Український спрут і шизофренія недогромадян

У 90-ті олігархат клубочився невизначеним маревом: щось там росло, але не зрозуміло, чому і що саме. На думку реформаторів це була якась тимчасова аномалія на шляху транзиту пострадянських країн до демократії.

Але близько 2000-го замість накресленої Конституцією 1996 р. «суверенної демократичної правової соціальної держави» у нас вилупилося якесь непередбачене гидке каченя. Поки теоретики аналізували незрозуміле явище, радники і консультанти робили вигляд, що демократія і вільний ринок у нас наближаються невідворотно, а феодально-олігархічна система (ФОС), як її визначили пізніше, це тимчасове новоутворення, яке «саме розсмокчеться».

Від цього великого лукавства до Україні повернулася мара масового обману, яку докладно описав Джордж Орвелл у «1984». Від самого верху на Банковій до самого низу: думаємо одне, говоримо інше, а робимо третє. З розвитком мас-медіа поступово сформувався суспільний устрій, який дослідники визначають як tv-democracy, але із суттєвою українською (суперолігархічною) специфікою.

Оскільки неприємне явище оголосили випадковим непорозумінням, мас-медіа його «не бачили» майже двадцять років. Перебуваючи в тіні, ФОС використала час цілком ефективно: набула форми контрольованої (незавершеної) модернізації, «переналагодила» трансформацію країни лише під власні інтереси. «Починаючи реформи, вони не доводять їх до завершення, але й не блокують зовсім: лише спрямовують в таке річище, яке контролюють для отримання ренти. Так пануючі прошарки мають максимальні прибутки з реформ, а соціальний тягар перекладають на решту суспільства».

За кілька років «тимчасове відхилення» стало соціальною системою, яка успішно самовідтворюється і еволюціонує. Сформувався спрут, який 2014 року зробив державу беззахисною перед нападом «стратегічного партнера». Лише після анексії Криму і окупації центрального Донбасу деякі державні діячі стали висловлювати тривогу публічно: «Нинішня Україна пожинає гіркі плоди попереднього двадцятилітнього розвитку, що призвів до формування олігархічної суспільної системи, яка паразитувала на радянському спадку, імітувала ринкові й демократичні процедури та інститути, поляризувала українське суспільство, гальмувала розвиток середнього класу, деформувала політичну культуру, створила залежну й безініціативну зовнішню політику, підірвала потенціал збройних сил.» — визнав 2016 року тодішній директор Національного інституту стратегічних досліджень академік Володимир Горбулін.

ФОС навчилася віртуозно імітувати все святе: від моральних засад державних керівників до демократії і ринкової економіки. На цю імітацію працюють вже тисячі радників, політологів і журналістів, і дехто з них перекладає проблему з хворої голови на здорову. Зокрема, пояснюють, що українці ніби взагалі недонація: бо не сподобилися провести реформи, як це зробили східноєвропейські сусіди.

І чому в ефірах провідних ТБ-каналів ведучі не нагадують імітаторам про елементарну логіку? Якщо лише ми не здатні наслідувати сусідів, має існувати ексклюзивний чинник, який заважає лише Україні. То, що ж це за причина така? Жодна з країн, які нам пропонують наслідувати, не має такого потужного олігархату, який став пануючою Системою. У західних сусідів не було такого величезного пирога приватизації, навіть частини якого виявилося досить для зростання одразу кількох мільярдерів. Вони утворили власний консенсус і створили самі для себе наступні можливості масового дерибану і блискавичного зростання. Досить нагадати, як два олігархи купили «Криворіжсталь» за шосту частину її ринкової вартості.

Далі процес пішов зрозумілим природнім шляхом: в країні з бідним, деморалізованим і розпорошеним суспільством неважко було купувати бідні державні інституції, незаможних лідерів партійних та «громадських» організацій, редакторів і журналістів. Більшість з них перетворилася в клієнтелу десятка небожителів, які й сьогодні замовляють музику.

Десятки мільйонів українців, які за Конституцією єдине джерело влади, регулярно «опромінюють» телевізором, а тепер і мережаними ботами. І ці глядачі мають бути бідними, щоби несила було навчатися та виявляти громадянську активність: лише прийди до дільниці і кинь до урни бюлетень. Той факт, що в списку практично всі відомі (tv-democracy) кандидати виставлені ФОС, розгляду на численних телешоу не підлягає.

Подібний процес дебілізації і аморалізації триває в багатьох країнах, зокрема, вже реалізований в Росії. У нас, на щастя, кришку закрити не встигли. «Неушкоджені» українці спочатку вийшли на Майдан, потім забезпечили патріотичний спротив російській агресії. За чисельністю громадяни складали менше десятої частини населення, але явили світові таку потугу, що вирішила два історичних завдання: зламала операцію «Новоросія» з розчленування держави і застерегла колективний Захід від потужного сприяння ФОС.

Найбільш одіозних олігархів почали пригальмовувати: одного затримали на кілька років в Австрії, другий став невиїзним, проти третього відкрили розслідування у США. Але це гальмування йде повільно, а сама система залишається без суттєвих змін. Гроші олігархів, як і раніше, «вільно і демократично» поглиблюють шизофренію телеглядачів, що веде, наприклад, до незбагненної любові до Росії. До країни, військовий напад якої вбив більше 13 тисяч людей, вигнав з домівок більше двох мільйонів людей, завдав величезних економічних втрат, які, зокрема, зменшили й без того мізерні доходи більшості українців.

«У когнітивної війні відбирають ті події для тиражування, які приведуть до трансформації масової свідомості в потрібний бік. Хтось може не погоджуватися, але масова свідомість тому і є масовою, що цей „хтось“ може не мати значення, оскільки 70% перейдуть на потрібну точку зору при точній і інтенсивній дії. Не може бути в принципі чистого інформування, воно завжди починає зміщуватися в бік від об’єктивності в залежності від прагнень комунікатора. Сильні комунікації здатні змінювати мінус на плюс, а плюс на мінус. Слабкі комунікації не здатні нічого змінити в громадській думці.»

Протидія олігархам від західних союзників звелася до «боротьби проти корупції», і фактично стала свідомою чи підсвідомою імітацією, яка відбувається на посилення ФОС. Засновано купу антикорупційних структур, але жодна з них не показала і не могла показати дієвості: адже на чолі поставлені свої люди, а їхні моральні та професійні чесноти залишаються переважно за кадром. Одна сторона надає кредити (друга — їх розкрадає), одна створює нові і оновлює старі інституції (друга — їх знову купує), одна готує «якісні» кадри, а друга залучає до своєї клієнтели. І обидві сторони задоволені, бо роблять вигляд, що країна рухається в правильному напрямку.

Обрали навіть нового, ніби несистемного, президента, але ФОС, її верхівка і структура не змінилися. Як і раніше вкрадені гроші живлять бізнес-партії, а ті блокують консолідацію нації. Про об’єктивну можливість консолідації говорить той факт, що виборці чотирьох з п’яти нинішніх парламентських «партій» досить близькі з ключових питань політики: за вступ України до ЄС — майже вісімдесят відсотків, за вступ до НАТО — більше половини, проти продажу землі — близько семидесяти.

Виникає питання: чи варто витрачатися на міжпартійні бійки і тягти воза в різних напрямках, якщо можна акумулювати ресурси до спільного проекту за Ортега-і-Гассет, «який лише і може об’єднати сучасну націю»?

На жаль, весь суспільно-політичний процес залишається в рамках тієї ж ФОС. Оголошене 2014 року оновлення структур також стало черговою імітацією. Саму збанкрутілу Систему «реформатори» не збираються міняти: хіба підфарбувати. Акти реального оновлення відбувається хаотично і надзвичайно повільно, що дає час ФОС «перемолоти» поодиноких нових людей: поступово купити, або витиснути на манівці. Очищення, люстрацію та конкурси на заміщення посад проводить клієнтела Системи, що пов’язані спільними інтересами, спільними грішками та взаємними зобов’язаннями.

Не дивно, що Форсайт 2016 на горизонті 2030 р. нарахував лише 3 відсотки вірогідності позитиву для майбутнього України. Пригадаймо, знакова стаття В.Горбуліна з’явилася після публікації негативного передбачення, і по суті вперше публічно на такому рівні визнала згубність ФОС для держави.

По публікації минуло чотири роки, а системної публічної дискусії так і не відбулося, жодна партія не висунула кондиційної антиолігархічної програми. В кращому разі — загальні гасла, як у Слуг народу, або 400-сторінковий том, проаналізувати який здатна лише міждисциплінарна група кваліфікованих дослідників. Хто її сформує, хто поставить завдання, хто оплатить роботу і — хто оплатить ефір, де ці результати будуть оприлюднені?

Ніхто з притомних дослідників не закликає до негайної деолігархізації, бо це, як мінімум, небезпечно: під час війни з потужним ворогом разом із ФОС можна зруйнувати й державу. Проте, якщо проблема взагалі ПУБЛІЧНО не ставиться і не обговорюється СИСТЕМАТИЧНО, то саме до потрібного Росії вибуху таке замовчування й веде.

Звільнити українців від масового «ТБ-опромінювання» самотужки зараз не здатен жоден соціальний актор: ні державні органи, ні церкви, ні парламентські партії, ні «громадські» організації, ні ЗСУ, ні спецслужби. Бо більшість їхніх керівників давно стали клієнтелою ФОС: «всё схвачено, за всё уплачено».

Демонтувати Систему може лише ПОЗАсистемний суб’єкт, який за потугою порівняний з Майданом.

Отже, український шлях до позитивного майбутнього кардинально різниться від сусідніх країн. Ми одночасно мусимо демонтувати монстра (якого немає і не було у сусідів), і запустити об’єднавчий Проект (якого більшість країн сталої демократії вже не потребують, бо він закладений в їхні закони і звичаї).

Відповідно, українська Стратегія має врахувати не лише загальні зовнішні і внутрішні проблеми, а й специфіку країни, застосувати специфічні засоби захисту національних інтересів. Концептуальне уявлення про такий комплексний підхід надає Позитивний сценарій Спільного Проекту.

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект

, ,
Комментарии для: “Український спрут і шизофренія недогромадян
  1. Зі спрутом все ясно, а от шизофренія… Я думаю, що це просто неосвіченість політична. Її треба і можна долати. Ідеологічним проектам, кожному в своєму електораті. Спільні проекти будуть тоді, коли будуть стабільні партії, як на мене передумовою є ідеологічність і масовість.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс