Путівник для України: придивляйтеся до «стежок»

Розглянемо життя, як сукупність спонтанних порядків (СП). СП визначимо, як стійкі в часі утворення, що випливають з логіки системи.

Атоми, що об’єдналися у молекулу, утворюють СП. Логікою такого процесу є закони, якими послуговуються хіміки. Молекули, в свою чергу, можуть за певних умов, які визначатимуть логіку, утворювати складніші сполуки. Такими сполуками можуть виявитися клітини, тканини і, нарешті, організми.

Усе живе на світі, в таких припущеннях, може вважатися складною сукупністю СП.

Це стосується і людини.

Люди, в свою чергу, об’єднуються в спільноти. У цих спільнотах виникають спонтанні порядки іншого роду: звуки, слова, мова, музика, молитва тощо.

Власне, весь оточуючий нас світ – це сукупність СП.

Спонтанні порядки існують і в суспільних відносинах.

В секторі ринку – це грошові системи, міри ваги, довжини. Такими ж СП можна вважати стихійні ринки, базари, магазини. Цехи, пекарні, промислові об’єкти, монополії, корпорації – теж є суть спонтанні порядки.

Логіка, за якою виникають СП ринку – це мінімізація транзакційних витрат. В найзагальнішому тлумаченні, транзакційні витрати це витрати, які слід здійснити для того, щоб операція обміну відбулася. В них включають витрати на пошук ціни, товару, продавця, покупця. Слід враховувати також витрати на ведення переговорів. Для укладання контрактів теж потрібно буде здійснити витрати. Захист прав власності, можливий примус, постійний моніторинг також складуть транзакційні витрати. Цей перелік дає можливість зрозуміти самоузгоджений характер виникнення монополій як спонтанних порядків. У монополій усі зазначені витрати зводяться до мінімуму. Це є логікою, яка визначає вектор формування СП в секторі ринку.

В секторі суспільства спонтанні порядки найрізноманітніші. Це сім’я, родина, народ. Історично саме в надрах суспільства виникли такі СП, як школа, лікарня, театр, церква, секта. Різноманітні гуртки, клуби, батьківські комітети тощо є результатами солідарних дій ініціативних груп, які об’єднує спільна мета, інтерес, уявлення про успіх. Логікою, яка формує СП суспільства є вектор зростання довіри. Тільки ті ініціативи набувають стійкості у часі і не розпадаються, які виникли в просторі довіри. Українські волонтери – яскравий тому приклад.

Спонтанні порядки держави – це її інститути, які виникли з потреби легалізувати власність, захистити її та спільноту від зовнішньої агресії. Згодом ці функції держава як інструмент примусу почала розширювати. Це деформувало сенс самих інститутів – вони стали нав’язаними, а не спонтанними порядками. Тобто, вони вийшли за межі логіки, з якої виникли. Нав’язані порядки, на відміну від СП, завжди є затратними. Це спонукає державу до експансії в сектори ринку та суспільства. Так виникає регуляція ринку і «організація» суспільного життя, що згодом починає тлумачитися, як завдання інститутів держави. Хоча, це є прямим збоченням філософії виникнення самих державних інститутів.

Спробуємо цю картину опису використати для пояснення процесів в Україні.

Для цього використаємо наглядний всім добре відомий приклад.

Картину взаємодії трьох зазначених секторів, може гарно проілюструвати відома всім ситуація. Уявімо собі мікрорайон новобудов і майданчик серед будинків. Відразу після заселення, мешканці починають торувати через майданчик стежки. Вони і є утвореними спонтанними порядками. Напрямки та розташування цих стежок визначаються логікою системи: розташуванням зупинок громадського транспорту, магазинів, садочків, шкіл, автостоянок тощо (логіка ринку і суспільних відносин). Характерним є те, що напрямки стежок відразу змінюються, як тільки з’являються нові магазини, зупинки тощо, тобто, як тільки змінюється логіка системи.

Служба благоустрою міста (влада), натомість, перетворює майданчик на клумбу, засіює її травою й прокладає тротуари, керуючись при цьому не логістикою мікрорайону, а естетичними уподобаннями архітектора, якимось особливим уявленням про естетику походу на базар, бюджетом служби чи іншими чинниками (специфікою виграних тендерів). Тротуари в такому випадку стають порядками нав’язаними.

А далі виникає класична ситуація: мешканці, послуговуючись частиною тротуарів, продовжують витоптувати траву по місцям, вже сформованих стежок. Виникає конфлікт між логікою людей (спонтанні порядки) і логікою влади (нав’язані порядки). Служба благоустрою добросовісно перекопує стежки і ставить таблички з застереженнями про штрафи. Згодом дільничні інспектори та міліція роблять спроби реалізувати загрози. Ця «робота» потребуватиме додаткових витрат, які влада компенсує штрафами і «новими податками». Такі історії тривають роками.

Цей приклад ілюструє одну визначальну обставину: спонтанні порядки завжди стійкі, бо в їх основі логіка системи й солідарні дії мас, а нав’язані порядки завжди витратні, бо за ними вигадка людини (чиновника в нашому прикладі). До того ж, очевидним стає те, що нав’язані порядки провокують регуляторну сваволю влади.

Ідеальною є ситуація, коли спонтанні порядки ринку, суспільства й держави доповнюють один одного й формують неконфліктний суспільний договір. В зазначеному вище прикладі це означає, що влада прокладе тротуари по встановленим людьми стежкам. В такому суспільному договорі завжди існуватимуть протиріччя, бо вони основа поступу. Але це будуть компетентні розбіжності, які можна усунути в рамках суспільного діалогу, а не методами насильства.

Зараз Україна перебуває в просторі зламу старої логіки і пошуку логіки нової. Це, мовою прикладу, визначає розгардіяш у напрямку «стежок». Ця обставина невротизує людей. Відбувається радикалізація настроїв. Але ці зрозумілі стани суспільних настроїв не повинні стати новою логікою, бо з неї виникнути може лише один порядок – «сильна рука». І біда, яку ми вигнали дверима, повернеться нам через кватирку.

Вихід має бути в одному. Компетентна еліта повинна чітко сформулювати нову логіку системи. В нашому прикладі це означає вказати, де будуть нові школи, садочки, магазини, зупинки громадського транспорту, автостоянки, пивбари, базари тощо. Ця інфраструктура визначить логістику «стежок», яку буде потрібно точно розпізнати. Бо заасфальтувати просто так тротуари за позичені кошти – то не проблема. Потрібно, щоб по цим тротуарам почали ходити люди. Ця метафора означає сенс ідеального суспільного договору, коли спонтанні порядки ринку, суспільства і держави не поборюють, а доповнюють один одного.

А для цього потрібно придивлятися до «стежок» і новою логікою поступу формувати їх напрямки.

 

 

 

 

Валентин Ткач, Чернівці 17.07.15