Вельми короткий путівник 2016: Тарас Шевченко та інші

Вельми короткий путівник — 2016

Тарас Шевченко (1837). Портрет Є. П. Гребінки.

 

 

 

Чернецкий

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків),

доктор соціологічних наук, автор книги «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), збірки «Листування з Долею: 111 поезій різних років» (2012) і більш ніж 100 статей з питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Вельми короткий путівник — 2016

Євген Гребінка, Тарас Шевченко, Михайло Лермонтов та ін.:

І. Мар’янівка, Пирятин, Ніжин, Санкт-Петербург

 

Продовжу розгляд подій вітчизняної історії, що відбувалися з кінця XVIII століття, у контексті «тогочасної Революції Гідності, відчайдушної Української культурної революції 1798—1847 років». Специфіка згаданої Революції Гідності полягала в тому, що вона розвивалася як ланцюжок «повстань» окремих непересічних Особистостей. Перше таке мовно-культурне повстання підняв великий полтавець Іван Котляревський. Слідом за ним до Революції приєдналися видатний син Слобожанщини, батько української прози Григорій Квітка-Основ’яненко та ціла група талановитих поетів і вчених — уславлена Харківська школа романтиків. А тим часом на Полтавщині — чи не найзаповітнішій землі України — зростав зовні непоказний богатир нашої культури, вишуканий Євген Гребінка.

У біографічній статті з 10-томної академічної «Енциклопедії історії України» про Гребінку сказано таке: «…байкар, письменник, перекладач, педагог, громадський діяч» [ЕІУ, т. 2 (2004): с. 187]. Лише «байкар»? Ні: ПОЕТ. Не тільки автор дуже дотепних байок, а й видатний лірик, що віршував українською та російською в різних жанрах. Про його творчість розповім далі. Почну ж із того, що народився Євген Гребінка в 1812 році на хуторі Убіжище, який нині перебуває в складі села Мар’янівка Гребінківського району Полтавської області. До речі, походив майбутній класик з уславленого старовинного козацько-старшинського роду Граб’янок!

Вельми короткий путівник — 2016  Євген Гребінка, Тарас Шевченко

Річка, не побоюся вимовити повну назву, Гнила Оржиця на околиці Мар’янівки. Фото — http://www.grebenka.com/photo/grebjonkovskij_rajon/1/41 (2012).

 

«Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!» Так звучить перший рядок знаменитої Гребінчиної байки «Рибалка». Подивившись на ілюстрацію, шановні читачі погодяться, що річка, здається, невеличка. Але нехай ця мініатюрна лагідність не вводить в оману. За певних обставин і наш народ, досить терплячий, виходить на Майдан. Так і річечка:

 

…Рибалка байдуже, аж ось прийшла весна,

Пригріло сонечко і з поля сніг погнало;

У річку сніг побіг, і Оржиця заграла,

І ятір, граючи, водою занесла.

 

Уявляєте собі картинку? Та справді гнила Оржиця повелася нахабно, наче районна податкова… подеколи. І законослухняний Рибалка прийняв зрозуміле для всіх рядових вітчизняних платників податків рішення оскаржити ці дії в межах чинного правового поля. Пішов позиватися до Сули, чиєю притокою Оржиця є. Тепер, напевно, вам зрозуміло, чому ті коні, які за визначенням не винні, москальською «ржут над Сулою» («Слово о полку Ігоревім»). Гребінка, між іншим, продовжуючи розповідь про свого Рибалку, теж етнічно забарвлене жартівливе, однак незле тихе, порівняння використовує:

 

І розні деякі казав, сердега, речі,

Із злості, як москаль, усячину гукав;

А далі почепив собі сакви на плечі,

У люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв

І річку позивать до річки почвалав.

 

Ну, а ще далі — картина, що містить у згорнутому вигляді майбутні Шевченків рядок «Реве та стогне Дніпр широкий», його ж комедію «Сон» і радянсько-фольклорне полотно знову-таки нашого, слобожансько-чугуївського, Рєпіна:

 

Сула шумить, гуляє по степам.

Рибалка дивиться і очі протирає:

Не вірить сам своїм очам,

Бо по Сулі — чорти б їх мучив матір —

Пливуть хлівці, стіжки, діжки, усякий крам

І бідного його ниряє ятір!

Здихнув Рибалочка да і назад поплівсь.

А що, земляче, пожививсь?

 

А ви кажете, НАБУ! Утім, може, і правильно кажете, тільки через надмірну інтелігентність один делікатний звук ковтаєте. Інколи краще проковтнути, як тому Рибалці… І нарешті — «сила», що більшою мірою нагадує не про Григорія Сковороду, а про іншого славного сина Полтавщини, великого українця, видатного російського поета Василя Капніста:

 

Ось слухайте, пани, бувайте ви здорові!

Еге, Охріменко дурний:

Пішов прохать у повітовий,

Що обідрав його наш писар волосний.

 

Полум’яний привіт сучасним вітчизняним уліцефобам від Євгена Гребінки!

Вельми короткий путівник — 2016  Євген Гребінка, Тарас Шевченко

Мар’янівка. Погруддя Є. П. Гребінки (1987; скульптор — Ю.Гирич). Фото — Користувач IgorT (2008).

 

А я для них ще даруночок підготував. Особливо для можновладців типу «Дамбас», яким дуже важко, тобто «в падлу», українською спілкуватися. Нехай ця та подібна «еліта» хитрофілейна про себе в перекладі почитає.

 

ПШЕНИЦА

(Чуточку вольный перевод с украинского стихотворения Евгения ГРЕБЁНКИ)

 

Я видел, как пшеницу мыли:

Так наилучшее зерно,

Лишь только в воду бульк, и сразу шло на дно,

Полова же плыла, знай, сверху в изобилье.

 

Возможность повидать Господь дал и господ:

Как человек простой, иной себя ведёт,

Другие ж, нос задрав, важнючие ходили.

И сразу вспоминал, цирк наблюдая тот,

Что видел, как пшеницу мыли.

 

1834—13.01.2016

Вельми короткий путівник — 2016  Євген Гребінка, Тарас Шевченко, Михайло Лермонтов

Пирятин. Собор Різдва Пресвятої Богородиці (1781). Фото — IgorTurzh (2010).

 

Центром повіту, до якого входило Гребінчине Убіжище, був Пирятин, заснований ще за давньоруських часів на правому березі вельми мальовничої річки Удай — притоки Сули — на території Переяславського князівства як місто-фортеця. Вперше він згадується в Лаврентіївському літописі під 1155 роком. Давньоруський Пирятин був зруйнований дощенту під час монголо-татарської навали. Вдруге місто засноване наприкінці XVI — на початку XVII століть. У добу Гетьманщини Пирятин був центром сотні спочатку Кропивенського, а з 1658 року — Лубенського полку. Коли ця доба вже завершувалася, місто отримало архітектурну окрасу, якою маємо змогу милуватись і сьогодні. У 1781 році тут на замовлення полкового осавула Ільченка зведено святково-світлий мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці, що своїми формами повторював традиційні тридільні дерев’яні церкви того часу. Напевно цією ошатною спорудою неодноразово милувався і Євген Гребінка. Адже твором, що приніс авторові справді широке читацьке визнання, стали написані російською «Рассказы пирятинца» (1837). А Пирятин, який дарував Гребінці натхнення, на той момент уже давно був повітовим містом: з 1781 року — Київського намісництва, з 1796 року — Малоросійської губернії, нарешті, з 1802 року до кінця існування губернського поділу — Полтавської губернії.

Вельми короткий путівник — 2016

Ніжин. Свято-Миколаївський собор (між 1655 і 1659 рр.). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Здобувши початкову освіту в домашніх умовах, продовжувати науку Євген Гребінка 1825 року, покинувши рідну Полтавщину, подався до сусідньої Чернігівської губернії — до славетного міста Ніжина. Воно розташоване на тій же річці, що й місто Остер, яке від неї назву отримало (ми з вами, шановні читачі, вже його цього року відвідували). Цікаво, що в давньоруську добу кордон між Переяславським і Чернігівським князівствами проходив територією сучасного Ніжина. У його історичному центрі на лівому березі Остра розташоване городище, яке вчені ототожнюють із «градом» за назвою Ніжатин, що згадується в Іпатіївському літописі під 1135 і 1147 роками. Там само під 1147 роком згадано «град» Уненіж, який ототожнюється з городищем на північно-східній околиці сучасного міста, на правому березі Остра; до речі, рештки його оборонних споруд донедавна (за історичними вимірами) зберігалися та були знищені лише переплануваннями позаминулого й минулого століть. Так ось, перший належав Переяславському, другий — Чернігівському князівству. А знищені дощенту вони обидва були під час монголо-татарської навали. Нове поселення, яке й отримало назву Ніжин, виникло на городищі Ніжатина після приєднання Задесення до Речі Посполитої в 1618 році.

Вельми короткий путівник — 2016. Будинок Безбородьківського ліцею

Ніжин. Будинок Безбородьківського ліцею (1808—1818 рр.; архітектор проекту — Л.Руска, архітектор будівництва — І. де Лукіні). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

У 1648 році місто стало центром Ніжинського полку. Невдовзі уславленим ніжинським полковником Іваном Золотаренком, про якого Гребінка 1842 року написав історичну повість, збудовано прегарний Свято-Миколаївський собор — перший у часі (!) хрещатий п’ятибаневий храм у стилі українського бароко. 1660 року було засновано Ніжинський Свято-Введенський монастир. А 1668 року в ході антимосковського повстання ніжинські козаки та міщани намагалися здобути міський замок, де з 1659 року стояв російський гарнізон, але успіху не досягли. При наближенні московського війська на чолі з катом України князем Ромодановським ніжинці залишили місто, яке було в кращих російських традиціях пограбоване і спалене. Проте поступово почалося відродження. 1702 року видатний історичний діяч Стефан Яворський започаткував Ніжинський Благовіщенський монастир. Взагалі, за козацької доби місто прикрасили численні муровані храми. Зокрема, ніжинські греки, яким ми завдячуємо також культовим сортом огірків, залишили в дорогоцінний спадок церкви Архангелів Михаїла і Гавриїла (1719—1729 рр.) та Всіх святих (1760, 1780—1805 рр.). Наприкінці козацької доби збудовано комплекс поштової станції (1780—1781 рр.) — на сьогодні єдиний в Україні, що зберігся майже повністю. У 1782 році Ніжин став повітовим містом.

Вельми короткий путівник — 2016. Пам’ятник М. В. Гоголю

Ніжин. Пам’ятник М. В. Гоголю (1881; скульптор — П.Забіла). Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Повернемося до біографії Гребінки, який продовжив свою освіту в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька. Цей навчальний заклад університетського типу був заснований 1805 року на кошти визначного державного діяча козацької України та Російської імперії канцлера Олександра Безбородька (1747—1799), який заповів 210 тис. рублів, і його брата генерала Іллі Безбородька (1756—1815), який, між іншим, очолював лівий фланг військ Суворова при штурмі Ізмаїла 1790 року. На запрошення племінника канцлера Безбородька, міністра внутрішніх справ Російської імперії графа Віктора Кочубея проект будинку гімназії розробив знаменитий архітектор Луїджі Руска. Відкрита вона була 17 вересня 1820 року, і з того часу Ніжин став єдиним повітовим містом Російської імперії, що мало вищий навчальний заклад. Ніжинська гімназія (так вона називалася в 1820—1832 рр.) закритого типу призначалася для привілейованих верств — дворян, духовенства і вихідців з офіцерських сімей. Тут студенти і навчалися, і проживали в окремому пансіоні. А втім, уже з 1821 року до неї почали приймати й «вільноприходящих» студентів, котрі наймали помешкання в місті. Рівень викладання забезпечувався досить високий — за рахунок університетської інтелектуальної свободи.

Однак смертельно наляканий виступом декабристів Микола І «вільнодумства» в жодній царині терпіти не хотів. Не була винятком освіта, про рівень «вирішення проблем» якої говорить, зокрема, наступний факт. Протягом 1826—1830 рр. проходило слідство у «справі про вільнодумство» над викладачами Ніжинської гімназії Ф.Зінгером, М.Бєлоусовим, К.Шапалинським, І.Ландражи. Їх було звинувачено в політичному і релігійному вільнодумстві за… викладання курсів із залученням наукових праць європейських авторів. У результаті всі ці педагоги були звільнені та взяті під поліцейський нагляд, а Ніжинська гімназія, проіснувавши ще два роки, реорганізована у Фізико-математичний ліцей князя Безбородька. Він, своєю чергою, 1840 року був реорганізований у Ніжинський юридичний ліцей князя Безбородька, на зміну якому в 1875 році прийшов Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька (нинішній університет ім. М.Гоголя). Але Гребінці пощастило навчатися ще в гімназії, серед відомих випускників якої, крім нього, були великий Гоголь, письменники М.Білевич, М.Прокопович, К.Базилі, художники А.Мокрицький, А.Горонович, Я. де Бальмен, меценат В.Тарновський, фольклорист П.Лукашевич. Згодом у Ніжині було споруджено перший у Російській імперії пам’ятник Миколі Гоголю (будь ласка, див. ілюстрацію).

А Євген Гребінка, закінчивши Ніжинську гімназію вищих наук у 1831 році, повернувся до Пирятина, де кілька місяців прослужив у 8-му Малоросійському козацькому полку. Після цього він вийшов у відставку та займався літературною працею у своєму Убіжищі. А на початку 1834 року Гребінка переїхав до Санкт-Петербурга. Там уже знаходився Тарас Шевченко, який прибув до столиці Російської імперії наприкінці зими 1831 року в обозі свого пана. Наближалася зустріч двох митців, що поклала початок новому етапу доленосної для нашого народу Української культурної революції…

Крім знімків, зроблених Тетяною ЧЕРНЕЦЬКОЮ, фотоілюстрації взято з української Вікіпедії.

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс