Скандал у МОН: інтерв'ю із богословом Мельковим

Андрію Сергійовичу, що представляє собою Комісія з державного визнання документів про вищу духовну освіту? Як Ви «познайомилися» із цим органом?

melkov2

19 серпня 2015 року Кабінет міністрів України затвердив Постанову «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами». Згідно з цією Постановою 15 липня 2016 року було створено дві Комісії – одна з державного визнання документів про вищу духовну освіту, а інша з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання. Саме Комісія з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання розглядала мою справу про державне визнання диплома доктора теологічних наук, виданого Ужгородською українською богословською академією імені святих Кирила і Мефодія 30 квітня 2014 року.

Особистого знайомства з цією Комісією не вийшло, оскільки всі справи вона розглядає у відсутність власників документів, що дуже дивно, бо неможливо дати свої пояснення з питань, які виникають у членів Комісії щодо поданих документів та наукової роботи в цілому. Неможливо відповісти на зауваження, критику експертів, по суті – це гра в одні ворота з непередбачуваним результатом. 

Наскільки я розумію, Ви (і не тільки Ви, а чимало українських теологів?) вважаєте, що із Вами, а також із низкою інших богословів МОН вчинив несправедливо. Чому?

Тому, що з самого початку нас поставили в нерівні умови. Наприклад, до складу Комісії чомусь включені кандидати наук, які беруть участь у голосуванні за визнання наукового ступеня доктора наук. Це нонсенс! І таких кандидатів наук у Комісії з 16 чоловік налічується 10.

Також слід сказати, що з решти 6 докторів наук 2 є докторами педагогічних наук, 2 є докторами філософських наук та 2 є докторами юридичних наук. А адже саме з числа цих членів Комісії призначаються експерти, які розглядають атестаційні справи, що подані для державноговизнання диплома доктора наук з богослов’я. Яка з перерахованих вище наук найбільш близька до богослов’я? Філософія. Але і тут є питання. Наприклад, моя докторська дисертація присвячена церковній історії, в дипломі так і зазначено – спеціальність «церковна історія». Але в складі Комісії немає жодного доктора історичних наук. Як може об’єктивно і компетентно дати оцінку дисертації з церковної історії фахівець у галузі педагогіки, права і навіть філософії? Це все одно, якби в складі спеціалізованої вченої раді з філософії були фахівці з літературознавства, педагогіки чи права, а дисертації з лінгвістики опонували юристи та культурологи. Знову нонсенс! Але саме таким чином здійснюється діяльність цієї Комісії.

melkov3

Все це, щонайменше, свідчить про некомпетентність членів Комісії при розгляді атестаційних справ. Тому прийняті рішення про державне визнання або відмову у визнанні документів про наукові ступені є дуже спірними та абсолютно не відповідають загальній практиці присудження наукових ступенів в Україні.

Крім того, слід зазначити, що Комісія фактично привласнила собі функції сумно відомого, але на щастя ліквідованого ВАК України, й у своїй діяльності займається «полюванням на відьом», перевищуючи свої повноваження з метою умисної перешкоди у визнанні дипломів неугодним особам. Щоб досягти цих низинних цілей, члени Комісії не гребують опускатися до самих підлих методів, неприйнятних для науково-педагогічних працівників і взагалі для порядних людей.

У  чому — якщо це так можна назвати — проявляється така дискримінація і що Ви плануєте далі робити з цього приводу?

Справа в тому, що з самого початку своєї роботи у вересні 2016 року Комісія з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання почала діяти за власним розсудом, вільно трактуючи Постанову «Про державне визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, виданих вищими духовними навчальними закладами», Закон України «Про вищу освіту», не звертаючи уваги на Конституцію України. Так на першому засіданні цієї Комісії спочатку навіть лунали пропозиції не розглядати справи власників дипломів, які мають іноземне громадянство. Цей демарш у першу чергу був спрямований проти мене і ще одного громадянина Росії – священика з Норильська. Однак завдяки зауважень члена Комісії, ректора Карпатського університету Августина Волошина, єпископа УАПЦ Віктора (Бедь) цю дискримінаційну норму було вирішено не застосовувати. Тоді в Комісії розпочали використовувати інші методи, далекі від наукової неупередженої експертизи дисертаційного дослідження.

melkov1

Спочатку розповім про ситуацію з моєю атестаційною справою. Її передали для розгляду доктору філософських наук, професору Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Юрію Павловичу Чорноморцю. Щодо моєї науково-богословської діяльності та дисертації на тему «Життєвий шлях і наукова спадщина протоієрея О.В. Горського» він представив виключно негативний висновок. При цьому Чорноморець безпідставно звинуватив мене в тому, що я є провідником ідей так званого «руського мира» в Україні. Одночасно із цим Чорноморець у грубій формі висловив своє крайнє негативне ставлення до діяльності Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія, яка діяла за часів Блаженнійшого Митрополита Володимира (Сабодана) у 2002—2014 роках, і де я захистив свою докторську дисертацію. Такими брудними маніпуляціями і криком Чорноморець намагався увести членів комісії у оману і налаштувати їх проти визнання мого диплому. Так само Чорноморець став розвивати тезу, ніби моя докторська дисертація (з церковної історії) переписана з моєї ж кандидатської роботи (з мовознавства!) та не містить розробки нової наукової проблематики. Це брехливе твердження було спростовано членом Комісії, єпископом УАПЦ Віктором (Бедь) спочатку в ході засідання Комісії, а після у відкритому листі, опублікованому в ЗМІ.

Потім кампанію паплюження мого імені і моєї докторської дисертації продовжив другий рецензент – доктор філософських наук Віталій Володимирович Шевченко, який у Комісії представляє корпоративні інтереси Київського Патріархату, оскільки є професором Київської православної богословської академії УПЦ КП.

Примітно, що Шевченко також як і Чорноморець, які не є фахівцями ані в історичній науці, ані в церковній історії, у критиці моєї дисертації зосередилися, головним чином, не на науковій, а на політичній стороні справи з випинанням факту мого російського громадянства та походження. У своєму відгуку Шевченко констатує взагалі незрозумілі політизовані висновки, які не мають жодного відношення до предмету, змісту наукової дисертації та моєї особистості, тому не можуть бути підставою для відмови у державному визнанні відповідного диплома про науковий ступінь. Чого коштують тільки ці брехливі та образливі слова з відгуку Шевченка:

«Пан А. Мельков у цьому сенсі не виняток: йому щонайменше, значно миліша святоотцівська традиція імперського закрою, ніж прозахідні орієнтири розвитку. А матриця такого мислення в нинішні пріоритети європейського вибору України аж ніяк не улягає… Відтак держава Україна не може бути зацікавлена в пропаганді антизахідних ідей, якими просякнена ідеологія російської імперії усіх часів. Але не секрет, що в багатонаціональній та конфесійно порізненій спільноті незалежної держави є ті, хто неприхильно наставлений щодо правильності обраного Україною курсу. В цьому, властиво, й полягає сутність нинішнього цивілізаційного виклику, в драматичних колізіях якого й маємо право на прочитання запропонована до розгляду дисертація А.С. Мелькова».

За допомогою такого ганебного бруду Чорноморцю і Шевченкy вдалося ввести членів Комісії, які були присутніна засіданні в неповному складі, в оману і налаштувати Комісію не стільки проти моєї дисертації, скільки проти моєї особистості. Безналежного обговорення даної ситуації у підсумку було прийнято політично ангажоване і незаконне рішення у відмові державного визнання мого диплома доктора наук з богослов’я.

1235287_402438943189768_1059839935_n

Це було ще 25 жовтня 2016 року. Проте до цих пір я так і не отримав з МОН обґрунтованого рішення Комісії про відмову у державному визнанні мого диплома доктора наук та відповідний висновок Комісії щодо моєї атестаційної справи. Це є грубим порушенням Закону. Слід зазначати, що Комісія жодного разу не відповіла на мої офіційні звернення з проханням надати ці документи. Були грубо порушені Положення самої Комісії і за строками розгляду моєї атестаційної справи, і за процедурою повідомлення про відмову визнання диплома. Керівники цієї комісії– голова А.Г. Шевцов і вчений секретар Ю.Є. Решетніков боягузливо відмовляються від будь-яких контактів зі мною.

Таким чином, шляхом брудних інтриг, махінацій і дискримінації за національною, етнічною та релігійною ознакою мені як громадянину Росії в Україні вказали на двері. Примітно, що я є не просто науковцем з Росії, але є людиною, яка навчалася в Україні, а саме в Ужгородській українській богословській академії імені святих Кирила і Мефодія (зараз УБА Карпатського університету), по відношенню до якої МОН України також здійснює постійну та планомірну дискримінацію.Я завжди мав бажання бути корисним у розвитку національної освіти, науки і культури України,включаючи галузь богослов’я, та зробив для цьоговже багато на різних напрямках, але у відповідь отримав таку чорну  невдячність.

Слід зазначити, що така відкрита дискримінація проявляється не тільки по відношенню до мене, але й до багатьох богословів та священиків, які представляють різні конфесії в Украиїні. Так Комісія з державного визнання документів про вищу духовну освіту не визнає дипломи, видані за часів СРСР і дипломи, видані у Росії. Наприклад, завідувачу канцелярією Каменської єпархії УПЦ МП відмовили у визнанні диплому, виданого в Бєлгородській семінарії (Російська Федерація). Доходить до абсурду, коли людина, яка закінчила, наприклад, Московську духовну семінарію, не може домогтися визнання свого диплому про закінчення Київської духовної академії, тому, що існує вимога, щоб попередня духовна освіта також була визнаною державою, бо, як говорилося вище, російські дипломи Комісія не визнає. Це, в свою чергу, призводить до того, що неможливо визнати диплом кандидата наук, оскільки є не визнаним попередній академічний диплом. Жертвами цієї дискримінаційної політики обох Комісій МОН стали сотні священнослужителів по всій Україні.

Це ганебні факти і втрачені можливості! Україна могла б визнавати дипломи всіх духовних шкіл на пострадянському просторі, могла б стати центром, куди б кинулися богослови різних країн, і які спільними зусиллями створили б сучасну модель вищої богословської (теологічної) освіти на українському ґрунті. Це був би безцінний досвід розвитку української богословської науки, який міг би відкрити перспективи інтеграції з кращими зразками європейської теологічної школи. Але цій унікальний шанс практично втрачено. Сьогодні зроблено не крок вперед, а десять кроків назад, бо всі ці ганебні приклади дискримінації призводять до самоізоляції і дискредитації богословської науки і теологічного знання в Україні.

Мельков

Які мої подальші кроки? Я не маю наміру зносити образи і кричущу несправедливість, томунайближчим часом звернуся до суду з позовом проти МОН України. У зв’язку з очевидною дискримінацією моєї особистості як громадянина Росії з боку представників української влади я також звернусь до міжнародних правозахисних організацій та до відповідних органів Європейського Союзу, щоб і там були в курсі того, що відбувається з правами людини в країні, асоційованої з ЄС.

За словами міністра Гриневич, «Україна – єдина країна, у якій здійснюється державне визнання не лише дипломів, виданих після прийняття рішення про визнання, а й раніше виданих дипломів духовних навчальних закладів». Чимало коментаторів помітили якусь проблематичність у такому лідерстві. А яка Ваша думка?

За словами тієї ж Гриневич на розгляд Комісії з державного визнання документів про вищу духовну освіту загалом надійшло 308 справ але ухвалено позитивні рішення щодо визнання лише 106 документів– тобто лише третину дипломів було визнано! До Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання надійшло 32 справи щодо визнання наукових ступенів, а ухвалено позитивні рішення щодо визнання лише 13 дипломів!

Це говорить про одне з двох: або богослов’я в Україні перебуває в жахливому стані та багаторічну роботу духовних шкіл з метою підвищення рівня освіти і науки повністю провалено, або обидві Комісії МОН діють упереджено, бо приймаються суто політичні рішення і чесної наукою тут і не пахне. На жаль, в Україні так повелося, що наука дуже тісно переплетена з політикою, тому питання про вчені ступені – це майже завжди політичні рішення. Адже присудження наукових ступенів і звань відкриває їх власникам, а також організаціям, в яких вони працюють, доступ до бюджетних ресурсів, тому за цим завжди стоїть лобізм та особисті або корпоративні інтереси.

Які в нашому випадку корпорації? Це, насамперед, УПЦ КП. Саме представники цієї конфесії удостоїлися щедрого врожаю з визнаних свідоцтв, атестатів і дипломів всіх мастей. При цьому проректор Київської православної богословської академії та одночасно член Комісії з державного визнання документів про вищу духовну освіту протоієрей Олександр Трофимлюк зібрав повну колекцію документів від бакалавра до доктора наук і професора.

melkov4

Тут окремо варто зупинитися на темі визнання документів, власниками яких є самі члени обох Комісій. З перших днів роботи Комісій ці люди, насамперед, почали визнавати свої власні документи. Визнали і дипломипро вищу духовну освіту, і наукові ступені, і вчені звання.Щедрості в цьому питанні не було меж, так що деяким міністр відразу вручила по 4-6 документів державного зразка, чого розмінюватися на дрібниці. Як кажуть, рука руку миє. Залишимо за дужками етичну і моральну сторону питання, особливо для пастирів Церкви. Але хто ці, якщо можна так сказати, науковці? Хто читав і цитував їх праці?

Для прикладу я вирішив ознайомитися з науковими працями самого титулованого новоявленого доктора з богослов’я і професора – протоієрея Олександра Трофимлюка. У відкритому доступ в Інтернет я їх не знайшов. На сайті КПБА вдалося виявити лише бібліографію, яка починається з 2008 року. У цій бібліографії статті за темою кандидатської дисертації (2007 рік захисту) відсутні, а за темою докторської (рік захисту 2014) вдалося нарахувати всього 13 статей, проте необхідна наявність не менше 20 публікацій. В якості однієї з монографії зазначено цікаве видання «Незламний будівничий Української Церкви». Насправді, це не монографія, а книга-альбом про служіння Патріарха УПЦ КП в якій прот.Трофимлюк вказаний в якості одного з укладачів. Новина про це є на офіційному сайті УПЦ КП: «У Видавничому відділі УПЦ Київського Патріархату за редакцією митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія, упорядників прот. Олександра Трофимлюка та Юрія Дорошенка побачила світ книга «Незламний будівничий Української Церкви», присвячена 85-літтю від дня народження Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. До книги увійшли слова представників національної еліти, визначних культурних, наукових і громадських діячів сучасної України про Його Святість. Видання також проілюстроване світлинами, які відображають діяльність Патріарха Філарета як незламного будівничого Помісної Української Православної Церкви».

Що стосується присвоєння вченого звання професора, наявності науково-методичних праць (посібники, підручники тощо), які необхідні для отримання звання не тільки професора, але й доцента у прот. Трофимлюка я не знайшов. І це тільки один кричущий приклад, який красномовно свідчить про рівень професійної компетентності та наукової етики деяких членів обох Комісій.

У зв'язку з цим варто вказати про фактичну дискримінацію викладачів світських ВНЗ, оскільки для них в Україні зараз встановлені дуже жорсткі вимоги в отриманні вчених звань, їх чекають роками. Але людині в рясі МОН тепер надає практично необмежені привілеї. Як це співвідноситься із законами та Конституцією України?

Тому, підводячи проміжний підсумок діяльності Комісій з державного визнання документів про вищу духовну освіту, наукові ступені та вчені звання, я не поділяю пафосу Л. Гриневич. Як бачимо, обидві Комісії здійснюють свою діяльність, керуючись корпоративними інтересами, діють за попередньою змовою в частині визнання документів членів Комісій та відмови у визнанні документів іншим особистостям.

Врешті-решт, це все завдає удару по розвитку богословської (теологічної) освіти в Україні. Адже метою державного визнання духовних наукових ступенів є можливість не тільки отримати відповідний диплом державного зразка, але й займатися науково-педагогічною діяльністю у ВНЗ. Наступний етап розвитку богословської (теологічної) освіти в Україні згідно з перехідними положеннями Закону «Про вищу освіту» – це створення та діяльність спеціалізованих вчених рад за галуззю знань«Богослов’я». До їх складу мають увійти визнані державою володарі наукових ступенів, виданих вищими духовними навчальними закладами. Але в умовах, коли відхиляється 2/3 справ, поданих для визнання дипломів кандидата і доктора наук з богослов’я, коли явні преференції віддаються тільки одній конфесії – УПЦ КП, це буде неможливо реалізувати в принципі. З таким підходом в Україні будуть спецради тільки при навчальних закладах УПЦ КП, але чи піде така монополія на користь богословській науці в Україні? Адже якщо не буде достатньої кількості спецрад з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук з богослов’я, то звідки візьмуться науково-педагогічні кадри для викладання богословських дисциплін у вищій школі? Це означає, що навчальні заклади не зможуть здійснювати процедуру ліцензування та акредитації освітньої програми з богослов’я, створення та діяльності аспірантури, докторантури, спеціалізованої вченої ради за галуззю знань «Богослов’я». І повна відповідальність за це лежатиме на керівництві МОН України.

Повертаючись до питання роботи та складу Комісії, чи не відчувається на її діяльність якогось стороннього впливу?

melkov5

У діяльності Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання простежується вплив тих деструктивних і антиукраїнських сил, яким вигідно представити Україну як державу, далеку від демократичних принципів, від європейських цінностей та толерантності. Діяльність Комісії фактично відображає ту картинку, яку транслюють сьогодні російські ЗМІ по відношенню до України. Ця картинка – «шалена русофобія, переслідування російськомовних громадян і громадян Росії за національною та світоглядною ознакою, порушення прав віруючих». Саме такі висновки можна зробити, при оцінці діяльності даної Комісії. Тому, виходить, що своїми рішеннями Комісія завдає шкоди репутації МОН, дискредитує Україну на міжнародній арені, дає привід говорити за кордоном про факти порушення прав людини в Україні. Фактично ця Комісія виконує провокативні функції і діє зовсім не в державних інтересах, сприяє нагнітанню релігійної ворожнечі та міжконфесійної напруженості в Україні.

Що стосується складу Комісії, то тут дуже багато питань. Вище я вже говорив про те, що викликає здивування факт того, що в Комісії засідають кандидати наук, які чомусь мають право голосувати щодо визнання докторських дипломів, і що члени Комісії мають наукові ступені з галузей знань, зв’язок яких з богослов’ям досить умовний. Тепер пройдемося по деяких персонах, тому, що мені абсолютно незрозуміло, що робить у цій Комісії цілий ряд осіб.

Мені абсолютно незрозуміло, яке відношення до богослов’я має голова цієї Комісії Андрій  Гаррійєвич Шевцов, доктор педагогічних наук, фахівець у галузі ортопедагогіки та реабілітології і одночасно директор Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН України? Чи не занадто багато посад і повноважень поєднує цей чиновник?

Мені незрозуміло, яке відношення до богословської науки має адвокат Геннадій Олександрович Білорицький, кандидат юридичних наук та керівник Благодійної організації «Благодійний фонд ОрахХайм – Шлях життя»?

Про психічний стан деяких членів Комісії є привід задуматися. Наприклад, згадуваний вище ініціатор паплюження мого імені і докторської роботи професор Чорноморець на одному із засідань потрясав у руках текстом моєї кандидатської дисертації та заявляв що залучить підрозділи зовнішньої розвідки, для того щоб роздобути з Москви текст якоїсь моєї магістерської роботи. Чорноморець взагалі – сама одіозна особистість у складі даної Комісії. Крім нахабної та агресивної поведінки він цілком свідомо займається підробками дисертацій у спецраді, яку очолює в Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова. Про це докладно писали в ЗМІ, але навіть після такого публічного викриття Чорноморець продовжує свою роботу в Університеті, очолює зазначену спецраду і залишається членом Комісії з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання. Очевидно, що ганебну діяльність Чорноморця покривають у МОН України, значить, комусь це вигідно, комусь потрібно.

Напрошується питання – невже збідніла Україна на чесних трудівників науки і вчених богословів, які могли б гідно працювати в Комісії? Звичайно, такі люди є, але дивним чином залишаються не біля справ. Чому в складі Комісії немає видатного богослова наших днів архімандрита Кирила Говоруна? Чому в складі Комісії немає відомого архівіста і церковного історика Ірини Миколаївни Преловської? Чому в складі Комісії немає таких чесних трудівників науки як викладачі ЧНУ ім. Ю. Федьковича протоієрей Микола Щербань та протоієрей Микола Лагодич? Чому в складі Комісії немає колишнього голови Державного комітету України у справах національностей та релігій, доктора філософських наук Олександра Назаровича Сагана? Цей список можна продовжити.

Всі перераховані вище факти свідчать про те, що Комісія з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання стала знаряддям дискредитації української освіти та науки і завдає непоправної шкоди богословській науці в Україні. Всі позитивні сторони нового прогресивного Закону України «Про вищу освіту» в частині розвитку галузі знань «богослов’я» нівелюються підривною діяльністю даної Комісії.

melkov6

Тому, я вважаю, що Комісію з державного визнання документів про наукові ступені та вчені звання потрібно терміново розпустити і замість неї сформувати новий склад з компетентних і незалежних фахівців та експертів. Обов’язково потрібно міняти Положення про цю Комісію, щоб привести її діяльність у сувору відповідність із Конституцією та законами України. Всі раніше прийняті рішення про державне визнання або відмову у визнанні документів про наукові ступені,виданих вищими духовними навчальними закладами, необхідно переглянути.

Прошу все вищевикладене вважати моїм відкритим зверненням до міністра Л. Гриневич.

 Чи важко бути українофілом у Росії? І — чи образливо стикатись із недовірою та інтригами з боку тих, чиї цінності та інтереси ти фактично захищаєш?

Бути українофілом у Росії завжди було важко. Так повелося ще з дореволюційних часів, коли російська інтелігенція співчувала і підтримувала українців в боротьбі за збереження і розвиток рідної мови, літератури та культури в умовах жорстких обмежень і заборон. Але українофільство ніколи не було спрямовано проти інших народів і держав, це явище скеровано суто на Україну та є культурним феноменом, покликаним відновити історичну пам’ять народу, його генетичний код. Цей факт в Росії часто не розуміють, тому доводиться проводити роз’яснювальну роботу, яка, нажаль, не завжди приносить успіх.Моя українофільська позиція ґрунтована на наукових фактах – історичних, культурологічних, філологічних і богословських, а також на загальнолюдських та демократичних цінностях. Мої наукові праці і громадська діяльність спрямовані на формування позитивного образу України, української історії та культури в очах росіян, а також на розвиток мирних і добросусідських відносин між українським і російським народами. Ця позиція також пов’язана із моєю глибокою симпатією до української мови, культури, літератури та українського народу в цілому. Тому загалом, це стоїть поза політикою. Моя діяльність завжди була спрямована на те, щоб в Росії нарешті відкрили справжню Україну, щоб були зруйновані ті міфі та стереотипи щодо українців, які впродовж десятиліть якщо не століть формувалися і домінували в російській суспільній свідомості. У теж час я щиро хотів бути корисним Україні як людина, яка щиро і з любов’ю ставиться до її багатої духовної та культурної спадщини, хотів принести їй користь як науковець, як фахівець у галузі церковної історії, богослов’я, мовознавства та як громадський діяч.

Тому дуже прикро, коли в Україні стикаєшся з фактами неприкритої агресії на свою адресу, коли ти зазнаєш дискримінації лише за те, що маєш російський паспорт. На жаль, багато українців помилково вважають, що абсолютно всі росіяни підтримують війну, виступають за руйнування України, мріють знищити українську мову і захопити Київ. Це наслідок інформаційної війни, люди озлоблені від того, що відбувається і зганяють ненависть на тих, кого можна штовхати в силу політичної ситуації і суспільного запиту. Але ще прикріше, коли факт твого національного походження та громадянства використовують у брудній грі державні чиновники і представники Церкви в ім’я своїх бюрократичних і корпоративних інтересів. Так сталося й у випадку з відмовою визнання мого диплома доктора наук.

 Якщо порівняти бюрократію у Росії та в Україні — де гірше, де краще, чи це однояйцеві совєцькі близнюки?

На жаль, у питанні бюрократії Росія і Україна дуже схожі. Методи, принципи, ставлення до людей практично ідентичні. Жорстока бюрократична машина по обидві сторони кордону ще керується невмирущою радянською системою, яка продовжує нещадно принижувати гідність громадян. Всупереч очікуванням, Майдан не звільнив Україну від цієї важкої спадщини минулого. Це гальмує розвиток країни та суспільства, створює умови для нової революційної ситуації, яка може призвести до катастрофи.

Але я вірю в Україну і в те, що спільними зусиллями вдасться перемогти цю нелюдську машину бюрократії. Сам факт нашої відвертої та чесної розмови свідчить про це. В наших силах перетворити Україну і змусити чиновників служити народу, щоб влада несла повну відповідальність перед людьми і країною.

Поширити / Поделиться:

В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс