Європейська інтеграція та Україна

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Харків Житомир),
доктор соціологічних наук, кандидат економічних наук,
професор і завідувач кафедри
ЖЕГІ Університету «Україна», автор книг «Вища освіта в ринковій економіці» (1991), «Світова економіка» (2007, 2009) та ін. і більш ніж 330 статей,

Тетяна КОНДРАТЮК (Київ),
доктор наук з державного управління,
викладач Національного університету
фізичного виховання і спорту України, автор книг «Державна політика підтримки малого бізнесу» (2003), «Удосконалення механізмів державного регулювання сфери сімейних відносин» (2013), більш ніж 30 наукових статей тощо — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Євроінтеграційну стратегію слід вибудовувати з урахуванням специфіки субрегіонів ЄС!

 

Ця стаття продовжує цикл, недавно започаткований одним з авторів саме в журналі NEWSSKY.COM.UA. Перший матеріал було присвячено характеристиці ключових завдань соціально-економічного розвитку України в контексті міжнародних порівнянь. У другому аналіз було певною мірою переорієнтовано, сказати б, у європейському напрямку. Цей, третій, написано за першими результатами дослідження, яке проводимо разом із київською колежанкою Т.Кондратюк, що має досвід і практичної діяльності — державно-управлінської (кілька років працювала заступником Міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту), громадської й господарської. Стаття присвячується деяким питанням інформаційно-наукового забезпечення європейської інтеграції України.

За об’єктивними політико-економічними та соціально-культурними ознаками й показниками мегарегіон Європейського Союзу поділяється на три регіони, які своєю чергою сьогодні включають 10 субрегіонів, а саме:

Західна Європа (11 країн), що охоплює такі субрегіони, як континентальна Західна Європа (4 держави: Бельгія, Люксембург, Нідерланди і Франція), острівна Західна Європа (2 держави: Ірландія і Сполучене Королівство), німецькомовна Центрально-Західна Європа (2 держави: Австрія і Німеччина), Північно-Західна Європа, або країни Скандинавії (3 держави: Данія, Фінляндія і Швеція);

Південна Європа (8 країн), що охоплює такі субрегіони, як Південно-Західна Європа (3 держави: Іспанія, Італія і Португалія), Південно-Балканська Європа (3 держави: Греція, Словенія і Хорватія), острівне Середземномор’я (2 держави: Кіпр — фактично йдеться лише про його грецьку частину, де у 2014 р. проживали 858 тис. чоловік, а все населення країни становило близько 1,1 млн. — і Мальта);

Східна Європа (9 країн), що охоплює такі субрегіони, як Центрально-Східна Європа (4 держави: Польща, Словаччина, Угорщина і Чехія), Північно-Східна Європа, або країни Балтії (3 держави: Естонія, Латвія і Литва), Південно-Східна Європа (2 держави: Болгарія і Румунія).

Надалі в цій статті увагу буде зосереджено на соціально-економічних аспектах проблематики. Сукупність відповідних статистичних показників, що стосуються  субрегіонів ЄС, а також, з метою порівняння, України і Туреччини, відображена в базовій таблиці (будь ласка, дивіться нижче). Основним джерелом інформації виступає англомовний довідник «Показники світового розвитку».

Стосовно включених до таблиці показників за 2003 р. зазначимо, що на той момент фактично членами ЄС були тільки 15 країн. Нагадаємо: невдовзі, 1 травня 2004 р., відбулося найбільше за весь час існування поповнення складу інтеграційного угруповання. Тоді членами ЄС стали ще 10 держав: п’ять, що в минулому належали до числа «країн народної демократії»,— Польща, Словаччина (колишня частина Чехословаччини), Словенія (колишня республіка СФРЮ), Угорщина, Чехія (колишня частина Чехословаччини),— три, що були республіками Радянського Союзу, а нині нерідко називаються країнами Балтії,— Естонія, Латвія, Литва,— і дві острівні середземноморські країни, що після Другої світової війни входили до політико-економічного регіону Західної Європи,— Кіпр і Мальта. З 1 січня 2007 р. до організації приєдналися Болгарія та Румунія, нарешті, з 1 липня 2013 р. — Хорватія. Тепер до складу ЄС входять 28 суверенних держав.

Далі звернемося до масштабів поточної економічної діяльності населення субрегіонів ЄС, виробництва товарів і послуг, одержання відповідних доходів і їх кінцевого використання. Нині для зіставлення вартісної оцінки фізичних обсягів виробництва при здійсненні порівнянь на рівні країн світу застосовують насамперед показник валового національного доходу (ВНД), який раніше іменувався валовим національним продуктом (ВНП), що підраховується за так званим паритетом купівельної спроможності (ПКС) національних валют.

Сутність ПКС, за формулюванням фахівців Світового банку, полягає в тому, що так званий «міжнародний долар» (надалі в цій статті термін вживатиметься без лапок, як і в таблиці) — застосовуваний інструмент вимірювання — має таку ж купівельну спроможність стосовно валового продукту певної країни, себто сукупності товарів і послуг, що цією країною виробляються, яку долар США має в межах США. Починаючи з 2013 р., відомості щодо ВНД за ПКС не можна прямо порівнювати з такими даними, взятими з джерел попередніх років. Адже в межах Програми міжнародних порівнянь (International Comparison Program, ICP) здійснено перехід до нової методичної бази підрахунку цього показника, що призвело не лише до підсумкового уточнення, але й до деякого збільшення його, сказати б, обчислювальних розмірів.

ДЕЯКІ ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕСЯТИ СУБРЕГІОНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 

 Субрегіони Населення, 2013 (млн. чол.) ВНД за ПКС (млрд. міжнародних доларів) ВНД за ПКС на душу населення (міжнародних доларів)
2013 2003 2013 2003
1. Центрально-Західна Європа (німецькомовна) >89 (03) 4 012 (22,4%) 2 520 (02) 45 000 (01) 27 800 (04)
2. Південно-Західна Європа >117 (01) 3 938 (22,0%) 2 641 (01) 33 600 (05) 24 200 (05)
3. Континентальна Західна Європа >94 (02) 3 787 (21,2%) 2 440 (03) 40 100 (03) 28 100 (01)
4. Острівна Західна Європа <69 (04) 2 613 (14,6%) 1 766 (04) 38 000 (04) 27 900 (03)
5. Центрально-Східна Європа >64 (05) 1 528 (8,5%) 799 (05) 23 800 (09) 12 500 (08)
6. Північно-Західна Європа (Скандинавія) <21 (07) 914 (5,1%) 549 (06) 44 400 (02) 28 000 (02)
7. Південно-Східна Європа >27 (06) 478 (2,7%) 214 (08) 17 500 (10) 7 300 (10)
8. Південно-Балканська Європа >17 (08) 431 (2,4%) 305 (07) 24 700 (07) 17 500 (07)
9. Північно-Східна Європа (країни Балтії) >6 (09) 151 (0,8%)  80 (09) 23 900 (08) 11 100 (09)
10. Острівне Середземномор’я >1 (10) 35 (0,2%) 22 (10) 27 200 (06) 19 000 (06)
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ у цілому  507  17 887  11 336  35 300 23 200
       
ДОВІДКОВО:      
– Туреччина 74,9 (04) 1 391 (06) 475 (07) 18 570 (10) 6 710 (11)
– Україна 45,5 (06) 408 (09) 262 (08) 8 970 (11) 5 430 (11)

 

Розраховано за наступними джерелами: World Development Indicators 2015 / The World Bank. — Washington DC: World Bank Group, 2015. — Pp. 24—29, 48—56, 114—121; World Development Indicators 2005 / The World Bank. — Washington DC: World Bank Group, 2005. — Pp. 22—25, 40—41, 48—55.

Загальна примітка: Рейтинг вибудувано на основі ВНД за ПКС у 2013 р. (роз’яснення стосовно показників надані в тексті). Після значення певного показника в круглих дужках для субрегіонів ЄС наведено місце в загальному рейтингу (щодо ВНД за ПКС 2013 р. — частки субрегіонів у показнику для всього ЄС), для Туреччини й України — у цьому ж рейтингу за припущення, якби відповідна країна входила до складу ЄС і розглядалася як його окремий, одинадцятий, субрегіон.

У цьому контексті на практиці взаємно замінюваним із ВНД вважається показник валового внутрішнього продукту (ВВП). Але з точки зору економічного змісту між двома показниками є суттєва різниця. Її можна узагальнено сформулювати наступним чином: ВВП відображає вартість кінцевого продукту, що виробляється за якийсь період (при здійсненні міжнародних порівнянь це звичайно рік) у межах певної країни, а ВНД представляє цю вартість як сукупність факторних (ідеться про так звані фактори виробництва, з-поміж яких основними є три: праця, капітал, земля) доходів усіх фізичних осіб, що є громадянами даної держави, і юридичних осіб та інших організацій — суб’єктів господарювання, утворених громадянами всередині країни та за кордоном.

Якщо говорити про техніку підрахунків, то ВВП являє собою суму споживання в секторі домашніх господарств, усіх інвестицій, поточних державних витрат та експорту товарів і послуг, від якої треба відняти величину їх імпорту. Щоб отримати числове значення ВНД, до ВВП треба додати чистий приплив доходів із зарубіжних країн, а потім відняти чистий відтік доходів до цих країн. Один із провідних фахівців світу Джефрі Ґлен (Glen) наголошує, що метою підрахунку ВНД є не лише оцінка обсягів виробництва в межах держави, яка здійснюється за допомогою ВВП, але й «коригування» підсумкового показника з огляду на економічну «цінність громадян держави». Іншими словами, вартісні обсяги товарів і послуг, що вироблені, відображаються через усі доходи, які акумулюються та використовуються протягом певного періоду в «країні походження» факторів виробництва. Роль міжнародного обміну факторами виробництва в умовах глобалізації та (мега)регіональної інтеграції різко підвищується, тому під час нашого дослідження звертаємося в першу чергу до показника ВНД.

Характеристику субрегіонів ЄС почнемо з оцінки рівня життя, основним узагальнюючим показником якого є ВНД за ПКС на душу населення. Рейтинг за цим показником у 2013 р. виглядав таким чином:

1) Центрально-Західна Європа — 45 000 міжнародних доларів;

2) Північно-Західна Європа — 44 400 міжнародних доларів;

3) континентальна Західна Європа — 40 100 міжнародних доларів;

4) острівна Західна Європа — 38 000 міжнародних доларів;

5) Південно-Західна Європа — 33 600 міжнародних доларів;

6) острівне Середземномор’я — 27 200 міжнародних доларів;

7) Південно-Балканська Європа — 24 700 міжнародних доларів;

8) Північно-Східна Європа — 23 900 міжнародних доларів;

9) Центрально-Східна Європа — 23 800 міжнародних доларів;

10) Південно-Східна Європа — 17 500 міжнародних доларів.

А загалом по ЄС, як бачимо з таблиці, ВНД за ПКС на душу населення у 2013 р. склав близько 35 300 міжнародних доларів. Подібно до ситуації напередодні «великого розширення» 2004 р., ідеальним є розподіл за регіонами: лідирують чотири субрегіони Західної Європи, за ними йдуть три субрегіони Південної Європи і замикають рейтинг три субрегіони Східної Європи. Але всередині регіональних груп стались істотні зміни.

Центрально-Західна Європа, яка за підсумками 2003 р. замикала чільну четвірку, тепер стала лідером рейтингу. Це пов’язано з питомим прогресом європейської «наддержави» — Німеччини: у 2003 р. вона серед 28 країн, які сьогодні складають ЄС, за показником, що розглядається, займала тільки 9-те місце, але протягом наступного десятиліття піднялася трьома сходинками вище. І ВНД за ПКС на душу населення Нідерландів, які у 2013 р. займали другу сходинку (малесенький Люксембург і тоді, й тепер знаходиться в далекому відриві) перевищував німецький лише на 2,8 %. А десятиліттям раніше цей показник у другій державі рейтингу (це була Данія) перевищував німецький аж на 12,5 %! Соціально-економічне лідерство субрегіону, що охоплює дві німецькомовні країни, підтверджується, скажімо, і таким важливим показником, як рівень безробіття в складі сукупної робочої сили: і в Австрії, і в Німеччині за підсумками 2013 р. він був найнижчим серед держав ЄС, становлячи 5 % в обох випадках.

Друге місце за собою зберігає Північно-Західна Європа. Але відрив Скандинавського субрегіону від третьої й четвертої позицій істотно збільшився: у 2003 р. його ВНД за ПКС на душу населення перевищував два інших на 0,4 % і 0,7 %, а у 2013 р. — вже на 10,7 % і 16,8% відповідно. Однією з причин є швидкий прогрес найбільшої країни Північно-Західної Європи — Швеції (її населення у 2013 р. склало 9,6 млн. чол., порівняно з 5,6 млн. в Данії та 5,4 млн. у Фінляндії): вона піднялась аж на дев’ять сходинок — з 12-го на 3-тє місце! Безробіття в усіх країнах Скандинавії знаходилося на пристойному рівні 7–8 % від сукупної робочої сили.

На дві позиції вниз протягом десятиліття, що розглядається, було посунуто колишнього лідера за рівнем життя — континентальну Західну Європу. Це спричинено спуском на дві сходинки як однієї з великих за вимірами ЄС країн — Бельгії (її населення у 2013 р. становило 11,2 млн. чол.), так і Франції, що входить до числа найбільших країн інтеграційного угруповання, за населенням (65,9 млн.) поступаючись лише Німеччині (80,7 млн.). Не змогла зарадити навіть істотна позитивна динаміка іншої великої держави ЄС і субрегіону — Нідерландів (16,8 млн.), які за цей час піднялися на чотири сходинки вгору. У Франції також ледь не найгірша серед держав регіону Західної Європи ситуація з безробіттям: воно там сягає 10 % від сукупної робочої сили.

Більш кепські справи щодо безробіття лише в малій острівній країні регіону — Ірландії (4,6 млн. чол.), де цей показник у 2013 р. склав 13 %. Також вона спустилась аж на шість сходинок у рейтингу, що відображає ВНД за ПКС на душу населення. Майже настільки ж поганою була економічна динаміка ще однієї з найбільших держав ЄС — Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії: спуск на чотири сходинки. У результаті субрегіон острівної Західної Європи за рівнем життя посунувся з 3-ої на 4-ту позицію.

Що стосується Південної Європи, то послідовність розташування її субрегіонів у цьому рейтингу за десятиліття, яке розглядається залишилася незмінною. Але ця обставина не повинна маскувати факт економічного занепаду держави-старожила ЄС (є членом інтеграційного угруповання з 1981 р.) — Греції, що спустилась на шість сходинок: із серединної 14-ої на 20-ту. Причому динаміка була дуже нерівномірною: грецький ВНД за ПКС на душу населення спочатку зріс із 19 900 у 2003 р. аж до 32 520 міжнародних доларів (причому ще тих, значно більш вагомих, ніж нинішні!) у 2007 р. [див.: Чернецкий Ю.А. Мировая экономика. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Эксмо, 2009. — С. 32], а пізніше впав до 25 660 міжнародних доларів у 2013 р.

Додамо: якщо розрив між останнім субрегіоном Західної та найвищим у рейтингу субрегіоном Південної Європи зберігся практично на колишньому рівні, то розрив між останнім субрегіоном Південної та найвищим субрегіоном Східної Європи, який у 2003 р. становив 40 %, тепер майже нівелювався, склавши у 2013 р. лише 3,3 %. На додачу саме в країнах Південної Європи найважча ситуація з безробіттям. За його рівнем у складі сукупної робочої сили за підсумками 2013 р. вони займали останні п’ять місць у, сказати б, антирейтингу держав ЄС: цей показник становив в Іспанії та Греції — по 27 % (!!!), у Хорватії — 18 %, у Португалії — 17 %, на Кіпрі — 16 %. Далі з 13 % йшли згадана вище Ірландія та Болгарія, а з 12 % — знову-таки південно-європейська Італія, пару якій складала Литва.

А ось у регіоні Східної Європи ситуація та, відповідно, послідовність розташування двох лідируючих субрегіонів змінилися. У 2003 р. показник ВНД за ПКС на душу населення Центрально-Східної Європи перевищував такий для Північно-Східної Європи на 12,6 %. У 2013-му ж році за цим показником субрегіон, що охоплює країни Балтії, не лише наздогнав свого конкурента, але й, наскільки можна судити, трохи (на 0,4 %) його випередив. Як пам’ятаємо, держави цих двох субрегіонів стали членами ЄС одночасно. Звідси випливає, що в цілому Північно-Східна Європа скористалася з десятиліття членства в ЄС краще, ніж Центрально-Східна. Але вирішальною мірою це зумовила негативна динаміка економічного розвитку Угорщини, яка скотилася вниз аж на чотири позиції.

Що стосується Південно-Східної Європи, то цей субрегіон у царині життєвого рівня досить помітно скоротив своє відставання від того, за яким безпосередньо слідує. ВНД за ПКС на душу населення останнього був у 2003 р. більшим на 52,1 %, у 2013 р. — вже «тільки» на 36,0 %. При цьому Болгарія та Румунія помінялися місцями: у середині минулого десятиліття болгарський ВНД за ПКС на душу населення був більшим від румунського на 5,6 %, у середині нинішнього цей показник для Румунії перевищував сусідський значно істотніше — на 20,9 %.

Рівень життя в окремих субрегіонах є важливим чинником для визначення особливостей економічної співпраці. Наприклад, там, де він вищий, за інших рівних умов відкриваються кращі перспективи для експорту товарів вищих цінових категорій. Навпаки, субрегіони з відносно меншим ВНД за ПКС на душу населення привабливіші з точки зору проникнення на їх ринки товарів нижчого, так би мовити, більш демократичного цінового рівня. У будь-якому випадку, відомості з проаналізованого рейтингу слід ретельно враховувати, створюючи національну стратегію завоювання ринків ЄС. Зрозуміло, разом з іншими ключовими фактами соціально-економічного життя мегарегіону.

Зокрема, беручи до уваги всебічність і глибину господарської інтеграції, об’єднану Європу в цілому доречно розглядати як аналог національної економіки. При цьому з’ясовується, що ЄС є найбільшим глобальним суб’єктом виробництва товарів і послуг. У 2013 р. сукупний ВНД за ПКС Європейського Союзу сягнув 17 887 млрд. міжнародних доларів. Зазначимо, що друге місце за цим показником серед, сказати б, індивідуальних суб’єктів глобального господарювання займали США (16 992 млрд. міжнародних доларів), третє — Китай (16 085 млрд. міжнародних доларів), четверте — Індія (6 700 млрд. міжнародних доларів), п’яте — Японія (4 782 млрд. міжнародних доларів), шосте — РФ (3 485 млрд. міжнародних доларів), сьоме — Бразилія (2 956 млрд. міжнародних доларів). Як бачимо, достатньо близькими й у цьому сенсі порівнянними фізичні обсяги виробництва товарів і послуг ЄС були лише з такими в США та Китаї, перевищуючи їх на 5,3 % і на 11,2 % відповідно. Інші провідні суб’єкти глобального господарювання в цьому відношенні трійці лідерів гідної конкуренції не складали й найближчим часом не складатимуть.

Водночас не можна ні на мить забувати, що ЄС утворюють 28 суверенних держав. Про їх внесок та особливості йтиметься в наступних статтях циклу. А цю завершимо, відобразивши питому вагу у виробництві товарів і послуг, яку мають окремі субрегіони ЄС. Для трьох із них вона перевищує одну п’яту загального показника: це, у низхідному порядку, німецькомовна Західна Європа, значно менш економічно розвинута, але найбільш населена з-поміж субрегіонів ЄС Південно-Західна Європа та континентальна Західна Європа. У сукупності трійка субрегіонів-лідерів забезпечує близько двох третин загального обсягу виробництва товарів і послуг у ЄС, а з урахуванням острівної Західної Європи — більше чотирьох п’ятих.

Утім, враховуючи специфіку історико-культурного розвитку та параметри рівня життя, найбільш природним і перспективним партнером у розвитку інтеграційної співпраці для України, принаймні на перших етапах, виглядає регіон Східної Європи. Між іншим, не слід применшувати його успіхи в господарській царині. Скажімо, сукупна частка країн регіону в загальному обсязі виробництва товарів і послуг ЄС за період, що розглядається, збільшилася з менш ніж однієї десятої (9,6 %) майже до однієї восьмої (12,0 %). Причому за десятиліття з 2003 до 2013 р. зросла питома вага всіх субрегіонів Сходу ЄС: і країн Балтії (з 0,7 до 0,8 %), і Румунії з Болгарією (з 1,9 до 2,7 %), і, особливо, Центрально-Східної Європи (з 7,0 до 8,5 %)! Ці три субрегіони фактично перебрали на себе частки Південно-Західної Європи (яка за вказаний період зменшилася на 1,3 %), острівної (що знизилася рівно на 1 %) та континентальної (яка зменшилася на 0,3 %) Західної Європи. До східноєвропейського економічного поступу тепер отримала шанс долучитися й Україна.

Підсумуємо: нашій державі в рамках загальної стратегії «мегарегіональної Європейської інтеграції» є сенс розробити й реалізовувати осібну комплексну цільову програму регіональної економічної інтеграції, спрямовану на всебічний і поглиблений розвиток господарської та загалом суспільної співпраці з країнами Східної Європи. Причому ця комплексна програма діяльності має складатися з трьох окремих, взаємодоповнюючих стратегій співробітництва з трьома субрегіонами: Центрально-Східною, Північно-Східною та Південно-Східною Європою. Розгляд відповідного кола питань плануємо продовжити в наступних статтях нашого циклу.

Європейський Союз на глобусі. Автор — S. Solberg J

Європейський Союз на глобусі. Автор — S. Solberg J.

Поделиться:

В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс