Улюблені переспіви двома мовами до Свята Весни та Кохання

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

(З доробку вже чотирьох десятиліть) 

Замість передмови — про загальнолюдську цінність, яку уособлює Жінка

НОВИЙ КОЛОС

(Переспів з англійської поезії Емми Лазарус)

Стояв у греків велетень один,
Який (минали, мов мара, сторіччя)
На цілий світ дивився войовничо…
Створив інакший образ часу плин.

З гір, пагорбів, пустель, низин, долин
Велична жінка люд злиденний кличе
У добрі подивитися у вічі,
З усіх усюд, куточків і країн.

Освітлює вона світ, доти сірий,
Уста ж безмовно промовляють ті:
«Мені віддайте тих, хто до зневіри
Прийшов у безпросвітному житті.
Мій факел — до свободи потяг щирий —
Для них осяє двері золоті!»*
__________
* Цю поезію, що викарбувана на бронзовій дошці, вивішено всередині постаменту Статуї Свободи.

 

ДО ЖІНОЦТВА

(Переспів із російської вірша Миколи Львова, що сам є перекладом із давньогрецької уславленої поезії Анакреона)

 

Зевес бикам дав роги,

Копита дав коням;

Він біг швидкий дав зайцю,

А левові зубів,

Пливти спроможність — рибам,

Високий лет — птахам,

Чоловікам дав мужність.

І тільки для жінок

Лишилось небагато.

Що ж дав він їм? — Красу

Взамін списів-шоломів:

Вогонь, і щит, і меч

Перемагає врода.

Sandro Botticelli (c. 1482). «Primavera».

 

 

АННАБЕЛ ЛІ

(Переспів з англійської поезії Едґара По)

Це було і давно, і немовби ще вчора
У прекрасній приморській землі:
Ми кохалися з юнкою світлою й горя
Оминали нас напади злі;
Владно вабила ця леді, пані, сеньйора
З ніжним іменем Аннабел Лі.

І вона ще дитина, і я сам ще дитина
У прекрасній приморській землі,
Та було це кохання більш ніж просто кохання —
Наше з ніжною Аннабел Лі;
Небо — місце єдине, де такі незрівнянні
Почуття ще палати б могли.

Жодна не прозвучала нам пересторога
У прекрасній приморській землі,
Та раптовий порив вітру злого нічного
Застудив мою Аннабел Лі;
Мабуть, рідні її, що сидять обіч Бога,
Душу світлу на Небо знесли,
Тіло ж пестує цвинтаря розкіш убога
У прекрасній приморській землі.

Просто заздрості полум’я ангели Божі,
Певно, втримати вже не могли;
Ось причина тому (знає це чи не кожен
У прекрасній приморській землі),
Що опівночі вітер холодний ворожий
Знищив подихом Аннабел Лі.

Та було це кохання більш ніж просто кохання,
А було воно — факел у млі,
Диво-факел у темряві-млі;
І ні ангели Божі владою неспроможні,
Ані демони в надрах Землі
Розірвати своєю мій союз із душею
Незамінної Аннабел Лі.

Бо ж і сонце не гріє, не даруючи мрії
Про возз’єднання з Аннабел Лі;
І зірок мерехтіння згадку шле про єдині
Очі любої Аннабел Лі;
І приплив нескінченну пісню грає з туману
Про дружину кохану, про мою наречену —
Ту, що спить біля краю землі,
У гробниці на краї землі.

 

АННАБЕЛ ЛИ

(Вольный перевод с английского стихотворения Эдгара По)

 

Это было и очень давно, и недавно

     В королевстве у края земли,

Полюбили друг друга мы с девушкой славной,

     Счастья светлые дни к нам пришли;

И текла бестревожно, вольготно и плавно

     Жизнь тогдашняя с Аннабел Ли.

 

Были оба мы — дети в этом дивном сюжете

     В королевстве у края земли,

Чувство, бывшее больше чем одной лишь любовью,

     Испытали мы с Аннабел Ли;

Песней, преданной Слову, видно, ангелы Божьи

     Нам внушить это чувство смогли.

 

Об опасности мы не слыхали ни слова

     В королевстве у края земли,

И внезапно порыв ветра злого ночного

     Простудил мою Аннабел Ли;

Душу милой в палаты Небесного Крова

     Слуг Господних крыла вознесли,

Тело скрыто гробницы красою суровой

     В королевстве у края земли.

 

Пламя зависти ангелам души сжигало,

     И сдержаться они не смогли;

Вот причина тому — знает каждый, пожалуй,

     В королевстве у края земли,—

Что безжалостно ветра холодного жало

     Уничтожило Аннабел Ли.

 

Чувство ж, бывшее больше чем одной лишь любовью,

     Уничтожить они не смогли,

     Как ни тщились, а всё ж не смогли,—

Эти ангелы Божьи, изменившие Слову,

     Эти демоны в недрах земли;

По коварству собратьям, не дано разорвать им

     Душ союз — наших с Аннабел Ли.

 

Ведь опять в лунном свете влюблены мы, как дети,

     Снова счастливы с Аннабел Ли;

Светят звёзды, мерцая,— вспоминаю глаза я,

     Очи милые Аннабел Ли;

И в лесах девы-ветки плачут пением строгим

О жене перед Богом, о невесте навеки —

     Той, что спит возле края земли,

     Спит во гробе на кромке земли.

 

IMPRESSIONS DU MATIN*

(Вольный перевод с английского стихотворения Оскара Уайльда)

 

Река из золотисто-синей

Уж стала серою, дрожа

От холода. Прошла баржа

С охряным сеном. Темза стынет.

Стекала желтизна тумана

Вниз, под мосты. И утра зыбь
Собора** тёмного пузырь

Над спящим городом*** вздымала…


Вмиг жизнь заставил пробудиться
Фургон крестьянский. От колёс
Гремящих эхо понеслось.
В сиянье крыш запела птица.

А женщина, одна, часами

Томится в блеске фонарей.
Рассвет ласкает кудри ей,
Чьи губы – пламя, сердце – камень.
__________
* «Утренние впечатления» (фр.).** Святого Павла.
*** Лондоном.

Весна! Author — Nicholas (flickr) from Pennsylvania, USA (19 April 2007).

 

 

<ВЕСЕННЯЯ МЕЛОДИЯ>

(Вольный перевод с украинского стихотворения Максима Рыльского)

 

Ласточки летают — им летается,
Аннушка влюбилась — ей пора…
Зеленью сплошной весной вздымается,
Как волной, Батыева гора.

Голуби плывут морями синими,
Клёны видят лишь о небе сны…
День ещё — и всё, да, всё покинем мы

Для полёта средь голубизны.

Хоть бы вокруг лампочки, вращается

Пусть земля наша, как ни стара!..
Ласточки летают — им летается,
Аннушка льёт слёзы — ей пора…

Бузкова феєрія в Диканьці. Author — Administrator of the site dykanka.at.ua (20 May 2008).

 

<ДОРОГОЙ ЖЕНЕ>

(Вольный перевод стихотворения Владимира Сосюры)

 

Как поле жизнь раскинулась, смотри ты,

синеет дальним маревом дубров…

Дней пеплом волосы давно покрыты,

но в песнях всё главенствует любовь.

 

В крови нет яда грусти, я не нытик,

всё та же, что в дни юношества, кровь.

Летят лета, назад не воротить их…

Но в песнях всё главенствует любовь.

 

Я молод, как и раньше, не могущий,

звезда моя, без ярких снов и слов.

Пусть пепла слой на волосах стал гуще,

но в песнях всё главенствует любовь.

 

СТОЯНКА КОРАБЛЯ

(Переспів із російської поезії Юнни Моріц)

 

Хлющ травневий перецмокав
вікон рами-ребра, щоки,
як відходив — плакав, плакав…
А опівдні в бухті нашій
все помолоділо наче —
«Бела Барток» став на якір.

І тепер матросів натовп —
побiля крамниць на чатах,
на орелях, в опереті…
Уночі ж гойдає віти,
віє цілувальний вітер
у матроському береті.

Цілувальний віє вітер,
вітер ніжний, сумовитий
неминучої розлуки,
вітер щирий, вітер чесний.
Нумо, доки він не щезне,
схрестимо в обіймах руки!

Щастя це — не з незліченних,
і пристойних, та нікчемних;
щастя справжнє, без обману,
хоч гірке та нетривале,
хоч і швидко все спливає
в море, в далечінь туманну.

Листування буде зайвим.
Хай довічним стане сяйвом
ця миттєва млість, ця сила!
Як зустрінемося знову,
то побачиш, що зі мною
часу течія вчинила.

Цілувальний віє вітер,
вітер ніжний, сумовитий,
сповнений жаги й довіри.
Замала зупинка, шкода…
Надто швидко юнь відходе,
вітер чесний, вітер щирий!

 

Замість післямови — натхненний гімн саме Українській Жінці

<М. О. ЩЕРБАТОВІЙ>

(Переспів із російської поезії Михайла Лермонтова)

 

     На світські кайдани,

На бальні виснажливі зали

     Степ вільний духмяний

Украйни вона проміняла.

 

     Та душу для нього

Занадто вже має привітну —

     Цього крижаного,

Цього безпощадного світу.

 

     Як ночі Украйни

В мигтінні зірок незахідних,

     Так сповнені тайни

Слова її уст, пісні гідних.

 

     Прозорі й веселі,

Як неба блакить, її очі,

     Як вітер пустелі,

Жар ласк і пече і лоскоче.

 

     І сливи, що спіє,

Щічки припалили заграви,

     І полиски мрії —

Цих кучерів блиск золотавий.

 

     Наслідує строго

Сумної взірець батьківщини:

    Надія на Бога —

Її Символ Віри єдиний.

 

     Як нація рідна,

Підпори в чужих не попросить,

    Спокійно та гідно

Всі кпини й біду переносить.

 

     Не збудить безкраю

В ній пристрасть — ні! — погляд зухвалий,

     Не враз покохає,

Але вже якщо покохала…

 

Слава Неньці Україні! Незрівнянним Українським Жінкам — Слава! «Кохайтеся, чорнобриві…», і нехай Ваше кохання буде щасливим!


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс