Що зникає там, де починають КВН?

О, скільки поколінь, заледве почувши першу музичну фразу цієї, завжди здавалося – вічної пісеньки, легко та із обов’язковою усмішкою, наспівували: «Ми починаєм КВН»!

КВН

Усмішка була обов’язковою настільки, що, коли Маслякову вдалося приватизувати сонце і вітер, йой, пробачте, «капусник» і навіть забороняти використовувати три веселих букви «К», «В», «Н» поруч у назвах не підвладних йому «кавеенах», українці легко обійшли Олександра Васильовича. Наприклад: «КВН – К.луб В.еселих і Н.айкмітливіших».

І як же не піти на такі недотОркані, невинні, майже цнотливі хитрощі, коли йдеться про те, чого хоче кожен – про право володіти процесом виробництва сміху? Процесом продукування усмішок і аплодисментів? Тим більше, коли аплодисменти, усмішки і сам Його Величність Сміх доволі прагматично конвертуються у далеко не ламаний гріш. Не для самого ж лише гигикання і батярства створюються і процвітають «ліги сміху» в усіх географічних широтах світу. Просто уявіть розквіт «АМІК» та інших похідних від клану старших і молодших олександрів-васильовичів.

Та навіть ті, хто отримав палаци під «КВН-централ» посеред столиці колишньої сересер-імперії, і подумки, і у найсміливіших фантазіях та за перегляду найрозкутіших сновидінь, уявити не могли, що сміх конвертується не просто у політичні досягнення. А навіть у максимальну політичну владу у одній, окремо узятій, країні «Ліги сміху».

Але саме тут, коли від досягнутого рівня корони і трону, коли на черзі – вже рівень німбу і небожителя, коли починаються буденні, дуже конкретні політика і влада, виникає особливий – непомітний для не озброєного звичайнісіньким здоровим глуздом веселенького хлопчика – конфлікт.

Конфлікт між суто КВНом і реальним життям реального політика.

Конфлікт між аплодисментами у залі сміху і залі засідань.

Конфлікт між метою, шляхом досягнення, манерою поведінки і формою існування.

Що є КВН? Вітання. Розминка. Домашнє завдання. Конкурс капітанів. Музичний конкурс. Здається, все. Навіть коли я випустив деталі, то я не помилюсь у головному: усі ці конкурси усіх кавеенів світу на 99 відсотків побудовані на емоціях миттєвих і спрямовані на досягнення мети миттєвої, одноразової і – за суттю своєю – легковажної.

На вибух сміху.

На досягнення якої мети має покласти життя політик? Коли він політик, звісно, а не збирач аплодисментів.

Не на сміх. Не на миттєве і легковажне.

На вічне. На людей – у їхній не завжди веселій буденності.

Але аж ніяк не на їхні емоції – після того, як автор реприз «домашньої випічки» чи вдалого, майже рефлективного, жарту-імпровізації озвучить зі сцени кілька вдало зліплених слів.

І наявність підлабузницького сміху в залі, невгамовність клакерських аплодисментів, незабутність і, зізнайтесь, лоскотлива приємність овацій – досягнення вкрай нетривалі. Вони можуть бути лише швидкоплинною метою та лише створюють враження успіху… Оману. Солодку ілюзію Олімпу. Що може бути предметом радості винятково для видобувача сміху. А не для політика,

А тому, коли починається пишномовний КВН, закінчується політика. Закінчується навіть здоровий глузд. Вони непоєднані.

Прошу – не потрібно овацій.

 

Сергійко ЩеневсеСергійко Щеневсе

 

,

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс