Кривавий занепад: жертва без жертвоприношення

Кожну країну розвиток помилкових трендів приводив у стан кризи.

Вихід з неї завжди полягав у жертвоприношенні: частина сакральних знань і настанов мали бути принесені в жертву. Відтак, через катарсис, країна, позбувшись старих символів і здобувши нові образи виходила на інші горизонти подальшого розвитку.

Країна з фіктивною історією позбавлена такої можливості. Навіть реальна жертва в ній буде фіктивною. Тобто, жертва буде, а жертвоприношення – ні!

Це прирікає країну на шлях кривавого занепаду без жодних перспектив.

У всіх своїх подальших реінкарнаціях Тарас Бульба буде приречений вбивати Андрія, хоча і відбуватиметься це в інших декораціях і з іншими виконавцями. Така механіка конструкції «жертва без жертвоприношення», тому що в ній жодна тілесна жертва не спростовує логіку, яка формує брутальні спонтанні порядки в Січі і навколо неї.

Щоб вийти з цього потворного кола, Тарасу потрібно самому стати сакральної жертвою – не везти синів на Січ. При цьому, сам Тарас і діти залишаються живими, але гине козак Бульба: в жертву приноситься дух. А саме це і перетворює факт смерті, нехай і безтілесної, в жертвоприношення: загибель і наступне відродження духу. Це докорінно змінює логіку, а отже, змінюється і подальша еволюція формування спонтанних порядків навколо героїв, Січі, країни. 

Валентин Ткач