УКРАЇНА

(Цикл 2006—2012 років зі змінами 2015 року)

 

Мовчу, коли мій дух ганебно-кволий;
коли ж мій дух бадьорий, навпаки,—
я все звертаюся до тебе, Доле,
у віршестрій шикуючи рядки.

 Попередню публікацію циклу дивіться, будь ласка, у книзі: Чернецький Ю. О. Листування з Долею: 111 поезій різних років. — Харків: Майдан, 2012. — С. 5—54.

Юрій Чернецький

 

 

 

ПЕРЕДМОВА 2012 РОКУ

     Майже всі поезії циклу, що відкриває моє «Вибране», вже були опубліковані в різних українських виданнях. Однак цикл постійно поповнювався новими творами. Також із певних міркувань у кожній публікації змінювалася послідовність їх подання. Тепер, зокрема, хочу використати цикл як Додаток до навчального посібника «Історія та архітектура регіонів України», котрий пишу з метою видання Університетом «Україна»; наразі завідую кафедрою в його Житомирському економіко-гуманітарному інституті. У цьому посібнику йтимуть один за одним розділи, присвячені всім 27-ми «конституційним» адміністративним регіонам України (включаючи міста Київ і Севастополь) та розташовані в алфавітній послідовності їх назв. Так само одну за одною я подаю присвячені цим регіонам поезії у пропонованій остаточній версії циклу, починаючи з вірша «Крим»: адже відповідний регіон іменується Автономною Республікою Крим. Перші дванадцять поезій складають, так би мовити, вступну частину, а заключний вірш «На межі» підбиває певні підсумки. Давши найнеобхідніші пояснення, припиняю просторікування та наостанок бажаю друзям-читачам приємного читання. Слава Україні!

     Зі щирою повагою та незгасною надією, автор.

 

 

1. ГОВЕРЛА

 

Коханій і дорогій дружині Тетяні та любому і шановному синові Всеволоду* 

на згадку  про сходження, яке хотілося б повторювати знов і знов

 

Коли лунає «Ще не вмерла…»
і кожен згадує своє,
у мене в пам’яті Говерла
частіш за інше постає.

Частіш від див архітектури,
нехай це навіть Херсонес,
фортець середньовічних мури,
Софії злет на тлі небес.

Частіш від інших див природи,
нехай це Степу небозвід
вночі, моря, Дніпрові води,
полтавський влітку** краєвид.

Усім дивам країни — шана,
та є найбільша висота…
Перед очима — Говерляна
стрімчаста й витоки Прута.

У серці, що не звикло спати,
посеред радощів і лих
живуть замріяні Карпати
й Говерла як перлина їх.

Для мене рідна Україна —
це образів яскравих ряд.
З них найстійкіший — ця вершина
як протилежність згубних зрад.

__________

* Тепер — воякові Збройних Сил України. (Примітка 2015 року.)

** Саме влітку!

 

 

 

2. ДРУЖНЯ БЕСІДА ПРО БАГАТСТВО УКРАЇНИ         

Основний текст виголошено немовби від імені Івана Євгеновича Тарапова —
          визначного діяча вітчизняної Науки й Освіти, що мав палке та щире серце

 

— З італійським, скажімо, народом

у живопису важко тягатись.

Є, проте, в України Природа —

наше, мабуть, найбільше багатство.

Є ще Досвід — і злети й тортури,—

в історичному русі набутий.

Є ще музика Архітектури —

душі предків можливість почути.

Є ще Музика просто (не гребуй!):

геній Лисенка в серце ллє спокій.

Є й Живопис: великий наш Рєпін,

Васильківський небесний, Самокиш.

Є ще Слово, зокрема й Тараса

(хай там як, його роль — вирішальна).

Є ще Пісня народна прекрасна —

хоч нехитра, однак геніальна…

— А про що, власне кажучи, йдеться?

— Перш за все — про закоханість серця.

Серце — річ, нам відома не дуже,

тож прошу: не повчай його, друже!

3. ПРО ВИДИ ЗАКОХАНОСТІ

(Термінологічний коментар)

 

Є закоханість вух та очей,

є закоханість плоті нестримна,

що струмком насолоди тече,

аж заключний акорд поки гримне.

Це й усе, як гадаєте ви,

сповна «глузду здорового» верстви?

Ні, найвищий чуття цього вид —

всеосяжна закоханість серця.

Це чуття — мов небесний огонь,

загадкове воно і прекрасне.

Тож цінуймо велику його

таїну без вульгарних пояснень.

 

4. КОНТР-ЕВОЛЮЦІЯ, або ПРО ДОЛЮ КОРОЛЕВСЬКОЇ СТОЯНКИ

У Виноградівському районі Закарпаття

є уславлене селище Королеве:

через нього проходили

Історії Людства тропи.

Аж ось істота, що придбала

місцевий завод щебеневий,

зруйнувала стоянку людини,

найстарішу в Центральній і Східній Європі.

І не можемо тій істоті

сказати ми: «Совість мав би!»

Адже вочевидь еволюціонувала

вона від людини до мавпи…

Скіфський золотий гребінь із кургану Солоха (Запорізька область).

5. СКІФИ

 

          Археологу Божою милістю Сергієві Володимировичу Д’ячкову, що ввів Україну до «клубу» країн, де знайдені докази існування середньовічного требушета

 

Із Азії прийшли вони сюди

і тут запанували, позаяк

являв для кіммерійців знак біди

меч Долі — грізний скіфський акінак.

І склались у століття дні й труди

для хліборобів, скотарів, вояк.

Тоді меч Долі високо здійняв

сармат, звів скіфську велич у труну

й Причорноморський степ завоював.

А скіфи опинилися в Криму,

і потім, після ще кількох навал,

пішли вони в Історії пітьму…

Не скіфи ми. Ні, європейці ми

культурою. Одначе східна кров

нуртує в жилах, і з віків пітьми

кургани велетенські знов і знов

спливають, непокоячи уми

й серця, яких меч Долі не зборов.

 

6. КИЇВСЬКА РУСЬ

Світлій пам’яті великого Павла Архиповича Загребельного

 

Десятком храмів і безліччю руїн

краса твоя до сьогодення дійшла.

Київська Русь, я твій громадянин,

гордість чия — твої великі діла!

Я з тих, хто на підвалинах любові заклав

одвічну й вічну столицю твою.

Це ми звели фантастику Софійських глав:

віками в захваті перед нею стою.

Тисячолітній Юрій — і Миколай,

щасливий спадкоємець твоїх Марусь,

Олегів, Ольг, Іванів (який розмай!),

я вірний ратоборець твій, Київська Русь.

7. СОФІЯ КИЇВСЬКА

 

Справжній подвижниці книговидання Маргариті Миколаївні Хазановій,

           що дала своїй донечці чаруюче ім’я Софія

 

Давніх зодчих серця калатали

(відчуваю це і розумію)

в мить, коли диво дивне постало —

закінчили слов’янську Софію.

Ті митці, вірю, знали напевно:

по світах її слава полине,

візантійських затьмарить блиск перлів

тепле світло нової перлини.

Із лиця землі Руської стерти

не змогла її жодна навала.

Як народ наш одвіку, уперто,

непорушно Софія стояла.

І надалі так само стояти

буде, не підкоряючись часу,

і носитимуть наші дівчата

це ім’я урочисте на щастя.

Духу символи вічно живі є,

ні юрбі не підвладні, ні ханам.

Доки є в України Софія,

доти буде наш рід нездоланним.

 

 

8. ПРО СИНІ ВОДИ ТА ПОДОЛАННЯ НЕГОДИ

 

          Письменнику, драматургу та журналісту з Єлизаветграда,

          людині честі Анатолієві Петровичу Юрченку

 

Коли до князівства Литовського незліченні

ординці вдерлись, несучи смерть,

у скруті руських земель ополчення

на допомогу покликав Ольґерд*.

Так наші предки на захист свободи

разом із литовцями встали колись,

над річкою Долі на ім’я Сині Води

з ординцями в битві жорстокій зійшлись.

Уперше розгромлений був ворог лютий

після столітньої кабали.

Не тільки литовські, а й руські люди

тут над ординцями гору взяли.

Вони показали, що треба робити

для протистояння спільній біді.

Прологом до Куликовської битви

битва Синьоводська послужила тоді.

Згадай, Вітчизно багатонаціональна,

надактуальний, хоч і давній, урок.

Співгромадяни, девіз — єднання!

У справі державній це перший крок.

__________

* У славному імені великого князя литовського Ольґерда, як і в іменах його співправителя Кейстута й сина останнього, знаменитого Вітовта, «правильно» робити наголос на першому складі. Але автор свідомо наслідує давню чи навіть одвічну русько-українську традицію порушування цього правила.

 

 

9. ЕПІГРАФ ДО ТРИТОМНИКА ЯВОРНИЦЬКОГО

 

Хай нам правду промовляє у вічі

та довіку сяє хай, не згаса

Атлантиди Запорозької Січі

неповторна й непоборна краса!

 

10. МОРАЛЬ ХОТИНСЬКОЇ ВІЙНИ, aбо ПРО ДАТУВАННЯ «ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ» УКРАЇНИ

          Сергієві Івановичу Посохову — гордості й надії харківської історичної науки

 

З трагедії змінивши жанр на драму

Європи шляху (має борг вона),

МИ зупинили воїнів ісламу,

НАШ Сагайдачний біля Хотина.

Вважалося: вони непереможні.

Ввижалось європанування їм.

Аж козаки — диво-бійцем був кожний! —

перетворили замах цей на дим.

Тож пам’ятаймо, любі сонащадки,

про наших предків європейську роль.

Нехай натхнення постає зі згадки

про лет комет козацьких славних доль!

 

 

11. СОБОР СВЯТОГО ЮРА

 

          Дорогому другові, визначному львівському вченому-соціологу

          Юрію Франковичу Пачковському

 

Якщо душа зацькована

й каламутна, немов баюра,

їхати час до Львова

та йти до Святого Юрія.

Зустріччю із безсмертям

усіх нас нагородив він —

зодчий Бернард Мереттінер*,

автор львівського дива.

Краси додали творчі виливи

майстрів не з Верони й Пізи —

з Долини та Радивилова,

а ще — загадкового Пінзеля.

У звуці, образі, слові

можуть усі помилятися,

тільки безпомилкові

Собору скульптура й малярство.

Створити диво це змогу

дали натхнення й майстерність.

За що ж і дякувать Богові,

як не за подібне Мистецтво?!

__________

* Враховуючи результати пошуків визначного вченого-архівіста, історика мистецтва, знавця і дослідника Львова та мистецької спадщини Західної України Володимира Вуйцика (1934—2002), вважаю, що саме так звучало справжнє прізвище творця собору Святого Юра — з основним наголосом на першому складі.

 

 

12. ХАРКОВУ

 

          З дружньою посвятою керівництву редколегії чудового журналу

          «UNIVERSITATES. Наука та просвіта»

 

У тому я винен, що мало присвячував оди

тобі, моє місто — колиска і прагнень, і мрій.

За те, що хоч зрідка стою на майдані Свободи,

спасибі тобі, рідний Харкове мій!

Ти виріс, мій Харкове, у волелюбному краї,

що в назві звучить: Україна бо ця — Слобідська.

Тебе намагання принизити серце нам крає.

Відведена буде ворожа рука!

Нехай у тобі нині в силі розбещені хами,

та ні, Україну з тобою я їм не віддам.

Мій Харкове, тут я знайшов і Любов, і Кохання,

і Дружбу, й Науку. Тож — дзуськи катам!

Для тебе мої небуденні і діло, і слово,

тобою пишаюся, вірю в майбутнє твоє.

Живи ж і надалі натхненно, красиво, святково.

І дякую знову за те, що ти є!

 

13. КРИМ

 

Яскравий виника, громадо,

ряд спогадів до назви «Крим»:

це чарівне ім’я Еллада

і досі грізна рима Рим.

Це мавзолей царя Скілура*

й Аттіли руйнівна рука,

це орд татарських тінь похмура

й походи славного Сірка.

Нікітський сад — куточок райський,

який створили ми самі,

диво-палац Бахчисарайський,

диво-мечеть Джума-Джамі**.

Це низка пушкінських предивних

у глибині душі рядків,

це в Ялті чеховський будинок,

шаляпінський у гроті спів.

Фортець, печерних міст руїни

та Кримської війни бої…

І все це — пам’ять України,

безцінна спадщина її!

__________

* Неподалік від Сімферополя. А цар — скіфський.

** Знаходиться в Євпаторії. Побудував її в середині XVI століття геній ісламського зодчества Ходжа Сінан.

14. ВІННИЦЯ

 

І де тільки сум той подінеться,

вмить зійде печаль нанівець,

коли пригадається Вінниця —

утішниця людських сердець.

Як символ чогось небуденного

вже сім (це не жарт вам!) століть

на березі Бугу Південного

вона непохитно стоїть.

Вона захищалася мурами —

горішок міцний на горі.

Щоб душам не бути похмурими,

зростали тут монастирі.

Вона зустрічала Хмельницького

у славі його корогов,

і виплекала Коцюбинського,

й жив поруч титан Пирогов.

Ой, Віннице, Віннице, Віннице,

чаклунка ти є, далебі…

Зізнання прийми безневинне це:

тебе я навік полюбив!

 

15. ВОЛИНЬ

 

Пісне моя, в ніч самотню прилинь

страдникам до узголів’я:

хай їм насниться казкова Волинь —

Лесина доля щаслива!

Тут — місце величі руських князів.

Тут найясніше, куди ми

здавна йдемо. Тут поляків розбив

тричі Святий Володимир.

Батька наслідував тут Ярослав

Мудрий. Лунала могутня,

радісна музика храмових глав —

відгомін гусел, не лютні.

Потім багато чого тут було.

Пам’ять землі — не химера.

Бачу я Русь крізь магічне це скло —

Шацькі блакитні озера.

І, дослухаючись серця велінь

(ось путівник мій єдиний),

я тебе прагну, врочиста Волинь,

спів весняний України!

 

 

16. ОДА ПІВДЕННОМУ МЕГАПОЛІСУ НА ДНІПРІ

 

Розкинувшись вільно

уздовж широчіні Дніпра,

Воно над майбутнім Надією-Мрією висне.

Це Місто — ДНІПРОВСЬК! А звучання якогось «Петра»,

тим більше петровських — із суттю Його несумісне.

Історія — хай, Виробництво й Наука — нехай,

Освіта й Мистецтво — нехай знай серця непокоять!

Вони прославляють у світі козацький цей край

і Місто величне над нашої Долі Рікою.

Прояви ж минулого мають нарешті піти

з життя України й цього українського Міста.

Щасти Тобі дуже, Дніпровську! У всьому щасти!

Нехай буде сповнена щастя

душа Твоя чиста!

29.09.2015

 

17. ЗАМИЛУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

(«Ще» путлера «не чуть було…»)

 

          Гідному синові Донеччини, пречудовій людині і доброму другові

          Віктору Миколайовичу Кондратюку

 

Ой ви ночі Донеччини сині…

                    Володимир Сосюра

 

Ой ви парки ландшафтні Донеччини,

що не згірші нічної імли,

із морями степів безконечними,

де під вітром шумлять ковили!

Поряд із Кам’яними Могилами

Меотійського озера* шир!

Поруч із Гір Святих крутосхилами,

в них самих і на них монастир!

Ой ти поміж борами сосновими

добре схований спритний Донець!

Ой ліси ви байрачні з дібровами —

справжній рай для спочинку сердець!

Навіть пил тут, у краї Донецькому,

тане цукром у нас на вустах

в Хомутівському і в Половецькому

віковічних веселих степах.

Від багатств, що в природній коморі є,

просто обертом йде голова.

А врахуємо досвід історії —

підуть ще й соціальні дива!

__________

* Так давні греки називали Азовське море.

 

18. ЖИТОМИР

 

          Ректорові уславленого Харківського університету, дорогому другові

          Вілю Савбановичу Бакірову, молоді роки якого пройшли в цьому місті

Щоб позбуватися сердечної втоми,

я б відвідувати якнайчастіше волів

багате на чари місто Житомир —

місце народження двох Королів.

Старшого з них красномовного сина

проза вражає — яскрава й чітка.

А ще в його особі отримала Україна

свого селянства співця й захисника.

Другий найперспективнішу з революцій

сам і очолив, і реалізував:

керовано вивів у Космос людство,

з чого почалася епоха нова.

Дар дорогоцінний — давньоруське коріння,

дар дорогоцінний — і польський вплив.

Житомир дав слово Короленка країні

і разом з Корольовим її окрилив!

 

19. ПРО ДРУГА І ПРО СИНЕВИР

 

Мав колись я доброго друга,

що з дитинства шалену гру

полюбляв, і грав без напруги,

й став полковником ГРУ.

Ще любив філософ кирпатий

рідний край і твердив: «Повір,

незрівнянні наші Карпати,

й найцінніший їх перл — Синевир».

Він пройшов крізь пекло Афгану,

крізь випробування — без числа.

А пізніше шлях бездоганний

куля кілера урвала.

Ох, стількох довели до згуби

карний «бізнес», кривавий «мир»…

Пригадався мені друг любий

біля озера Синевир.

Пам’ятаю, казав небіжчик:

«Брате, ти не шукай дарма:

є на світі озера більші —

красивіших озер нема!»

Я й не хочу інших шукати.

Хай в країні життя кипить —

та дарують спокій Карпати

й Синевиру чиста блакить.

 

20. ЗАПОРІЖЖЯ

 

Чхавши на перестороги

(жах, мовляв, повітря там…),

їдьте, друзі, за пороги,

насолоджуйтесь життям!

Лжа – про хмари вічно рижі

(хоч проблеми, звісно, є):

синє небо Запоріжжя

тут звичайно постає.

Й потопають у блакиті

спільній неба та ріки

острови ті знамениті,

де селились козаки.

Православ’я оборонці,

Січі грізної сини,

пам’ять, наче спалах сонця,

осявають нам вони.

Подвигам нема загину,

згадка, попри все, живе.

Знов рятує Україну

їх братерство бойове!

 

21. ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА

 

          Поетесі та письменниці родом із дивного міста Яремче, у всіх відношеннях

          справжній українці (а це, скажу я вам, рівень…)  Ользі Михайлівні Глапшун

 

Знісся догори неприступний мис:

тут славетний наш руський Осмомисл,

галицький Перікл, грізний Ярослав

місто-мрію, перл, сад* розбудував.

Потім дарував русичів-слов’ян

краєві ім’я наш Франко Іван —

Той, Хто Оспівав цей чудовий край,

і його людей, і природи рай.

Заздрити красі й славі Ніаґар?!

Маємо ж і ми свій подібний дар:

Бог прещедро вклав до вкраїнських рук

дивний водоспад Яремчанський Гук.

Розкіш полонин, біг річок гірських

виділено нам для трудів і втіх.

Тож лунає хай пісня гомінка

про красу землі Галича й Франка!

__________

* Давній Галич — одне з найкрасивіших міст Русі та всієї тодішньої Європи.

22. ОСВІДЧЕННЯ

 

Києве, місто моєї любові,

здавна прегарне та горде!

Я вас обожнюю, схили Дніпрові,

правого берега гори!

Вкриті ви зелені килимом дивним,

храмами, монастирями,

безліччю справді розкішних будинків,—

краще нема панорами.

Найромантичніші в цілому світі —

вулиці, сповнені тайни,

де заколисує лагідний вітер

липи, каштани, платани.

Навіть паризькі омріяні перли

владно для мене затьмарив

київський світлий танок неперервний

парків, майданів, бульварів.

Тож не здавайся орді фарисеїв,

жертва чужої провини,

Києве — місто любові моєї,

чиста душа України!

 

23. ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

 

На небі зорі висипали рясно

без меж, без остраху, без ліку.

Вві сні напевно бачить Переяслав

історію свою велику…

І тут буяла грізна сила скіфська,

жив дух кочовиків левиний.

Зростала тут культура черняхівська —

Русі праматір й України.

Це місто, що було Русі форпостом

і заповітною красою,

давало міць шаблям козацьким гострим

для бою з ляхом, з татарвою.

Постав він тут, щоб більше нас було і

на голос руський мати право,

союз Московії й Русі Малої —

Російська світова держава.*

Ідуть віки. Творці, культури бджоли,

несуть свій мед. Як охорона

твоїх здобутків, місто ясночоле,—

музеїв чарівна корона!

__________

* Яка спочатку, на мій погляд, являла собою саме сприятливий для українського народу союз Малої Русі, себто серця землі Руської, з Московією. Проте цей період був дуже й дуже нетривалим… (Примітка 2015 року.)

 

 

24. ВЕСЕЛІ БОКОВЕНЬКИ

 

Є — всім відомо — в України-неньки

багато й див, не тільки лих лихих.

І дендропарк «Веселі Боковеньки»*

займає гідне місце серед них.

Якщо життя буденний хід набрид вам,

бажання щезло «зупиняти мить»,

у створений Миколою Давидовим

куточок чарівний цей зазирніть.

Мерщій тікає з наших душ розпука

тут, де вкраїнська тішиться земля

у вбранні від достойного онука

славетного Дениса-«москаля»…

Засуньмо до архівної до шафи

ці жарти. Промовлятиме любов.

П’ятьма Землі типовими ландшафтами

сум степовий

Давидов поборов.

Подолана була одноманітність,

а це, напевно, головне в житті.

Зеленого оазису привітність

веде щасливців у нові світи.

Відвідуймо ж Веселі Боковеньки,

чия краса нехай лікує нас,

втішаймося — та будьмо здоровенькі.

Причому не на мить, а повсякчас!

__________

* Який знаходиться в однойменному селі.

25. ДАЛЕВА ДАЛЬ

 

          Дорогому другові Борису Григоровичу Нагорному — професору

          Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

 

Хтось усе розшукував Священний Ґрааль,

хтось — різноманітні Ельдорадо, навпаки.

А лексикограф Володимир Даль

невтомно створював словники.

Доля літератора нелегка,

вченого-філолога — важча іще.

Навіть у Луганського Козака

є потреба спертися на дружнє плече.

З генієм-ровесником випадок звів

на щастя, й надихнути це Даля змогло:

Пушкін початківця благословив,

майже як Державін — його самого.

Плюс змолоду митець і дослідник звик

праці віддаватись до забуття.

Й уклав великоруської мови словник,

вклавши у велику справу життя.

Мови української також складав

він словник тлумачний. Скінчити не встиг.

Є для нас взірцем самовідданий Даль

віри в цінність пошуків власних своїх.

26. ЛЬВІВЩИНА

 

          Доктору соціологічних наук Наталії Володимирівні Коваліско, яка є

          уособленням Львівщини —  привабливої, розумної, лагідної

 

Вона водночас проста й загадкова,

гірська й рівнинна, спокій і порив.

Не уявити Львівщину без Львова,

але й без неї неможливий Львів.

Тут є — усе: озер блакитні очі,

й річок сплетіння на чолі з Дністром,

і пасмо мальовничого Розточчя,

й високий чарівних Карпат шолом.

Туристських основних маршрутів обіч

лишаються краї ці, а дарма.

Буськ, Белз, Підгірці, Золочів, Дрогобич!

Яких там тільки дивних див нема!

Одна з колисок східного слов’янства,

цвіт України й цілої Русі,

гей, Львівщино! Квітуй, матуню, рясно,

бо справді сад божественний єси!

І годі, люди, жебрати по світу,

не згірша наша від чужих країн!..

Без Львова Львівщину не уявити,

але й без Неї неможливий Він.

27. УРОКИ ОЛЬВІЇ

 

Краю, де сонячних променів злива

в море спадає з неба,

Ольвіє, земле багата й щаслива,

пісня моя — про тебе!

Чи спокусилися цим горизонтом

греки з міста Мілета,

що припливли Евксинським Понтом?

Відповідь вкрила Лета…

І обминало спочатку горе

(звідки фарт незбагненний?!)

Ольвії-міста й ольвійської хори

розбагатілі терени.

Вміли ви жити, Ольвії діти!

А труд завжди трошки сізіфів…

Потім боролася кілька століть ти,

Ольвіє, проти скіфів.

Та дочекалась часів ще гірших.

Щастя колишнє, де ти?

Знов розкусили грецький горішок

варвари інші — гети.

Вже ти, Ольвіє, не піднялася

до висот до первісних…

Тільки у небі, як символ щастя,

сонце розкішне висне.

І море — коханка ніжна й бурхлива —

каже, що жити треба.

Ольвіє, земле навіки щаслива,

пісня моя — до тебе!

28. ОДЕСА

 

Хоч скільки описуй Одесу, та все ж

не вийде належно її оспівати.

Це місто байдуже до прийнятих меж,

і в біса розумне воно, й дурнувате.

Але — є в Одесі Приморський бульвар,

де дюк Рішельє височіє, у центрі.

Під владою місця прегарного чар —

відвідувачів, мабуть, двісті процентів.

Але — є в Одесі предивний театр,

на радість балето- і оперолюбу.

А неподалік тут аж двоє стоять

ошатних будинків Англійського клубу.

Але — є тут мудрості довгий сувій.

І гумор-фонтан — наш, російський, єврейський.

А ще ж є і море в Одесі самій,

і поруч із містом лиман Хаджибейський.

Якщо мені раптом стає трохи зле,

коли до життя відчуваю відразу,

я згадую всі ці одеські «але» —

і настрій світлішає майже відразу.

Що більше живеш, то мудрішим стаєш.

А тут — супермудрість збагнути вдається:

хоч скільки кепкуйте з Одеси, та все ж

останньою, друзі, вона посміється!

29. ПОЛТАВА

 

          Геніальній Ліні Василівні Костенко: Ви ж — голос наш, і пісня, і душа!

 

Ночами згадую його безсонними,

це місто — символ і краси, і слави.

Полтава й Україна — це синоніми,

глибинна українськість — суть Полтави.

Дочка розумна й файна Переяслава,*

засвоївши важкий урок скресання,

не вірила вона нікому на слово.

На «Слово о полку», на жаль, так само…

Вона була опорою Хмельниччини,

зусиль Богдана каменем наріжним,

не бавлячись ділами одиничними —

державності нової ставши стрижнем.

І шведського загарбника зухвалого

також вона ще до Петра зборола:

провал його маневру, геть невдалого,

довершила Полтави оборона.

Посестра у красі проспекту Невського —

тутешня Кругла площа. Ще вам мало?

Згадаймо: Україні — Котляревського

Полтава-матінка подарувала.

Історії вся книга вітчизняної,

яку ми зовсім трохи погортали,

засвідчує: Полтава незрівнянна є,

обличчям України є Полтава!

__________

* Не Переяславської ради, а ще стародавнього Переяслава — літописного Переяславля Руського.

30. РІВНЕНСЬКА ЖАРТІВЛИВА ДРІБНИЧКА

 

          Катерині Володимирівні Новак, яка, координуючи проект, вкладала душу в

          роботу над моєю книжкою «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009)

 

Ой ти рідна Україна,

пречудова днина!

Ой ти Рівненщино — краю,

що його кохаю!

Ой ти земле загадкова

побіля Губкова!

Ой пейзажі ви «швейцарські» —

види просто царські!

Ой ви гори Соколині,

небо синім-синє

понад Случчю над рікою —

гарною такою!

Вас душею я сприймаю

й насолоду маю.

І берусь до віршування,

бо натхненний вами.

Втім, цей віршик-витребенька

буде коротенький:

час поезію скінчити —

поспішаю жити.

І кохання рвати квіти.

Як? Несамовито!

 

 

31. СЕВАСТОПОЛЬСЬКА БУХТА

(Подається в редакції 2013 року)

 

Світлій пам’яті невтомного дослідника Херсонесу,

                    видатного харків’янина Володимира Івановича Кадєєва

 

Бухт багато по світу по всьому я бачив — раніше

й після свята, яким стала нашої зустрічі мить.

Севастопольська бухто! Красунечко! Ти найгарніша.

Знов і знов, знов і знов моя пам’ять до тебе летить.

У політ чарівний я пускаюсь частіше дедалі,

бо сьогодні життя нам дарує замало краси.

Я люблю образ твій, хоч уже призабуто деталі.

Я благаю: мій дух на висоти свої вознеси!

Як мені дорогі суходолу тутешнього шати

та одвічний, ритмічний, величний цей вод твоїх спів!

Щастя є, і воно — в тому, щоби віками блукати

серед безлічі див зачарованих цих берегів.

Мій читачу, а ти вже відвідав оті красномовні,

хоч безмовні, руїни, що мають ім’я Херсонес?

Ні? Ти з шансів життя скористався тоді ще не вповні.

Так? До казки життя твій не згасне тоді інтерес!

32. ГЛУХІВ

 

Лікареві та громадському діячеві від Бога,

          високошановному старшому товаришеві Олександру Миколайовичу Сітенку

 

Хтось надто зарозумілий, а хтось розкидається грішми,

нехтуючи засудженням з боку бідних краян…

У Глухові відчуваєш, що, власне, ми всі многогрішні —

не тільки не гірший з гетьманів Многогрішний Дем’ян.

Державності української чимось на кшталт форпосту

був Глухів у першій третині століття — дитини Петра.

Герой Іван Скоропадський, розумник Данило Апостол

трималися, щоб пробудилася «нещастю вірна сестра».

Вали і брами фортечні, щоб відбити навалу

орди будь-якої нової, у Глухові потім звели.

І Квасов з іншими зодчими невтомно весь час будували

церкви ошатно-святкові — розрадники-куполи.

Доволі демократичним, не тільки пихато-панським,

був Глухів, судячи з того, що тут народились удвох

світлий Максим Березовський із світлим Дмитром Бортнянським.

Можливе таке, якщо музика звучить у душі багатьох.

Зізнаюся, довго думав, чим цей вірш закінчити.

Втомився й завершу просто, а думання перерву:

у славному місті Глухові зростають держави діти,

отже, надію маємо на музику на нову.

 

 

33. ДО ПИТАННЯ ПРО ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ГОРИ БОНА

 

Мабуть, жіночка не забобонна,

з Кременцем у власності своїй

загадкова королева Бона

й замок мала на горі крутій.

Люд вбачав у королеві мамку

рідну згідно з правилами гри,

тож її ім’я дали і замку,

і величній замковій горі.

От якби (не позирайте скоса!)

хтось мені вирішувати дав,

я б на честь Максима Кривоноса

цю місцину перейменував.

Хлопець був Максим доволі грубий,

ще ж і полководець хоч куди:

полюбляв полякам дерти чуба

і багато їм приніс біди.

Що Максим був воїн молодецький,

най на тлі товаришів своїх,

швидковпалий замок Кременецький

пам’ятає краще від усіх.

Чим усе вигадувати німби

людям, що уславили наш край,

краще змінювана топонімія

про діла нагадує нехай!

34. АРХІТЕКТОРИ ХАРКОВА

 

Місту жодному України

не поступишся ти в ошатності.

Архітекторами своїми

маєш, Харкове, ти пишатися!

Ми до ближніх несправедливі,

їх паплюжити до вподоби нам.

А чесніше прощати зриви

і гордитися добре зробленим.

Кращі зодчих харківських твори —

спадок справді дивний, немеркнучий:

і всі три місцеві собори,

і палац у Старому Мерчику,

й корпуси університету,

і майданних ансамблів плетиво

найвибагливішому естету

догодять, не страчені Летою.

Співвітчизникам й іноземцям

все це безліч разів я показував!

І вони відчували серцем

те, що не передати фразами.

Рафінований — і наївний,

молодий, хоч віком — підстаркуватий,

архітекторами своїми

маєш ти пишатися, Харкове!

35. АСКАНІЯ-НОВА

 

          Світлій пам’яті Фрідріха Едуардовича Фальц-Фейна (1863—1920)

 

Степів далечінь ковилова

у пам’яті знов постає.

У простір Асканії-Нови

закохане серце моє.

Я згадую душу ту дивну,

що ширша від наших степів,

шляхетну й розумну людину —

Фальц-Фейна: цей рай він створив.

Хтось автор рядків заповітних,

хтось — непересічних споруд…

Фальц-Фейнів шедевр — заповідник,

безсмертний подвижника труд.

Хай до земляка Іванова*

повага безмірна моя,

та слушно Асканія-Нова

Фальц-Фейнове носить ім’я.

Це ж батька героя дотепну

втілив тут ідею тоді

гідролог, знайшовши у степу

шар — чистий підземний! — води.

І тут працював, бувши вдома,

хоч поруч — Дніпро, а не Рейн,

не знаючи явища «втома»,

наш мудрий і щедрий Фальц-Фейн.

Первинні прориви непрості,

а далі вже — рух без кінця.

Асканія-Нова, твій простір

живить українські серця!

__________

* Михайло Федорович Іванов (1871—1935) народився в Ялті, але Вченим став у моєму рідному Харкові, де 1897 р. закінчив ветеринарний інститут і протягом 1900—1913 рр. працював його викладачем. 1925 р. створив в Асканії-Нові дослідну племінну станцію (нині — НДІ тваринництва степових районів імені М.Ф.Іванова), якою завідував до кінця життя. Вивів асканійську породу овець та українську степову білу породу свиней. Написав кілька чудових посібників із тваринництва.

36. ХМЕЛЬНИЧЧИНА

 

          Богданові Сильвестровичу Ступці —

          геніальному Артистові, гордості України

 

Комусь — витребеньки, для мене ж — захоплення давнє,

Історія кличе, і знову Герой постає.

Не хочу про інших, а тільки про тебе, Богдане,

бо краєві мрії ім’я дарували твоє!

Мала наша Русь — це шматочок воістину ласий,

і ворог її з карти світу б із радістю стер.

Із тебе, Богдане, Хмельниччина як почалася,

так йде (тільки я — не про руських братів і сестер!*).

Із льоху ми видерлись, і розірвали кайдани,

і руки вже вільні, але в головах ще тюрма.

Підтримай, Богдане, маневр підкажи нам, Богдане,

бо кращих за тебе історієводців нема!

І годі, краяни, усе про волів та про ясла,

народе, історію справді роби, а не грай!

Богданів зринає із давніх-давен Переяслав,**

мов місяць на небі, пітьмі покладаючи край.

На випадок ми сподівались, на інших, на Бога…

Хмельницький навчив нас, крізь терня рвучись до зірок,

що та перемога, яка — власних рук перемога,

і це головний, це найперший Богданів урок!

__________

* Бо до нинішніх «етнічних росіян», серед яких забагато розвелося всіляких рашистів, сталіністів та іншого непотребу, справжні руські люди жодного відношення не мають. (Примітка 2015 року.)

** Саме Богданів! Хто знає вітчизняну історію, зрозуміє.

37. НАВІЯНЕ ЧЕРКАЩИНОЮ

 

Хтось обливає брудом Кобзаря,

а хтось його месією вважає.

Та все горить Шевченкова зоря,

і Слово надихає та вражає.

Потрібні націям проводирі,

потрібні душам співчуття й розрада.

І саме на Тарасовій горі

до нас приходять і Любов, і Правда.

Стоїть велично над Дніпром Кобзар,

немов Народ, що знісся в піднебесся.

Вже згинув не один поточний цар,

як провіщала многомудра Леся.

А ми до Кобзаря йдемо, йдемо —

і йти нам, Україна є допоки;

все болі душ тривожних несемо,

їх зцілюють Поет і Дніпр широкий.

І знов у вишині «Кобзар» звучить —

рядки, що в наших душах народились.

Й поезії дива, й небес блакить,

і шир ланів з Дніпром — як Долі милість!

38. ПОРАДА ДРУГОВІ

 

Що, нудним життя стає?

Любий друже, вихід є!

Запевняю: Буковина

вразити тебе повинна.

Не звертай на манівці —

їдь до міста Чернівці

і милуйся до нестями

дивним містом Чернівцями!

Незабутнім є цей вид:

ратуша, театр, церкви

й справді вартий пієтету

комплекс університету.

Область вся зваблива ця.

Інші дивні є місця:

гір хребти, ліси. А ріки!

Сірет, Прут, Дністер великий…

Ще на цілий світ один

незрівнянний наш Хотин,

гордість давня українська —

виграна війна Хотинська.

Тут турецьких зарізяк

вгамував наш Сагайдак.

Що козак — боєць, второпав,

мабуть, кожен у Європі.

Припиняю, друже мій,

цей рекламний буревій.

Вже ти знаєш: Буковина

України є перлина!

 

 

39. ЧЕРНІГІВ

 

Чернігів — початок, Чернігів — кінець,

Чернігів — моєї країни вінець

і справи моєї.

Чернігів — це руська гаряча душа,

яка бусурманам дає відкоша

не задля трофеїв.

Чернігів — народ неподоланий мій,

яскравий, сміливий, нехтивий, прямий

і трохи наївний.

Чернігів — це давня предивна краса,

любов’ю піднесений у небеса

вінець України.

Той, що пережив тьму громів, безліч гроз,

Чернігів — воістину апофеоз

і долі, і книги.

Тож хай знов і знов надихає серця,

таланти вінчає й не знає кінця

одвічний Чернігів!

 

 

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

 

40. НА МЕЖІ

 

З посвятою «Тисячолітньому Миколаєві»

 

Вторинність тримала в полоні,

не мали своєї тропи.

І капали наші солоні

в чужі і ліси, і степи.

На Неї, родючу, прещедру,

лились від Аскольдових літ.

А Бог відштовхнув, наче Федру

колись неборак Іпполіт*…

Не знати за віщо, любили

таку Її — рідну й чужу.

Зволожував гнів наш безсилий

свободи й кріпацтва межу.

І дух не ширяв наш крилатий

не через боязнь висоти.

Потрібно ж комусь обробляти,

нехай найщедріші, ґрунти.

Ой, Земле, любов наша, доля!

Нащадок селян, далебі,

през пам’ять схиляючись долі,

мов Богу, вклоняюсь Тобі.

Ввібравши від сонця осяйність,

тепер джерело Ти сама

Всевишнього Світла. Тримаймось.

І знаймо, що все — недарма.

__________

* Ім’я написано саме так, оскільки хлопчина цей був давній грек, а не наш українізований Іполит.

 

Далі буде! Принаймні волію сподіватися на це. (Завершення 2012 року.)

А тепер уже взагалі жодних сумнівів у цьому не маю. (Додаток 2015 року.)