Світловий детермінізм (обґрунтовані фантазії)

Наши предки размышляли о мире в понятиях Богов и Героев, да!

Наши предки размышляли о мире в понятиях Богов и Героев, да!

Є незліченна кількість факторів, які визначають шлях еволюції суспільства.

Усі первісні спільноти проходили через сублімацію неврозу, який виникає як реакція на невідомий оточуючий світ.

Невроз або сублімується у табу, вірування, досвід, роботу, мистецтво (матриця Культури), або проявляється у внутрішньовидовій агресії.

Ця агресія або призводить спільноту до самознищення, або сублімується  інститутами держави.

Так виникають спонтанні порядки держави. Вони внутрішню агресію або придушують, або переорієнтовують в експансію.

Саме матриця Культури, механізм формування у людини уявлення про дійсне, розрізняє спільноти людей, оскільки формується під впливом багатьох відмінних факторів. Цей вплив, якщо послуговуватись працями Льва Гумільова, я буду називати детермінізмом.

Це може бути ландшафтний детермінізм: степовики і горяни по різному уявляють дійсне.

Переосмислення такого уявлення  формує різний досвід і традиції.

Можна виділити і гідрологічний детермінізм: мешканці берегів річок внаслідок особливостей їх, річок, поведінки приречені до солідарних дій, бо тільки спільно можна здійснювати великі іригаційні проекти як захист від повеней та посух.

Це пояснює появу перших держав саме вздовж русел річок, а не десь у степах чи лісах.

На мою думку, є ще один вид детермінізму, який потужно формував матрицю Культури, – це добовий (світловий) детермінізм.

Народи Півночі, де при зміні пір року впроваджується полярна ніч, поки вона триває, втрачають можливість повноцінно використовувати роботу, як інструмент сублімації неврозу. Відтак, повинен вмикатись певний компенсаторний механізм. Він у них був знайдений у особливому виді мистецтва – мистецтва саг...

Я собі уявляю, що вижили саме ті північні спільноти, котрі в умовах полярної ночі формували, доповнювали і передавали з вуст у вуста свої героїчні епоси, що їх згодом почали записувати.

Це усе сформувало надзвичайно потужну складову їх матриці Культури. Власне, це вже було не тільки мистецтво, але й спосіб існування в об’явленій їм дійсності. Те, що така практика є надзвичайно продуктивним інструментом сублімації неврозу, інструменту кореневого, кодового, підтверджується стійкістю в часі цієї матриці та її впливом на Культуру інших спільнот.

Вїльям Блейк на межі ХVIII–ХІХ століть відкрив для Великої Британії ворожбу ісландських саг. Ця культурна матриця була настільки несподівана і продуктивна, що відразу здобула власну міфологію і містику. А що, на вашу думку, може індукувати в уяві людини полярна ніч і полярне сяйво?

Такі закріплені у тексті індуковані стани, відшліфовані і проведені через сепаратор пам’яті сотень поколінь, стали надпотужним інструментом сублімації неврозу. Це пояснює їх стійкість у часі і розповсюдженість, особливо поширеність їх інтерпретацій, адаптованих до повсякденної практики нових умов функціонування.

Чи не тому таким популярним є Джон Толкієн, котрий захоплювався містерією скандинавських саг? До того ж, попри багато інших мов, він досконало давньоанглійськими мовами, а також норвезькою, древньонорвезькою (древньоісландською), шведською, данською мовами, і можливо, навіть фінською –- «мовами полярного сяйва».

Власне, Толкієн і не приховував, що його бажанням було створити щось на кшталт «англійського» епосу, подібного до «Саги про Хервер», «Саги про Вьольсунгів» тощо.

Його «Володар кілець» формувався під впливом карело-фінської «Калевали» та легенд про напівлегендарного (важливо розуміти, що саме напів-)короля Артура.

Для мене ці факти є свідченням того, що, пройшовши через тисячолітні жорна природного відбору, матриця Культури «народів полярної ночі і полярного сяйва» явила світу потужний мистецький інструмент сублімації неврозу, який формувався від зіткнення з неосяжним, і перетворила його в енциклопедію настанов і конкретних практик.

Саме вони допомагали і спонукали жити.

 P.S. Щодо ІДІЛ: як настанови матриці Культури, сформованої в умовах капіталістичних відносин на основі приватної ініціативи та індивідуалізму (урбаністика), можуть виявитися продуктивними для виживання в умовах пустелі (степу), де без практики солідарних дій та піклування на спільноту чекає смерть? Чи не стануть такі нав’язані настанови додатковим джерелом невротизації (агресії) спільнот, що послуговуються матрицею Культури кочівника? Почнемо з того, що в цих Культурах по-різному відбувалася легітимізація влади. Якщо хан (бай) не виконував своїх обов’язків, то кочівники просто розбігалися по степу. Як у відомій казці: «Я знайду собі іншого раджу». Колись на Московії як спадкоємиці Орди таким механізмом був «Юріїв день».

Це – до того, що культури не можна нівелювати в бюрократичних жорнах мультикультуралізму, як би не зручно було адмініструвати такий симбіоз. Симфонію слід шукати в доповненні, як зробив це Толкієн.

Зрозуміло, що життя – це не казка. Але казку завжди потрібно вміти переосмислити в продуктивний досвід. Інфантильний Півник завжди перемагає підступну Лисичку, якщо поряд з ним мужній Котик. Та це вже інша історія нашого сьогодення.

Валентин Ткач

Валентин Ткач фото


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс