В Україні – Час «Х» , або Співучість і співучасть

В Україні – Час «Х». До «часу Х» у значенні «час ікс» це має стосунок лише зовні. Насправді не «ікс» – насправді буква «Хо». Тобто «Хор».

Саме так: в Україні – Час «Хор».

Источник: Цензор

Я – не лінивий. Коли кажуть, що з приводу хору не висловився лише лінивий,  зауважую: я – не лінивий. Я – замислений. Я задаю собі питання і не знаходжу відповідей. Тому я, котрий не лінивий, – не висловлююсь, я – запитую.

Чи є вишиванка – беззаперечним символом українськості? Беззаперечної українськості? Українськості – назавжди? Форева юей? А у контексті хору?

Я не помилився: і Ви, читачу, з Вашою допитливістю, і я, зі своїм знаком питання, – одразу порозумілися, без епітетів і уточнень, про який саме хор, у яких вишиванках, в якій програмі, на якому каналі і навіть з яким текстом якої пісні йдеться?

Чи не здається Вам, а не лише мені, що за одну тільки телевізійну мить слово «хор» в Україні набуло настільки ж яскравого індивідуального забарвлення, як і інше яскраве на «х», – «хутінпуйло», для прикладу?

Чи не сталося оте «хорОве» співання саме для того, аби – нелюдське за суттю і мораллю випромінювання ненависті, що зростає єдино з ненажерливості головного автора, – пролунало з, нафарбованих у колір української крові на домбасах, українських, та ще й жіночих, материнських вуст? Довбанути людину не по-людськи – це ж лише етнічний, у вишиваночці і запасці, суто український вчинок, крок, вимір, сенс?

Співочість українців – о, вона ж саме із любов’ю, пробачте за тавтологію,  оспівана в антиукраїнському зневажливому фольклорі: наприклад у анекдоті, коли, послідовно, людині видаляють частини мізків, і вона, послідовно, розмовляє мовами – натівською, фашистською, а коли мізки видалені зовсім, нарешті, співає українською і каже: «Оце – гарно»?

Це був теж – своєрідного ґатунку – анекдот? Анекдот вдалий, «іскромьйотний», чи негідний, із удаваною, бо проплаченою, веселістю, шоу-обгорткою? Привселюдний, із понтами центральноканальності та мільйонноаудиторності, але тому іще більш мерзенний і огидний, ніж собачомовна похабень про щось на «х» із теж трьох літер, почута раптом у засьцяній алканавтами львівській брамі? Чи не комфортніше у брамі, бо страждає лише мить українське вухо, а не надовго – українська душа?

Співочість українська у варіанті, втіленому тим «Х», – це співучасть, чи так подумалося лише мені, не лінивому і небайдужому, але такому, що не сприймає і ніколи не сприйматиме «Час Х.»?..

Бо моя хата – не з краю, і коли хата – навіть не моя – палає, її треба рятувати, бо полум’я обов’язково перекинеться на весь квартал…

Сергійко Щеневсе Сергійко Щеневсе

 

2 комментариев на: “В Україні – Час «Х» , або Співучість і співучасть

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс