Про Олега Березюка

06.02.2016 0 By blacklight
березюк2

Що ви тут бачите?

Днями мене приємно вразило інтерв’ю керівника фракції “Самопоміч” у парламенті Олега Березюка. Треба сказати, що раніше (а я голосував за цю партію) він мене трохи лякав, оскільки проголошував надто тривалі промови, просякнуті жорсткою непоступливістю.

Але потім виявилося, що за фахом Олег Романович — психотерапевт та психоаналітик, та ще крім львіського, із відомим чиказьким дипломом. Тому, мабуть, до колег з політикуму Березюк відноситься як до потенційних пацієнтів. Вірогідно, це і є найбільш конструктивний підхід.

Повернувся з Америки до України — це мені дуже імпонує, бо і сам “хворий” на практичний патріотизм. Майже 10 років майбутній цей депутат вів програму “Давайте поговоримо” на Lux FM, а себто розуміє журналістський “крафт”, з 2012 року керував гуманітарною політикою Львівської міської ради. Бездоганний, як на мене, шлях до парламенту…

Але мова про інше — подивіться в інтерв’ю, як саме Березюк будує фрази і наскільки оптимально з’єднано логічні конструкції, цитати теж знаходяться на своєму місці. Гадаю, це вплив західної освіти, адже у класичних американських та європейських вишах наше оце “бла-бла-бла” не проходить. Прояв емоцій — вчасний, а не постійна трагікомічна клоунада як у деяких вітчизняних політиків.

Узагалі, незвична манера в Березюка — від українського депутата чи міністра чекаєш або скандальних викриттів, в яких винний або “абстрактний хтось” (можливо, Айварас Абромавічус зламав цю традицію?), або суперник, але  частіше — якихось нудних банальностей К.О. Стилістика Олега Березюка цілковито інша. Все це вказує на системне, довгострокове мислення, при тому, що його брак — хронічна недуга нашого політичного класу.  А конфліктність “Самопомочі” витікає, мабуть, з певної нової якості — вона справді намагається представляти свого виборця в умовах спроб кримінальної бюрократії (або бюрократизованого криміналітету) балачками “повернути все на місце”.

На цьому тлі — або інфантильної, або базарної поведінки решти — Олег Березюк привертає до себе увагу, як носій помітно іншої політичної культури. Ця різниця виходить далеко за рамки традиційної української дихотомії: “примітивні, але ефективні гангстери / патріотичні, але безпорадні інтелігенти”. Виходить за межі тому, що мислить Березюк цілком по-макіавелістському, але заради об’єктивно корисних для нації цілей. Революція і війна проти російського агресора навчили нас, що добро мусить бути з кулаками.

Хочеться сподіватися, що поточний політичний цикл прибере з підлоги коматозні організми старих, лише дещо перефарбованих політичних партій олігархії — тоді, як у Західній та Центральній Європі матимемо спокійний діалог ліберальних консерваторів із соціал-демократами.

Проте, зліва поки що не бачу нікого, крім іншого Олега — Ляшка.

Так, так, так — ще з середини 2000-х на нього вилили відра гною, але Майдан у таких випадках має здатність відмивати. Та й кому ж іще очолювати українських лівих як не колишньому кореспонденту газет “Комуністична праця” та “Молода гвардія”? Крім того, Львів усе ж фізично нездатний генерувати лінійку нових політиків усіх напрямів та переконань, то чому би лівий фланг не взяти на себе Чернігівщині? Слобожанщина та Центральний Схід усе ще певною мірою знаходяться в дурмані залежності від реакційних політичних угруповань, деякі з яких слід було просто заборонити, та знову (хех) натикаємось на “дефіцит політичної волі” (суспільство давно знає, що такий дефіцит виникає лише з двох джерел — мафії або ФСБ). Прикметно, що на схід всерйоз і успішно теж пішла лише “Самопоміч”, причому знов-таки будуючи інфраструктуру на майбутнє (“Укроп” поки що залишається регіональним явищем).

Але щось мені підказує, що у певний майбутній момент ані Березюку (правиця), ані тому ж Ляшку (лівиця) не забракне політичної волі скінчити-таки історію кримінальної олігархії. Хоча робити це праві та ліві будуть по-іншому. Втім, підкреслю, якщо Олег Валерійович із нами вже багато років і нічого нового про нього не скажеш, то Олег Романович на політичному небосхилі віднедавна. І викликає щиру небезпідставну зацікавленість своїм інтелектуальним та організаційним потенціалом. Ну, принаймні — мою.

Крім того, краще зараз прислухатись до порад психіатра, аніж потім страждати під владою психопата. Нехай і несправжнього:)

Макс МихайленкоМаксим Михайленко  

 


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: