ЯК НЕ ВТРАТИТИ ОСТАТОЧНО УПРАВЛІННЯ СЕЛАМИ?

ЧернецкийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків – Житомир), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, відповідальний редактор науково-практичної монографії «Секторний аналіз економіки Харківської області та його висновки» (компакт-диск українською і англійською; Х., 2001), автор книг «Світова економіка» (російською; Москва, 1-ше вид. – 2007, 2-ге вид. – 2009), «Україна. Історія, природа, мистецтво» (Х., 2009) та ін., сертифікований реформатор-балакун вищої кваліфікації – спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Мемуарно-злободенний етюд

Сказав «А» (будь ласка, див.: "Як удосконалити управління містами") – кажу й «Б». Причому з особливим натхненням. Адже й до високошановного (без дурнів!) грузинського Друга (і справжнього!) України та за сумісництвом її провінційного державного чиновника Міхеїла Ніколозовича Саакашвілі нарешті дійшло, куди він… потрапив (див.: Україна за рівнем життя наближається до африканських країн — М.Саакашвілі). Констатував, сердега, що в царині економічного розвитку ми вже й африканському Габону не в спину, а в ту… ну, у д*пу дивимося. (Ще б справді глибоко поважаний М.Н. помітив, що керує не тільки дійсно предивним містом Одесою, але й найбільшою за площею і дуже розмаїтою за господарськими пріоритетами, соціально-етнічною структурою, ставленням до …ла тощо областю України. Себто є головною головою великого регіону. Бо в мене часто-густо складається враження, що пан Саакашвілі вважає себе не губернатором цілого КРАЮ, а лише міським очільником, постійно торочачи: «Одеса, Одеса, Одеса!»…)

А втім, для Друзів-Читачів журналу NEWSSKY.COM.UA це не новина (див., напр., мою недавню статтю: Економіка — що робити). От тільки не треба, пане Саакашвілі, всі негаразди списувати на післямайданне керівництво України, починаючи з Кривавого Пастора і закінчуючи Чеченським Бійцівським… ну, Ви зрозуміли! Для прикладу візьмемо відомості за останній абсолютно «пересічний» рік – 2013-й (так само й різним опа-блокам не слід збуджуватися: економіка б нормально розвивалась і протягом нього, і перед тим, якби не ваші історичні «папєрєднікі»). Нагадаю, що основним застосовуваним під час міжнародних порівнянь показником рівня економічного розвитку та, відповідно, життя є так званий ВНД за ПКС на душу населення, який вимірюється в «міжнародних доларах». Так ось, за підсумками 2013 року цей показник склав у могутньому Габоні ­– 17 230 доларів (69-те місце серед 195 держав світу), а в Україні – 8 970 доларів (108 місце), тобто в розрахунку на одного жителя країни габонська економіка виробляла вдвічі більше, як кажуть, фізичних обсягів товарів і послуг, ніж наша! Іншими словами, вже тоді ми дивилися Габону в ту… згадану вище… ну, у д*пу.

Але що там говорити про карликового, одначе лева – Габон! Адже він у певному розумінні є африканською Російською Федерацією: господарство цієї невеличкої (1,7 млн. чоловік) країни підживлює нафта. У тому ж 2013 році за ВНД (ПКС) на душу населення Україну з-поміж держав Африки випереджали Сейшельські Острови (23 730 дол., 48 місце), інший нафтовий магнат Екваторіальна Гвінея (23 270 дол., 49 місце), Маврикій (17 730 дол., 67 місце), Ботсвана (15 640 дол., 74 місце), Алжир (13 070 дол., 84 місце), ПАР (12 530 дол., 86 місце), Лівія (11 500 дол., 93 місце), Єгипет (10 790 дол., 96 місце), Туніс (10 610 дол., 98 місце) і, нарешті, Намібія (9 490 дол., 105 місце). Тобто всього вже напередодні Революції Гідності за рівнем економічного розвитку та життя наша країна дивилась у… спину 11 (одинадцяти!) африканським. І на додачу – таким лідерам глобального господарського й соціального прогресу, як (за порядком розташування в рейтингу) сакраментальна Панама, «Кастрована» Куба, «Батькова» Білорусь, підсанкційний Іран, крайсвітнє Палау, «знедолений» Туркменістан, наркокартелізована Колумбія, навіть Шрі-Ланка й Індонезія (тут без коментарів) та ін. А на цей момент, мабуть, уже не лише Монголія, яка тоді в спину дихала, але і Ямайка нас випередила... «Який же ж біль!»

Годі, не можу більше про національну економіку! Звернуся до приємнішого – до економіки сільського господарства. Ось і до мемуарів добрався. Ще за царя Віктора I Базікала якось приймали ми з дружиною в себе (точніше, оскільки десь на третину москаль, за нашою традицією в цій частині – на тимчасово окупованій території) у селі Нестерівка, що розташоване у 20-ти кілометрах на північ від Умані з її незрівнянними Софіївкою та – раз на рік – хасидами, високошановного Надзвичайного і Повноважного Посла Королівства Нідерландів пана Рональда Келлера. На відміну від тих колег-достойників, що розсілися по київських горах-пагорбах, лише зрідка носа висовуючи до харківських, одеських чи львівських «Прем’єр Паласів», Рональд Келлер – таки Посол (sic, із великої літери!), на жаль, тепер у Туреччині. Зокрема, аж кортіло йому подивитися на справжнє життя української сільської глибинки. І подивився.

Щоправда, зовсім без потьомкінщини не обійшлося. Але ж була прогулянка справжніми городами (вони на Черкащині величенькі) та навколишніми бур’янами. А потім, завдяки гостинності високоповажаних місцевих родичів, за інтернаціональним столом по-справжньому пили-їли. Ні, не так: ПИЛИ-ЇЛИ. І продукція провідного вітчизняного сільського виробника напоїв – уславленої фірми «Самжене» – у сполученні з Харчем іншого провідного вітчизняного виробника – компанії «Українське Сало анлімітед» – справила на Голландського Гостя величезне враження. На його думку, таким сільськогосподарським і суміжним виробництвом можна і треба пишатися. Тож пишаймося, бо воно того справді варте! І шануймо, цінуймо, зберігаймо українське Село! Вельми докладніше про це – див. нижче. А поки що хочу за доброю традицією, яка стрімко формується, звернутися напряму до високошановного Президента України з електронних сторінок його улюбленого журналу NEWSSKY.COM.UA.

Високоповажаний пане Президенте!

Задовго до теперішньої Революції Гідності я вже почав надавати Вам підтримку. Причому не пустопорожніми балачками, а трудовою гривнею. Оскільки щиро й безмежно полюбляю Вашу фірмову продукцію ­– ласощі диверсифікованого концерну (чи конгломерату? Чи, приміром… утім, Вам видніше) «Рошен». І від цієї підтримки не відмовляюся, хоча й важкувато стало: Ви бо ціни підвищуєте й підвищуєте, а заробітки стоять…, незрушно, як надалі мають стояти Збройні Сили та інші військові формування України на захисті її рубежів.

Підтримую в цілому й Вашу діяльність на посаді Президента. Тільки не забувайте (насамперед заради власної безпеки), що Ви лише слуга конституційного Українського народу – громадян України всіх національностей, тимчасово ним і ними на цю почесну та, головне, вельми відповідальну посаду призначений. Гарант додержання Конституції України. У частині четвертій статті 5 якої говориться: «Ніхто не може узурпувати державну владу». Під цим та іншими (перераховуванням не надокучатиму) кутами зору «децентралізаційна» мережа префектів на чолі з Головним Префектом країни виглядає якось теє… чи не теє… коротше кажучи, трохи сумнівно. І взагалі: може, не поспішати? Пригальмувати та, крім Верховної Ради, Український народ, який згідно з частиною другою статті 5 Конституції України є єдиним джерелом влади в країні, до обговорення дуже серйозних змін до цієї Конституції всерйоз і залучити?! А, високошановний пане Президенте?

Насамкінець волію звернутися до всієї любої зграї державних та олігархічно-бізнесових провідників України: реформувати реформуйте, але Село при цьому не загубіть, наче йолопи! Бо в іншому випадку місце вам буде відведено на звалищі якщо не світової, то вітчизняної історії напевно. Причому незабаром. А вже зовсім завершити хочу в оптимістичному дусі – за допомогою вірша із циклу… просто одного з моїх віршів.

 

ПРО СІЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ ДО СВЯТКУВАННЯ 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Блукаючи Культурою країни,

на висновок нехитрий я набрів:

село для України незамінне,

бо в міст не вистачає кольорів.

 

Літературу візьмемо за приклад.

Смертельний по імперії удар

наніс (факт для дворянства дуже прикрий…)

кріпак із Моринців — Тарас-Кобзар.

 

Письменники з усіх усюд бували,

і з міст достойних Доля привела,

проте найкращих села дарували

нам — аж до Давньоруського Павла.

 

Це розкіш — у селі коріння мати,

віків у хаті рідній чути спів,

гуляти та вдихати аромати

тамтешніх лук, ланів, лісів, степів.

 

Нехай омріюють міста пихаті

блиск влади й унітази золоті,

а я завдячую скромненькій хаті

всім, що найкраще в серці та житті.*

 

Гей, люди добрі! Врешті-решт до тями

прийшовши, вбиймо в голови свої:

село — міцний державності фундамент,

підвалини Культури — у селі.

 

Тож розквітай яскраво й безупинно,

даруй країні, що б там не було,

наснагу й хист, довічна Батьківщино,

Шевченкове — Шевченкове! — село.

__________

* А критики — педанти-кровопивці —

най до уваги візьмуть факт такий:

я в Харкові фізично народився,

але душею — парубок сільський.

2.11.2013

Навіки Слава Україні! Нашому героїчному безсмертному (сподіваюся) СЕЛУ – Слава! Щиро, Ю.Ч. 

12.09.2015

Поделиться:

В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс