Вельми короткий путівник. Мандрівка друга: Остер

Герб міста Остер. Фото — RomanSamodelok (2016).

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UAЧернецкий

 

Вельми короткий путівник — 2015-16: ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Мандрівка друга: Остер

Нарис, у якому описано першу частину подорожі Чернігівщиною, шановні читачі знайдуть за цим посиланням. Тепер повернуся до прабатьківщини чи навіть Батьківщини моєї душі — пресвітлої Київської Русі.

Ювілейна монета НБУ, присвячена Київській Русі. Фото — National Bank of Ukraine (2009).

Ювілейна монета НБУ, присвячена Київській Русі. Фото — National Bank of Ukraine (2009).

Останнім часом вітчизняна історична наука наново опрацьовує та переосмислює проблематику адміністративно-територіального устрою українських земель, тобто поділу протягом історії територіального розселення українського етносу на певні частини (одиниці) з метою організації централізованого управління на місцях. Початки адміністративно-територіальної організації на українських теренах, як зазначає провідний фахівець із цієї проблематики Я.Верменич, можна вбачати в поділі території Київської Русі на землі-князівства: в алфавітному порядку називаються Волинська, Галицька і Київська землі, Переяславське, Турово-Пінське і Чернігівське князівства. Ці землі та князівства, своєю чергою, поділялися на волості — невеликі, чітко не усталені територіально-адміністративні одиниці, що передавалися князем під управління волостеля (старости) [Енциклопедія історії України, т. 1 (2003): с. 37]. До речі, волості були і в утвореному на останньому етапі існування Київської Русі — у 1199 р. — Галицько-Волинському князівстві.

Київська Русь у 1151 році. Джерело — Енциклопедія історії України, т. 4 (2007): с. 237.

Київська Русь у 1151 році. Джерело — Енциклопедія історії України, т. 4 (2007): с. 237.

 

Так ось, шановні читачі можуть переконатися, поглянувши на мапу, що знамените місто Остер, з якого починається ця наша мандрівка, і прилеглі терени в давньоруську добу входили до складу не Чернігівського, а Переяславського князівства.

Володимир Святославич на монеті (златнику) власного карбування. Фото — Юрий (pike_YY).

Володимир Святославич на монеті (златнику) власного карбування. Фото — Юрий (pike_YY).

 

Однак спочатку, ймовірно, майже два з половиною століття це місто носило іншу назву, а саме: Городець Остерський. За даними археологічних досліджень, воно було засноване наприкінці Х віку в процесі містобудівної діяльності славетного великого князя київського Володимира Святославича, спрямованої на посилення обороноздатності південних районів Русі.

Віктор Васнецов (1900). Відпочинок великого князя Володимира Мономаха після полювання.

Віктор Васнецов (1900). Відпочинок великого князя Володимира Мономаха після полювання.

 

А перша писемна згадка про Городець Остерський датована століттям пізніше: її зустрічаємо в Іпатіївському літописі під 1098 роком, коли інший уславлений історичний діяч Русі-України — Володимир Мономах (на той момент переяславський князь) — спорудив тут нові укріплення. Завдяки цьому місто стало однією з найпотужніших фортець регіону [Енциклопедія історії України, т. 2 (2004): с. 170].

Остер Козелецького району. Остерська божниця — літописна «божниця Святого Михаїла» (1098). Фото — Вячеслав Воробей (2013).

Сучасні дослідники вважають, що того ж 1098 року була побудована божниця св. Михаїла, на користь чого свідчить техніка мурування стін. Вона вперше згадується в літописі під 1152 роком, коли князівська коаліція на чолі з великим князем київським Ізяславом Мстиславичем здобула Городець Остерський і примусила піти звідти ростово-суздальського князя Юрія Долгорукого. Саме останньому приписувалося спорудження божниці, і тому вона часто іменувалася та досі нерідко називається Юр’євою.

Остер Козелецького району. Давньоруські фрески (рубіж ХІ—ХІІ ст.) всередині Остерської божниці. Фото — Вячеслав Воробей (2013).

Остер Козелецького району. Давньоруські фрески (рубіж ХІ—ХІІ ст.) всередині Остерської божниці. Фото — Вячеслав Воробей (2013).

 

До наших днів дійшли тільки вівтарна апсида та східна стіна церкви, яка була ушкоджена пожежею, незабаром завалилася й була частково розібрана ще в середині XVIII століття. В апсиді Остерської божниці збереглися фрески, що вважаються сучасними її побудові (рубіж ХІ—ХІІ віків) [Енциклопедія історії України, т. 7 (2010): с. 677—678]. Утім, розпис дуже ушкоджений, можна визначити лише його загальну іконографічну схему.

Портрет Миколи Макаренка. Фото невідомого автора (1930-ті роки).

Портрет Миколи Макаренка. Фото невідомого автора (1930-ті роки).

Як виглядали фрески Остерської божниці, коли ще перебували в кращому стані, можемо побачити на акварельних малюнках справді великого співвітчизника, «велета українознавства» Миколи Омеляновича Макаренка (1877—1938), зроблених у 1906 році. Кілька слів хочу присвятити цій видатній особистості. Макаренко народився в селі Москалівка (Полтавської губернії, тепер — Роменського району Сумської області). З початку минулого століття жив у Санкт-Петербурзі — Петрограді, працював в Ермітажі тощо. У 1919 році переїхав до Києва. Досліджував низку визначних пам’яток русько-української культури, зокрема в нашій довічній столиці — Софійський собор, Києво-Печерську лавру, Свято-Михайлівський Золотоверхий собор. Брав участь у розкопках Ольвії, Спасо-Преображенського собору в Чернігові, знаменитого Маріупольського могильника та ін. Протягом 1920—1925 років працював директором Музею мистецтв ВУАН, який відкрив на основі збірок Б. і В. Ханенків і зробив однією з найяскравіших перлин у безцінному намисті музеїв України. 1934 року був уперше заарештований за відмову підписати акт про знесення Михайлівського собору, відправлений у заслання. 1936 року, після повторного арешту, засуджений до трьох років «виправно-трудових таборів». Наприкінці  1937 року втретє був заарештований і постановою «трійки» засуджений до смерті, а 4 січня наступного року страчений… Місце поховання Героя невідоме, але вдячну пам’ять нащадків неможливо поховати. Славному синові України присвячено мій вірш.

Юрій Багаліка (1997). Меморіальна дошка з барельєфом Миколи Макаренка на стіні Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Фото — Kamelot (2009).

Юрій Багаліка (1997). Меморіальна дошка з барельєфом Миколи Макаренка на стіні Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Фото — Kamelot (2009).

 

ВЕЛИЧАННЯ МИКОЛИ ОМЕЛЯНОВИЧА МАКАРЕНКА

Шляхами безчестя одвіку йшли хами,
причому зазвичай безкарненько… 

Русі-України стежками-шляхами
ходив АКАДЕМІК Макаренко. 

Вони знай паплюжили, жадібно-ниці,
свій дух добровільно оковами… 

А він — він Остерської диво-божниці
прадавню красу замальовував. 

Вони, відцуравшися неньки своєї,
хоча й животіли, «та в спокої»… 

А він — він плекав наші храми й музеї,
скарби України розкопував. 

Вони — що вони не казали, все всує,
хоч жерли — вмирали неситими… 

А він майбуття ГІДНЕ з нами будує
і з нами напевно там житиме!

29.02.16

Остер Козелецького району. Будинок краєзнавчого музею (1898). Фото — IgorTurzh (2009).

Остер Козелецького району. Будинок краєзнавчого музею (1898). Фото — IgorTurzh (2009).

 

Городець Остерський був зруйнований у 1239 році під час монголо-татарської навали. А перша згадка про власне Остер датується 1481 роком. Тоді поселення належало Великому князівству Литовському й було центром приватновласницької волості (знову зустрічаємось із цією адміністративно-територіальною одиницею!). Давньоруське місто-фортеця стояло при впадінні річки Остер у Десну. Однак остання пізніше змінила русло. Тому було прийнято рішення про перенесення міста на мис, утворений Десною та її рукавом Попівка. На новому місці будівництво замку й укріплень було завершене в 1571 році. Утім, від них нічого не збереглося…

Остерський краєзнавчий музей. Старий камін роботи місцевого майстра Михайла Бобруйка. Фото — IgorTurzh (2009).

Остерський краєзнавчий музей. Старий камін роботи місцевого майстра Михайла Бобруйка. Фото — IgorTurzh (2009).

 

Про подальшу історію міста й прилеглих теренів можна і за першої ж нагоди слід довідатися в Остерському краєзнавчому музеї. Він вельми багатий на експонати подібно до того, як історія Остра та краю багата на визначних людей і події. Будинок музею, розташований у вельми мальовничому урочищі Солонинівщина, споруджено 1898 року (рівно через вісім століть після першої писемної згадки про Городець Остерський!). Меморіальна дошка на фасаді подає таку інформацію: «Будинок і садиба генерал-лейтенанта В.К.Солонини (1851—1914 рр.), які він подарував місту Остру в довічне володіння». Був цей царський генерал нащадком козацького старшинського роду — й у всіх відношеннях гідним його спадкоємцем. Не стану продовжувати розповідь про музей, скажу лише, що стосовно нього, як і стосовно Остерської божниці, на туристичній мапі доречно зробити позначку великими літерами: ЗАВІТАТИ НЕОБХІДНО. Прислухайтеся до моєї поради, шановні читачі! Запевняю: не пожалкуєте.

Всі фотоілюстрації взято з української Вікіпедії.

Поширити / Поделиться:

В тему:

,

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс