Що стоїть за визнанням ПЦУ з боку Олександрійського Патріархату?

У давню (далеко в до-Майданну) пору, коли багато з нас були юні та наївні, не бачили у східних сусідах, точніше в ієрархах їхньой лже-Церкви вовків в овечих шкурах….Тоді в 2010 році, звертаючись до Предстоятеля Олександрійської Православної Церкви, лже-патріарх Кирило сказав: «Ваше Блаженство, перебуваючи в цьому історичному місці, я хотів би підкреслити важливу роль Олександрійського Патріархату у Вселенському Православ’ї. Колись, в найглибшій давнині Олександрійський Патріархат був першим Патріархатом на Сході. Зараз він займає друге місце в Цьому диптиху і користується заслуженою повагою як у Російської Православної Церкви, так і в усьому православному світі. У храмі я вже сказав про ті чудові історичні приклади, які свідчать про зв’язок між нашими Церквами. Я хотів би особливо підкреслити важливу роль Олександрійського Патріархату в здійсненні місії Православ’я в сучасному світі. Олександрійська Церква — це місіонерська Церква».

Саме тоді 10 квітня 2010 відбулися переговори Гундяєва з Блаженнішим Папою і Патріархом Олександрійським Феодором II. Тепер мабуть, вся їхня дискусія припиниться, і ми спробуємо пояснити, як московити дійшли до життя такого.

Ну а Олександрійський  патріарх  дає приклад християнського  ставлення до ближнього та дальнього не тільки дикунам в нетрях тропічної Африки (як мабуть вважають в Московському патріархаті), але і всьому цивілізованому (хоча і не до кінця християнському) світу. Так ось, не пройшло і року після дарування нам Томосу про автокефалію, як Патріарх та Папа Олександрійський і всієї Африки Федір ІІ згадав предстоятеля Православної Церкви, митрополита Київського і всієї України Епіфанія (Думенко), під час літургії 8 листопада в храмі Архангелів у Каїрі. Пізніше, як сповіщено було це по всьому Інтернету, Олександрійська православна церква офіційно підтвердила дану інформацію.

Отже, Олександрійський Патріархат, став другою Православною Церквою, яка офіційно визнала Православну Церкву України, дуже швидко після визнання її Елладською Церквою – це важлива віха до нашого світового визнання.

Адже Олександрійська кафедра – це друга за своєю давністю після Риму. І хоча паства у них, можливо, не настільки численна і не зомбована, як у Мордорі, але за ними, а не за єретичною Московією історична правда та моральний авторитетет. Не випадково титул першоієрарха Олександрійського, Папа, нагадує про Римського понтифіка; а повний та офіційний титул звучить так: Його Божественне Блаженство Папа та Патріарх Великого Граду Олександрії, Лівії, Пентаполя, Ефіопії, всього Єгипту і всієї Африки, Отець Отців, Пастир Пастирів, Архієрей Архієреїв, Тринадцятий Апостол і Суддя Всесвіту (грец. Ἡ ΑὐτοῦΘειοτάτη Μακαριότης ὁ Πάπας καί ΠατριάρχηςτῆςΜεγάληςΠόλεωςἈλεξανδρείας, Λιβύης, Πενταπόλεως Αἰθιοπίας, πάσηςγῆςΑἰγύπτου καί πάσηςἈφρικῆς, Πατήρ Πατέρων, ΠοιμήνΠοιμένων, ἈρχιερεύςἈρχιερέων, τρίτος καί δέκατος τῶν Ἀποστόλων καί ΚριτήςτῆςΟἰκουμένης).

Олександрійська церква — одна з найдавніших, у диптиху православних церков стоїть другий, після Константинопольської і перед Антіохійською.

Так ось Олександрійський патріархат, хоч африканський по своїй канонічній території, але історично – церква  грецької діаспори. Та й за складом священноначалія вона переважно грецька. Греки, майстри інтриг – але не тільки.  Виявляється, що їм і правда не чужа. Рішення було не простим. Втім, про це і сам Папа Олександрійський заявив: «після зрілого роздуму і множинних молитов», вони, ієрархи Олександрійського патріархату, прийшли до рішення визнати автокефалію Православної церкви України і її предстоятеля.

Зазначимо, що 64-річному Патріарху Феодору II Україна близько знайома. Для нього Україна — фактично друга батьківщина, а не якась абстракція на карті світу.  Це і стало причиною доброго до нас ставлення і швидкого визнання. В юності він вивчав історію мистецтв, літературу і філософію в Одеському університеті, а в 80-ті п’ять років служив екзархом Олександрійського патріархату Російської православної церкви на подвір’ї таки в Одесі. Патріарх Феодор неодноразово згадував, як в Одесі, коли він був настоятелем подвір’я Олександрійського патріархату в РПЦ, до храму намагалися проникнути якісь небажані особи (агенти КДБ) і йому особисто довелося виштовхувати їх з церкви.

Але тепер ситуація змінилася.  Належить всесвітніми і всемірними зусиллями в цілому вигнати гебешну лже-церкву з України.  У зв’язку з цим згадаємо і те, що для кожного грека, що живе в світі, Патріарх Варфоломій – етнарх, лідер нації. Це ж, очевидно, стосується представників Олександрійського патріархату, які, хоча і живуть на території Африки, але не асоціюють себе ні з одним з цих народів. Всі вони — греки. Природно, переслідуючи непереборне бажання відродження Візантії, кожен грек, навіть якщо це буде неправильно, в будь-якій ситуації підтримає свого етнарха. У зв’язку з цим, можна з упевненістю сказати, що православний світ зараз чітко ділиться на грецький та російський.

Російський вже давно активно дехристіанизуєтся та поклоняється не Христу, а антихристу Путькє. Грецький  же поки що несе правду Христову.

Нагадаємо, раніше Православну церкву України, визнала Елладська Православна церква. Факт визнання був зафіксований в листі, в якому Предстоятель Елладської Православної Церкви привітав главу ПЦУ і побажав допомоги Пресвятої Трійці у виконанні обов’язків Предстоятеля.

На благі діяння грецьких ієрархів Афін та Олександрії Москва у властивій їй манері відповіла своїми ганебними анти-санкціями. Тобто перестала їх поминати на богослужінні. А по суті, це також означає фактичне припинення євхаристійного спілкування між церквами – тобто відтепер неможлива спільна участь в Євхаристії (Літургії). У справах церковних це схоже на розрив дипломатичних відносин між країнами.

Ті помісні православні церкви світу, які визнали ПЦУ, по суті почали з нею євхаристійне спілкування, або, налагодили «дипломатичний зв’язок».  Для кліриків ПЦУ це дає можливість здійснення спільних богослужінь, а для прихожан церков – право причащатися, вінчатися та приймати інші церковні таїнства в дружніх храмах цих Церков. Також для парафіян ПЦУ тепер буде легально дозволені паломництва на територію, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого визнав їх патріархату.

Наприклад, віруючим ПЦУ дозволено вхід в частину монастирів і скитів на Святій Горі Афон, які знаходяться в юрисдикції Константинопольського патріархату, у храми Елладської церкви на території Греції, храми в Африці, наприклад, Благовіщенський собор в Олександрії.

Не виключено, що тепер піде низка зізнань і з боку інших грецьких патріархатів. Наприклад, Єрусалимського, який також очолює грек. Юрисдикція Єрусалимського патріархату в даний час тягнеться на територію Ізраїлю, Йорданії і Палестини, також у нього є автономна частина — Синайська архиєпископія з монастирем святої великомучениці Катерини на Сінайській горі в Єгипті. Його віруючими є понад 130 тисяч осіб.

Згадаймо традиційний перелік в диптиху Помісних Православних Церков:

  1. Константинопольський Патріархат
  2. Олександрійський Патріархат
  3. Антіохійський Патріархат
  4. Єрусалимський Патріархат

Отже, за першими двома пунктами можна поставить галочки, третій пункт (Антіохія) поки під питанням через путінський вплив. А ось четвертий вже швидше так, ніж ні.

Слід так само відзначити і те, що визнання Олександрійським патріархатом ПЦУ стане потужним сигналом для всього православного світу. Справа в тому, що багато інші помісні церкви вже заявляли, що будуть визначатися щодо свого ставлення до Православної церкви України після того, як її визнають старі патріархати, такі як Олександрійський.

В осяжному майбутньому визнати ПЦУ можуть Кіпрська, Грузинська і Румунська автокефальні церкви. Найбільше проблем з визнанням ПЦУ очікують у церквах, які орієнтуються на Московський патріархат. Так, визнання не варто очікувати від сателітів Москви, тобто Польської православної церкви, Сербської православної церкви, а також церкви Чеських земель і Словаччини.

Але дуже часто зовнішня і внутрішня політика взаємно один одного визначають. В самій Україні після визнання Афін та Олександрії можна очікувати нових переходів парафій в ПЦУ, яку все менше і менше народу буде вважати неканонічною і розкольницькою, а все більше і більше буде вважати розкольниками гундяєвську контору.

А то самі гундяєвці тим часом продовжують махати кулаки після бійки і своїми дурницями смішать весь цивілізований світ. Отже, 17 жовтня 2019 року Синод Російської Православної Церкви вирішив розірвати євхаристійне спілкування з представниками Елладської Православної Церкви, які будуть співслужити зі священиками і єпископами з ПЦУ, або поминати ім’я Епіфанія (Думенка) під час богослужінь.

Після визнання ПЦУ з боку Олександрійської церкви відбулося аналогічне дійство ось РПЦ і щодо Олександрійського Патріархату. Це означає, що поминання імені Олександрійського патріарха не зможе тривати при здійсненні Патріарших богослужінь в Російській Православній Церкві, — заявляють російські церковники. Тепер Синод Російської церкви розглядатиме і прийматиме подальші рішення у відповідь на визнання автокефалії Української церкви.

Так, після здобуття незалежності українською автокефальною церквою РПЦ фактично втратила контроль над Україною. Згадаймо, що Москва до останнього чинила опір прийняттю цього рішення з боку Вселенського Патріарха Варфоломія.

І хоча повного визнання ПЦУ всіма православними церквами світу поки ще не досягти, на довгі роки може бути законсервовано розділення православних християн в Україні між УПЦ і ПЦУ. Визнання ПЦУ навіть кількома патріархатами дасть їм можливість підняти голову ще вище і претендувати на головну українську конфесію.

Нехай Православна Церква України буде українською. Російська пропаганда, до речі, по всіх каналах мовить, що «українська церква пішла в розкол», але в розколі швидше РПЦ МП, на мій погляд. Бо своїми антиукраїнськими діяннями вони налаштовують проти себе весь правозланий, і не тільки православний світ.

Завершуючи наші роздуми згадаємо, що що «автокефалія» — це своєрідна версія формули аугсбурзького Рейхстагу, cujus regio, ejus religio… Чия влада, того і віра.  Якщо ми не визнаємо владу московського антихриста Путьки і його лже – патріарха Гундяя, то ми перебуваємо у вірності Христу і світовому православ’ю. І у фіналі наведемо цитату з інтерв’ю чесного російського священика, професора Санкт-Петербурзької духовної академії протоієрея Георгія Митрофанова  про те, що РПЦ МП — це вже не-християнство: «Православна Церква в цій самій країні – Російська Федерація, Ерефія, Російський світ, як би вона не називалася, – вона перестає бути Церквою Христовою. І зараз для мене час російського апокаліпсису. Тому епізод, пов’язаний з Кримом, мені здається епізодом, який символізує абсурд того, що відбувається в нашій країні. Крим зданий, як здана і Росія, яка припинила своє існування, коли йшли ми з Криму серед диму і полум’я» (вірш російського поета Миколи Туроверова, – І.Ф.)», – торкнувся протоієрей теми окупованого Криму. Він також додав, що бачить, що в Церкві «Христос стає зовсім непотрібною і недозволеною розкішшю». «Ми говорим про що завгодно, проповідуємо що завгодно, але тільки не Христа«, – підсумував священик РПЦ».

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)

Доктор богословських наук

 

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс