12 поезій 2019—2020 років: Юрій Чернецький

13.07.2020 0 By Chilli.Pepper

12 поезій 2019—2020 років, що продовжують довічне «Листування з Долею»

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ, Юрій Чернецький
науковець, викладач, краєзнавець, літератор, зокрема, автор продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) —
спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

 

«ТАК ЧИЙ ЖЕ ЦЕ БУВ СОН?»

 

          Вікторові Івановичу Мироненку

          «За Черніговом (у ХІХ столітті. — ЮЧ) закріпилася слава міста-саду».

                              Історик С. А. Леп’явко

 

Хай звучить ще дитячих думок клавесин,

     чий мотив наповнює вись:

«місто-сад» — це Чернігів передовсім,

     тільки потім — інші якісь.

 

Хай любові вином напувають мене

     чисті води Стрижня й Десни —

аж до того, що врешті-решт промайне

     спогад про нездійсненні сни.

 

Хай сюди хоч цим спогадом я повернусь:

     тут-бо Чорна могила спить,

та не спить християнська Київська Русь —

     спів верхів летить у блакить.

 

Хай кінь добрий козацький мене принесе

     до Хмельницького грізних лав,

щоб Мартин Небаба в них попри все

     переможцем кінцевим став.

 

І полякам Стефáн Подобайло хай: «Зась!» —

     скаже, вигравши смертну прю;

і Демян Многогрішний хай не віддасть

     диво-шаблю юді-царю…

 

Ой, Чернігове — місто і мрій, і надій,

     і земних Небесних Садів!

Україну всю — ти це можеш — зігрій

     (хай ось так звучить лейтмотив…).

 

28.07.19

 

 

Чернігів. Церква Михаїла і Федора. newssky.com.ua

Чернігів. Церква Михаїла і Федора (1801—1806; реконструкція другої пол. ХІХ ст.) над річкою Стрижень. І в її дзеркалі! Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

 

З МЕТОЮ РОЗРАДИ — ПЕРЕСПІВ ВІРША (1925) СЕРГІЯ ЄСЕНІНА

 

Руки-лебеді в п’янкій красі

До водойми кучерів пірнають.

Люди спів кохання чи не всі

Знову й знову радісно співають.

 

Так і я співав його колись

І тепер про те ж співаю знову,

Ось чому в нічну злітає вись

Ніжністю просякнуте це слово.

 

Душу вилюбити як до дна,

Серце стане брилою зі злота,

Тільки, хай блищатиме вона,

Брила — ні… — не збереже теплó та.

 

Я не знаю, як скінчити шлях —

Догоріти в ласках любки Шаги

Чи під старість мати сум в очах

Про пісень минулого звитяги?

 

Все живе у власний спосіб, ось:

Що приємне для очей, що — вуху.

Раз пісні складає кепсько хтось,

Значить, він не син Шираза з духу.

 

Хай про мене перед часом тиші

Скажуть під кінець слова такі:

Він співав ніжніше б і дивніше,

Та згубили лебеді п’янкі.

 

06.10.19

 

ЗНОВУ ПРО МОВУ

 

                    Григорієві Степановичу Некозу

 

І «книжники», і «фарисеї»,

і безліч просто бандюків

над українською душею

знущались протягом віків.

 

Душа народу — мова цé є

(безмовність гірше, ніж тюрма…),

тож «книжники і фарисеї»

казали, що її нема.

 

Та мова — вічною вонá є,

раз зазвучала вже колись,

і з відчаю знов виринає,

і промовляє знов у Вись!

 

06.11.19

 

ПРО СУМ, СМІХ ТА ОСЯЯННЯ

 

Так сумно, кохана, так сумно!

Здається, зусиль докладав…

Для чого — щоб підсумок-сума,

немов кепський жарт, виглядав?!

 

Так смішно, кохана, так смішно!

Кумедно, аж чорт забирай…

Грішив; а душа многогрішна

неначе — чекає на Рай?!

 

Так сяйно, кохана, так сяйно!

Сум, хай не смішний, та мине!

Осанна коханню, осанна

Любові, Яка — головне!

 

07.11.19

 

ЕПІЛОГ, ЩО ВОДНОЧАС Є НОВИМ ПРОЛОГОМ: ВЕСНЯНА ПРОГУЛЯНКА ВНУЧЕНЬКИ ВЕСТОНЬКИ

 

Веста — дівчинка привітна.

На прогулянку вона

йде. Все зеленіє-квітне

навкруги: адже — весна!

 

Чи, точніш, не «йде», а їде —

у колясці, з нею дід.

Дуже гордий вигляд діда

з гумором сприймати слід.

 

На весняний світ — щосили (!)

дивляться вона і він…

А кого «вони» зустріли,

тобто ми кого зустріли,

вам я сам і розповім.

 

14.12.19

 

ВІНОК

(Трохи вільний переспів із російської вірша Володимира Соколова)

 

Ось ми тепер і розвінчані.

Свідки кохання й сім’ї,

Вже — дівчинóньчині, жінчині —

Плакали ті солов’ї.

 

Пахне водою на острові

Біля цариці церков.

Там соловей чути прóсить свій

Спів про кохання-любов.

 

Трель долина до зірóк його.

Твóряться дивні дива:

За солов’я одинокого

Часом повітря співа.

 

Як він радіє безвчинково

Там, де в пахкій гущині

Тінь твоя, люба дружинонько,

Щось промовляє мені!

 

Істина непокарáнна є.

Ти прояснила межу,

Та — спів урвати зарáно, і

Правди йому не скажу.

 

Бачиш: за хмари, вертаючи

Спокій до наших сердець,

Тихо заплив, повен тайнощів,

Твій волошкóвий вінець.

 

1966—21.12.19

 

ПОДОРОЖІ ДО ІТАЛІЇ: ЩЕ ЕПІЛОГ, ЯКИЙ ВОДНОЧАС Є ПРОЛОГОМ

 

Та, профіль гордий я розглéдів чий —

обличчя дивного ескіз,

Флоренціє епохи Медічі,

благаю, знов мені наснись.

 

Те, що удачі мерехтливої

дари спіймало тьму разів,

і ти, прегарне місто Тíволі,

ввійди в мій підсумковий спів.

 

Ті, починаючи з Венеції,

Італії міста й краї,

які для серця вдалинí цвіли,

я взяв би в дні та сни свої.

 

Той, що збудив ще за античності

глобальний, а не ниций, грім,

заручник і коханець Вічності,

нарешті, хай насниться Рим…

 

02.01.20

 

МОНОЛОГ З. АНОНІМА (НЕ ЗОВСІМ ЗРОЗУМІЛО, ЧИЙ САМЕ)

 

Я блазень, що на трон потрапив

лиш лохторату завдяки.

Тепер сатрапом із сатрапів

про владу мрію — на віки!

 

Я і невіглас, і нероба,

і не боєць — три в одному.

Мій ідеал… нехай Європа,

хоча й не знаю сам, чому.

 

Адже стиль мислення совковий

з дитинства я в собі плекав.

А путлери та мозглякови —

це цвіт моїх кумирських лав.

 

Дурненький трохи вийшов віршик,

бо я — підленьке немовля,

скунс із паяців хамських вічних;

і гідність — цінність не моя…

 

22.02.20

 

МІЖ ІНШИМ, ПÁНІ ТА ПАНОВЕ, СОНЕТ ЦЕ, ХАЙ І… ЗАГАДКОВИЙ

 

Може, жив я невміло, розхристано, може,

на дурниці розтринькував довгі роки,

та за те за одне Тобі дякую, Боже,

що мені посміхаються рідні-близькі!

 

За одне? А хіба творчі радісні злети

всі не варті принаймні кількох вдячних слів?!

Віршувати навчив дивним дивом менé Ти,

Вищий Розуме, і віршувати — звелів.

 

Ще й за те я співаю хвалу без упину

здавна, Боже, Тобі, що пригрів співака:

дарував Батьківщину мені — Україну,

цю країну, яка… ох, яка ж бо, ЯКА!

 

(Знову наговорив на розлючене «Гéть!», мо,

та моя авдиторія — інтелігентна…)

 

15.03.20

 

ТРИ БАТЬКІВЩИНИ: РЕТРОСПЕКТИВА І ПЕРСПЕКТИВА

 

                    Ігореві Меркурійовичу Соломадіну

 

Нехай лунає заспів-спів душí мій

про Русь: згадаю Київську добром —

як виринула перша Батьківщина

з туманів над Десною та Дніпром.

 

Великого колись коханку Лугу,

чий був, здавалось, невичерпним кошт,

добром згадаю й Батьківщину другу —

козацьку Україну-Русь — такóж.

 

А третя Батьківщина незабаром

постане — після темних тих століть,

чиїм ми Лик цей затулити хмарам

дали… Хай поки пісня мрій дзвенить!

 

12.05.20

 

ПАМЯТІ ВЕЛИКОГО УКРАЇНЦЯ М. Д. ХАНЕНКА (1693—1760)

 

Щоб відродилася Рідна Ненька

та міць відновилась козацьких лав,

Микола Данилович Ханенко

свідомо долею ризикував.

 

Вбивала імперія поглядом-дотиком,

немов Медуза Горгона колись;

Ханенко ж із гетьманом Полуботком

боротися за Україну взялись…

 

Але не навчила царська в’язниця

покірності сіверського козака:

тож пересторога відкинута ниця —

і список Бендéрський* складає рука.

 

Глузує сусідська «еліта» зухвала —

він у боротьбу за гетьмáнство всі

сили вкладає, щоб знову постала

нація** в гордій сили-красі.

 

Манкуртам — не зрозуміти цé їм,

подібне життя — талан Громадян,

його підсумує предивним Музеєм

гідний нащадок — праправнук Богдан!

_______________

* Мається на увазі власноручно створена генеральним хорунжим Миколою Ханенком у середині століття копія латинського тексту «Бендéрської конституції» гетьмана Пилипа Орлика: саме за нею 1847 року цей уславлений документ, якщо не помиляюся, вперше після довготривалого забуття оприлюднив інший великий українець — Осип Бодянський.

** Ось що писав син Василь у листі російською до батька з Німеччини (травень 1748 року), отримавши звістку про відновлення українського гетьманства: «Не помалу обрадовался, уведомлясь… что дражайшая наша отчизна в неотменной надежде находится, за неусыпными Вашими и других честных патриот трудами, уже за давним временем сердечне желаемую главу с своей собственной нации собрать».

 

07.06.20

 

СІВЕРСЬКИЙ ВАРІАНТ ГЕНЕЗИСУ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ

 

А може, про миленьку річку Вюнку

життя тому хтось набрехав мені

і не було ніколи поцілунку

над нею на човні або в човні?

 

А може, нею з Нею не пливли ми

під стелею крон деревних густих

між квітів у воді, шал невтолимий

у струменях не стримували в тих?

 

А може, підліток дивакуватий —

то був не я, супутниця — не яв?

Ні! Бо тоді б — за що себе картати

не мав і прози-вíршів не писав.

 

08.07.20

 

Чернігів. Катерининська церква (1715)

Чернігів. Катерининська церква (1715). Фото — Тетяна Чернецька (2009).


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: