Подорож до вічного міста та дніпровсько-запорозького Риму

14.04.2017 0 By Chilli.Pepper

Рим. Старий Аппіїв шлях (312 р. до н. е.), який незмінно з давніх-давен веде до вічного міста, непогано зберігся. Фото — Всеволод Чернецький (2007).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ

 

 

МІНІ-ТРИЛОГІЯ ПЕРША. І ЗНОВУ, ЗНОВУ, ЗНОВУ РИМ

 

1. УКРАЇНОЗНАВЦЯМ УНІВЕРСИТЕТУ, ЯКИЙ ЗВЕТЬСЯ «ЛА САП’ЄНЦА», ЩО ІТАЛІЙСЬКОЮ ОЗНАЧАЄ «МУДРІСТЬ»

(Надпис на книзі «Листування з Долею»)

 

Правила чужі приймали гри ми…

А тепер від імені ДЕРЖАВИ

хай лунає українська в Римі —

доброзичливо, яскраво, жваво.

 

Подолали мавпування й відчай

(чи, точніше, почали долати).

Най довідується місто вічне

про вкраїнські

                          міць

                                   і дух крилатий!

2012

 

ТИЦІАН (1514). «Любов земна і небесна». Цю картину, зосібна, описав сам великий М. С. Грушевський у своєму циклі «По світу».

 

2. ОПТИМИСТИЧЕСКАЯ РИМСКАЯ ЭЛЕГИЯ

 

                              Да здравствует солнце, да скроется тьма!
                                                       А. С. Пушкин

 

Организм мой он как из железа,

       но когда постарею,

возвращусь я на виллу Боргезе

       и пойду в галерею.

 

Там меня (как ни грустно, профана

       и в рисунке, и в слове)

зачарует шедевр Тициана

       две Любви (иль Любови?).

 

Просияет не знающий меры

       отблеск вечного света

в ликах и обнажённой Венеры,

       и Венеры одетой.

 

Не к костру роковому тщеславья,

       не к богатства жар-птице,

к солнцу Истины властно заставит,

       излечившись, стремиться.

 

Судьбы мира с моею судьбою

       снова пересекутся,

и опять увлечёт за собою

       невозможность Искусства.

2007

 

Рим. Фантасмагоричний фонтан Треві

Рим. Фантасмагоричний фонтан Треві (1732—1762 рр.; архітектор — Нікола Сальві, скульптури — школа Берніні). Фото — Всеволод Чернецький (2007).

 

3. РОЗХРИСТАНА ПІСНЯ ПРО ВІЧНЕ МІСТО

(що завершується парочкою неймовірно нахабних ремінісценцій)

 

Заспіваю — не на «злобу дневі»

принципово, а на доброту —

про фонтан той незабутній Треві,

площу велелюдну поруч ту.

 

Праця фігурантів — бездоганна

(сили в них серйозніш за людські):

мчать невпинно бога Океана

і тритони й коники морські.

 

Для скульптур байдужий вік похилий,

бо ж різьбили їх не жартома.

Протягом віків каміння-хвилі

вітер знай горами підійма.

 

Не хизуйся «європейством», брате.

І, якщо вже опинився тут,

у долоні є води набрати

сенс: це насолода, а не труд.

 

Ти ж монету кинь у воду, сестро,

та не механічно це зроби,

а від щирого, як кажуть, серця,

щоби скло поверхні дар розбив.

 

Місто, де царицею — Вовчиця,

рятівниця двійки малюків,

потім вдалині щоночі сниться,

у душі луна про нього спів.

 

На теренах його захмелілий,

хто з гостей святково не блукав?!

«Слава Риму!» — не гукав щосили,

не шукав Минувшини заграв?

 

Кажете, далекий шлях до Бога?

Твір задовго-до-Христових літ,

Аппіїва давня путь-дорога

у Новий прямцем веде Завіт.

 

І підкаже Рим — нестримна радість —

відповідь на вічне те: «Кво вадіс?»*

__________

* Легенду про уславлене питання, що його майже два тисячоліття тому задав Христові апостол Петро саме на Старому Аппіївому шляху поблизу Рима, мабуть, не потрібно наводити, бо великий роман Сенкевича ледь не всі українці читали.

1987—2017

 

Село Китайгород, Миколаївська церква (1757 р.)

Село Китайгород Царичанського району Дніпропетровської області. Миколаївська церква (1757 р.). Фото — Александра ВЛ (2007).

 

МІНІ-ТРИЛОГІЯ ДРУГА. ТРОХИ ПРО ДНІПРОВСЬКО-ЗАПОРОЗЬКИЙ РИМ

 

1. КОРОТЕНЬКА ПРОЗОВА ДОВІДКА

 

З вічного міста, шановні читачі, попрямуємо до тієї частини козацької Атлантиди, яку волію називати дніпровсько-запорозьким Римом — краєм багатьох ошатних храмів та інших культурно-художніх перлин. Вона знаходилась у прикордонні лівобережної Гетьманщини та історичного Запорожжя. На крайньому південному сході першої, на березі прекрасної річки зі співучою назвою Оріль, розташовувалось укріплене містечко Китайгород (наголос на другому складі) — центр сотні Полтавського полку. У середині XVIII століття тут протягом чотирьох років на одній і тій самій вулиці поруч з’явилися три прегарні кам’яні храми у стилі українського, або ж козацького, бароко: будівництво Успенської церкви було завершено в 1754 році, церкви-дзвіниці Святої Варвари — двома роками пізніше, нарешті, Миколаївської церкви (будь ласка, див. ілюстрацію) — у 1757 році. На превелике щастя, вони збереглися та були останнім часом дбайливо відновлені-відреставровані, завдяки чому сьогодні маємо змогу цими дорогоцінними, вельми привабливими спорудами милуватися.

 

З Китайгорода поїдемо на схід. Перетнувши Оріль, опиняємося на землях історичного Запорожжя — іншого, поряд із Гетьманщиною, автономного утворення епохи раннього Нового часу, що існувало на українських етнічних теренах. Шлях наш проляже через уславлене селище Петриківку, у якому треба відвідати (обов’язково!) унікальний музей етнографії, побуту та мистецтва. Чому, пояснює підпис до відповідної ілюстрації в моїй книзі «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009): адже петриківський розпис є однією з вершин народного мистецтва Дніпропетровщини, України та всього світу!

 

Новомосковськ. Миколаївський собор

Новомосковськ. Миколаївський собор (1782—1787 рр.) Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. Фото — Andrii bondarenko (2009).

 

Нарешті, потрапляємо до Новомосковська. У XVIII столітті на цих теренах існувало містечко чи місто Новоселиця, яке за часів Нової Січі було адміністративним центром процвітаючої Самарської паланки (зокрема, звідси масово експортували коней чи не до всіх сусідніх країн!). Найменування паланки походить від назви — Самара, Самар, Самарь — вельми мальовничої річки, на берегах якої розташований Новомосковськ. А свою нинішню назву він отримав лише 1794 року, тобто через два десятиліття після ліквідації царським урядом Запорозької Січі. До того протягом XVII—XVIII століть важливим духовним центром був Самарський Пустинно-Миколаївський монастир — єдиний на території Вольностей Війська Запорозького низового. Після тривалого періоду переслідувань і занепаду з 1990-х років він відроджується як чоловіча обитель. А вершиною, найвищим досягненням козацького зодчества історичного Запорожжя став неповторний новомосковський Собор (будь ласка, див. нижче), який в однойменному романі оспівав Олесь Гончар.

 

Завершу цей — справді коротенький — огляд своїм зверненням до центральних органів влади: слід негайно створити Національний історико-культурний заповідник «Китайгород, Новомосковськ і Петриківка», який стане черговою перлиною в дорогоцінному намисті пам’яток, музеїв і заповідників Неньки України!

 

Ліана СКЛЯР (2016). Таріль із петриківським розписом «Птаха в саду».

Ліана СКЛЯР (2016). Таріль із петриківським розписом «Птаха в саду». Ось які мистецькі дива продовжують створювати незрівнянні майстрині та, сподіваюся, майстри нашої Петриківки! Фото — Igor Balashov (2016.03.29).

 

2. ДАРЧИЙ НАДПИС НА КНИЗІ ДЛЯ ПЕТРИКІВСЬКОГО МУЗЕЮ

(Проект)

 

Щасливий, хто в житті набрів

на цей — куди алмазним розсипам! —

предивний всесвіт кольорів,

що зветься ПЕТРИКІВСЬКИМ РОЗПИСОМ.

 

Я приїздив би знов і знов

сюди, щоб НИМ помилуватися.

Центральна владонько, агов!

Цього чи ясен пафос надпису?

03.04.2017

 

Зображення прегарного Троїцького собору (Новомосковськ)

Зображення прегарного Троїцького собору (Новомосковськ) у 2013 році прикрасило поштову марку України.

 

3. АВТОПОРТРЕТ ЯКИМА ПОГРІБНЯКА — МАЙСТРА, ЯКОМУ ЗАВДЯЧУЄМО НОВОМОСКОВСЬКИМ ТРОЇЦЬКИМ СОБОРОМ

(Черговий вірш до циклу «Українські історичні портрети»)

 

Щоб Собор будувати, потрібні наснага й відвага,

смисл життя, зміст життєвого шляху — подібні діла.

А зростила мене слобожанська Нова Водолага,

Слобідська Україна — моя Батьківщина мала.

 

Згодом через короткий період науки-навчання

я до праці-навчання на десятиліття прийшов.

Так трапляється завжди: стає будівничий звичайний,

осягнувши Любов, майстром зведення храмів-церков.

 

А тоді… Вже добіг хай середини сьомий десяток,

та новий Корабель я на воду спустив моря див.

Цим розкішним вінцем на закінчення справ розпочатих

творчий шлях свій довершив — великий Собор спорудив.

 

На очах сенс втрачала навала імперська ворожа

і московсько-поповських, і сіро-чиновницьких зграй,

бо Собором моїм у безсмертя ввійшло Запорожжя

ще й у цій іпостасі — як дивного Зодчества край.

 

На папері про мене лишилось відомостей мало,

та збережений дивом Собор цей усе розповість —

дев’яти дерев’яних верхів незрівнянних аннали,

що породжують захват людський і Божественну млість…

 

І навіки наповнив Історії вітер вітрила,

і вперед наш пливе — не спинити! — Собор-Корабель,

і країна, що душу Всевишній Любові відкрила,

має шанси не гірші, ніж в інших народів-земель.

12.04.2017

Цю композицію автор присвячує 525-літтю УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА. Слава Україні! Героям — Слава!


Підтримати проект:

Підписатись на новини:




В тему: