Свято Нью-Йорка: продовження

ЧернецкийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків – Житомир), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, автор книг «Світова економіка» (російською; Москва, 1-ше вид. – 2007, 2-ге вид. – 2009), «Україна. Історія, природа, мистецтво» (Харків, 2009), «Все про Нью-Йорк» (російською; Харків, 1-ше електронне вид. – 2010, 2-ге вид. – 2013) та ін. і більш ніж 300 статей з питань соціології, економіки, державного, регіонального і місцевого управління, українознавства, європейських і американських досліджень тощо – спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Музей міста Нью-Йорка (Мангаттан).

Нарис 2

МАНГАТТАН КРІЗЬ ПРИЗМУ ІСТОРІЇ

Не буду занурюватись углиб теоретичних дискусій. Просто скажу, що на мою думку можна виділити такі періоди історії міста Нью-Йорка:

– передісторія – епоха, що передувала заснуванню європейцями першого постійного поселення на території нинішнього району Мангаттан;

– голландський період (1624–1664 рр.);

– період панування Англії та подальшої Американської революційної війни за незалежність (1665–1783 рр.);

– період із кінця XVIII століття до Консолідації, тобто до утворення з окремих поселень регіону єдиного міста з кількома районами у складі (1784–1897 рр.);

– період становлення та розвитку Нью-Йорка як світового центру (1898–2001 рр.), що завершився 11 вересня 2001 року, коли терористична атака небачених доти масштабів поставила місто перед новими епохальними викликами;

– новітній, або сучасний, період (після 11 вересня 2001 р.), що триває.

Як анонсовано, «крізь призму історії» охарактеризую в цьому та наступному розділах усі п’ять районів Нью-Йорка. Але почну з теперішнього розподілу між ними суходолів міста. Загальна площа земель Нью-Йорка сягає 785 км². Найбільшою є площа району Квінз, яка нині становить 285 км², або близько 36% від загальної. Далі йдуть Бруклин – 187 км² (24%), Статен-Айленд – 144 км² (18%), Бронкс – 109 км² (14%). Нарешті, Мангаттан є найменшим із районів міста за земельною площею, яка становить лише 60 км², або близько 8% від загальної.

Голландський період

Якраз із нинішнього району Мангаттан почалася європейська колонізація теренів сучасного міста. У 1624 році Нові Нідерланди (землі на східному узбережжі Північної Америки, між 38-м і 42-м градусами широти) отримали офіційний статус голландської заморської провінції. Першим її генеральним директором (управління від імені держави здійснювала приватна структура – нідерландська Вест-Індська компанія), або губернатором, був призначений відомий дослідник Нового Світу, купець і мореплавець Корнеліус Якобсен Мей (Май). Саме він створив перше постійне поселення на території теперішнього району Мангаттан, привізши влітку 1624 року з Європи на острівець Нотен (з 1784 року – Ґовернорз-Айленд) тридцять валлонських і фламандських сімей.

У 1625 році наступник Мея генеральний директор Віллем Ферхюльст  (Ферхільст) організував переїзд значної частини колоністів з острова Нотен, чисельність яких до того істотно зросла, на острів Мангаттан. До речі, останній топонім застосовували місцеві індіанці ленапе з мовної групи мансі ще до появи європейців. А вже в матеріалах стосовно експедиції Гудзона ця назва фігурує у двох версіях: «Манна-гата» й – пізніше – «Манагатта». Існує кілька варіантів її витлумачування, один з яких (і це не жарт!) – «місце загального сп’яніння». Не зовсім зрозуміло, що за цим стояло в індіанські часи. Але сьогодні мангаттанські тріумфальний злет, велич і могуття справді викликають солодке запаморочення навіть без уживання однойменного коктейлю…

Для заснування центрального поселення Нових Нідерландів губернатор Ферхюльст і військовий інженер Крейн Фредерикс обрали ділянку біля південно-східного кінця острова Мангаттан. Головне укріплення вирішили назвати фортом Амстердам. Відповідно поселення одержало ім’я Новий Амстердам – вельми гучне: адже «старий» Амстердам на той момент був однією зі світових столиць, у багатьох відношеннях – першою серед них.

Будинок митниці США ім. Александра Гамільтона.

 

Тепер на місці, де раніше послідовно розташовувалися форт Амстердам (знесений у 1790 році) і Губернаторський будинок (знесений у 1815 році), стоїть прекрасний Будинок митниці США ім. Александра Гамільтона (Alexander Hamilton U.S. Custom House). Його споруджено протягом 1902–1907 років. Проект Будинку митниці (у якому до 1973 року дійсно було розміщено офіси митного відомства США) створив уродженець штату Міннесота, видатний архітектор Нью-Йорка Касс Ґілберт. Цю величну, монументальну, разючу споруду зведено в стилі боз-ар (бозар), що домінував в американській архітектурі із середини 80-х років позаминулого до 20-х років минулого століття. Можливо, стильова приналежність будівлі вплинула на смаки американських митників, які в 1926 році прийняли роботи, привезені на виставку до США корифеєм авангардистської скульптури Константином Бранкузі, не за твори мистецтва, вільні від митного огляду, а за металеві запчастини, що підлягали обкладенню митом…

«Покупка острова Мангаттан Петером Мінуїтом у 1626 році». Ілюстрація за малюнком Альфреда Фредерикса (1909).

Будинок митниці декоровано величезною кількістю символів мореплавства, торгівлі та американської державності. Капітелі розміщених з усіх боків будівлі 44-х коринфських колон прикрашені головою античного бога торгівлі Меркурія й дельфіном або морською раковиною. Перед фасадом поставлені чотири статуї, які створив відомий скульптор Даніель Честер Френч, що символізують чотири частини світу: Азію, Європу, Африку та Америку. Ще 12 статуй уздовж карнизу зображують центри торгівлі давнього й сучасного світу: Грецію, Рим, Фінікію, Геную, Венецію, Іспанію, Голландію, Португалію, Данію, Німеччину, Англію та Францію. Посередині балюстради аттика розміщено гігантський картуш із зображенням печатки США, по боках якого – крилаті жіночі фігури, що символізують війну і мир, а згори – орел-символ американської державності. Всередині будівлі головна ротонда прикрашена настінними панно із зображенням прибуття кораблів до гавані, які в 1936 році створив Реджинальд Марш. Тепер у Будинку митниці розміщено вельми багату експонатами нью-йоркську філію Національного музею американських індіанців (George Gustav Heye Center of the National Museum of the American Indian) та одну з численних судових установ міста.

Повернемося до історії. Викупив острів Мангаттан у місцевих індіанців у 1626 році третій генеральний директор Петер Мінуїт (Міньойт). Цей губернатор поклав початок двом нью-йоркським (тобто за походженням – ново-амстердамським) культурним традиціям: схильності до демократизму та релігійно-етнічній терпимості. По-перше, він наполягав на необхідності створення при генеральному директорі дорадчого органу, який би брав участь у вирішенні проблем розвитку, управління, формування правової бази в колонії. По-друге, за губернаторства Мінуїта, згідно з оцінкою істориків, Новий Амстердам став справжнім раєм для французьких гуґенотів, що переселялися туди в пошуках релігійної свободи.

Новий Амстердам у 1664 році.

Наступники Мінуїта в історію міста визначного внеску не зробили, за винятком останнього губернатора Нових Нідерландів Петера Стайвесанта (Стьойвесанта), призначеного на посаду в 1647 році. Протягом його правління населення Нового Амстердама збільшилося з 2 до 8 тис. чоловік, процвітала торгівля, у провінції встановилися сакраментальні «закон і порядок», які до того були фактично відсутні. У 1653 році Новий Амстердам отримав муніципальні права, підтверджені новою – англійською – владою в 1665 році, що робить його найстарішим містом США. Нарешті, у 1658 році під керівництвом Стайвесанта в північній частині острова Мангаттан було створено постійне поселення, яке одержало назву Новий Гарлем на честь однойменного голландського міста, а вже в зовсім інші часи стало знаменитим мангаттанським округом Гарлем (Harlem).

Період англійського панування та Американської революційної війни за незалежність

У 1664 році Новий Амстердам захопили англійці, що перейменували його в Нью-Йорк (Новий Йорк) на честь брата короля Карла II – Джеймза, герцога Йоркського, майбутнього короля Якова II. Утім, під час наступної війни в 1673–1674 роках голландці ще повертали собі місто, остаточно ж воно перейшло до англійців наприкінці 1674 року за Вестмінстерською мирною угодою. З цього моменту, незважаючи на те, що більша частина території острова лежала північніше Нью-Йорка, у масовій свідомості він фактично ототожнювався з Мангаттаном аж до 1874 року, коли почалося приєднання до міста континентальних земель нинішнього Бронкса. А всі пам’ятки архітектури Нового Амстердама в майбутньому були знищені Великими нью-йоркськими пожежами 1776 та 1835 років…

На передньому плані – перший Міський хол Нью-Йорка, побудований у 1700 році, вдалині – перша нью-йоркська Троїцька церква.

 

Під час владарювання англійців Нью-Йорк був столицею однойменної провінції. Швидко розвивалася його економіка, насамперед борошномельна галузь, суднобудування, мореплавство, рибальство, зовнішня торгівля. Протягом XVIII століття до порту Нью-Йорка щорічно заходили більше 200 кораблів (у голландський період – одиниці!).

Сьогодні на розі вулиць Бродвей (про неї розповім пізніше) і Волл-стріт (Wall Street; вона одержала назву «Стінної вулиці» на згадку про дерев’яну стіну, збудовану голландцями в 1653 році для захисту Нового Амстердама від вторгнень із півночі та знесену англійцями в 1699 році) увагу гостей міста незмінно привертає елегантний силует англіканської Троїцької церкви (Trinity Church (Manhattan), or Trinity Wall Street). Це вже третій храм, зведений на цьому місці. Перша англіканська Троїцька церква, службу в якій уперше провели 13 березня 1698 року, була знищена пожежею в 1776 році. Будівництво другої було закінчено в 1790 році, але через певні структурні проблеми її знесли вже в 1839 році.

Так виглядає нинішня Троїцька церква в глибині похмурої ущелини Волл-стріт.

Нарешті, в 1846 році зодчий Ричард Апджон завершив зведення третьої Троїцької церкви в неоготичному стилі, тим запровадивши його в релігійній архітектурі США та зробивши панівним у тогочасному американському зодчестві взагалі. На додаток ця 85-метрова споруда була найвищим будинком Нью-Йорка аж до 1890 року, тобто до настання ери хмарочосів. Мальовничі вівтар та екран за ним створені в 1876–1877 роках за проектом архітектора Фредерика Кларка Візерза. Художній задум ефектних дверей, виготовлених у 1893 році, належить Річарду Моррісу Ганту – авторові постаменту Статуї Свободи. Троїцька церква, поза сумнівами, заслуговує відвідання.

Починаючи з другої чверті XVIII століття, у Нью-Йорку стрімко розвивалася сфера культури. У 1725 році в місті почала виходити перша газета – «Нью-Йорк ґазетт». У 1732 році було відкрито перший міський театр. У 1733 році розбито перший у місті парк Боулінґ-ґрін (Bowling Green); він і сьогодні прикрашає однойменну площу, на якій стоїть описаний вище Будинок митниці США та від якої бере початок Бродвей. У 1754 році було створено перший вищий навчальний заклад – Королівський коледж на Нижньому Мангаттані, що згодом став уславленим Колумбійським університетом (Columbia University).

Але після закінчення Семилітньої війни 1754–1763 років, протягом якої Нью-Йорк був базою для британських операцій на північноамериканській арені, у місті наступив глибокий економічний спад. Посилювала невдоволення політика метрополії, яка у важкі часи все наочніше намагалася вирішувати власні господарські проблеми за рахунок заморських провінцій. У відповідь у Нью-Йорку розгорнула боротьбу організація «Сини свободи», серед керівників якої виділявся рішучістю та непримиренністю Александр Макдуґалл. Починаючи з 1765 року, «Сини свободи», підтримувані значною частиною жителів міста, здійснили низку гучних антианглійських акцій.

Один з епізодів Гарлемської битви.

У квітні 1775 року спалахнула Американська революційна війна за незалежність (так її найчастіше називають історики США). Для колоній ця війна була в повному сенсі також громадянською: адже тут вігам, або патріотам, яких підтримувала більшість населення, протистояли теж досить численні торі, або лоялісти, – прибічники англійського правління. На теренах нинішнього міста в серпні–вересні 1776 року відбувся ряд великих боїв, відомих як Нью-йоркська кампанія. Вона розвивалася з перемінним успіхом. Зокрема, історики оцінюють так звану Гарлемську битву, що розгорнулася 16 вересня поблизу цього містечка, як виграну патріотами. Але пізніший перебіг подій був для них невдалим, і 16 листопада Континентальна армія змушена була покинути Мангаттан. Після цього Нью-Йорк став фактичною столицею лоялістів, а однією з головних цілей їх супротивників було повернення міста. Однак цієї мети вдалося досягти лише в самому кінці війни, коли 25 листопада 1783 року переможна армія патріотів на чолі з головнокомандувачем Джорджем Вашинґтоном тріумфально ввійшла до Нью-Йорка. Додамо, що під час війни місто зазнало дуже значних руйнувань. Такою була ціна омріяної незалежності…

Портрет уславленого Александра Гамільтона з факсиміле його підпису.

 

На шляху до Консолідації

З 11 січня 1785 року Нью-Йорк був столицею Сполучених Штатів: спочатку –  конфедерації, а в період із 4 березня 1789 року до 12 серпня 1790 року – новоствореної федерації. До речі, значна частина політичної еліти міста була налаштована проти запровадження нового порядку. Але після запеклої боротьби гору взяли федералісти на чолі з видатним історичним діячем ньюйоркцем Александром Гамільтоном. Ця могутня постать мовби пов’язує дві епохи. Протягом війни Гамільтон був секретарем і довіреною особою головнокомандувача армії патріотів генерала Джорджа Вашинґтона, трохи згодом став міністром фінансів в уряді першого президента США Джорджа Вашинґтона, урочиста інавгурація якого відбулася також у Нью-Йорку 30 квітня 1789 року. А в другій половині 1790 року столицю було перенесено у Філадельфію, на той час – найбільше місто США.

Один із куточків місцевості Баттері й однойменного парку сьогодні.

Утім, цей останній конкурент залишався попереду недовго. Наприкінці XVIII століття зароджується фінансове могуття Нью-Йорка. Першими ластівками стали «Банк ов Нью-Йорк», створений у 1784 році, та Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), що веде свою історію від 1792 року. Покращувались умови життя. У 1791 році було відкрито найстарішу з лікарень міста, що існують досі, – Нью-Йоркський шпиталь. А вже через три роки по тому відчинила двері інша велика лікарня – шпиталь «Бельв’ю». У 1805 році почали працювати безплатні державні школи. У 1807 році на воду Гудзону ньюйоркцем Робертом Фултоном було спущено перший пароплав. У тому ж 1807 році було складено, а в 1811-му прийнято остаточно план розвитку міста, згідно з яким більша, доти не забудована частина території острова Мангаттан повинна була приймати вигляд правильної «решітки» завдяки перетину проспектів-«авеню» і вулиць-«стріт» під прямим кутом.

Так виглядали «Замок Клінтон» (на малюнку – ліворуч) і гавань Нью-Йорка в середині ХІХ століття.

Також наприкінці XVIII століття на крайньому півдні острова Мангаттан з’явився Батарейний парк, або Баттері-парк (Battery Park). Голландські поселенці в 1623 році дали цій місцевості назву, що перекладається як «скелястий край». Саме на первісній, природній частині теперішньої паркової території в 1626 році було засновано форт Амстердам, про який розповідалося раніше. А в 1683 році тут на березі Верхньої Нью-Йоркської бухти почали будувати артилерійські батареї, завдяки чому місцевість отримала назву Баттері. Коли форт був знесений, каміння використали для засипки прибережних вод. З того часу ці терени стали місцем для прогулянок, що незабаром перетворилося на парк. Засипка ж прибережних вод здійснювалася ще неодноразово. З 1940 до 1952 року парк був закритий через будівництво під ним Бруклинсько-Батарейного тунелю. Після завершення цього будівництва працює безперервно. Нині Баттері-парк щорічно відвідують 5 млн. чоловік. Він займає територію в 10 гектарів, на якій скупчилися більш ніж два десятки різноманітних пам’ятників: мореплавцям, героям воєн, видатним винахідникам тощо.

У Батарейному парку розташована також Національна пам’ятка «Замок Клінтон» (Castle Clinton National Monument). Це один із семи фортів, які в 1807 році запропонував спорудити підполковник Джонатан Вільямз із метою захисту Нью-Йоркської затоки від загрози британського вторгнення. Сучасні дослідники вважають, що сам Вільямз протягом 1808–1811 років і побудував цей форт, який спочатку називався Західною батареєю, у стилі неокласицизму на штучному острівці в 90 метрах від узбережжя Баттері. А відомий американський архітектор Джон Маккомб Молодший був автором проекту лише входу до укріплення. Західна батарея жодної участі у військових діях не брала, а після англо-американської війни 1812 року втратила військове значення. Свою теперішню назву «Замок Клінтон» отримав у 1815 році. Поступово протоку між «замковим» острівцем і Мангаттаном засипали. А вже в 1823 році споруда була передана місту і під назвою Замкового саду стала чи не найголовнішим його культурно-розважальним закладом. Тут, зокрема, проводилися музичні концерти. Пізніше, з 1855 по 1890 рік, «Замок Клінтон» використовувався як імміграційний центр. Після перебудови, яку здійснив знаменитий нью-йоркський архітектор Станфорд Вайт, у 1896–1941 роках на базі споруди функціонував Нью-Йоркський акваріум, який потім перевели до Бруклина. У 1950 році форт отримав статус національної пам’ятки, а протягом 1970-х років був відреставрований. Тепер «Замок Клінтон» – музей (експозиція відображає історію пам’ятки), його відвідування безплатне. Крім того, він інтенсивно використовується як майданчик для музичних концертів і вистав.

Фахове чорно-біле фото Міського холу Нью-Йорка дає змогу належно оцінити його архітектурні принади.

У період із 1803 по 1812 рік було побудовано прегарний новий Міський хол (City Hall). Багато фахівців оцінюють цю будівлю як першу справді визначну пам’ятку архітектури міста Нью-Йорка. На конкурсі в 1802 році переміг проект, який створили французький емігрант, зодчий та інженер Жозеф-Франсуа Манжен і перший знаменитий архітектор американського походження Джон Маккомб Молодший. Але останній був призначений архітектором будівництва одноосібно. Тепер вважають, що вирішальний внесок у проектування зовнішнього вигляду будівлі, виконаної в стилі французького неоренесансу, зробив Манжен, а щодо створення ефектного інтер’єру в ґеорґіанському стилі, тут головна заслуга належить Маккомбу Молодшому. Вельми приваблива, облицьована мармуром, увінчана куполом споруда з разючим холом-ротондою одразу була визнана архітектурною перлиною. Спочатку в будинку, крім місцевих органів влади, розміщувалися й кілька судових установ, а з 1898 року, тобто з моменту Консолідації, у ньому працюють виключно мер Нью-Йорка зі своїм офісом і міська рада. Реставрацію інтер’єру, що відбувалася в 1907–1918 роках, здійснив уродженець міста Нью-Йорка, відомий архітектор Ґросвенор Аттербері. Серед його найкращих витворів – докорінно оновлена Губернаторська кімната (Governor’s Room), прикрашена чудовими меблями кінця XVIII – початку XIX століть. У цій кімнаті представлена велика колекція історичних портретів, зокрема багато робіт уславленого американського живописця Джона Трамбулла. Відвідати Міський хол можна по буднях, причому екскурсія безплатна. Але на неї необхідно заздалегідь записатися, подзвонивши по телефону/скайпу на номер (212) 788-2656 або заповнивши онлайнову форму на офіційному нью-йоркському сайті за адресою: http://www.nyc.gov/html/artcom/html/tours/city_hall.shtml

Визначною подією для Нью-Йорка став початок функціонування в 1819 році Великого каналу (Ері-каналу), який зв’язав місто постійно діючими водними артеріями із центральними районами США та Канади, що саме перетворювалися на головний центр розвитку світового сільськогосподарського виробництва. В результаті порт Нью-Йорка з 1825 аж до 1985 року був найбільшим за обсягами виконуваних робіт портом світу. З 1837 по 1842 рік було побудовано потужну систему постачання прісної води з материка – акведук «Кротон» (Croton Aqueduct), який вирішив проблему нестачі питної води. У 1851 році було відкрито Гудзонську залізницю, що подовжила до Нью-Йорка залізничні шляхи, які вже існували в регіоні. У 1858 році прийняв перших відвідувачів Центральний парк (Central Park), проект створення якого розробили видатні архітектори Фредерик Ло Олмстед і Калверт Вокс.

Стрімко зростала чисельність населення Нью-Йорка. У 1790 році вона становила 33 тис. чоловік, у 1820-му – вже 124 тис., а в 1850-му – перевищила півмільйонну позначку, склавши 516 тис. осіб! Спочатку це зростання відбувалося за рахунок «внутрішніх американських» джерел, а в середині XIX століття потужним чинником стала імміграція німців та ірландців; як наслідок, останні вже в 1850 році складали чверть населення міста.

Центральний парк Нью-Йорка: загальний вигляд.

У другій половині століття масштаби імміграції продовжували збільшуватися високими темпами. Шлях до Америки для прибульців з інших країн спочатку лежав через відкритий у 1855 році приймальний пункт «Замок Клінтон» (через нього в країну в’їхали близько 8 млн. чоловік), а з 1892 року – через імміграційний центр Елліс-Айленд, про який розповідалося в першому нарисі. Продовжувало зростати й населення Нью-Йорка: у 1870 році його чисельність становила 942 тис., у 1880-му – 1 млн. 206 тис., а в 1890-му – перевалила через півторамільйонну позначку, сягнувши 1 млн. 515 тис. чоловік!

Протягом XIX століття в місті швидко розвивалася сфера культури. У Нью-Йорку жили й публікувалися класики американської та світової літератури: у першій половині XIX століття – письменники Вашинґтон Ірвінґ і Фенімор Купер, у середині та другій половині – письменник Герман Мелвілл і поет Волт Вітмен, після Громадянської війни 1861–1865 років – письменник Марк Твен. У цьому місті народилися та зростали брати Джеймз – відомий філософ Вільям і видатний прозаїк Генрі.

Набирали силу засоби масової інформації. У 1801 році вже згадуваним Александром Гамільтоном було засновано «Нью-Йорк пост» – газету, що й дотепер виходить як щоденна вечірня. Рівно через півстоліття – у 1851 році – було започатковано випуск уславленої «Нью-Йорк таймз». А з 1889 року виходить «Волл-стріт джорнал» – найвпливовіша у світі щоденна газета з числа тих, які спеціалізуються на проблемах бізнесу. Взагалі, наприкінці другої – протягом останньої третини XIX століття нью-йоркські газети стають вельми впливовою суспільною силою. З-поміж їхніх редакторів і видавців заслуговують на окрему згадку Джеймз Ґордон Беннетт Старший, Джозеф Пулітцер і Вільям Рандолф Герст. Визначний внесок у духовне і соціально-політичне життя міста зробили художник-карикатурист, символ порядності й мужності Томас Наст і фотограф Джейкоб Рійс.

Потрапивши до Нью-Йорка, не забудьте відвідати одну з найбагатших художніх скарбниць світу – Метрополітен-музей!

У 1877 році в Нью-Йорку відкривається видатний Американський музей природничої історії (American Museum of Natural History). Протягом десятиліття група діячів мистецтва і філантропів працювала над реалізацією ідеї створення в місті художнього музею, колекція якого не поступалася б жодному з європейських. І, нарешті, у 1880 році почав працювати великий Метрополітен-музей (Metropolitan Museum of Art; Столичний музей мистецтва), що став найбільшим у США. У 1883 році компанія «Метрополітен-опера» побудувала на Бродвеї театр, який незабаром перетворився на один із центрів світової музичної культури. А в 1891 році було споруджено перший у Нью-Йорку та чи не найкращий у світі великий концертний зал – уславлений Карнеґі-хол (Carnegie Hall).

 

Постійно розвивалася транспортна система міста. У 1842 році його жителів почав обслуговувати омнібус із кінною тягою, що залишався на вулицях міста аж до Першої світової війни. Прорив у сфері транспортного обслуговування знаменувала поява в 1868 році так званих «елз» – висотних залізниць, завдяки яким помітно збільшилася швидкість пересування містом. А воно продовжувало зростати – і вшир, і вгору. У 1873 році до складу Нью-Йорка ввійшов Гарлем із рештою північних земель острова Мангаттан, почалась експансія на материкові терени.

Так виглядав історичний «Еквітабл лайф»-білдінґ близько 1890 року.

Більш ніж на століття – з 1870 по 1974 рік (із перервами) – розтягнувся період, протягом якого в Нью-Йорку знаходилися найвищі будинки планети. Усього таких будівель було одинадцять. І першою спорудою цього почесного ряду в 1870 році став «Еквітабл лайф»-білдінґ із більш ніж скромною за теперішніми вимірами висотою 40 метрів (до 1901 року йшлося лише про світове лідерство серед «нецерковних» будинків). Цей будинок був знищений пожежею в 1912 році.

У 1884–1890 роках Нью-Йорк поступався першістю Чикаго з його 42-метровим «Гоум іншуранс»-білдінґ. Але повернення на лідерську позицію було тріумфальним: дуже різко рвонув угору так званий «Нью-Йорк ворлд білдінґ он Парк-роу», висота якого становила 94 метри. Цей будинок був знесений аж у 1955 році. А в 1894–1895 роках підхопив естафету «Мангаттан лайф іншуранс»-білдінґ (Manhattan Life Insurance Building) висотою 106 метрів – перший «нецерковний» будинок, що подолав історичний рубіж, яким виступала 100-метрова позначка.

«Нью-Йорк ворлд білдінґ он Парк-роу».


Перший в історії хмарочос – «Мангаттан лайф іншуранс»-білдінґ.

 

Тобто нью-йоркський «Мангаттан лайф іншуранс»-білдінґ (що був знесений у 1963 або 1964 році) назавжди залишиться в історії людства як, за найпоширенішою фаховою класифікацією, перший хмарочос. Але за висотою цей будинок дуже швидко поступився першістю Міському холу Мілвокі, який, «перерісши» суперника лише на 2 метри, насолоджувався лаврами переможця з 1895 по 1899 рік…

 

Фінансово-економічний мотор «столиці світу»

 

Пальму першості у змаганні найвищих будинків світу Нью-Йорку вже після Консолідації, що, нагадаю, датується 1898 роком, повернув Парк-роу-білдінґ, який у 1899 році знісся вгору на 119 метрів. Але в 1901 році її відібрав, досить різко рвонувши вгору,  167-метровий Міський хол Філадельфії, який раз і назавжди (принаймні так здається сьогодні) завоював абсолютне лідерство для «нецерковних» будинків. Парк-роу-білдінґ, подібно до переважної більшості наступників, перебуваючи в Нью-Йорку, можна побачити на власні очі. На жаль, на відміну від п’ятого нью-йоркського в ряду найвищих будинків планети Зінгер-білдінґ, що піднявся в 1908 році на 186 метрів: він був знесений у 1967 році.

Так виглядала будівля Центрального вокзалу Нью-Йорка, доки хмарочоси не обліпили її з усіх боків.

З небес, до яких увіп’ялися верхівки хмарочосів, опустимося на земну поверхню чи навіть під неї. Велику роль у фактичному об’єднанні різних частин консолідованого Нью-Йорка відіграв підземний метрополітен-«сабвей», що почав працювати в 1904 році. (Коли кажуть, що нью-йоркське метро існує з 1868 року, мають на увазі «елз», про які йшлося вище.) На мою думку, сабвей досі є найзручнішим видом транспорту як у місті в цілому, так і для пересування Мангаттаном. Видатною подією було відкриття 1 лютого 1913 року грандіозного Центрального вокзалу Нью-Йорка (Grand Central Terminal), що став найбільшим залізничним вокзалом світу.

Вулворт-білдінґ.

З кінця першого десятиріччя минулого століття на Мангаттані все будували, будували, будували хмарочоси. Їх тут нагромадилася дійсно безліч. А ряд нью-йоркських найвищих будинків планети вже в 1909 році продовжила вежа «Метрополітен лайф іншуренс компані». Вона першою перетнула двохсотметрову позначку, здійнявшись угору на 213 метрів.

Розповім трохи докладніше про наступника вежі «Метлайф» – легендарний Вулворт-білдінґ (Woolworth Building). Цю вельми ефектну 241-метрову будівлю-хмарочос, що налічує 55 поверхів (з урахуванням триповерхового холу – 58), було споруджено протягом 1910–1913 років за проектом творця Будинку митниці США Касса Ґілберта, але в неоготичному стилі. Вулворт-білдінґ установив ще один рекорд, пробувши найвищим будинком світу аж до 1930 року. Він зводився як штаб-квартира магазинної імперії Франка Вінфілда Вулворта (який, між іншим, з усіма залученими до проекту розраховувався… готівкою!). Міцний сталевий каркас спроектував інженер Ґунвальд Аус. Взагалі, через небачену до того висоту споруди її проект передбачав багато особливих засобів убезпечення. (Наприклад, з метою перевірки ефекту «повітряної подушки» здійснювалися тестові падіння вперше тут застосованих швидкісних ліфтів, заповнених курячими яйцями та порожніми пляшками.) Сьогодні власниками нижніх 28-ми поверхів є компанії «Віткофф ґруп» і «Каммебі Інтернешнл», які планують і надалі здавати їхні приміщення в оренду під офіси. Верхні ж 30-ть поверхів 31 липня 2012 року придбала інвестиційна група, очолювана компанією «Алкемі пропертіз». Ця фірма планує перетворити більшість приміщень на квартири-апартаменти класу люкс, а пентхаус – на «5-рівневий жилий простір». Як би там не було, безсумнівно заслуговує відвідання хол будинку, що відрізняється вишуканою пишнотою. Його стіни облицьовані мармуром із позолотою, стелі декоровані мозаїками зі скляної кераміки. Хол прикрашають дві фрески, що називаються «Торгівля» (“Commerce”) і «Праця» (“Labor”), та дванадцять бюстів, зокрема виконані в гумористичному ключі погруддя Ґілберта, який заколисує любе дитинча Вулворт-білдінґ, і Вулворта, який рахує монети. Не випадково будинок, через зовнішню схожість із готичними соборами Європи та пишноту оздоблення, з моменту освячення й досі іменують «кафедральним собором Торгівлі».

Потім відбувалася дуже швидка зміна лідерів. Штаб-квартира «Банк ов Мангаттан» у 1930 році сягнула 283 метрів. У тому ж році вежа Крайслер-білдінґ перетнула трьохсотметрову позначку, піднесшися на 319 метрів. Але завершений у наступному, 1931 році Емпайр-стейт-білдінґ (Empire State Building), досягнувши висоти в 381 метр, установив рекорд тривалості перебування в статусі найвищого будинку планети: його лише в 1972 році посунули з першої, проте відразу на третю сходинку вежі-«близнята» Всесвітнього торговельного центру. Утім, вони та Нью-Йорк поступилися цим почесним титулом іншим містам і спорудам дуже скоро – вже в 1974 році.

«Важкі», масивні ступінчасті хмарочоси початку XX століття, міжвоєнних і другої половини 1940-х років часто порівнюють із зіккуратами Давньої Месопотамії. Їх поява відображала прагнення до грандіозності, підкресленої «урбаністичності», що було притаманне проектам видатного діяча нью-йоркського місцевого самоврядування та містобудування Роберта Мозеса. Їм на зміну в 1950-ті роки починають приходити зовні значно «легші», витонченіші офісні вежі, зведені в так званому інтернаціональному стилі. Найяскравіше система поглядів «антиурбаністичного оновлення» представлена в працях нью-йоркського фахівця (чи не будемо скоро казати: «фахівчині»?) Джейн Джейкобз.

На першому плані – Емпайр-стейт-білдінґ, позаду – Крайслер-білдінґ. Зрозуміло, лише верхівки.

 

Чисельність населення Мангаттана, досягнувши історичного максимуму у 2,33 млн. чоловік у 1910 році, потім поступово знижувалася – до 1,43 млн. в 1980 році, після чого знову почала потроху зростати. А консолідований Нью-Йорк у 1925 році став найбільшим містом світу за чисельністю населення, випередивши Лондон, який перед тим лідирував протягом століття. Так само з початку XX століття Нью-Йорк поступово витісняє Лондон із позицій головного центру міжнародних фінансів.

Свою глобальну першість «Столиця Світу» закріпила вже після Другої світової війни. Нью-Йорк остаточно перетворився на головний центр світового капіталістичного господарства. На Мангаттані в 1947–1952 роках була створена штаб-квартира Організації Об’єднаних Націй (United Nations Headquaters). З середини 1960-х років розгортається перебудова економіки міста на постіндустріальних засадах. У 1972 році над усією планетою гордовито піднеслися вже згадані вище вежі-«близнята» Всесвітнього торговельного центру (World Trade Center), які вперше подолали чотирьохсотметровий висотний рубіж: одна висотою 417, друга – 415 метрів. І саме по цьому символу американської величі 11 вересня 2001 року нанесла основний удар «Аль-Каїда».

Вежі-«близнята» ВТЦ під ударом міжнародного тероризму.

Вранці того чорного дня вежі ВТЦ одну за одною протаранили захоплені терористами-смертниками трансатлантичні авіалайнери. Їх обрушення призвело до нових руйнувань на прилеглих ділянках Нижнього Мангаттана. Внаслідок теракту загинули більш ніж 3 тис. чоловік – ньюйоркці й гості міста, що знаходились у вежах-«близнятах», пасажири та екіпажі обох літаків, пожежники, поліцейські, рятівники. Над руїнами ВТЦ протягом кількох місяців після катастрофи піднімався їдкий дим…

Композиція «Сфера» на території Баттері-парку.

Згадку про найстрашніший день в історії Нью-Йорка зберігає, зокрема, композиція «Сфера», автором якої є німецький скульптор Фріц Кьоніґ. Вона як монумент на честь миру була встановлена на площі Всесвітнього торговельного центру. Під час терористичної атаки 11 вересня 2001 року скульптура зазнала ушкоджень. Пізніше її було переміщено до північної частини Батарейного парку, де композиція й перебуває в якості меморіалу, присвяченого пам’яті загиблих у той трагічний день.

Але життя тривало. Мангаттан і Нью-Йорк у цілому на диво швидко відновилися після страшного потрясіння. Мешканці великого міста з новими силами взялися за розв’язання поточних і фундаментальних завдань розвитку. Одначе про це треба розповідати окремо в матеріалі, що має бути повністю присвячений нью-йоркському сьогоденню. Я ж завершальний розділ цього нарису волію присвятити практично важливому для мандрівників колу питань – топографії острова Мангаттан. А в наступному нарисі зупинюся на основних віхах історії інших районів Нью-Йорка.

Таймз-сквер.

 

Острів Мангаттан: основні топографічні відомості

Цей острів простягнувся приблизно на 21 кілометр із півночі на південь (якщо точніше відображати географію місця, то з північного сходу на південний захід, але про такі дрібниці зазвичай не згадують) і на 3 кілометри зі сходу на захід. Тутешні мешканці за традицією в повсякденному спілкуванні часто називають Мангаттан містом. Тому й поділяється територія острова умовно на такі чотири частини: «нижнє місто» (downtown), що охоплює землі південної частини до 14-ї вулиці; райони, яким насмілюся в рамках цього нарису дати назву «проміжне місто», розташовані між 14-ю та 34-ю вулицями; «середнє місто» (Midtown), що простяглося від 34-ї вулиці на північ до 59-ї вулиці; та «верхнє місто» (uptown), що включає терени північніше 59-ї вулиці.

Близнята «Тайм–Ворнер»-центру на площі Колумбус-серкл.

Шановним читачам є сенс спиратися саме на запропоновані в попередньому абзаці поділ і слововживання, складаючи та виконуючи власну програму огляду визначних пам’яток «міста» Мангаттана. Далі «просуватимемося» з півдня на північ, наслідуючи шлях європейських колоністів і пізнішого розвитку Нью-Йорка. Південна частина Мангаттана в основному зберігає первісне, достатньо вільне розпланування. Воно притаманне забудові всього «нижнього міста», попри те, що згадувана вище вулична «решітка» формально починається відразу після Гаустан-стріт (Houston Street; хоча назва вулиці пишеться однаково з назвою міста Г’юстон, що в штаті Техас, вони найменовані на честь різних людей, і в нью-йоркському випадку прізвище «винуватця» вимовляється приблизно так, як мною передане за допомогою української графіки), із першої пронумерованої, відповідно – 1-ї вулиці. Отже, справді регулярною мангаттанська «решітка» стає лише північніше 14-ї вулиці. Далі перетинаються під прямими кутами вулиці-«стріт» (аж до 220-ї – останньої «пронумерованої» на острові) шириною переважно 18 метрів, що йдуть зі сходу на захід, і проспекти-«авеню» (12 пронумерованих у порядку зі сходу на захід; є також чотири «переривчастих» авеню, позначених першими чотирма літерами латинської абетки, у межах так званого Алфавітного міста в місцевості Іст-Віллидж на сході острова) шириною 30 метрів кожен, що йдуть із півдня на північ. З метою розв’язання транспортних проблем прокладені також одинадцять вулиць шириною 30 метрів (14-та, 23-тя, 34-та, 42-га, 57-ма, 72-га, 86-та, 96-та, 106-та, 125-та, 145-та) – ті, на яких легендарний Бродвей перетинається із проспектами-авеню.

Взагалі, вулиця (буквально «широкий шлях») Бродвей (Broadway), прокладена на місці ще індіанської «магістральної» стежини, є найвизначнішим виключенням із правил «решітки». На півдні аж до площі Веверлі-плейс (Waverly Place), названої на честь героя знаменитого роману Вальтера Скотта, Бродвей ідеально прямий. Далі він являє собою ламану лінію, перетинаючи ділянки території в «діагональних» напрямках. Тут Бродвей утворює з головними магістралями ряд перетинів-площ із гучними, відомими всьому світові назвами: Юніон-сквер (Union Square) – на розі Четвертої авеню, що північніше іменується Парк-авеню, і 14-ї вулиці; Геральд-сквер (Herald Square) – на розі Шостої авеню та 34-ї вулиці; Таймз-сквер (Times Square) – на розі Сьомої авеню та 42-ї вулиці; Колумбус-серкл (Columbus Circle) – на розі Восьмої авеню та 59-ї вулиці, біля південно-західного кінця Центрального парку.

Додам, що вся територія Мангаттана з півдня на північ поділяється на східну частину – Іст-Сайд (East Side) – і західну частину – Вест-Сайд (West Side). Відповідно кожна з пронумерованих вулиць поділяється на Східну та Західну частини, нумерація яких починається від артерії, що розмежовує Іст-Сайд і Вест-Сайд. Спочатку цю роль виконує Бродвей. А «демаркаційні» функції на північ від площі Веверлі-плейс перебирає на себе уславлена П’ята авеню (Fifth Avenue).

Майже всі мангаттанські пам’ятки, яким у цьому нарисі було приділено спеціальну увагу, знаходяться в межах історичного Фінансового району (Financial District). Лише Вулворт-білдінґ і Міський хол розташовані на його межі з так званим Громадським центром (Civic Center). А втім, автори «Енциклопедії міста Нью-Йорка», наприклад, до числа мангаттанских округів, що принесли місту всесвітню славу, включають Чайнатаун, Нижній Іст-Сайд, Ґрінвіч-Віллидж, СоГау, Челсі, Гарлем, Морнінґсайдські висоти, «маленьку Італію», Йорквіль і Верхній Вест-Сайд. Підкреслимо, що наведений перелік далеко не є вичерпним. Адже до нього не ввійшов, скажімо, такий яскравий об’єкт, як історичний район морського порту на Саут-стріт (South Street Seaport), тощо.

Емпайр-стейт-білдінґ і літаки в парадному строю поруч із ним у святковий день.

Зовнішній вигляд району Мангаттан і сьогодні великою мірою залишається таким, як його змалював у поезії 1925 року «Бродвей» гість міста Володимир Маяковський:

 

Асфальт – мовби скло.

                                        Іду та дзвеню.

У минулому –

                         простір відкритий.

На північ

                 із півдня

                                  йдуть авеню,

на захід зі сходу –

                                стріти.

А поміж – будинки

                                  (ще одна

дивина

             предивного місця):

у частини з них –

                                до зірок довжина,

в інших вона –

                           до місяця.

 

(Переклад із російської мій. – Ю.Ч.)

І, як раніше, продовжує вражати.

Далі буде!

 

 

Поделиться:

В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс