Юрій Чернецький: 11 вибраних віршів 2017 року

Григорій Корчак-Новицький (1888). «Церква Пресвятої Трійці в Новомосковську».

 

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

 

 

11 вибраних віршів 2017 року

 

ВІЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД-ЖАРТ ВЕЛИКОЇ ПОЕЗІЇ МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА

 

Росіє, прощавай, немита,

рабів країна та панів,—

і катових спецслужб «еліта»,

і люд-народ, що завжди скнів.

 

Про Волі океан безмежний

хай мрії втіляться твої

і в Україні незалежній,

і у відродженій Литві!

 

1841—14.01.17

 

ФІЛОСОФСЬКИЙ НОКТЮРН

 

Коли життя летить, куди воно летить?

Чи він безцільний — лет шалений?

Я знаю: кожна мить — це не остання мить!

Адже ще й людство є крім мене.

 

Коли життя згаса, хіба воно згаса?

Чи все ж таки душа — безсмертна?

Я вірю: Небеса — насправді Небеса!

А в інше вірити нестерпно.

 

Коли прощатись час, який найкращий час —

удень, вночі чи на світанні?

Це байдуже для нас, бо Він рятує нас!

Та цей рядок — таки останній…

 

У ніч із 10 на 11 березня 2017 року

 

АВТОПОРТРЕТ ЯКИМА ПОГРІБНЯКА — МАЙСТРА, ЩО ЗВІВ НОВОМОСКОВСЬКИЙ СОБОР

(Черговий вірш до циклу «Українські історичні портрети»)

 

Щоб Собор будувати, потрібні наснага й відвага,

смисл життя, зміст життєвого шляху — подібні діла.

А зростила мене слобожанська Нова Водолага,

Слобідська Україна — моя Батьківщина мала.

 

Згодом через короткий період науки-навчання

я до праці-навчання на десятиліття прийшов.

Так трапляється завжди: стає будівничий звичайний,

осягнувши Любов, майстром зведення храмів-церков.

 

А тоді… Вже добіг хай середини сьомий десяток,

та новий Корабель я на воду спустив моря див.

Цим розкішним вінцем на закінчення справ розпочатих

творчий шлях свій довершив — великий Собор спорудив.

 

На очах сенс втрачала навала імперська ворожа

і московсько-поповських, і сіро-чиновницьких зграй,

бо Собором моїм у безсмертя ввійшло Запорожжя

ще й у цій іпостасі — як дивного Зодчества край.

 

На папері про мене лишилось відомостей мало,

та збережений дивом Собор цей усе розповість —

дев’яти дерев’яних верхів незрівнянних аннали,

що породжують захват людський і Божественну млість…

 

І навіки наповнив Історії вітер вітрила,

і вперед наш пливе — не спинити! — Собор-Корабель,

і країна, що душу Всевишній Любові відкрила,

має шанси не гірші, ніж в інших народів-земель.

 

12.04.17

 

ДО ПРОЕКТУ ВЛАСНОЇ ЕПІТАФІЇ

 

То повз кудись, то брів, а то летів —

то «сутнісно», то створюючи видимість…

Сказав я, мабуть, забагато слів,

та головне — щоб мало їх не видалось.

 

Частіше манівцями йшов, на жаль,

життя я — то пустелею, то хащами…

То твердив: «Слава Богу, не москаль!» —

то розумів, що надто вже змоскальщений.

 

Займатися всілякими бажав —

практичними та суто науковими…

І не зробив стількох важливих справ,

і ворогами й друзями зацькований.

 

То був, ну, просто мудрий, наче змій,

то дурнуватий, примітивом вкоськаний…

То, всупереч диктату, мовчазний,

то балакучий — гірш попа московського.

 

Ох, закінчити б віршик цей мені

якимсь во славу влади панегіриком…

Ні, хай напишуть: «Серед злив брехні

він був ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО типу ліриком»! :)

 

ПОСТСКРИПТУМ:

 

На можливі критичні звинувачення гнівні

відповім я наступне: тільки «ТИПУ» ж — НЕ рівня!

 

25.05.17

 

ВИСОКОШАНОВНІЙ ОЧІЛЬНИЦІ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ЛІДЕРЦІ ЄВРОПИ ПАНІ ДАЛІ ГРИБАУСКАЙТЕ

(Надпис на книзі «Избранное для избранных»)

 

«Забути про велич колишню»? А дзуськи!

Твоя — світ тодішній вражала,

Велике князівство Литовське та Руське,

Литви й України держава…

Тепер, у непевні, виснажливі будні,

хай зайнятий мозок війною,

хоч інколи мрію про те ж на майбутнє —

святкове, бо спільне з Литвою!

 

07.06.17

 

ШЛЯХАМИ ДОЛІ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ

 

Цей правитель козацький, як інші, умів воювати,

теж як інші, вів звично і решту державних він справ;

меценат хіба більший, та й інші були меценати…

Став же гетьман великим, коли за народ свій* ПОВСТАВ.

 

Батьківщині малій і батькам він завдячував серцем

українським, до Матері повним любові; але

з нас була в багатьох у дитинстві своя Біла Церква…

Тільки згодом життя до кінця повертало на зле.

 

Дарували Москва йому та слобожанський Коломак

знов урізану владу гетьманську, бунчук-булаву;

а життя гречкосіїв і далі минало в прокльонах…

За взірець гетьманат мав все ту ж невситиму Москву.

 

А проте, працював, обєдналася щоб рідна Ненька —

пошматовані наші краї, ненастанно Іван;

та до «геть від Москви!» він ішов по стопах Гордієнка…

Той раніше розгледів, що цар — лютий кат-бусурман.

 

…Він нарешті повстав! Відчуваючи: скоро вже тризна…

Бо за ним українського люду замало пішло…

Ох, запізно почав… Так: запізно, запізно, запізно…

Ще ж і тьмяним було наше дзеркала памяті скло…

 

Важливіше, однак, що, повставши, «поставив на місце»

всіх: московських, і польських, і навіть прийдешніх заброд.

І лишили козацькі нам провідники й літописці

гасло-спогад-надію, що ми — таки ВІЛЬНИЙ НАРОД**!

__________

* У вересні 1707 року Мазепа звернувся до Пилипа Орлика з такими словами: «…І на тому присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих гонорів, не для більшого збагачення, а не для інших яких-небудь забаганок, але для вас усіх, під владою і регіментом моїм перебуваючих, для жінок і дітей ваших, для загального добра матки моєї отчизни бідної України, всього Війська Запорозького і народу малоросійського, і для підвищення і розширення прав і вольностей військових, хочу те при допомозі Божій чинити, щоб ви з жінками і дітьми, і вітчизна з Військом Запорозьким так від московської, як і від шведської сторони, не загинули».

** Святкове за звучанням поняття «вільний народ» було центральною категорією української політичної та правової думки XVII—XVIII століть. Цим поняттям оперували, його розвивали в соціальній теорії та застосовували в соціальній практиці тогочасні державотворці й інші представники вітчизняної інтелектуально-культурної козацької ЕЛІТИ без лапок, зосібна Богдан Хмельницький, Самійло Величко, Григорій Граб’янка, Іван Мазепа та Пилип Орлик [Енциклопедія історії України, т. 1 (2003): с. 559]. А нам сьогодні належить опрацювати і втілити в життя концепцію, сказати б, НОВОГО ВІЛЬНОГО НАРОДУ як спільноти вільних особистостей, що була, є та залишатиметься рушійною силою переможної Революції Гідності і післяреволюційного розвитку вільної процвітаючої України.

 

20.06.17

 

ПИШУ НЕ ПРО СЕБЕ, А ПРО КРАЩИХ, НІЖ Я

 

Ні, були їх битви не марними:

знов опинимося в біді —

Українська повстанська армія

знов плече підставить тоді.

 

Знов імперії в хижі очі ми

зазирнемо в ближнім бою —

батальйонами Добровольчими

передасть звитяжність свою.

 

Нам не треба «братньої» милості:

перед ними кат відступа,

бо Герої в Червоній билися —

і Герої бились в УПА.

 

Ожили в нас козацькі душі їх,

відродилася їх снага:

двох стихій союз — не подужати! —

Збройним Силам допомага…

 

Ти зробилася непоборною

на страшній небуття межі,

Україно, ставши соборною;

тож — скарб Єдності бережи.

 

22.07.17

 

СВЯТКОВИЙ СОНЕТ-АКРОВІРШ

 

Цінуймо Дар і Долі, і Небес,

Ефект чий, попри все, і досі діє,

Єднає нас, на розвиток-прогрес

Нам забезпечує надії-мрії;

Ефект, що йде ще з глибини віків,

Запалений Козацтвом (всохни, Лета!),

А згодом прийнятий від козаків

Літературою як естафета;

Ефект, що й за новітньої доби,—

Жертовності Героїв шлях кривавий,—

Нам сили надавав для боротьби

І врятував Громаду для Держави.

Сьогодні Дар цей сяє владно й не

ТЬмяніє; а ефект — він не мине!!!

 

До 24 Серпня 2017 року

 

*   *   *

(З російської; гендерно нейтральний :) переспів вірша Ольги Берґґольц)

 

Є року пора — особливого світла,

яке не приносить засліплення-спеки.

Вона називається бабине літо;

це літо не кличе вже в мандри далекі.

 

Вже нам на обличчя сідає ласкаво

летюче та лагідне павутиння…

Куртин як палають яскраві заграви!

Як співи пташині лунають, невпинні!

 

Давно відгриміли спустошливі зливи,

вже спокій панує — набрид, не набрид чи…

Від погляду ми все частіше щасливі,

а ревнощів мучить гіркота все рідше.

 

О бабине літо — симфонія листя

і сонця! Так, дар — твоя мудрість… Та попри

це — де ти, кохання моє? Відгукнися!

Ні, пристрасть безмовний вгамовує обрій…

 

Щодня холоднішає сяяння неба,

здається, назавжди вже час розлучатись…

…А я лиш тепер розумію, як треба

любити, жаліти, прощати, прощатись.

 

1956, 1960—01.09.17

 

ДІАЛЕКТИКА ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ТА ДРУЖНЬОЇ УВАГИ ДО НЕЇ

 

Для тих, хто мистецького букет вина

цінує, для нас — для гурманів мрії —

важливо, щоб у світі була хоч одна

людина, яка начебто розуміє,

чиєю хай один нами зрощений твір

увагою зрошений був і зігрітий.

 

І зовсім… ну, майже не важливо (повір,

молодий спадкоємцю!), чи було, що розуміти.

 

25.09.17

 

ЧЕРГОВИЙ ДУЖЕ ПАТРІОТИЧНИЙ АКРОВІРШ

 

Світло небесного моря —

Лагідна бездонна блакить.

Алмазного блиску мова —

Вірна коханка вже протягом століть.

Атлантида Запорозької Січі —

Унікальний острів-дороговказ:

Кличе, кличе, кличе

Раз од разу душі в путь — наче в перший раз.

А люди, нехай «окремі»,—

Їхній жити-любити дар?!

Невже ми…

І думати забудь, краще вірша вжар!

 

16.12.17

 

“Indian Summer”. Author — Peter Rufi (18 October 2005). Типово «наш» пейзаж… :)



В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс