Свято Нью-Йорка

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків – Житомир), доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, автор книг «Світова економіка» (російською; Москва, 1-ше вид. – 2007, 2-ге вид. – 2009), «Україна. Історія, природа, мистецтво» (Харків, 2009), «Все про Нью-Йорк» (російською; Харків, 1-ше електронне вид. – 2010, 2-ге вид. – 2013) та ін. і більш ніж 300 статей з питань соціології, економіки, державного, регіонального і місцевого управління, українознавства, європейських і американських досліджень тощо – спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

Свято Нью-Йорка

(Журнальний варіант 2015 року)

Всі фотоілюстрації взяті з Вікіпедії та мають статус «суспільного надбання».

 

Нарис 3

КОРОТКА ІСТОРІЯ БРОНКСА, КВІНЗА, БРУКЛИНА, СТАТЕН-АЙЛЕНДА І НЕВЕЛИЧКЕ ДОПОВНЕННЯ ЩОДО МАНГАТТАНА

Долаючи водні шляхи Нью-Йорка, ми з Вами, шановні читачі, просувалися за годинниковою стрілкою. Характеризуючи райони міста (Мангаттану присвячено повністю попередній нарис), повторимо цей маршрут, не вдаючись до деталей, а зупиняючись виключно на головних географічних та історичних моментах. Просто щоб нагадати про нью-йоркські масштаби, додам: у липні 2013 року чисельність мешканців найбільшого за населенням з-поміж нью-йоркських районів Бруклина складала близько 2,6 млн., Квінза – 2,3 млн., Мангаттана – 1,6 млн., Бронкса – 1,4 млн., нарешті, «маленького» Статен-Айленда – 0,5 млн. (!) осіб.

 

Бронкс

Цей район одержав свою назву у спадок від першого європейського колоніста. Ним був морський капітан швед Йонас Бронк, що жив у Нідерландах, а в 1639 році перебрався за океан і створив ферму на березі Гарлем-Рівер. Пізніші голландські та британські поселенці називали ці терени Землею Бронка, звідки й пішло нинішнє найменування району Нью-Йорка. Річка Бронкс (до речі, єдина прісноводна в місті Нью-Йорку), що тече в центральній частині району з півночі на південь і впадає в Іст-Рівер, слугує своєрідним аналогом мангаттанської П’ятої авеню (будь ласка, див. «топографічний» розділ другого нарису цього циклу). Західна частина Бронкса – пагорбкувата: хвилясті хребти й долини між ними простяглися паралельними лініями з півдня на північ. Східна – рівнинна – частина має пологий ухил у напрямку протоки Лонґ-Айленд.

Протягом XVII–XVIII століть жителі цих (нагадаю: континентальних) територій займалися майже виключно сільським господарством. У 1748 році представник одного з найстаріших і найвпливовіших голландських сімейств регіону Фредерик Ван Кортландт побудував тут досить великий будинок. Ван Кортландт-хаус (Van Cortlandt House) є найстарішою зі споруд району Бронкс, що збереглися до наших днів. А друге за старшинством місце займає так званий Валентайн–Варіан-хаус (Valentine–Varian House), який десятиліттям пізніше збудував коваль і фермер Айзек Валентайн.

Під час війни за незалежність 12 жовтня 1776 року землі Бронкса стали свідками масового подвигу патріотів. 4 тис. британців і найманців-гессенців висадилися на мисі Пеллз-Пойнт, загрожуючи Континентальній армії оточенням. На їх шляху встали 350 солдатів-американців під проводом героїчного полковника (пізніше генерала) Джона Ґловера. Вони зупинили просування ворога, що дозволило головнокомандувачеві Вашинґтону відвести основні сили без перешкод і втрат. А наприкінці війни генерал Вашинґтон на чолі переможної армії патріотів від згаданого вище будинку Ван Кортландта вирушив в останній похід, щоб зайняти місто Нью-Йорк, яке покидали британці.

 

У першій третині XIX століття землі Бронкса залишалися типовою сільською місцевістю. Красномовний факт: між 1800-м і 1830-м роками їх населення виросло з 1755 до 3023 чоловік. У другій третині століття починається поступова урбанізація. Тріумфом тутешньої промисловості, що з’являється, стало виготовлення заводом «Джейнз і Бібе» (згодом – «Джейнз і Кертланд») куполу для вашинґтонського Капітолію. Його через великі розміри й вагу доправили до Вашинґтона пароплавом, а потім уже на місці зібрали. У 1841 році місцевий архієпископ Джон Г’юз засновує перший вищий навчальний заклад – коледж Святого Іоанна, нинішній Фордгемський університет (Fordham University).

А в 1846 році терени теперішнього Бронкса стають ареною видатних подій в історії світової культури. Сюди, в поселення Фордгем, переїжджає геніальний Едґар Аллан По у відчайдушній спробі вилікувати свою дружину Вірджинію від сухот. На жаль, це не вдалося. Але, ведучи боротьбу з долею у Фордгемі, По створив низку шедеврів, серед них – і вишукано чуттєву та водночас глибоко філософічну поезію «Аннабел Лі»:

 

Бо ж і сонце не гріє, не даруючи мрії

Про возз’єднання з Аннабел Лі;

І зірок мерехтіння згадку шле про єдині

Очі любої Аннабел Лі;

І приплив нескінченну пісню грає з туману

Про дружину кохану, про мою наречену –

Ту, що спить біля краю землі,

У гробниці на краї землі.

(Переклад з англійської мій. – Ю.Ч.)

 

Будинок на розі Ґранд-конкорз і Кінґзбрідж-роуд, у якому жив письменник, сьогодні відомий як Особняк По (Poe Cottage).

 

В останній третині XIX століття терени Бронкса урбанізуються вже шаленими темпами. З 1874 року розгортається процес їх поглинання містом Нью-Йорком, який завершився в 1896 році. Відзначимо, що повноправним районом міста Бронкс став лише завдяки Консолідації 1898 року, під час якої йому було виділено материкову частину земель «доконсолідаційного» Нью-Йорка.

Протягом 90-тих років позаминулого століття на теренах району з’являються два туристичних об’єкти справді світового рівня; до речі, вони розташовані поруч один з одним. У 1891 році тут було розбито Нью-Йоркський ботанічний сад (New York Botanical Garden), що незабаром уславився на весь світ. Між іншим, на його території знаходяться останній у місті залишок тсугового лісу (тсуга – рід вічнозелених хвойних дерев сімейства соснових, поширених в Азії та Північній Америці), яким колись були вкриті всі землі теперішнього Нью-Йорка, і найдавніший із відомих наскельних малюнків регіону – зображення черепахи, зроблене індіанцями одного з алгонкінських племен (його назву для найбільш допитливих читачів наведу англійською: Weckquasgeek), яке проживало на цих теренах за тисячі років до появи європейців.

 

А в 1899 році створено розкішний зоопарк Бронкса (Bronx Zoo) – найбільший у США: його площа – близько 100 гектарів. Він одразу став використовуватися не лише для демонстрації, а й для розведення тварин; зокрема, Американське товариство вивчення та охорони бізонів (American Bison Society) за допомогою стада саме з цього зоопарку відновлювало поголів’я бізонів у західній частині країни.

У 1923 році в Бронксі було зведено найновішу (як це не дивно!) з усіх пам’яток Нью-Йорка, які зосібна описуються в нашій книжці більш докладно, ніж решта, – стадіон «Янкі» (Yankee Stadium). Він є домашнім для знаменитої бейсбольної команди «Нью-Йоркські Янкі». На честь легендарного бейсболіста Бейба Рута, що грав у складі «Янкі» починаючи з 1919 року, стадіон неофіційно називають «Домом, який збудував Рут». А секрет другої молодості пам’ятки полягає в тому, що 2001 року один із найшановніших мерів Нью-Йорка всіх часів Рудольф Джуліані ухвалив попередню угоду про побудову нового стадіону через дорогу від старого. Враховуючи без перебільшення культовий характер споруди, фахівці «Поп’юлас» – структури, яка, зокрема, стала офіційним постачальником архітектурних і суміжних проектних послуг для Олімпійських і Паралімпійських ігор 2012 року, – всіляко намагалися зберігати відмітні зовнішні риси конструкції-попередниці. Урочисте відкриття нового стадіону «Янкі» відбулося 3 квітня 2009 року.

 

До кінця першої третини минулого століття у Бронксі було споруджено безліч житлових багатоквартирних будинків у стилі ар-деко (арт-деко), вельми ефектному, що домінував у той період. Завдяки цьому район і сьогодні відрізняється найбільшою у світі концентрацією будинків, зведених у стилі ар-деко, і його цінителям є сенс навідатися до Бронкса, щоб ними помилуватися.

Протягом 50-х і 60-х років минулого століття на теренах Бронкcа було створено мережу швидкісних шосе, що в зручний спосіб зв’язали район з іншими частинами Нью-Йорка. А вже у 80-х роках мости, «гайвеї» та залізничні шляхи в Бронксі були завантажені більшою мірою, ніж у будь-якій іншій частині США. Найприємнішим же для жителів району є те, що в ньому наприкінці минулого – на початку нового століть спостерігається потужний підйом бізнесової активності.

 

Квінз

Цей район отримав свою теперішню офіційну назву ще в 1683 році. Тоді було створено округ Квінз (у буквальному перекладі з англійської «графство королеви»), найменований так на честь Катерини Браґанської – дружини короля Карла II. А перші європейські поселення на теренах теперішнього Квінза виникли ще в 1635 році. Незважаючи на те, що ці землі перебували у складі Нових Нідерландів, їх із самого початку колонізували головним чином англійці, що перебиралися сюди з сусідньої Нової Англії.

 

Саме у Квінзі, на березі бухти Флашинґ, під час війни за незалежність був захоплений у полон Натан Гейл – уславлений Патріот, який проводив розвідку в британському тилу. Пізніше його стратили на Мангаттані, в Нью-Йорку. Але світлий образ Патріота живе в пам’яті вдячних нащадків. Зокрема, двічі – у 1925-му й 1929-му роках – зображення Гейла розміщувалося на поштових марках, що випускалися в США.

Аж до 1830-х років Квінз залишався зоною ферм і сільських поселень. Лише з другої третини XIX століття поступово розгортається урбанізація. У його середині за Квінзом закріпився статус (зрозуміло, неофіційний) наймоднішої житлової зони регіону, так званого «Золотого берега», який, почавши своє існування з місцевостей напроти острова Мангаттан, потім пересувався північним узбережжям Лонґ-Айленду на схід, доки не опинився в сусідньому окрузі Нассау. У літній сезон відпочиваючих стали приваблювати пляжі розташованого на півдні півострова Рокавей, що під час Консолідації 1898 року ввійшов до складу міського району Квінз.

 

Ще згадаємо, шановні читачі, що на теренах Квінза (у місцевості Східна Асторія) на початку 1870-х років став виготовляти фортепіано та роялі всесвітньо відомий виробник Вільям Стейнвей – син засновника фірми «Стейнвей і сини» Генрі Стейнвея. Причому показово, що фабричне селище він створив за межами земель сільськогосподарського призначення, зберігши останні. На честь видатного підприємця одна з головних вулиць Квінза, яка проходить цією місцевістю, носить назву Стейнвей-стріт (Steinway Street).

 

Протягом перших трьох десятиріч минулого століття населення Квінза збільшилося зі 153 тис. до 1 млн. 79 тис. чоловік, тобто в сім разів! При цьому майже півмільйонний приріст припав на 20-ті роки. Зрозуміло, що це супроводжувалося розгортанням житлового будівництва. Після перерви, викликаної Великою депресією, новий сплеск активності в цій галузі відбувся після Другої світової війни. Зокрема, у 1946 році в місцевості, що зветься пагорбами Кью-Гарденз, спорудили комплекс Парквей-Віллідж (Parkway Village) спеціально для співробітників ООН, а в місцевості Ґлен-Оукс (Glen Oaks) побудували велику кількість садових апартаментів, у яких оселялися ветерани, що поверталися з війни.

Знайомлячись із Квінзом, також слід помилуватися яскравим і привабливим зразком ділового, офісного будівництва, яким є 48-поверховий хмарочос «Сітіґруп»-білдінґ (Citigroup Bulding). Навіть у другому виданні «Енциклопедії міста Нью-Йорка» він згадується як «Сітікорп»-білдінґ. З американської ж Вікіпедії довідуємося, що будинок перейменовано на «Сітіґруп»-білдінґ. Це джерело стверджує, що в ньому налічується 50, а не 48, поверхів. Одначе, крім назви, в іншому покладатимемося на відомості з «Енциклопедії міста Нью-Йорка». Звідти дізнаємося, що будинок був спроектований нью-йоркською фірмою «Скідмор, Овінґз енд Меррілл», споруджений у 1989 році та є вищим від будь-якого з будинків на всьому острові Лонґ-Айленд, включаючи, природно, райони Квінз і Бруклин.

 

Одним із символів району є надзвичайно багатий на принади парк Флашинґ-Медоуз–Корона (Flushing Meadows–Corona Park). Зокрема, саме в ньому знаходяться дві непересічні спортивні споруди. У 1997 році тут було зведено тенісний стадіон ім. Артура Еша (Arthur Ashe Stadium), на якому проводиться один із турнірів світового рівня – Відкрита першість США. А у 2009 році поруч із легендарним стадіоном «Ші» закінчено будівництво нового бейсбольного стадіону «Сітіфілд» (City Field), який є домашнім для уславленої команди «Нью-Йорк Метс».

 

Бруклин

Землі теперішнього Бруклина почали колонізувати голландці, перше поселення яких Мідваут (згодом Мідвуд) було засновано в 1634 році. І, наприклад, всесвітньо відома місцевість Коні-Айленд отримала своє найменування – Кролячий острів – також від колоністів з історичних Нідерландів у XVII столітті, коли тут проживала безліч диких кролів (гол. konijn). А островом ця місцевість справді була донедавна: протоку, що її відділяла від Лонґ-Айленду, засипано лише напередодні Другої світової війни. Та й саме найменування найбільшого за чисельністю мешканців району теперішнього Нью-Йорка пішло від назви голландського поселення Брекелен (Breuckelen), яке, до речі, у 1646 році першим на теренах сучасного штату Нью-Йорк одержало муніципальні права, на сім років випередивши Новий Амстердам. Щоправда, підтверджені ці права після зміни держави-власника території були значно пізніше, ніж у випадку Нью-Йорка. Та й до нинішньої назви поселення подолало довгий шлях, бувши Броклендом, Брокліном, Бруклайном і нарешті ставши Бруклином.

Мабуть, найяскравішою історичною подією з тих, що відбувалися на цих землях, була Лонґ-айлендська битва (відома також як Бруклинська битва). Бої цієї  найбільшої за масштабами з усіх битв Американської революційної війни за незалежність розгорталися протягом двох місяців – серпня й вересня 1776 року. Але ще 27 серпня армія патріотів, якою командував генерал Джордж Вашинґтон, зазнала нищівної поразки. Саме ця поразка в результаті, за одностайною оцінкою істориків, призвела до захоплення британцями сусіднього міста Нью-Йорка та до подальшої семирічної окупації ними теренів Лонґ-Айленду.

 

З початку XIX століття землі нинішнього району Нью-Йорка стали ареною стрімкої консолідації – адміністративного об’єднання поселень і територій. Як наслідок, у 1834 році тут з’явилася нова адміністративна одиниця – місто Бруклин. У 1851 році другим власником такого статусу в окрузі став Вільямзбурґ. А коли вже в 1854 році Вільямзбурґ разом із тауном Бушвік увійшли до Бруклина, той став третім за чисельністю населення містом США і був таким аж до Консолідації 1898 року.

 

З моменту виникнення у справі розвитку Бруклин був гідним суперником сусіднього Нью-Йорка. Вже в 1839 році було спроектовано бруклинську «вуличну решітку». У 1848 році завершилося будівництво величного Міського холу, що тепер відомий як Бруклинський районний хол (Brooklyn Borough Hall). Видатний тогочасний архітектор Ґамаліель Кінґ спорудив його в стилі грецького класицизму.

 

У 1867 році в Бруклині був розбитий, а в 1874 році завершений Проспект-парк (Prospect Park), авторами проекту якого стали творці нью-йоркського Центрального парку Фредерик Ло Олмстед і Калверт Вокс. До речі, вони самі вважали бруклинський парк кращим, досконалішим у порівнянні з мангаттанським.

 

А вже напередодні Консолідації, у 1897 році, було відкрито видатний заклад культури — Бруклинський музей (Brooklyn Museum), який із того часу являє собою гідну пару мангаттанському Метрополітен-музею, на думку багатьох фахівців, також увійшовши до числа великих художніх музеїв світу. Особливо бруклинці пишаються своїми колекціями давньоєгипетського та африканського мистецтва. Незабутнє враження справляє головний музейний будинок, споруджений у 1893 році за проектом знаменитої нью-йоркської архітектурної фірми «Маккім, Мід енд Вайт». У 1993 році було відкрито по-новому оформлені Єгипетські галереї, які спроектували відомі зодчі Арата Ісодзакі та Джеймз Стюарт Полшек. У 2004 році збудовано новий вхідний павільйон, який прикрашають разючі фонтани в стилі бароко. Також згадаємо, що у 2007 році при музеї був відкритий Центр феміністичного мистецтва ім. Елізабет А. Саклер.

Відмітною рисою кількох закладів культури району була й залишається підвищена увага до потреб та інтересів такої важливої соціальної категорії, як діти. Бруклинський дитячий музей (Brooklyn Children’s Museum), що відчинив свої двері майже відразу за більшою мірою зорієнтованим на дорослих попередником, у 1899 році, взагалі став першим закладом такого типу у світі. Відкритий у 1911 році Бруклинський ботанічний сад (Brooklyn Botanic Garden), який вважають одним із найкращих на планеті, також уперше у світі створив у своїх межах спеціальний сад для дітей. А скількох людей, що відвідали його в дитячому віці, залучив до великої справи охорони навколишнього природного середовища унікальний Нью-Йоркський акваріум (New York Aquarium), який переїхав до Бруклина в 1957 році, підрахувати, мабуть, неможливо. І шляхетна діяльність цих закладів на початку XXI століття триває й розвивається.

 

Статен-Айленд

Перше постійне поселення європейських колоністів на острові, засноване в 1661 році на землях південніше від протоки Нерроуз, отримало назву Ауде-Дорп (у перекладі з голландської – «старе містечко»). Англійці, перейменувавши його в Олд-Таун, у 1671 році розпланували та відмежували додаткові узбережні ділянки в тому ж південному напрямку. Але, оскільки вони були заселені переважно голландцями, спочатку ця місцевість одержала назву Н’їве-Дорп (гол. «нове містечко»), що лише згодом перетворилася на частково англізовану Нью-Дорп.

 

І тільки засноване як адміністративний центр округу-графства поселення в центральній частині острова одразу отримало англійське ім’я Річмонд. Тепер на його теренах розміщено вельми цікавий і вартий відвідання скансен, тобто музей просто неба, що має назву «Історичне містечко Річмонд» (Historic Richmond Town). До нього входять 10 гектарів земель і 30 гектарів водної поверхні Річмонд-Крік – естуарію річки Фреш-Кіллз. На теренах скансена стоять 28 історичних будинків. З них 11-ть, зокрема побудований у 1696 році Вурлецерз-хаус (Voorlezer’s House) – найстаріший із тих, що збереглися, шкільний будинок США, знаходяться на своїх колишніх місцях. Решта будинків перенесені сюди з метою запобігти руйнуванню, причому більшість (11) протягом 60-х років минулого століття. Зосібна два будинки, що мають значну історико-архітектурну цінність, потрапили до музею із сусіднього містечка Нью-Дорп: ідеться про Бриттон-коттедж (Britton Cottage), який був споруджений у 1677 році та перебудовувався в 1765 й 1800 роках, і Ґайон–Лейк–Тайсен-хаус (Guyon–Lake–Tysen House), споруджений у 1740-му та перебудований у 1820 році. Півтора десятки будинків відреставровані та відкриті для відвідувачів, інші реставруються.

Під час Американської революції Статен-Айленд став місцем базування британської армії. А 11 вересня 1776 року американська делегація у складі Бенджаміна Франкліна, Джона Адамса та Едварда Рутледжа прибула на переговори, що відбувалися на південному краї острова в будинку одного з місцевих лоялістів. Звичайний садибний будинок завдяки цьому став знаменитим і відомий зараз усім у США під назвою Конференс-хаус (Conference House). Англійцями було запропоновано «мир і милосердя» в обмін на відмову від «Декларації незалежності», тобто фактичну капітуляцію. Але члени американської делегації цю пропозицію рішуче відхилили. Війна спалахнула знову, і весь світ знає, чим вона завершилася. Тож Конференс-хаус у певному сенсі став пологовим будинком для великої держави сучасності.

 

На рубежі XVIII і XIX століть саме на Статен-Айленді минули дитячі роки видатного підприємця Корнеліуса «Коммодора» Вандербільта. І перший його серйозний бізнес також був пов’язаний із цим островом: ідеться про вітрильну поромну переправу між Статен-Айлендом і Мангаттаном, створену майбутнім власником залізничної та пароплавної імперії в 1810 році. А пізніше, у 30-х роках того ж позаминулого століття, на Статен-Айленді, поблизу місцевості Західний Нью-Брайтон, відкрив фабрику Чарльз Ґуд’їр, який трохи згодом здійснив революцію в гумовотехнічній промисловості. Цей видатний винахідник у 1844 році запатентував процес вулканізації. Створена ж Ґуд’їром компанія продовжує входити до числа світових лідерів галузі.

 

Протягом двох років – 1843-го й 1844-го – на Статен-Айленді плідно працював класик американської літератури, письменник-філософ Генрі Давид Торо. Стільки ж часу на початку другої половини століття тут провів легендарний італійський революціонер і полководець Джузеппе Ґарібальді. Щоправда, на Статен-Айленді невтомний вояк дозволив собі трохи перепочити, заробляючи на життя за допомогою суто мирної справи: виготовляючи свічки… У 1866 році на цьому острові народилась одна з перших жінок-фотохудожників, уславлена Аліса Остен. Тут, на Статен-Айленді, у 1952 році завершилося її довге та плідне життя. Творчий спадок фотохудожниці нараховує тисячі чудових знімків статен-айлендських краєвидів і сцен життя міста Нью-Йорка. Наразі в її родинному маєтку, що розташований у місцевості Роузбанк, над протокою Нерроуз, працює гідний відвідання будинок-музей Аліси Остен (Alice Austen House Museum).

На референдумі 1894 року майже три чверті статенайлендців проголосували за об’єднання із сусідніми Мангаттаном, Бронксом, Бруклином і Квінзом. Після Консолідації тенденції історичного розвитку п’яти районів уподібнилися, зблизилися, і вже можна вести мову про єдину історію Великого Нью-Йорка. Її здобутки втілилися в сучасному зовнішньому вигляді та житті міста.

Одним із позитивних моментів є те, що останнім часом органи місцевого самоврядування та громадськість району Статен-Айленд, як і Нью-Йорка в цілому, велику увагу приділяють охороні довколишнього природного середовища. У результаті низки жорстких і послідовних заходів екологічна обстановка в місті суттєво покращилася. Протягом кількох останніх десятиліть різко знизилися масштаби захворювань, пов’язаних із забрудненням атмосфери викидами шкідливих речовин. Взагалі, поряд із кількома сотнями хмарочосів Мангаттана, Нью-Йорк має у своєму розпорядженні найбільшу міську паркову систему США, площа якої перевищує 11 тис. гектарів (!), і громадські пляжі протяжністю у 22,5 кілометра. Тобто й на природі є де добре відпочити навіть у межах міста. І чи не найбільший внесок у цій частині робить досі яскраво «зелений» острів Статен-Айленд.

 

Ще трохи про Мангаттан, тепер на прикладі розбудови Баттері-парк Сіті

Після прочитання попереднього нарису в шановних читачів могло скластися враження, що наприкінці минулого – на початку нинішнього століть архітектурний розвиток Мангаттана, так би мовити, призупинився. Це не відповідає дійсності. Доказом протилежного є, приміром, згадане в назві розділу виникле «місто» (Battery Park City) – діловий і житловий мега-комплекс, який простягнувся вузькою смугою в північному напрямку від Батарейного парку. Його кордони утворюють на сході – Вест-стріт (West Street), що за шириною є проспектом, на півночі – вулиця Чеймберз-стріт (Chambers Street), на заході – ріка Гудзон. Баттері-парк Сіті побудовано на 37 гектарах насипних земель спеціально створеною органами влади штату Нью-Йорк у 1968 році корпорацією. Первинними планами робіт опікувався відомий архітектор Воллес К. Гаррісон. Питаннями ландшафтної архітектури спочатку займалася фірма «М. Пол Фрідберґ і партнери». Будівництво почалося в 1974 році з висотного житлового комплексу Ґейтвей-плаза. А генеральний план, який уклали в 1979 році Александр Купер і Стентон Екстут, передбачав відведення 42% земель під житлову забудову, 30% – під вільний від забудови простір (включаючи еспланаду вздовж Гудзону), 19% – під вулиці та проспекти, решту 9% – під ділову та офісну забудову.

20. Старша середня школа імені Стайвесанта.

 

У підсумку первісної забудови в Баттері-парк Сіті з’явилися такі житлові зони, як комплекс Ґейтвей-плаза та мікрорайони Ректор-плейс і Баттері-плейс; готель; старша середня школа імені Стайвесанта (Stuyvesant High School), зведена в 1992 році за проектом фірми «Александр Купер і партнери»; низка торговельних і ділових центрів; і Норт-Коув (North Cove) – невеличка бухта-стоянка для яхт. У результаті подальшої забудови протягом 1990-х – початку 2000-х років тут додалися досить великий узбережний парк ім. Нельсона Рокфеллера (Nelson A. Rockefeller Park) площею 3,2 гектара, чий проект був створений фірмою «Карр Лінч ассошиітс» спільно з фірмою «Оеме, ван Сведен енд ассошиітс», у північній і значно менший за площею, що становить лише 1,2 гектара, парк ім. Роберта Вагнера Молодшого (Robert F. Wagner, Jr. Park) у південній частині «міста», автори проекту якого – Александр Купер, Ніколас Квеннелл і художниця Дженніфер Бартлетт, а також Музей єврейської спадщини, меморіал Ірландського голодомору, розкішний готель, нові житлові об’єкти. У Баттері-парк Сіті можна побачити цікаві та різноманітні витвори монументального мистецтва, авторами яких є такі відомі митці, як Р.М.Фішер, Ричард Артшваґер, Нед Сміт, Зіа Армаджані, Скотт Бертон, Мері Місс, Том Оттернесс, Енн Гамільтон. Терористична атака 11 вересня 2001 року завдала «місту» значної шкоди, проте, за оцінкою фахівців, до 2009 року її наслідки було повністю усунено. Нині в Баттері-парк Сіті проживає близько 10 тис. чоловік, головним чином представників середнього класу, зосібна його вищого прошарку.

 

Зайдемо до Баттері-парк Сіті з боку Батарейного парку, повз так званий пірс Ей (Pier A), вулицею Баттері-плейс (Battery Place). Просуватимемося на північ. Праворуч залишиться готельний комплекс Рітц–Карлтон з архітектурною домінантою – 137-метровою вежею «Мілленіум-пойнт» (Millenium Point), спорудженою на рубежі минулого та нинішнього століть; ліворуч – своєрідний ефектний будинок Музею єврейської спадщини зі ступінчастим дахом. На Вест-Темз-стріт (West Thames Street) звернемо ліворуч, дійдемо до Саут-Енд-авеню (South End Avenue) та рухатимемося нею в тому ж північному напрямку. Проходимо через невеличкий Ректор-парк (Rector Park) і невдовзі, перетнувши Олбані-стріт (Albany Street), праворуч бачимо будинок, що має назву «Ліберті-стріт, 200» (200 Liberty Street; колишній «Всесвітній фінансовий центр, 1»).

 

Далі на північ розташувався саме колишній Всесвітній фінансовий центр (World Financial Center), який і сьогодні так часто називають, – діловий комплекс-мікрорайон, проект якого створив видатний аргентинсько-американський архітектор Сесар Пельї (Пеллі). Його офіційну назву у 2014 році було змінено на Брукфілд-плейс (Brookfield Place). Чотири хмарочоси-башти зі скла та сталі, що склали ядро комплексу, зведено протягом 1985–1988 років. Орендаторами офісних площ, згідно з первісною назвою ансамблю, були й залишаються найбільші фінансові компанії планети. А власником комплексу є «Брукфілд пропертіз корпорейшн» (Торонто, Канада) – за винятком площ, які займає та якими володіє компанія «Американ Експрес» у будинку, що поряд із офіційною назвою «Візі-стріт, 200» (200 Vesey Street; колишній «Всесвітній фінансовий центр, 3») має й іншу, широко вживану: вежа «Американ Експрес». До речі, ця вежа – найвища серед будинків комплексу (сягає 225 метрів); далі йдуть «Ліберті-стріт, 225» (225 Liberty Street; колишній «Всесвітній фінансовий центр, 2» висотою 197 м), «Ліберті-стріт, 200» (176 м) і «Візі-стріт, 250» (250 Vesey Street; колишній «Всесвітній фінансовий центр, 4» висотою 152 м). Ще до комплексу Брукфілд-плейс (ВФЦ) входить істотно нижча будівля «Норт-Енд-авеню, 1» (One North End Avenue), відома також як будинок Нью-Йоркської товарної біржі, чия висота сягає «лише» 77 метрів.

Утім, на думку авторів відповідної статті в «Енциклопедії міста Нью-Йорка», завершальним акордом реалізації генерального плану забудови ВФЦ, тепер Брукфілд-плейс, стала  вежа «Ґолдман Сакс» (Goldman Sachs Tower) за адресою Вест-стріт, 200 (200 West Street). Якщо вважати цей будинок, розташований прямо на північ по сусідству з вежею «Американ Експрес», частиною комплексу, то він стає найвищою зі споруд ВФЦ, сягаючи 230 метрів. Як би там не було, вежа «Ґолдман Сакс», де розмістилася світова штаб-квартира компанії, зайняла останню ділянку на території Баттері-парк Сіті, призначену під ділову забудову. Цю вельми ефектну споруду зведено за проектом фірми «Пей–Кобб–Фрід».

 

А ось поза всякими сумнівами завжди була приналежність до Всесвітнього фінансового центру так званого Подвір’я (Courtyard) – ландшафтного парку площею 1,4 гектара, розбитого вздовж узбережжя бухти Норт-Коув. Це повною мірою стосується й атріуму Зимового саду (Winter Garden) – арки зі скла та сталі висотою 37 метрів, по боках якої розташовані чотири з половиною десятки магазинів, ресторанів і кафе. Як Подвір’я, так і Зимовий сад часто використовуються для проведення концертів, вистав та інших публічних заходів.

Оглянувши Брукфілд-плейс, далі підемо вулицею Парк-террас (Park Terrace) повз будинок Нью-Йоркської товарної біржі на північ. Ліворуч берегом Гудзону простягнувся парк імені Нельсона Рокфеллера. Праворуч, перетнувши Візі-стріт (Vesey Street), побачимо меморіал Ірландського голодомору (Irish Hunger Memorial). Цей невеличкий парк – непересічний витвір публічного мистецтва – було відкрито 16 липня 2002 року на згадку про жахливий ірландський голод і масову еміграцію 1845–1852 років. Його авторами стали художник Брайан Толле, ландшафтний архітектор Ґейл Віттвер-Лейрд і фірма «1100 аркітект».

Пройшовши ще трохи на північ, праворуч побачимо завершений у 2003 році знаменитий хмарочос Солейр (Solaire), розташований за адресою Парк-террас, 20. Зовні він, може, й не вельми ефектний, але за значенням – етапний. Це перший у США висотний багатоквартирний будинок, споруджений у відповідності до стандартів LEED (абревіатура від англ. Leadership in Energy and Environmental Design). Ідеться про забезпечення максимальної ефективності з точки зору енергоспоживання (енергозбереження) та охорони навколишнього середовища. Взагалі, на території Баттері-парк Сіті ще у 2000 році було введено в дію жорсткі вимоги в цій галузі. І з початку нового тисячоліття на кожній вільний ділянці з тих, що залишалися в межах «міста», споруджувалися виключно нові «зелені» будинки – житлові, офісні та ін.

 

На крайній півночі мега-комплексу, що розкинувся вздовж великої нью-йоркської Північної ріки (будь ласка, дивіться перший нарис), розташована школа імені Стайвесанта (будь ласка, дивіться другий нарис), про яку вже згадувалося. Тут і завершимо нашу прогулянку Баттері-парк Сіті – яскравим зразком сучасного мистецтва містобудування. Тільки, замолюючи гріх надмірної серйозності попереднього тексту, хочу підбити підсумки своїх «архітектурних студій» за допомогою жартівливого віршика. А втім, висновки в ньому зроблено теж доволі серйозні…

 

ТРАКТАТ ПРО ВСЕСВІТНЬО-ІСТОРИЧНУ РОЛЬ НЬЮ-ЙОРКСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ

 

Пізнав я за довге життя:

шедеври «горизонтальні» є –

і ті, що вгору летять

слів, образів, звуків виставами.

 

У зодчестві теж були

обох категорій злети:

будинки – діти землі –

й церков куполи-ракети.

 

Учора ж будинків сад

зростили не голі-босі ми –

багаті вже – у небеса

твоїми, Нью-Йорк, хмарочосами!

23.09.2015

 

Замість післямови

І НАРЕШТІ – ПРО ПОГОДУ

Завершуючи журнальний варіант своєї книжки, коротенько опишу клімат міста. На моє переконання, нью-йоркська погода є доволі сприятливою для відвідувачів. Хоча фахівці зазначають, що останнім часом почастішали якісь дивні кліматичні прояви. Скажімо, коли 6 січня 2007 року в Нью-Йорку стовпчик термометра піднявся вище позначки у 22 градуси за Цельсієм, з багатьох уст, за свідченням очевидців, лунали прокльони на адресу глобального потепління…

Як би там не було, нью-йоркська зима є помірно прохолодною, а за критеріями нашого старшого покоління – радше навіть теплою. Найнижчу за всю історію спостережень температуру було зафіксовано 9 лютого 1934 року, коли термометри показали мінус 26 градусів. А звичайна середньодобова температура протягом будь-якого із зимніх місяців коливається близько нульової позначки, трохи вище від неї. За свідченням місцевих жителів, раптові снігопади нерідко призводять до хаосу на вулицях міста. На власні очі авторові цього спостерігати не доводилося. А втім, і взимку на гостей міста чекає багато досить теплих, ясних і сонячних днів. Тут уже як пощастить. Ні: Вам неодмінно пощастить!

 

Нью-йоркська весна характеризується як примхлива, непередбачувана. На моє враження, це стосується в першу чергу березня. Протягом його на голови ньюйоркцям і гостям міста виливається найбільша кількість опадів, він є найбільш вітряним з усіх місяців року. У квітні ж, згідно з українською назвою, у Нью-Йорку зазвичай починається свято. Прикрашаються квітами вулиці, з яких пишнотою вбрання особливо виділяється мангаттанська Паркова авеню. А що вже казати про самі парки та ботанічні сади?!

Літо ж у Нью-Йорку спекотне та вологе. Найвищі температури – липневі. Абсолютний рекорд спеки було зафіксовано 9 липня 1936 року, коли стовпчик термометра зовсім трохи не дотягнув до 41-градусної позначки. Але хіба зараз нас навіть таким показником дуже налякаєш?! До того ж води поруч – навіть не море, а цілий океан. Навзамін протягом літніх місяців можна досхочу насолоджуватися довгими сонячними днями.

Утім, сонця в Нью-Йорку, за свідченням синоптиків, і восени не менше, ніж улітку. А літня задуха залишається позаду. Тож, долаючи забобони, проведіть у Столиці Світу кілька днів осені, що стане незабутньою. Хоча – приїздіть у будь-яку пору року! Зачарування цим унікальним містом гарантоване.

Далі буде! Але вже нова праця за темою, сподіваюся, більш досконала. І ми з Вами – будьмо, ДОБРЕ будьмо, дорогі читачі! Слава Україні!