ПРОХАННЯ З ФРОНТУ

Лист мобілізованого до Великої України

WmzojZRDERkЩе в жовтні зустрів свого колишнього студента. Наразі він мобілізований, із тих, хто ухилятися не став, воює на українському Сході. До Харкова потрапив з оказією, у якихось службових справах.

Коли випадково перетнулись, одразу звернувся до мене з проханням. Знає, що я досить національно свідомий (зрозуміло, не за вимірами пані Фаріон). Сам він безнадійно (утім, “dum spiro — spero!”) російськомовний, а дівчина, з якою в них на київському ЄвроМайдані, тобто перед самою війною, почався роман,— щира українка.

Тож захотів звернутися до неї нашою. Накидав російський текст у моєму записнику, попросив швиденько, проте «красиво», перекласти й вислати йому за «контактною електронною адресою».

Я це й зробив, але у віршовій формі (мені так зручніше). Їй-бо, не брешу: просто переклав і заримував; приміром, згадувати про вдячне «суспільство» чи про «орків» самому ніколи б на думку не спало. Та що там: навіть підозріла «…Русь» — не від мене.

Замовнику в цілому сподобалося. Трохи виправив (приклад — енергійне слівце «лупашить» замість мого «лупцює»), переписав і звичайною поштою відіслав коханій.

Щойно сповістив: їй теж наче сподобалося, обіцяла дочекатися.

Так я відчув себе хоч трохи практично корисним. Але ж завжди, коли щось, тим більше «художнє», напишеш, кортить опублікувати. Співавтор не заперечував, тільки наполягав, щоби його ім’я не згадувалося.

Поки що погодився, а перед виданням розширеного (принаймні вдвічі) варіанта моєї книжки «Листування з Долею» звернуся повторно. Головне — аби до того війна закінчилася. Нашою Перемогою. Слава Україні!

 

ЧернецкийЮрій Чернецький

 

17.11.2015

 

Від суспільства Героям — шана.

Ти ж — моя Україна-Русь.

Дочекайся мене, кохана!

З перемогою повернусь!

 

Ми в АТО чи не всі — герої,

бо по площах лупашить «град».

Дуже швидко кожен засвоїв:

нам — триматись, а Путін — гад.

 

Так, триматись, доки не згинуть

орки ті й тилові щури,

їм ненависну Україну

боронити всерйоз — не в грі.

 

Повернусь — закину комп’ютер

(перед тим зловживав, пробач).

І тобою досі не чуте

доповім, бо любий слухач.

 

Я за складом душі не лірик,

не сказав тобі слів стількох

і ніколи щиро не вірив

у біблійне: Слово — це Бог…

 

Та життя за Життя готовий

віддавати, це головне.

Дочекайся, прошу, любове!

І мене тоді смерть мине.


В тему:

UkrNET - поисково-информационный ресурс