Фінал сезону заготівель
28.09.2026
Сезон заготівель на зиму неофіційно ми завершили переробкою «Венгерки» на варення та повидло. Наші відвідини базару стали стриманими і дозвільними: щось на вечерю. Правда, коли днями куштували з млинцями свіже повидло, я відчув у словах Олі щодо якості повидла певну недосказаність і запам’ятав це, щоб за нагоди взяти її на кпини на кшталт: «От бачиш, нам не завадило ще б пару кіл сливок». Проте, не особливо розраховував на таку нагоду нині, бо сезон «Венгерки» звузився до окремих випадкових пропозицій сливок, хіба що «на поїсти».
Сьогодні ввечері ми поверталися з прогулянки на Friederich Platz. Бесіда про мотиви такої подорожі – то окремий інформаційний привід, допис про який буде наступним. У добре знайомому нам місці, в порушення всіх патернів вечора неділі, стояв наш продавець пан Микола, у якого саме «Венгерку» ми і брали минулі рази. Ця обставина у нас викликала подив, бо за всіма законами ринку для торгівлі був не час. Я зовсім безпечно запропонував Олі перейти дорогу і подякувати пану Миколі за смачні сливки, повидло з яких пройшло контрольні випробування і залишило найвищу оцінку.
На наш подив, серед різних товарів стояв і невеликий ящик «Венгерки». Пан Микола пояснив, що це сливки з дерев, що ростуть у нього в яру, тому вони такі пізні. Мої сподівання, що цим наше спілкування і завершиться, виявилися марними, бо Оля присіла до ящику і попробувала сливку на пружність. Підвівшись, вона зазначила мені: «М’якенькі». Нічого не підозрюючи, я реготнув: «А на повидло тобі які потрібно?» Мій жарт виявився не зовсім жартом, бо Оля попросила зважити нам два кілограми. Коли мішечок зі сливами опинився у мене в руках, я зауважив: «А хіба тобі не однаково, зі скількома кілограмами «гратися», з двома чи чотирма». Так у мене в руках опинився другий мішечок зі сливами. А далі все пішло за звичним сюжетом: я запитав Олю, що пан Микола робитиме з тією рештою, що залишилася в ящику, у неділю ввечері, коли за годину вже почне смеркатися.
Вдома, коли сливи з трьох мішечків ми пересипали у велику миску, в хаті пролунала традиційна фраза: «Сьогодні, Олю, ти не потанцюєш».
Як цікаво обернулася ситуація. Тепер вже Оля почала проявляти елементи завзяття. Вона з ентузіазмом, який я не спостерігав досі, посміхнулася: «Не переживай, Валіку, я знаю, як цим сливкам дати раду».
«Звідки що береться?», пригадав я здивоване питання Графа Альмаміви, з комедії «Фігіро», після наполягань самої Сюзанни на «праві першої ночі».
Вдома, коли сливи з трьох мішечків ми пересипали у велику миску, в хаті пролунала традиційна фраза: «Сьогодні, Олю, ти не потанцюєш».
Як цікаво обернулася ситуація. Тепер вже Оля почала проявляти елементи завзяття. Вона з ентузіазмом, який я не спостерігав досі, посміхнулася: «Не переживай, Валіку, я знаю, як цим сливкам дати раду».
«Звідки що береться?», пригадав я здивоване питання Графа Альмаміви, з комедії «Фігіро», після наполягань самої Сюзанни на «праві першої ночі».
