Свобода: Ніщо і Все

«Свобода – це реалізоване бажання»

Так говорив вуйко Дезьо

Коли я нарешті дістався вершини Перевалу, на мене чекала несподіванка.

Карпати. Перевал

Синевирський перевал, Карпати. Автор фото — Сергій Полюшко

Над горами дув потужний вітер. Щось в ньому було відчуженим і негостинним. Цей вітер нагадував мені старого досвідченого нотаріуса, який вже давно втомився пояснювати людям, як влаштований цей світ. Тож, довелося шукати десь прихистку, щоб спокійно відпочити після підйому на гору. Нижче, біля дороги, я побачив колоду. Густі старі кущі ліщини, що обступили її з боку схилу, обіцяли шуканий затишок. Вже, сидячи на колоді, я трохи заспокоївся і привів до ладу розкуйовджене вітром вбрання, волосся і думки. Карпатська колода має таку властивість, вона відразу, щойно ти на неї сідаєш, притягує й доправляє чоловіка у лоно дикої краси, де з першим зітханням усе пусте відступає на задвірки. Але, я, попри це, вирішив пригадати події початку сьогоднішнього дня, які доправили мене на Перевал.

Зранку я сформулював пастку старшого віку: «Поки ми шкодуємо за тим, чого вже не здатні здійснити, наприклад, підтягнутися, то втрачаємо те, що ще можемо зробити, наприклад, посміхнутися». Та, чомусь, від знайденого змісту вікових метаморфоз я не відчув звичного піднесення, що виникало завжди при виявленні прихованих досі зв’язків нашого буденного життя. Вочевидь, що вгадав.

Ранкові новини втіхи та наснаги теж не додали. Настрій стрімко псувався. Тож, я вирішив піти на прогулянку: весна, її непереборна логіка завжди справляли на мене заспокійливий вплив.

Перевал. Південь в КарпатахЯ йшов дворами й обтрушував з себе залишки негативних емоцій, намагаючись сформувати бодай якісь висновки.

Тепер українські можновладці переконалися в тому, що давно знає і практикує весь Західний світ: влада і бізнес повинні бути розділені без лукавства.

Навіть, якщо ти нічим не зловживаєш, навколо такого поєднання завжди можливі спекуляції, репутаційні втрати, не кажучи вже про шантаж.

На Заході не вбачають нічого дурного, якщо виконавчу владу очолює успішний бізнесмен. Бо він гарний менеджер, він створив свої капітали, отже має світлий розум і необхідну волю. Закон чітко встановить (розділить) координацію його нових владних повноважень і корпоративних інтересів.

На жаль, в Україні «успішний бізнесмен» це, здебільшого, успішний «оптимізатор» бюджету, не обтяжений моральними чеснотами. Владні повноваження в його руках стають лише продовженням його «оптимізаційних» здібностей.

До того ж, саме під таку конструкцію і «оптимізовано» закони в країні.

Непомітно я дістався до своєї школи, але пішов не її подвір’ям, як минулого разу, а вирішив оминути периметром.

В контексті навіяних думок, раптом пригадалися дві оповідки, які розповідав нам наш вчитель історії, Михайло Маркович Крупник, коли влітку ми були на практиці в учбовому господарстві під Одесою. Це була вже позашкільна наука.

Якось на жіночій половині дружини Цезаря у велике свято виявили чоловіків, що було страшенним скандалом.

Жінка ЦезаряЦезар ініціював, в нашому формалізмі, тимчасову слідчу комісію і скликав Суд.

Суд розглянув усі обставини справи, визнав дружину Цезаря не винною і, взагалі, взірцем усіх чеснот.

Після цього Цезар з дружиною розлучився, а на запитання спантеличених громадян відповів: «Дружина Цезаря має бути вищою навіть підозр».

Друга історія стосувалася вже ближчих часів.  Це була одна з багатьох байок-анекдотів про Микиту Богословського. Наш вчитель розповідав, що якось Тихон Хрєнніков запропонував Микиті Богословському взяти участь у поважному ідеологічному зібранні. Микита Богословський відмовився і пояснив чому він не хоче брати участь у цьому товаристві в притаманному йому іронічному стилі: «Тихон, нельзя быть целкой в бардаке».

Я посміхаюся, бо виразно пригадую ті кущі акації, біля кукурудзяного поля, в яких ми відпочивали обідньої пори, коли слухали ці оповідки-настанови. Була спека, і ми всі хотіли на море.

Не можна бути целкоюДавні два приклади нині підтверджують мені усю парадоксальність і абсурдність логіки наших життєвих моделей.

Від спогадів я повертаюся до дійсності й, щоб закрити тему, формую висновок: або ми змінюємо системний бардак, або продовжуємо себе дурити.

Спроба уявити весь обсяг глуму, який ми маємо в інституційному полі країни, знову псує настрій.

Щоб позбутися нав’язаних клопотів, я намагаюся визначити, а чого б хотів чоловік, чого прагне людина? Відтак усі мої думки сходяться до визначення концепту Свободи. Я пригадую, що вуйко Дезьо визначав Свободу, як реалізоване бажання. Але, задовольнити своє «хочу» ми можемо по-різному. Відтак потрібно звернутися до перших принципів і основ.

Існує енергетичний Універсум, який неосяжний для людини. Це – Задум щодо Всього.

Людина відображує УніверсумЛюдина відображає Універсум, таке відображення ми називаємо Всесвітом, дійсністю, дійсним.

В силу онтології природи процесу відображення, воно полягає у створенні епізодів. Так виникає попередній та наступний епізод, тобто час. Він є адмініструванням нами фаз епізодів.

Зміни в епізодах створюють уявлення простору.

Простір і час стають факторами моделювання дійсного.

Всесвіт зберігає неперервну й неподільну природу Універсуму, тому залишається неосяжним для людини. Він є незліченною сукупністю спонтанних порядків, що відображають логіку Універсуму, Задуму.

Однак, людина будує моделі Всесвіту, творить природу дійсності, пояснює дійсне. Вона шукає й створює власну логіку. Тому моделі стають сукупністю спонтанних порядків та нав’язаних людиною порядків. Часто людині вдається «вгадати» логіку Універсуму. Тоді її нав’язані порядки стають доповненням, продовженням порядків спонтанних. Ми називаємо це креативом. Але так відбувається не завжди. Частіше трапляється все навпаки: нав’язані порядки людини, логіка її моделей, вступають у конфлікт зі спонтанними порядками Всесвіту, логікою Універсуму. Хоча, за великим рахунком, в Універсумі передбачено все і такий конфлікт теж.

Конфлікт нав’язаних порядків людської моделі Всесвіту зі спонтанними порядками Всесвіту розкриває дві іпостасі Свободи.

З одного боку, Свобода може тлумачитися як абсолютизація та реалізація «хочу», тобто, сваволя людини в рамках створеної моделі Всесвіту. За природою виникнення «хочу», така Свобода завжди буде нав’язаною. Вона вигадана, бо залишається доктриною, теоретичним принципом моделі-вигадки. Можна припустити, що мінімізація «хочу» є шляхом до здобуття Свободи.

Такий підхід у тлумаченні Свободи як «вимкненні» опції «хочу» дає можливість зрозуміти одну з багатьох унікальних сторін шабату для іудеїв. Субота для них не просто вихідний день, а день, коли будь-яка робота виключена, і встановлено це імперативом як беззастережним моральним принципом. «Хотіти» стає безглуздим, бо робити для його здійснення нічого не можна. Відтак, у шабат будь-яке бажання стає умовно здійсненним, адже «хочу» вимкнене, а щире підкорення настанові наближає омріяну Свободу і робить відчуття її здобуття цілком реальним.

СвободаАле така Свобода залишатиметься доктриною вигаданої моделі.

З іншого боку, Свобода є цілковита відмова від «хочу» як продукту моделі Всесвіту і занурення у Всесвіт як відображення Універсуму. Така Свобода перестає бути вигаданою і стає суттю. Це її друга іпостась.

…Тієї ж миті, просто мені у вухо гримнув хор дитячих голосів: «До-брий-день!» Я аж присів. Потім підвів голову і обернувся. Ліворуч від мене, на спортивному майданчику школи, малеча віталася з вчителем фізкультури.

В голові у мене прохопилося: «Дійсно, а чому ж не добрий?» Весела посмішка спонтанно(!) з’явилася в мене на обличчі. Як колись у дитинстві, мало не підстрибуючи, я пішов далі й забув про всі моделі. Весняний квіт дерев, спів птахів, плин хмар, світло сонця, що блищало в калюжі, – все, через цю мою посмішку, залучило мене до свого гурту. Я поринув у Задум беззастережно і віддано. Так птахи пірнають у небо. Відчуття неосяжної та незбагненної нової суті, що наповнилася всеохоплюючим зв’язком, єднанням зі Всесвітом, явило мені сенс Свободи.

Сенс СвободиЗадум людини розчинився у Задумі.

Я став Ніщо і Все.

Цієї миті здійснилися всі мої бажання, бо зникло моє «хочу», і я позбувся його полону.

Універсум – фрактальний, він самоподібний, і найменша порошина у нас під ногами тримає в собі і відтворює усі чудеса Всесвіту, вони відкриті для неї, а вона є їх продовженням. Тому-то й зачаровують нас своєю фрактальною не визначеною в сенсах понятть безтілесною суттю вода, хмари і вогонь.

Я посміхався і перетворювався на порошину, на хмару, на посмішку, в яких розчинялося і минуле, і майбутнє, і є лише Все.

…Так я опинився на Перевалі.

Боржава. ПеревалЯ сиджу на колоді, думаю про чоловіка, який її витесав і встановив тут на вершині гори. Намагаюся уявити сотні людей, що знаходили коло неї затишок та перепочинок. Акустичні міражі чужих розмов, сміху, тостів, палких сповідей та освідчень обступають мене. Звідки вони: з минулого чи з майбутнього?

Згодом, серед тисячолітнього фонового шуму я починаю вирізняти тупіт слонів Ганнібала. З альпійських перевалів він за цей час дістався аж сюди, в Карпати.

Я підіймаю погляд і дивлюся на дорогу: куди ж вона веде?

Валентин ТкачВалентин Ткач, Чернівці

22.04.16

 

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс