Ринок як суспільне благо

«Якщо знаєш принципи, то факти мають другорядне значення.
 Якщо маєш Віру, то факти значення не мають»

Так говорив вуйко Дезьо

Базар це дивовижний і загадковий інститут економічних, суспільних і просто побутових відносин.

У ньому співіснують і сувора економічна формула, і невгамовна емоція, і фантастична імпровізація. Але, незважаючи на всю його різнобарвну палітру, його якість можна точно визначити: базар – це суспільне благо.

Суспільне благо характеризується наступними ознаками:
Ознака невиключення – практично неможливо виключити людину з кола споживачів даного блага. За фундаментальною, а не спотвореною регулятором, ідеологією базару кожен може прийти торгувати і будь-хто має право прийти купити.

Ознака неконкурентності у споживанні – споживання блага однією людиною не зменшує можливостей споживання його іншим. У нашому випадку мова йде не про придбання товару, а про послугу – можливість продати або купити.

Ознака неподільності – благо не можна розкласти на окремі одиниці. Це зрозуміло за визначенням: базар це і є сукупність.

Навколо кожного базару існує своєрідний суспільний договір – і продавці, і покупці, і просто відвідувачі діють так, як ніби про щось домовилися. Це нагадує дії водіїв на дорозі. Вони керуються правилами дорожнього руху, але при цьому в їх діях присутні всілякі імпровізації, які в жодних ПДР не прописані. Водії пропускають один одного, поступаються проїздом з другорядної дороги, підморгують учасникам дорожнього руху, що допомогли, попереджають зустрічних про пости ДАІ і т. д. Найцікавіше при цьому, що жодних домовленостей вони не підписували, але діють так, ніби у них оформлено з цього приводу угоду. Це і є суспільний договір – сукупність формальних норм і неформальних настанов.

Якщо погодитися з визначенням базару як суспільного блага, то стає зрозумілим, що руйнує базар.

Держава, прагнучи зарегулювати його всілякими нормами, доцільність яких зрозуміла тільки самій державі, знищує першу ознаку – невиключення.

Монополія, нав’язуючи власне уявлення про товар, послугу і їх ціну, знищує ознаку неконкурентності у споживанні.

Держава і монополія, діючи спільно, тобто корупційно, знищують фундаментальний концепт, на якому грунтується базар, – Довіру. Це призводить до знищення ознаки неподільності. Базар «розсипається». Тут ніхто вам більше не «поступиться», не підвезе завтра потрібний  асортимент, не обговорить з вами екзотику вашої «забаганки».

В результаті ви отримаєте формальний супермаркет, в якому вам вкажуть що, за якими цінами і у якого виробника придбати. І не важливо, що це «щось» вам не зовсім підходить. Вас переконають, що саме цього ви бажаєте понад усе на світі.

Трансакція купівлі-продажу відбудеться, але навряд чи ви при цьому поговорите про те, яка погода встановилася в селі, який буде в цьому році врожай огірків і замовите собі на вересень їх два ящика. Але ж, саме неформальна складова суспільного договору є надзвичайно важливою. В ній мешкають пасіонарність, експромт і імпровізація – основа новаторства і поступу. Саме ж тому, зарегульовані стосунки приречені: в них відсутні суспільні блага, або доступ до них обмежений. А суспільні блага – основа всякої ініціативи, це подаровані інвестиції.

Описана картина суть дійсності, яку можна визначити, як приватизацію регулятором і монополіями суспільного блага.

Ці висновки дуже точно кореспондуються при перенесенні розгляду процесів, що відбуваються, з Базару, зокрема, на Ринок, в цілому. Дійовими особами ринку є супероснови: «Капітали» – «Капіталісти» – «Споживачі». Якщо, економічна формула, по якій живуть «Капітали» порушується, а поведінку «Капіталістів» починають визначати монополії та фінансові спекулянти, то «Споживачі» спостерігають наступну картину: Ринок з суспільного блага перетворюється на «приватну лавочку».

Ці ж висновки стосуються і простору (Ринку) політичного життя. Шляхом маніпуляцій, у виборця (Споживача) формується збочене соціальне замовлення, йому нав’язується політична сила, здатна його задовольнити (Капіталісти-спекулянти), і в результаті формується влада (сурогатні Капітали), яка діє за чужими для виборця мотивами (порушення економічної формули).

Результатом усіх описаних явищ стає тотальне знищення Довіри між членами спільноти. Це знаходить свій вияв у кризі економічних, суспільних і побутових відносин.

Очевидно, що вихід з такої кризи може бути знайдений лише в разі, коли і держава (регулятори Ринку), і монополії (Капіталісти), і Споживачі почнуть діяти консолідовано в напрямку відновлення Довіри і повернення статусу суспільного блага тим інститутам (Ринок), інструментам ( Гроші) і середовищу (Інформаційний простір), які їх втратили або втрачають.

Інформаційний простір також є суспільним благом. Йому притаманні всі перераховані ознаки. Але він стрімко втрачає цю свою фундаментальну якість внаслідок втрати цілісності через різноманітні «редакційні засади», медіаімперії, та й просто банальної «джинси». Інформаційний простір стає клаптиковим і позбавляється ознаки неподільності. Для збереження якостей суспільного блага в інформаційному просторі повинні панувати: компетентність, щоб виявити факт (Власність), професіоналізм, щоб сформувати повідомлення про факт (легалізація Власності в Капітал), порядність, щоб не допускати повідомлення без факту (фінансові спекуляції).

Легко помітити, що всі кризові явища в політичному житті, суспільних відносинах, побутових контактах суть індуковані стани зловживань у просторі Ринку власності. Якщо допустимими є  спекуляції, що створюють фіктивні капітали, то допустимими стають і фіктивні партії, і фіктивна влада, і фіктивні ЗМІ, і фіктивні твори мистецтва, і фіктивні шлюби і т. д.

Таким чином, справедливим є твердження, що подолання економічної кризи, а вона суть криза Довіри, потягне за собою мультиплікаційний ефект в інших сферах життя людини.

Одним із варіантів подолання кризи може бути зміна ставлення до Грошей і визначення їх, як носія суспільного блага – Довіри.

Гроші нічого не означають в процесі обміну, і на це вказував ще Адам Сміт. Вони важливі, тому що є інструментом економічної формули. Але вони дуже шкідливі, коли втручаються в процес формування мети. У моральному світі, що визначає мету, грошам нічого робити по їх суті. Це так, тому що гроші в економічній формулі забезпечують формування кількісних оцінок і це їх феномен. Але моральний світ, хоча і може бути фрагментарним, ніколи не буде дискретним. Кількісні оцінки в моральному законі не працюють, тому що його не цікавить величина, його головна чеснота – цілісність.

Коли гроші починають формувати мету, що ми і маємо у суспільстві споживання, це призводить лише до розпаду моральної картини світу і втрати суспільством міри буття. Крах терпить не сама економічна формула, а економіка в цілому, яка складається з засобів, мети та способів її досягнення.

Економічна формула повинна визначати засоби, а моральний закон – мету. У визначенні ж способів досягнення мети економічна формула і моральний закон повинні не поборювати, а доповнювати один одного.

Саме доповнювати, тому що абсолютизація морального закону та ігнорування економічної формули призводить до того, що така економіка в цілому зупиняється. Що проілюстрував Радянський Союз.

Навпаки, якщо економічна формула починає сама формувати уявлення про мету, ігноруючи моральні настанови, то ми отримуємо розпад морального світу, що продемонструвала криза. Такі економіки нездатні без протиріч сформулювати смисли буття і забезпечити реальні способи їх досягнення.

У сучасному глобальному світі Гроші діють вже, як окремий гравець і забезпечують не тільки шлях до досягнення мети, але й впливають на формування самої мети.

Важливо пам’ятати, що у динамічному розвитку супероснов «Капітали» – «Капіталісти» – «Споживачі» Капітали живуть за законами економічної формули, Капіталісти спираються на ініціативу і свободи, врегульовані законом, а Споживачі реалізують свою уяву про успіх, визначену моральним законом.

Нинішня криза – це результат зловживання та ігнорування частиною капіталістів (фінансових спекулянтів) економічної формули, з одного боку (наслідок – масова поява капіталів без забезпечення), і маніпуляція переважною більшістю капіталістів свідомістю споживачів (розпад морального світу і втрата суспільством міри буття), з іншого боку.

Успішний посткризовий світ – це світ, який знайде коректний перехід від економіки засобів до економіки смислів, поставивши поруч з економічною формулою оновлений моральний закон.

Нинішня криза є не стільки кризою капіталізму, скільки кризою розпаду морального світу через абсолютизацію вигоди, яка пригнічує загальнолюдські цінності.

Приватна ініціатива, яка лежить в основі капіталізму, є надзвичайно продуктивною, коли підкріплена концептами свободи, законності і справедливості. Можна стверджувати, що якби в Україні не було капіталізму, то в країні вже давно був би сформований ГУЛАГ. Справжній, класичний капіталізм, і не тільки в Україні, є запобіжником від скочування авторитарних проявів у тоталітарні, хоча б тому, що в умовах капіталізму ГУЛАГ є комерційно не вигідними. Фашистська Німеччина не є доказом. Тому що країна, де за ніч зникають капітали за національною ознакою, не має нічого спільного з капіталізмом. Отже, руйнування капіталізму в Україні – це шлях до ГУЛАГу.

Коли ми говоримо про посткризовий світ, то повинні розуміти, що це світ, який запропонує нове уявлення про успіх, на концептах верховенства загальнолюдських істин над утилітарною доцільністю, який явить новий цілісний моральний світ.

Як один з варіантів вирішення цього завдання можна запропонувати наступне.

Ми повинні прийти до нової згоди щодо Грошей. Крім смислів, які вкладав у поняття «Гроші» Адам Сміт, слід визнати, що Гроші є суспільним, цивілізаційним благом. А точніше – його носієм.

Тут потрібно відзначити, що мова йде не про кількість і не про мету, а про згоду, домовленості людей. Сама домовленість є благом, яке використовується (експлуатується) у грошовій системі. Так усі капітали отримають цю ознаку, а це означає, що їх власники отримують рентні зобов’язання як користувачі суспільних благ – домовленості щодо Грошей. Не слід цей підхід плутати з «податком на багатство», тому що, при цьому, принципово важливим є забезпечення цільового призначення використання цих рентних платежів: вони повинні бути спрямовані не в бюджет, а в рентний фонд на відновлення і підтримку Довіри та розвиток відновлювальних суспільних благ. А саме: якість трудових ресурсів (освіта, здоров’я, професія, правова захищеність), екологія, наука, культура, інформаційний простір і т. д. Ці рентні кошти в жодному разі не повинні спрямовуватись на військові потреби, потреби бюрократії або цілі споживання. Коефіцієнти таких рентних платежів можуть прогресивно зростати у випадку «коротких інвестицій» – біржових спекуляцій. Ці рентні фонди можуть мати ієрархію від регіональних до глобальних. І багато інших деталей.

Криза продемонструвала, перш за все, грубе зловживання фінансовими установами довірою суспільства щодо Грошей. Поведінка фінансових спекулянтів дає підстави говорити про узурпацію такої довіри.

Визнання домовленості щодо того, що Гроші є носієм суспільного блага – Довіри, дасть нову якість у грошових відносинах. При цьому виникне надзвичайно позитивна обставина: власник капіталів, який платить відповідну ренту, стає успішним у новому цивілізаційному сенсі. Це і стане новою уявою про успіх.

Технологічно така нова парадигма – гроші як суспільне благо – може бути реалізована через поправки до методик рейтингових агентств.

Сучасна, вельми популярна, критика Ринку нічого спільного з Ринком – суспільним благом – не має. Вона лише фіксує його потворні збочення.

Втрата Ринком суті суспільного блага, чи то внаслідок невгамовної регуляції, чи то монополізації, чи то нестримної спекуляції має фатальні наслідки для всіх без винятку його учасників. Капітали стають сурогатними, так як відсутня об’єктивна процедура їх легалізації. Капіталісти, в силу того, що легалізація власності в капітал відбувається не в результаті інституційної процедури, а через інструменти влади, є власниками капіталів вельми умовно. Споживачі дезорієнтовані, оскільки об’єктивна система прав відсутня, не зрозуміло, хто за що відповідає, і з кого тримати звіт. І навіть якщо вдається таку відповідальність виявити, то притягнення виконавця до відповідальності стає можливим лише через матеріальне, фізичне і моральне виснаження.

Ринок потрапляє в юридичний тролінг держави, монополій або їх потворного симбіозу. Коли виникає питання: «У чому згубність зрощення капіталу і влади?», то найповнішою відповіддю буде: «Це руйнує Ринок як суспільне благо». Замість Довіри, на якому ґрунтується Ринок, впроваджується свавілля не важливо чиє, тому що вигодонабувача в такій конструкції немає.

Ця картина має свою кальку і в суспільному житті. Коли політична боротьба, змагання ідеологій і пошук нових ідей замінюються юридичним тролінгом, то з політики щезають усі смисли.

Головне антикризове завдання – це відновлення Довіри. А головна мета такої роботи – людина успішна. Успіх людини мешкає в трикутнику супероснов «Хочу» – «Можу» – «Маю». Поки наше «Хочу» буде зманіпульованим, наше «Можу» – нав’язаним, до тих пір наше «Маю» буде лише імітацією життя, а суспільні блага, подаровані нам за фактом народження, будуть нами не споживатися, а важко виборюватися. Все це має інтегральне визначення – цивілізація примусового обміну.

Нова економіка смислів полягає в тому, щоб повернути зміст суспільного блага Ринку, Грошам, Інформаційному простору та іншим благам, що його втратили. Довіра має замістити свавілля, а загальнолюдські цінності зайняти місце попереду одномірної меркантильної доцільності.

Валентин Ткач, Чернівці