відступила мла,

якщо ж удень, то він світлішим став;

так Гаральд гостю дорогу вітав:

 

«Настав, нарешті, цей щасливий час:

я знов, Єлизавето, бачу вас,

немов ранкову радісну зорю,

я з вами, о кохана, говорю!

 

Почуйте в цьому дивному саду,

що скоро вас я сватати прийду;

чи ви бажаєте укласти шлюб,

чи вам я, дорога князівно, люб?»

 

Вона нічого не відповіла,

та бачив він (бо ж відступила мла),

що очі кажуть серця королю:

«Коханий мій, люблю, люблю, люблю!»

 

Великий далі розповів Боян,

що капостив царишшо Грубіян,

та Гаральд був великим вояком

і захистив мечем любов-закон.

 

А потім наступило світле свято

весілля: там гостей було багато,

гуляли-веселились аж до ночі

безхмарно — рими свідченням ЖІНОЧІ.

 

Русь-Україна, ХІ—ХХІ ст. Далі буде!

 

ХХІ. ІЗ ЦИКЛУ «РІК 2019-Й (Пісня до України також і далі лунає)». ВЕСТА (ТАКОЖ І ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКА БОГИНЯ ВЕСНИ?)

 

На честь богині — Вестою назвали

рідненьку внученьку мою батьки;

життєвий шлях, щасливий і тривалий,

пройти б їй з іменем цим залюбки!

 

Бо ж означає «залюбки» — охоче,

із задоволенням, словник рече;

якнайчастіше сяяли щоб очі,

додам, немов наснаги море, ще.

 

А втім, чудово внучка розбереться,

сама собі дасть раду, далебі;

але тріпоче дідусеве серце —

за щастячко в уявній боротьбі…

 

03.12.19

 

 

Майже різдвяна післямова, що водночас, сподіваюся, є прологом

І В РИМІ — ПРО ЛЮБОВ

 

Рим любив, захоплювався ним

чи не кожен хоч ледь-ледь дотичний, —

царський Рим, республіканський Рим,

імператорський… Ну, тобто — вічний.

 

А за що? Містечко це було

й згодом — мегаполіс вередливий

з перших днів багаті і на зло

вбивств, і на грабунків дійство хтиве.

 

Віршування зупиняю я,
щоб не вийшов вірш надмірно глáдкий,

ясний… Бо нема її — відгадки

в зáгадки, якій

ЛЮБОВ

ім’я!

 

05.01.20

Навіки слава Україні!

 

Вестонька Чернецька

Дідусева люба внучка Вестонька Чернецька. Фото — Лада Введенська (2019).


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: