Вища технічна освіта – у глобально-рейтинговому вимирі

ЧернецкийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків – Житомир), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, автор книг «Вища освіта в ринковій економіці» (російською; Москва, 1991), «Секторний аналіз економіки Харківської області та його висновки» (компакт-диск українською й англійською, відповідальний редактор; Харків, 2001), «Світова економіка» (російською; Москва, 1-ше вид. – 2007, 2-ге вид. – 2009), «Україна. Історія, природа, мистецтво» (Харків, 2009) та ін. і більш ніж 300 статей з питань соціології, економіки, вищої освіти, державного управління, українознавства тощо – спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

ВИЩА ТЕХНІЧНА ОСВІТА – У ГЛОБАЛЬНО-РЕЙТИНГОВОМУ ВИМІРІ

it_robotЖурнал NEWSSKY.COM.UA відрізняється, крім іншого, підвищеною увагою до питань сучасного розвитку природничих і технічних наук. І тут ми з його керівництвом, як кажуть, знайшли друг друга. Адже з початку самостійної дослідної роботи, тобто вже більше тридцяти років, у галузі економічних наук обґрунтовую та обстоюю теоретико-методологічний і соціально-практичний підхід, згідно з яким матеріальне виробництво в широкому розумінні включає дві сфери – власне, у вузькому розумінні матеріального виробництва і духовного виробництва. Причому доводжу, що «великі роди» останнього – не лише наука й освіта, але також охорона здоров’я, культура, мистецтво й ін. – відіграють або ж, як у випадку України, мають відігравати вирішальну роль у господарському житті, функціонуванні продуктивних сил сучасного суспільства. Недавно втілив цей підхід на сторінках (поки що тільки електронних, але…) NEWSSKY.COM.UA під час спроби певного розвитку загальної концепції управління містами, яка домінує у світі. Тепер хочу звернутися до проблем підгалузі, що чи не найбільшою мірою пов’язує сфери власне матеріального та духовного виробництва, готуючи в межах другої представників наймасовіших професій, які забезпечують наукомісткий характер і відповідний напрям розвитку першої.

Спочатку розгляну питання під кутом зору міжнародних рейтингів вищих навчальних закладів університетського рівня. Найбільш авторитетними серед них є три різновиди: 1) Світові університетські рейтинги «”Таймз” – вища освіта» (Times Higher Education World University Rankings); 2) Світові університетські рейтинги «К’ю-Ес Квакквареллі–Симондз» (QS Quacquarelli Symonds World University Rankings); 3) так званий Шанхайський рейтинг (англійська абревіатура – ARWU). На думку багатьох фахівців, серед них найвпливовішими є рейтинги «”Таймз” – вища освіта», яких обраховується близько десятка. До них і звернемося.

Зосереджу увагу на тих рейтингах, за допомогою яких намагаються оцінити й порівняти підсумки діяльності університетів, спираючись на, так би мовити, об’єктивні показники. Ці показники відображають результати виконання всіх чотирьох елементів суспільної місії вищих навчальних закладів університетського рівня у світі, охопленому глобалізацією, а саме: викладання, досліджень, розповсюдження знань і міжнародної співпраці. Рейтинги складаються як, сказати б, у загальному заліку, так і за шістьма предметними царинами. З останніх три охоплюють переважно природничі науки, ще три – соціальні науки, гуманітарні дисциплінарні галузі та технічні науки. Обіцяю ретельно розглянути їх усі після 14 жовтня, коли з’являться предметні рейтинги «”Таймз” – вища освіта» на навчальний рік, який щойно розпочався.

А поки зупинюся на підготовці в частині технічних наук і відповідної практики. За класифікацією «”Таймз” – вища освіта» ця підгалузь позначається як «Інженерія та технології» (Engineering & Technology). До опублікованого глобального рейтингу за 2014-15 академічний рік увійшла чільна сотня провідних навчальних закладів університетського рівня (див. Subject Ranking 2014-15: Engineering & Technology).

Підкреслю: оцінювалася саме їхня діяльність у межах інженерно-технологічної підгалузі вищої освіти! Мають рацію ті спеціалісти, що говорять про певне заниження рейтингів тих закладів, для яких англійська не є основною мовою навчання. Але ж Україна взяла курс на здійснювану високими темпами Європейську та євроатлантичну інтеграцію. А саме інженерно-технологічна підгалузь вітчизняної вищої школи чи не найбільшою мірою повинна включатися саме в глобальні академічні процеси: і громадян України навчати англійською, і за іноземних студентів, їх залучення інтенсивніше конкурувати. Тому корисно придивитися до відповідного рейтингу, навіть з урахуванням зазначеного «мовно-культурного» обмеження.

Своєю чергою, перелічу та здійсню ранжирування країн, заклади університетського рівня яких увійшли до сотні кращих у предметній царині «Інженерія та технології». Після показника загальної кількості таких закладів у дужках подаю їх розподіл за чотирма чвертями рейтингу – від першої, найвищої до четвертої, найнижчої (зазначу, що «Сполучене Королівство» ми звикли називати Великобританією, Великою Британією чи «просто» й дуже неправильно Англією, а в інформації стосовно Китаю виокремлюються відомості по Гонконгу):

  1.   США – 34 (14 + 7 + 8 + 5);
  2.   Сполучене Королівство – 12 (3 + 1 + 3 + 5);
  3.   Австралія – 7 (0 + 4 + 2 + 1);
  4.   Німеччина – 6 (0 + 1 + 4 + 1);
  5.   Канада – 4 (1 + 1 + 2 + 0);
  6.   Японія – 4 (1 + 1 + 2 + 0);
  7.   Гонконг – 4 (1 + 1 + 0 + 2);
  8.   Нідерланди – 4 (1 + 0 + 1 + 2);
  9.   Південна Корея – 4 (0 + 3 + 0 + 1);
  10.   Швеція – 4 (0 + 1 + 0 + 3);
  11.   Китай – 3 (1 + 1 + 0 + 1);
  12.   Франція – 3 (0 + 1 + 0 + 2);
  13.   Швейцарія – 2 (2 + 0 + 0 + 0);
  14.   Сінгапур – 2 (1 + 1 + 0 + 0);
  15.   Данія – 1 (0 + 1 + 0 + 0);
  16.   Бельгія – 1 (0 + 1 + 0 + 0);
  17.   Тайвань – 1 (0 + 0 + 1 + 0);
  18.   Російська Федерація – 1 (0 + 0 + 1 + 0);
  19.   Ізраїль – 1 (0 + 0 + 1 + 0);
  20.   Італія – 1 (0 + 0 + 0 + 1);
  21.   Туреччина (0 + 0 + 0 + 1).

Додам, що, строго кажучи, до рейтингу були включені не рівно 100, а 102 навчальних заклади: останню 100-ту сходинку з Науково-технологічним університетом Китаю поділили університет Аалто (Фінляндія) та Віденський технологічний університет (Австрія). Але ж останні дві країни до того в рейтингу не фігурували, тому – «для рівного рахунку» і віддаючи належне загальнонаціональним результатам роботи – у «сотні кращих» залишив саме китайський заклад. А втім, навіть цей «бонус» не дозволив велетенській КНР наздогнати скромний за площею та чисельністю населення, одначе височенний за рівнем економічного розвитку Гонконг, який нещодавно ввійшов до її складу…

Наведеною вище яскравою картинкою пропоную шановним читачам помилуватися самостійно. А на додачу відображу подібний розподіл за регіонами світу, яких у рейтингу представлено сім:

  1. Північна Америка – 38 (15 + 8 + 10 + 5);
  2. Західна Європа – 34 (6 + 6 + 8 + 14);
  3. Східна Азія – 16 (3 + 6 + 3 + 4);
  4. Австралія та Океанія – 7 (0 + 4 + 2 + 1);
  5. Південно-Східна Азія – 2 (1 + 1 + 0 + 0);
  6. Близький Схід – 2 (0 + 0 + 1 + 1);
  7. СНД – 1 (0 + 0 + 1 + 0).

Що стосується Австралії та Океанії й Південно-Східної Азії, їх, так би мовити, «одноосібно» представляють держави Австралія і Сінгапур. В обох випадках – досить потужно, особливо враховуючи відрив першої від другого за чисельністю населення та, передусім, розмірами території. Регіон СНД також «одноосібно» представляє російський навчальний заклад; що цікаво – не якийсь суто технічний, а МДУ імені Ломоносова, який у цьому рейтингу займає доволі скромну 66-ту позицію. Але ж українських університетів у першій сотні взагалі не спостерігається…

А 88 % – справді левова частка – провідних навчальних закладів інженерно-технологічної підгалузі зосереджені в трьох регіонах світу. Перед, поза сумнівами, впевнено веде «високорозвинена» Північна Америка. Особливо якщо врахувати, що в найвищій чверті рейтингу кількість представлених тамтешніх закладів більша від західноєвропейської у два з половиною рази (!), від східно-азійської – у п’ять разів (!), а в другій чверті – на третину в обох випадках. Другу сходинку також упевнено займає Західна Європа – 8 держав-членів Європейського Союзу та дуже близька до нього Швейцарія. Загальна кількість представлених у рейтингу західноєвропейських закладів більше східно-азіатської у два з гаком рази, а у вищій його чверті – рівно у два рази. Одначе при всьому при тому Східна Азія теж репрезентована дуже гідно. Підсумовуючи, можна стверджувати, що глобальне обличчя інженерно-технологічної освіти вирішальною мірою формують університети цих трьох «великих регіонів», сказати б, мегарегіонів світу.

Цікаву додаткову інформацію дозволяє отримати розгляд регіонального розподілу, так би мовити, під іншими кутами зору, здійснюваного на відмінних від попередньої класифікаційних підставах. Хотів би в межах цього абзацу застосувати художній прийом градації. Почну з того, що істотно більше половини – 57 % – провідних закладів сфери інженерно-технологічної освіти представляють глобально-культурний «англосаксонський світ», чотири головні його країни: США, Сполучене Королівство, Канаду та Австралію. Далі, майже дві третини – 64 % – знаходяться в так званій Тихоокеанській зоні співробітництва, яка включає (з-поміж країн, що фігурують у рейтингу) США, Австралію, Канаду, Японію, Гонконг, Південну Корею, Китай, Сінгапур, Тайвань і Російську Федерацію. Нарешті, рівно три чверті (!) – 75 % – «рейтингових» університетів розташовані в межах Європейського простору вищої освіти, який виокремлюється в практиці ЮНЕСКО; до нього сьогодні входять, крім європейських у строгому політико-економічному сенсі країн, усі держави регіону СНД (поки що разом із Грузією та Україною), США, Канада, Ізраїль і Туреччина.

Перелічу освітні заклади першої двадцятки, вказуючи кількість набраних ними рейтингових пунктів. Максимальна теоретична їх кількість становить 100 балів, однак досягнення цього показника означало б, що університет є кращим за всіма напрямами діяльності, а на таке жоден з учасників не спромігся. Ще зазначу, що фактично два заклади, набравши однакову кількість пунктів, поділяють 19-ту сходинку, однак із суто технічних причин розмістив їх один за одним, у другому випадку вказавши 20-й рейтинговий номер:

  1.   Массачусетський технологічний інститут (США) – 93,6;
  2.   Стенфордський університет (США) – 92,9;
  3.   Каліфорнійський технологічний інститут (США) – 89,9;
  4.   Принстонський університет (США) – 89,3;
  5.   Кембриджський університет (Сполучене Королівство) – 89,2;
  6.   Імперіал-коледж – Лондон (Сполучене Королівство) – 88,3;
  7.   Оксфордський університет (Сполучене Королівство) – 87,9;
  8.   Швейцарський федеральний технологічний інститут (Швейцарія) – 87,1;
  9.   Каліфорнійський університет – Лос-Анджелес (США) – 86,3;
  10.   Каліфорнійський університет – Берклі (США) – 86,0;
  11.   Джорджійський технологічний інститут (США) – 83,9;
  12.   Лозаннська федеральна політехнічна школа (Швейцарія) – 82,9;
  13.   Сінгапурський національний університет (Сінгапур) – 81,7;
  14.   Техаський університет в Остіні (США) – 81,2;
  15.   Мічиганський університет (США) – 80,6;
  16.   Університет Карнегі–Меллон (США) – 78,1;
  17.   Корнеллський університет (США) – 76,4;
  18.   Іллінойський університет в Урбані-Шампейні (США) – 76,1;
  19.   Делфтський технологічний університет (Нідерланди) – 75,2;
  20.   Північно-західний університет (США) – 75,2.

Між іншим, рейтинги «”Таймз” – вища освіта», де оцінка базується на об’єктивних показниках, обраховуються та публікуються з кінця минулого десятиліття. Так ось, загальний рейтинг лише на 2010-11 навчальний рік очолював уславлений Гарвардський університет. Уже в наступному році його посунув, піднявшись із другої сходинки на першу, інший заклад, що також представляє США. І нікому не поступився лідерством протягом половини поточного десятиліття! Як зрозуміли шановні читачі, цей університет залишився на першій позиції і в загальному рейтингу на 2015-16 академічний рік, щойно опублікованому. Він представлений і в «інженерно-технологічному» рейтингу, але тут минулого року зайняв… тільки третю сходинку. Цей лідер в «абсолютній ваговій категорії», як бачите, – Каліфорнійський технологічний інститут. До речі, згадка про це надає змогу знову підкреслити важливий момент: усі включені до рейтингів навчальні заклади – університетського рівня. Вони по суті є університетами, навіть якщо в назві фігурує слово «коледж» чи «інститут». Та що там теревені розводити: адже найкращий за об’єктивними показниками серед закладів університетського рівня у світі іменується інститутом.

Тут підходимо до ще цікавішого факту. Виявляється, що ДВІ ТРЕТИНИ закладів чільної сотні у предметній царині «Інженерія та технології» є КЛАСИЧНИМИ університетами – і за характером, і за найменуваннями! І лише 33 з університетів цієї групи мають у назвах вказівки на передбачуваний інженерно-технічний характер освітньої діяльності. У тому числі дев’ять іменуються технологічними інститутами, шість – технологічними університетами, також шість – технічними університетами, п’ять – науково-технологічними університетами або інститутами, ще п’ять – політехнічними школами (за франкомовною традицією), університетами чи (в одному випадку) інститутом. Ще два заклади мають вельми специфічні назви: ідеться про Техаський університет сільського господарства та механіки (це найменування коріниться глибоко в історії) і Ваґенінґенський університет та дослідний центр (Нідерланди).

Головне ж полягає в тому, що й згадані провідні інженерно-технологічні навчальні заклади за характером діяльності вже перетворилися на класичні університети (у більшості випадків) чи впритул наблизилися до цього. Але шановні читачі, гадаю, отримали достатньо матеріалу для обмірковування. Тож – продовжу розгляд цієї проблематики в наступній статті.


В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс