Вода, вогонь та мідні труби

Забобони з дикого Сходу, від яких треба берегтися нам, українцям.

Нарис перший. Вода: водохресний нудизм, або знущання над Христом

Так сьогодні є тривожні тенденції спотворення головного сенсу свята Хрещення Господнього, слідуючи яким в майбутньому ми ризикуємо втратити для своїх нащадків найглибше за традиційним наповненням і важливе за змістом свято Хрещення. І дуже сумно, що така тенденція, виникнувши в Мордорі, все більш і більш поширюється в Україні.

Одним з таких «обрядів», що мають явне язичницьке походження, є купання в ополонці на Водохреща, яке в Орді і в ОРДЛО святкується в самий розпал зими, коли по всій країні стоять найсильніші морози.

Але мало хто зараз згадує, що у язичницькій Русі був собі такий Велесів день, відомий своїми страшними людськими жертвоприношеннями. За три дні до Велесова дня голова племені відбирав тих, хто будуть принесені в жертву — старих, калік, хворих. Три дні відібрані жертви прощалися зі своїми сім’ями, давали напуття, а в Велесів день їх топили в ополонці, в проточній воді, в гирлах річок, або у вирах. Згодом страшний обряд став трішечки гуманніше, і в жертву стали приносити не людей, а живого коня, або пса.

Але минуло тисяча років, і все стало повертатися на круги своя, як би по третьому закону діалектики. І ось явних жертвоприношень злим силам (а в традиційному розумінні саме ними і були язичницькі божества) не спостерігається поки ще, а імпліцитні жертвопринесення вже спостерігаються. Але хрін від редьки не солодший, все одно так чи сяк, а мова йде про реальну загибель душі.

Наведемо деякі приклади з хроніки сучасності. Отже, Мордор, 2002 рік. Страшна трагедія сталася в Корінній пустуні (Курська єпархія) в ніч з 18 на 19 січня. Під час нічної служби в монастирському храмі паломники, як це зазвичай буває у них в водохресне свято, пішли зануритися в крижану ополонку. Під час цієї процедури на очах у решти віруючих одна з жінок несподівано пішла під лід. Загиблою виявилася 40-річна мешканка одного з місцевих сіл. Труп, витягнутий з крижаної ополонки поклали на березі в кількох метрах від святого джерела, до якого в це свято йшли сотні людей, щоб набрати води. Весь цей час, майже до самого вечора 19 січня, накрите простирадлом задубіле тіло лежало на очах у паломників. Намісник храму архимандрит Іоанн (швидше тут має місце фольклорний Іванушка-дурник) коментувати те, що сталося відмовився, сказавши тільки, що купатися на території монастиря заборонено. Тільки і всього. А виступити із засудженням цього злочестивого звичаю, записати ім’я загиблої в синодик, у нього мабуть, не вистачило, ні розуму, ні совісті. Такі пастирі в РПЦ МП. Закономірно, хоча і сумно.

Продовжимо наводити скорботні приклади… реальних жертвоприношень. Мордор, 2011 р.: у Богучарському районі Воронезької області під час водохресного купання в ополонці потонув молодий чоловік. Трагедія сталася на озері Хащувате. Тіло водолази виявили тільки наступного дня. У Сокільському районі Вологодської області під час водохресного купання в купелі на річці Сухона потонув чоловік. Коли, занурившись, він не виринув, його родичі спробували самостійно його врятувати, але марно, в темну ніч вони його не знайшли.

Мордор, 2012 р.: після водохресних купань у Москві за допомогою до медиків звернулися 33 москвича, з яких 13 були госпіталізовані.

Під час водохресних купань в 2016 році медикам довелося рятувати двох дівчат. Обидві події зафіксовані на Хімкінському водосховищі, в районі Ленінградського шосе, що під Москвою. Обидві знепритомніли, коли спускалися в ополонку. Через недостатню освітленість обох вдалося витягнути не відразу. Після надання медичної допомоги обидві врятовані були приведені до тями і відправлені в лікарню. 47-річна мешканка села Розівка Омської області Марина Шувалова знепритомніла відразу після того, як поринула в ополонку в 2017 році. Лікарі констатували передінсультний стан. Судини 47-річної Марини Шувалової не витримали різкого перепаду температур, через що у неї і стався напад. Поки їхала швидка допомога, жінка, впала в кому.

І подібних випадків маса. А статистика говорить, що майже два мільйони росіян беруть участь у цій богомерзкій забаві. Часом доводилося спостерігати і зовсім дикі випадки. Так, під час свята Хрещення, один тупий, черствий душею, товстобрюхий попяра насильно занурював в крижану воду несамовито кричущого від жаху 5-літнего хлопчика. Якщо з цієї дитини виросте потім упоротий атеїст, що прийде в храм та пустить кулю в лже-священика, я не здивуюся, але мені буде шкода за обидві загиблі душі.

Будь-який гріх — це гидота перед Богом, і крім жорстокості і конформізму, доводиться боротися і з забобонами. Люди, що сподіваються позбутися від хронічних захворювань, в прямому сенсі слова кидаються у вир з головою. В результаті у кого-то дійсно в результаті сильного стресу на організм проходять хронічні захворювання. Але для кого-то це купання стає останнім в їхньому житті (про це ми вже писали) щороку хтось гине в ополонці від різкого перепаду температур, але це не зупиняє бажаючих «освятитися» продовжувати «традицію предків». У зв’язку з летальними наслідками православної церкви стали ставити провокаційні питання (не виключено, що вороги церкви —язичники і атеїсти), що, мовляв, як же так … Святий Дух сходить на воду, а люди гинуть, деякі хворіють? На що отці церкви дали гідну відповідь: купання в ополонці не є православною традицією, зовсім не обов’язково лізти в ополонку. Досить вмитися або окропитися водохресною водою, випити її. Для християнина цього буде достатньо, адже головне в християнському житті зовсім не це головне.

Останнім часом водохресне купання стало масовим. Все більше стає бажаючих зануритися в ополонку. Хтось лізе туди з лихослів’ями. А потім ще й горілкою гріються… виникає питання: чи вірують вони в Бога та у силу святої води? Для багатьох дівчат це свято давно стало приводом для того, щоб зробити ефектне селфі в сексуальному купальнику, а часто і без нього.

І не тільки в Росії. Вже стало банальним фактом те, що 19 січня, кияни занурюються в крижаний Дніпро. Локацією для водохресних обмивань жителі нашої столиці обрали Гідропарк. Люди без побоювань забігають у річку, багато чоловіків заходять в крижану воду, в чому мати народила, не бентежачись наявності поруч жінок та дітей. І знаходяться представниці прекрасної статі, які не соромилися оголити перед людьми не тільки свої груди, у кращому випадку прикривши їх тільки прозорим платтям. Але ці їх безчинства не обмежуються, адже потім вони намагаються відповідати сучасним модним віянням-сфотографуватися в ополонці, виклавши потім свої голі світлини на сторінку в соціальних мережах, де можна знайти безліч фото та відео з повністю оголеними дівчатами та хлопцями.

Але це гріх, я повинен підкреслити, як пастир. А гріх ексгібіціонізму відноситься більше до сексуальних порушень, тобто відноситься до порушення заповіді «не перелюб». У Біблії дійсно описано одне «безпечне» місце, де чоловік та жінка можуть обійтися без одягу: воно називається шлюб. А в християнській традиції існують обмеження на демонстрацію свого тіла оточуючим. Ці обмеження обумовлені необхідністю збереження цнотливості в собі та оточуючих. Сучасний натуризм передбачає знаходження великої кількості сторонніх один одному людей на одному пляжі в оголеному вигляді. Про те, наскільки це сприяє цнотливості ви можете судити самі. Православний християнин не повинен спокушати ближніх і провокувати ситуації, які можуть стати спокусою для нього самого.

Християнам треба поминати в своїх молитвах нещасних «водохресних» нудистів, а не ходити на їх крижані шабаші, що протиприродно, і не тільки для християн, для яких це однозначно гріх.

Але крім блудного гріха, тут ми зустрічаємо і забобони. Згідно новоявленому ординському «народному повір’ю», цей богомерзотний ритуал обмивання в ополонці допомагає очиститися від гріхів та захиститися від хвороб на весь рік. Однак насправді Церква ніколи цього не вимагала від віруючих. Тому водохресні купання -це лише тупе народне зловірство. А в наш час багато людей занурюються в ополонку для екстремальних відчуттів.

Деякі впевнені, що після занурення в купіль «змиваються» всі гріхи. Такі люди думають приблизно наступне: «Ну і нехай священик бубонить, що це не так. Я вважаю інакше. У мене Свій Бог — в душі». Це наївне сприйняття християнства, містицизм помилкового характеру. Благодать Божа подається рясно тільки в таїнствах Церкви, а, занурення в ополонку таїнством не є, і звільнення від гріхів при цьому не відбувається. Щоб захиститися від гріхів, нехрещеним треба хреститися, а хрещеним щиро все сповідати у священика.

Ну а пов’язувати водохресні купання в ополонці з церковними звичаями не можна. Ці звичаї йдуть з язичницьких часів та до християнства мають вельми далеке відношення. Це як, наприклад, звичай пекти млинці на Масляну. Незвично, смачно, але, погодьтеся, до віри це має лише непряме відношення. Помилка багатьох людей в тому, що вони ці старовинні російські традиції, з якими Російська церква не бореться, оскільки вона суперечить вірі, яку вона давно вже зрадила. На питання: благословляєте чи ні зануритися в ополонку, я відповідаю: однозначно ні. А тим, хто це робить, я накладаю покуту.

Церковна традиція не знає ніякого водохресного купання. Купання в ополонці не мають відношення до церковних традицій. За моїми оцінками, звичай з’явився на початку 2000-х років. По-перше, величезну роль у популяризації цієї народної забави відіграють ЗМІ. Занурення у воду тупими журналістами та гіпер-брехливими пропагандистами у Мордорі підноситься як щось наше особливе, національне, красиве. По-друге, деяким людям набагато простіше спуститися в воду, ніж встати з ранку, відстояти службу, сповідатися в гріхах своїх та у невірі в благодать… помолитися.

У великих містах Орди ополонка для купання вже готується міською владою. Популяризація таких явищ йде від невігластва та примітивізації життя в цілому. Потрібно чітко розділяти церковне святкування Хрещення від простої людської потреби в хлібі і видовищах. Людина, яка занурюється у воду в цей день, повинна чітко усвідомлювати, що це не більше ніж забава, і не вкладати в цю дію ніякого духовного сенсу.

Це неминучий ризик для здоров’я, що здійснюється свідомо і добровільно. Але шкоди воно може принести більше, ніж користі. Якщо зануритися в воду миттєво, не виключений спазм судин і м’язів. Це велике навантаження на організм. А результат може бути плачевним: інфаркт, інсульт, зупинка серця… великі проблеми виникають у зимових нирців з грві та іншими захворюваннями.

Наступний аргумент проти купання в крижаній воді теж стосується чоловіків, а його висловили урологи. Сильні перепади температур чинять негативний вплив на дітородні органи. Причому однаково шкідливі і крижана вода, і спекотна сауна. Простата боїться переохолодження. Запальне захворювання, яке можна отримати на тлі переохолодження — це прелюдія до імпотенції. Простата-орган дуже ніжний, крихкий, а тому ламкий. І зламатися він може від будь-якого чиха. Особливо простата боїться переохолодження. Про це зараз, по-моєму, навіть школярі знають. Хронічний же простатит в ополонці можна отримати запросто.

І тоді неабияк ослабла в ХХ століть сильна стать, втратила останню силу, якої вони звикли марнославно хвалитися. Однак, неприємності з дітородними органами бувають і у жінок: запальні захворювання яєчників або придатків, непрохідність труб. А в перспективі-тривале лікування. Правда, жінкам в цьому сенсі пощастило більше: їх організми міцніше, і виліковуються вони успішніше, ніж чоловіки.

Звідси виникає цілком резонне питання: чи варто дана «традиція» такого ризику? Чому необхідно занурюватися саме в крижану воду? Адже цілком достатньо набрати в храмі освяченої води в банку або пляшку, і випити вдома. Про це ми скажемо нижче.

І навіть ті, хто цінує красу свого обличчя, не повинні піддавати лімфатичну систему холодовому стресу, який призведе до утворення фіброзів в лімфатичній системі і в результаті вийде одутле обличчя і шия, від яких потім позбутися вельми проблематично. Плюс спазмовані м’язи всього тіла, а тут вже своя історія. А якщо людина має хронічні захворювання, особливо з судинами, то краще йому не ризикувати і не пірнати в крижану воду, раптом тромб може відірватися і закупорить важливі судини у серці, або в головному мозку, тоді наслідки можуть бути сумні, аж до подорожі безпосередньо до праотців, причому без реального покаяння, тобто в пекло. З льоду відразу в полум’я. Екстрим-то який!

Ризик, який вступає в протиріччя з Євангелієм. Христос відповідає на спокушення дияволу: «Написано також:» Не спокушай Господа Бога твого ” (Мф. 4: 7). Хочеш бути послідовником Христа — не ризикуй ні життям, ні здоров’ям тоді, коли для ризику немає вищої мети служіння іншим. Суперечить євангелію і посилання на те, що благодатна сила освяченої води «не дасть статися нічому поганому». Слідувати подібному твердженню рівнозначно тому, щоб вимагати від Бога дива. А ось що оповідає Євангеліє: «… і вимагали від нього знамення з неба, спокушаючи його. І він, глибоко зітхнувши, сказав: Для чого рід цей вимагає знамення?..» (Мк. 8:11-12); «але він сказав їм у відповідь: «Рід лукавий і перелюбний шукає знамення…» (Мф. 12:39; 16: 4)

Купання в освяченій воді суперечить благоговійному відношенню до великої святині. Відкрийте «Настільну книгу для священноцерковнослужителів» С. В. Булгакова: «до освяченої води християни з давніх часів мають велике благоговіння. Освячена вода називається в Православній Церкві великою агіасмою (святинею). Цю святиню Церква вживає для окроплення храмів і жител, призначає пити її тим, які не можуть бути допущені до святого Причастя. Благочестиві християни теж здавна мають звичай в навечір’я або в саме свято Хрещення почерпати освячену воду для свого домашнього вживання і зберігати її при святих іконах».

Але ж деякі люди її прямо оскверняють своїми тілесними виділеннями. Тобто, до числа гріхів блуду, забобони, додається ще й блюзнірство і приховане, а то пряме богохульство.

Нагадаю, що освячена на Водохреща вода вживається і для освячення храмів, вівтарів, Святої чаші для причастя, святих ікон та ін. Над водохресною водою Богу моляться про тих, що ії «благоговійно п’ють, кропяться і мажуться» святою водою, але не про тих, що купаються в ополонці.

Частина друга

Для мене купання в хрещенській ополонці асоціюється з неприємними чутками про те, що нібито десь на молокозаводі якась дура-баба купалася в цистерні з молоком та з билями про особливу категорії людей, які приймають ванни з шампанським; до речі, ця когорта повсюдно бере участь у водохресних купаннях, і їх-то можна зрозуміти: їм і життя нудне, своєю релігією вони обирають дрімуче марновірство, а на святиню їм плювати. Водохресне купання-це розсадник забобонів. Знову звернемося до С. В. Булгакова: «купаються особливо ті, які на святках переряджалися, ворожили та ін., забобонно приписуючи цьому купанню очисну силу від цих гріхів».

Описавши забобонний звичай водохресного купання, С.В. Булгаков робить висновок: «Само собою зрозуміло, що подібні описаним звичаї, як порушують святість звершуваного торжества і суперечать духу істинного християнства, не можуть бути терпимі та повинні бути знищені».

Йому вторить і видатний фольклорист XIX століття Коринфський, згадуючи Водохресні купання в переліку інших забобонів в книзі «Народна Русь»: «купаються і ті, хто святкувати-рядився про святках, — щоб очиститися від гріховної скверни в освяченій воді; купаються і просто — „для здоров’я“. Останнє, однак, далеко-таки не завжди виправдовується на ділі». І віз і нині там. Марновірство та зловірство займаються активним самовідтворенням.

Інша справа, що духовництво в Орді і в ОРДЛО (там, наприклад, продажні московські попи «благословляли» на цей «подвиг» терористів, марно сподіваючись, що їм нібито попрощаються їхні дуже тяжкі гріхи) всіляко це марновірство заохочує. Часто доводилося спостерігати, як який-небудь попяра «благослоавляет» тих, хто лізе в ополонку. А якщо там йдуть люди, в чому мати народила, немає ні слова осуду або осуду.

А оскільки Біблію в Рашці хронічно не читають, а в семінаріях проходять повз, то не бачать того, що це там засуджується. Доречно буде згадати історію Содома та Гомори. За найбільш поширеним тлумаченням, ці два міста пішли під води (так!!!) Мертвого моря саме через блудні гріхи їх мешканців та релігійних блюзнірств, що там творилися. А що діється на «святій» Русі? Чи не те ж саме. Приклади стислості заради навів на початку цього нарису. Якщо ієрархи РПЦ МП у Мордорі займаються явною содомією в своїх затишних нірках, то скріпоносний народець займається на свято Хрещення содомією духовною. І чия б корова мукала, а ваша, скрепоносні товариші, краще і не пукала та мовчала б. А що було з Гоморою вони не пам’ятають, хоча пророк Мойсей нам дав урок, урок, що говоритися на всі часи та для всіх народів.

На жаль, мушу констатувати, що і в ПЦУ перебувають священики та навіть єпископи, які «благословляють» подібні неподобства. Але ж великий український ієрарх та історик-просвітитель, митрополит Іларіон (Огієнко) ще 100 років тому закликав наш народ відійти від московських звичаїв і відродити наші, українські.

Його справу продовжує достойний наш ієрарх, доктор богослов’я, митрополит Димитрій Львівський. Наведу слова з його проповіді: «Ще московський церковно-правовий документ — Стоглав 1551 р. забороняв вдаватися московитам до всіляких купань у «прорюбях» на Вдохрещі. Називав це поганським видовищем і погрожував карою для тих, хто це практикує. Але ніякий Стоглав цього явища в Росії не викорінив.

Україна, українці, козаки на Січі, не знали такого звичаю, як занурення у воду на Вдохрищі всім своїм тілом. У Олекси Воропая в «Звичаях нашого народу» ніде, підкреслюю це, ніде ви не знайдете і натяку на те, що українці, майстерно приготовляючи Йордан за кілька днів до Хрещення Господнього, поливаючи вирубаний з криги хрест буряковим квасом, готувалися до того, щоб неодмінно після великого водосвяття стрибнути в ополонку з крижаною водою. Чому? Відповідь дуже проста — українці з великою побожністю і навіть зі страхом ставилися до великої АҐІАСМИ, ставилися до води, як до святині. Адже, з річки чи ставка, вода в яких колись була кришталево чистою, всі намагалися набрати води у приготовлені і спеціально прикрашені посудини. Тому дико б виглядало таке видовище, коли люди після водосвяття побожно набирають воду, а тут хтось поруч викупується, «змиваючи свої гріхи» зануренням у воду. За О. Воропаєм у нашого народу існувало повір’я, що як тільки-но священик занурить хреста у воду, то з води біси всі вискакують і мерзнуть на хрещенських морозах доти, доки не прийде якась жінка прати брудну білизну. Тому після Вдохрещ десь приблизно до одного тижня жодна побожна жінка не ходила до річок і ставків прати одяг та білизну, щоб вся нечисть, яка вискочила зі святої води, вимерзла. Можливо, це повір’я саркастичне та дещо дивакувате, але воно засвідчує наскільки шанобливо до освяченої води ставилися наші предки-українці. Вони не розливалися нею повсюдно. Коли кропили домівки, то крейдою малювали хрестики на дверях та стінах, щоб бодай зайвої краплини не пролити просто так, чи на землю. Саме таке шанобливе ставлення до Води-Аґіасми я побачив цього року в Константинополі. Там Патріарх не окроплював всіх шалено, як це буває в нас, і не лив ні на кого з відра, а легенько потрохи окроплював усіх, доторкаючись тільки голови маленьким миртовим кропильцем, омочуючи його в щойно освячену воду, бо це ж велика святиня…

А хтось може підтвердить, що їх дідо й баба півстоліття тому стрибали в ополонку? На моїй пам‘яті 90-ті — поч. 2-х тисячних років. Київ. Ніяких купань. Щороку Патріарх Філарет освячує воду на Дніпрі, але моржі кидаються в річку десь далеко. Вони тримаються осібно. Ведуть себе культурно. Аж ось настає друга половина 2-х тисячних. Вже ніхто нікого не боїться і не соромиться. Роздягтися перед всіма не соромно — перед священиком, перед старенькими півчими. І, о лихо, київський мер Л. Черновецький після того, як священик занурив у воду хреста, так пірнув в ополонку на Вдохрещі, що виплив без білизни. Тоді у Києві тільки лінивий не піднімав цієї гуморної події на сміх. Згодом купання на Вдохрищі набули вже такого характеру, що їх навряд чи хто колись приборкає. Видається мені, що ще трохи, так кілька років такого дикого ентузіазму, і священики будуть приходити разом з півчими на Йордан у білизні та купальниках і чин великого освячення води будуть звершувати, стоячи по пояс у крижаній воді. Замість молитв звучатимуть матюки, бо вода така холодна, що той, хто в неї тепер влазить у присутності священика спочатку хреститься, а потім усіх і все криє матом і воду святу також… і вже не одна побожна душа про таке свідчила, бо чула… Диво дивнеє це бачити, але нічого святого і такого, що має відношення до Йорданського свята у цьому немає. Ні в яких книгах, статутах та літургіках такого не написано. Якщо вогонь і вода — це стихії, то чому у воду стрибати можна, а через вогонь ні? Це питання я ставлю священикам, бо вони це практикують і самі часто стають прикладом перед всіма людьми. А священики напевно ж добре знають, що через вогонь на «Купала» стрибати не можна? Ну, і якщо Христос, у всьому подібний до нас, окрім гріха, увійшов у воду один раз, щоб хреститися від Іоана Предтечі, то і нас під час хрещення занурювали у воду, тому сповідуємо одне хрещення. Якщо ми, прибувши до Святої Землі, йдемо на Йордан і там занурюємось, то творимо ми це на спомин про подію Хрещення Господнього. Але навіщо безглуздо це робити під час великого освячення води і думати, що занурення в ополонку замінює Таїнство Сповіді? Навіщо чин великої аґіасми перетворювати на цирк».

А скільки там (в Орді) людей, які самозадоволяться водохресним купанням, вважаючи його за найдієвіший доказ своєї віри, але більш і пальцем не ворухнуть, щоб душу врятувати, щоб вирватися з влади гріха в таїнстві сповіді.

Водохресні купання для українського Православ’я не традиційні, не засновані ні на святоотцівському досвіді, ні на святоотцівській настанові. Знаючи багатьох глибоко віруючих людей з самого дитинства, я ні від одного з них не чув про водохресні купання.

Більш того, вони безблагодатні. І я поясню, чому. По зануринні, виникає ейфорія (патологічне відчуття радості), та може виникнути бажання затриматися у воді, але це почуття ейфорії просто хімічна реакція в мозку на холод. Так, що не варто затримуватися та ризикувати своїм здоров’ям.

Також у тих, хто занурився в ополонку, піднімається настрій. Вони відчувають прилив бадьорості. А все тому, що наднирники починають виробляти ендорфіни — гормони радості. А це далеченько ні благодать небесна. Тут відбувається та підміна, що і у харизматів. Якщо над харизматами зазвичай сміються, то над водохресними купальниками ні. Але ж це за великим рахунком явища одного порядку.

Згадаймо: в цей день відзначається Богоявлення — одне з найдавніших християнських свят. При Хрещенні Христа всому світу з’явилася Пресвята Трійця: звідси і пішла назва свята. Коли Ісус входив у води річки Йордан, для того щоб зробити своє хрещення від Іоанна Хрестителя з самого неба почувся голос: «цей є Син Мій возлюблений, в якому Моє благовоління». Подібного раніше не траплялося, і всім стало ясно, що це голос самого Бога. Бог з’явився у світ, як Трійця. Отець Небесний постав голосом з Небес, Святий дух — у вигляді голуба, і Син Божий — Боголюдина — Ісус Христос.

Яке значення хрещення має для кожного з нас? Перш за все, це свято — нагадування, що ми хрещені християни, що над нами відбувалося це велике таїнство. Таїнства-це, по суті те, без чого не може існувати Церква. Невидимим чином Господь впливає на кожного приймаючого те чи інше таїнство. Всього їх сім: Хрещення, Миропомазання, Сповідь, Єлеоосвяття (Соборування), шлюб (вінчання), Євхаристія (Причастя), Священство (рукоположення). У свою чергу занурення в ополонку таїнством не є.

Але як діє свята вода? У цьому варто розібратися. У молитві на освячення води є таке прохання до Бога:«…зроби, щоб вона [вода] силою, дією і благодаттю Пресвятого Духа, з’явилася для всіх з вірою п’ють її, приймають і окроплюються нею рабів твоїх… позбавленням від усякого зла, множенням чеснот, зціленням хвороб…«. Тобто свята вода не тільки зцілює від хвороб духовних та фізичних, а й звільняє нас від пристрастей, що, на думку Отців Церкви, є причиною наших хвороб, захищає від зла, направляє нас до добра. Тільки от автоматизму тут немає: випив святої води, окропив нею будинок, і порядок.

Святитель Феофан Затворник, мій покровитель, святитель, що здобув освіту в Києві та все життя сумував за Україною (1815 −1894 рр.) сформулював умови, за яких свята вода діє. „Вся благодать, що йде від Бога через Святий Хрест, святі ікони, святу воду, мощі, освячений хліб та інше, включаючи Святе Причастя тіла та Крові Христових, — має силу лише для тих, хто гідний цієї благодаті через покаянні молитви, покаяння, смирення, служіння людям, справи милосердя та прояв інших чеснот християнських“, — пише святий Феофан. Але якщо цього немає, якщо немає серцевої, щирої віри, якщо немає покаяння та покаянної молитви, якщо немає смирення, немає служіння людям і справ милосердя, то благодать цих святинь не врятує, бо вона не діє автоматично, та марна для нечестивих і уявних християн, позбавлених цих чеснот».

А ось порада не тільки богослова, а й геніального хірурга, основоположника методу регіональної анестезії, автора всесвітньо відомого підручника «Нариси гнійної хірургії», лікаря, який врятував без перебільшення в прямому медичному сенсі цього слова десятки тисяч хворих. Це порада людини, на долю якої випало одинадцять років сталінських таборів та в’язниць. Голодування, тортури, заслання в Сибір і на Льодовитий океан. Порада титана, що пройшов через всі страждання, але не зломленого, зберіг не тільки душевне, духовне здоров’я, здоровий розум, а й сили фізичні. Порада того, хто не тільки лікував та зцілював хворих, а й сам не з чуток знав, що таке підступність хвороби: в 57 років наш геніальний хірургії захворів лихоманкою паппатачі і осліп на ліве око. Але це не зупинила доктора милістю Божою. Ще дванадцять років він успішно оперував хворих та потім, коли повністю осліп, консультував і ставив найточніші діагнози! Отже, порада ще одного нашого українського святителя Луки (Войно-Ясенецького, 1877 — 1961 рр.): «пийте святу воду якомога частіше. Це найкращий та найбільш ефективний лік. Кажу не тільки як священик, а й як лікар. З мого досвіду в медицині».

Брати та сестри! Окропіть водохресною водою квартири, приватні будинки, свої угіддя, хліва, лазні, щоб повідомити благодать Святого Духа тому, що нас оточує. І, звичайно, хочу побажати, щоб ми змогли відкрити двері своєї душі для того, щоб в неї увійшла благодать Христова та торкнулася нашого серця. Нехай кожен у міру своїх сил намагається провести цей день з користю.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)

Доктор богословських наук