Звичка бомбити цивільні лікарні

Історичний факт

Там, на далекому Близькому Сході, повітряно-космічні варвари сучасності знову бомблять цивільні лікарні. Це вже не новина. Це вже навіть не діагноз. Це – невід’ємна складова тієї сторони життя планети, яку звуть війною на Близькому Сході. Складова, яку потрібно осмислити і зробити українські висновки. Тобто висновки, корисні для України і її війська у війні проти варварів сучасності – у нас, на нашому Сході.

Безумовно, бомби на лікарні повинні, за нелюдськими тактикою та стратегією кремлівських моральних недомірків, ламати у свідомості людей зі зброєю надію на будь-яку можливість останнього надійного прихистку для поранених зокрема і для воїнів взагалі. Неушкоджений ти чи уражений – не сподівайся на порятунок, на допомогу лікаря, на захист навіть «червоним хрестом» від сучасних антихристів. Словом, бомблять свідомість, нищать дух опору. Зрозуміло. Неприховано. На поверхні.

Це – що стосується тих, кого бомблять у лікарнях і ще будуть бомбити.

Тепер – що стосується тих, кого не бомблять, але тих, хто – з офіційних і неофіційних джерел – добре обізнаний з фактами бомбардувань лікарень і наслідками цих атак.

З одного боку, потрібно не забувати неприховано-злобний, агресивно-злорадний і навіть тупувато-пихатий – що природно завжди було притаманно «братнім» варварам – вислів їхнього генералика під час бомбардувань чеченського Грозного. На людське питання не зовсім сторонньої, але абсолютно невійськової людини: як ви можете так – цивільних, беззахисних, ціле місто, житлові будинки, там же по підвалах повно ховається і росіянок з дітьми, ушльопок з лампасиками майже закотив очі від нищівної мілітарної насолоди. Він проблеяв у відповідь: а хай вся Європа, хай весь світ дивиться, лякається і боїться нас і наших бомб – ми і їх можемо отак – без жодного жалю і без жодних гальм. Історія не донесла деталей, але переконаний, що хряк у лампасах ще й зареготав після відповіді, думаю, воно ще й хрюкнуло від самовдоволення.

Ну, а те, що безхребетних європейців легко налякати і меншими жахами, ніж килимовими бомбардуваннями, ми бачимо на прикладі «боротьби», хоча б, із «жовтими жилетами», коли країна безстрашних д’артаньянів на очах перетворилася на непристойність месьє-буонасьє. Хоча, коли пригадати легкість, з якою маршали петени чинили Віші і давали життя та запускали у всесвітній обіг термін колабораціонізму… Так, головне – налякати європейця. Але, європейської справедливості і європейської ж солідарності заради, не забуватимемо не лише про французького маршала, що відкрив обійми фюрерові, але й про норвезьких диверсантів, що поставили крапку на ядерній програмі Гітлера…

А тепер – про тих, хто бомбить цивільні лікарні. Про варварів у літаках і їхніх варварських хряків. Вони цими бомбардуваннями елементарно виробляють у собі певну звичку бомбити саме такі – беззахисні, наголошую: беззахисні! – цілі.

Звичка бомбити цивільні лікарні – звичка до безкарності. Звичка до того, що знизу не прилетить «столь нелюбимая» варварами «отвєтка». А коли таки «отвєтка» прилітає – починаються повітряно-космічні істерики. До державного рівня. Доволі було турку завалити варварський знахабнілий винищувач, як до істерики долучилася уся кремлівська стіна – зі всіма їхніми і мертвими, і неживими, хоча зовні удають зі себе людей. І саме через участь українських зенітників ППО у Грузії, коли наші холоднокровно валили літаки планетарних варварів, цих наших ппо-шників заочно засуджують і переслідують варварські суди. Бо наша незламність ламає хребет вірі варварів, що всі вони повернуться – після безкарного бомбометання по беззахисних! – до затишних ангарів.

То що ж робити українцям? Як завжди – бути напоготові і не мовчати у відповідь. Лише це дає змогу зламати карк і варварській звичці бомбардувати цивільні лікарні, і самим варварам – як то кажуть в Україні – врешті-решт…

Сергійко Щеневсе

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс