Патріотичні нариси: Суботів і Чигирин

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

Суботів і Чигирин

(Матеріал, за винятком віршів Великого Кобзаря і великого Ґете, являє собою авторський переклад з англійської)

 

Коли йде Вітчизняна війна твого народу, проводити час у забавах аморально. Але ж культурно-пізнавальний туризм — «розвага» дуже специфічна. Адже він є потужним чинником формування нашого світогляду, що триває протягом усього життя, не маючи жодних вікових обмежень. А якщо йдеться про пізнання своєї країни, її історії та культури,— ще й плекання патріотизму у високому сенсі. Це гранично важливо, аби почерпати наснагу й натхнення, віднаходити душевну рівновагу, відновлювати сили для продовження боротьби. Тієї, про яку яскраво й точно сказав великий Ґете (ризикну навести власний «переклад-нагадування»):

 

Усі минулі прикрощі й негоди

Найголовніше принесли знання:

Лиш той є гідним і життя й свободи,

Хто знов іде за них у бій щодня!

 

На крайньому південному сході історико-географічного регіону Київщини розташований Чигирин — велике місто глобального соціально-культурного Українського світу. Але нагадаю, що сходження Чигиринщини до вершин європейської історії почалося з розташованого неподалік уславленого села Суботів (наголос на першому складі!). До нього спершу й завітаємо.

Суботів був заснований як хутір, власником якого в 1616 році став чигиринський підстароста Михайло Хмельницький. Батько великого Богдана, на відміну від героя пушкінського роману у віршах, був чудовий «економ»-практик: заснувавши поруч слободу Новоселиця (нині, як і Суботів, село Чигиринського району Черкаської області), створив велике господарство зі ставками, млинами, пасіками та — ніде правди діти — шинками. Після смерті батька Суботів продовжив розбудовувати, повернувшись у 1624 році з турецької неволі, Богдан Хмельницький.

Під час української національно-визвольної війни середини XVII століття суботівський двір (замок) став заміською резиденцією гетьмана, а сам Суботів перетворився на місто, нехай невелике (подібні тоді називали містечками), і центр сотні Чигиринського полку, вперше згаданої 1654 року. На додачу до дерев’яної Свято-Михайлівської церкви, у якій 1653 року було поховано славного воїна гетьманича Тимоша, тут коштом Богдана Хмельницького збудовано муровану церкву Іллі Пророка. Вона широко відома ще як Іллінська або Богданова церква в Суботові. Це їй восени 1845 року присвятив Кобзар свої знамениті рядки:

 

Стоїть в селі Суботові

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

 

Але спочатку в цій церкві-крипті був похований Богдан Хмельницький. Однак недовго прах великого гетьмана залишався в спокої: 1664 року його наказав викинути з храму Стефан Чарнецький — кат України, який на чолі річпосполитського війська здобув і зруйнував Суботів. За іншими відомостями, церква була пограбована татарами, при цьому Богданів прах винесено; утім, можливо, татари виконували доручення чи побажання далеко не святого Стефана. Як би там не було, ситуація суттєво покращилася порівняно з часами, коли Кобзар обурено вигукнув: «Церков-домовину // Нема кому полагодить!!» У процесі завершеної 1977 року реставрації, проект якої розробив визначний вітчизняний архітектор і мистецтвознавець Сергій Кілессо (1931—2012), храм відновлено в початковому вигляді. А в результаті ще одного етапу реставраційних робіт, проведеного 1995 року, було замінено черепичний дах на мідний і на основі знайденого в Санкт-Петербурзі метричного архіву церкви (з фотографіями) відтворено її різьблений дерев’яний іконостас, яким сьогодні знову милуємося.

Тепер попрямуємо до Чигирина, чий образ знову-таки входить до нашої свідомості в першу чергу з рядків знаменитої поезії Тараса Шевченка:

 

Чигрине, Чигрине,

Все на світі гине,

І святая твоя слава,

Як пилина, лине…

 

Заснований 1589 року, Чигирин став одним з опорних пунктів колонізації південних районів Речі Посполитої на межі з Диким полем — незаселеною територією степу між Дністром на заході та середньою течією Волги на сході. Проте Чигиринщина від самого початку була землею українською: більшість населення тут становили так звані «непослушні» козаки. А втім, наші козаки, на щастя України, за визначенням непослушні. Навіть якщо йдеться про «регулярне», реєстрове козацтво, центром Чигиринського полку якого місто стало в 1625 році.

Починаючи з червня 1648 року, Чигирин був головною, або ж постійною, резиденцією Богдана Хмельницького. Роль фактичної столиці козацької держави місто відігравало і пізніше — за гетьманування Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка. Як зазначають вчені-історики, у ці періоди гетьманський двір часто приймав послів зарубіжних держав та вищих православних ієрархів. Взагалі, столичний статус зумовив стрімкий розвиток міста. Про його величний вигляд дає певне уявлення гравюра того часу, яку можна знайти, приміром, у відповідних статтях різномовних Вікіпедій. Однак процвітання тривало недовго. У 1677—1678 роках Чигирин опинився в центрі подій московсько-османської війни. Під час оборони 1677 року місто встояло. Але наступного року після запеклих боїв оборонці були змушені його залишити, і Чигирин був дощенту зруйнований турецькими агресорами…

А Великий Кобзар закінчує свою присвячену великому місту, де наразі ми з вами, шановні читачі, перебуваємо, поезію таким суворим, як саме життя, пророцтвом-порадою, що дивним чином нагадує класичну китайську мудрість:

 

Спи, Чигрине, нехай гинуть

У ворога діти.

Спи, гетьмане, поки встане

Правда на сім світі.

 

Пізніше Чигиринщина неодноразово пробуджувалася для української справи. Варто згадати, що саме в Чигирині на початковому етапі Української революції 1917—1921 років відбувся в жовтні 1917 року Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва; щоправда, на ньому в якості організаційного осередку Вільного козацтва була визначена Біла Церква. А в 1918 році на Чигиринщині боролися проти денікінців повстанські загони, об’єднані революційним комітетом «Чигиринська республіка» під проводом Свирида Коцура, які навіть певний час контролювали головне місто краю… Нове пробудження почалося наприкінці радянської доби. У 1989 році, коли зупинили будівництво Чигиринської АЕС, також було створено історико-культурний заповідник «Чигирин». У 1995 році він отримав статус Національного, а у відтвореному будинку повітових присутственних місць відкрито музей Богдана Хмельницького. Черговим знаковим роком став 2006-й, коли в Чигирині почав працювати багатющий музей археології Середнього Подніпров’я. Протягом того й наступного років відновлено (у гіпотетичному вигляді) бастіон Дорошенка і церкву Святих Петра і Павла, у період до 2009 року споруджено першу чергу «Резиденції Богдана Хмельницького». Сподіваюся, що відродження Чигирина разом з усією Україною триватиме та прискорюватиметься. І невдовзі набуде статусу справжнього національного Відродження. А цей нарис дозвольте завершити власними віршами.

 

НА ВДЯЧНУ ПАМ’ЯТЬ ЇЙ — ІСТОРІЇ

 

Вдивляюсь у минулого строкатий

портрет: чеснот, підлот, геть усього…

Щось у тобі я хочу відшукати,

предмет турбот розумниці Кліо.

 

Невчасно? Та ніколи це не вчасно,

а завжди вчасні тільки лють і зло.

Але ж

жива минувшини прекрасна

частина,

зло — було, та й загуло.

 

Нехай занадто коротко скажу, та

лиш те, що важко, дорого далось:

для людства непідробна й не забута

Історія — це ліки з ліків.

Ось!

 

СЛАВА УКРАЇНІ! ЇЇ ПЕРЕМОЖНИМ ГРОМАДЯНАМ-СОЛДАТАМ СВОБОДИ — СЛАВА!

 

 

ДОВІДКА ПРО АВТОРА

 

ЧЕРНЕЦЬКИЙ Юрій Олександрович — доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук, професор-завідувач кафедри ЖЕГІ Університету «Україна», фахівець у галузях глобальних досліджень, міжнародних відносин і бізнесового, державного та публічного управління, краєзнавець, літератор. Є автором книжок «Вища освіта в ринковій економіці» (1991), «Світова економіка» (2007; 2009), «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), «Все про Нью-Йорк» (електронне видання — 2010; паперове видання — 2013), «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012), «Избранное для избранных: 111 стихотворений таких разных лет» (2013), «Свято Нью-Йорка» (журнальний варіант — 2015), «Слобідська Україна: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016; підготовлена до друку та розміщена на сайті Харківської обласної державної адміністрації за адресою: http://kharkivoda.gov.ua/), «Чернігово-Сіверщина: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016; підготовлена до друку), «Чигиринщина і Житомирщина — два полюси історичної Київщини, «малої Батьківщини» Хмельницького, Шевченка та України: Короткий науково-популярний історико-культурологічний путівник» (2016; підготовлена до друку) та ін. і більш ніж 400 наукових і науково-популярних статей, включаючи близько 150 праць з історико-культурологічного українознавства.