Подорож історичними Київщиною та Переяславщиною-Полтавщиною: 7 коротких путівників у віршах 2017 року

Село Суботів Чигиринського району Черкаської області. Двір Богдана Хмельницького: відновлена в’їзна башта. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Юрій ЧернецькийЮрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Київ — Харків)

 

 

1. Суботів

 

Якщо «душею стали раптом ниці»*,

не радують ні творчість, ні любов,

до Суботова їдьте: «Три криниці»

вам допоможуть СПРАВДІ ЖИТИ знов.

 

Як підказала Україна-мати,

їх викопати сам Богдан звелів,

щоб чистою водою лікувати

поранених і хворих козаків.

 

Слугують «Три криниці» ці відтоді

як еліксир спасіння від негод,

гучної слави зажили в народі —

а в цьому він не схибить, наш народ!

Коли ж

орда вдирається чужинська,

плюндрує-нищить —

у безжальну мить

прегарна ця Богданова Іллінська

врятує церква, душі захистить.

 

«Зрадлива домовина»? Ні, не винна

у злочинах всіляких зайд вона!

Стоїть Фортеця-Церква-Україна —

і відступає клятий сатана…

 

Коли ріки Історії до плеса

потрапили, у відпочинку час

цю церкву відновив Сергій Кілессо

всю: зовні, інтер’єр, іконостас.

Не ваш цей дар, ні, боягузи-трутні.

Для тих, чиї серця й уми живі,

щоб ВПЕВНЕНО дивитись у майбутнє,

козацькі вежі є сторожові!

__________

* Цитата з першої поезії мого циклу «Українські історичні портрети».

 

«Корсунь».

Наполеон Орда (1870). «Корсунь».

 

2. Корсунь-Шевченківський

 

— Хто з двох великих нам подарував

це місто? Володимир? Ярослав?

— НАРОД, шлях у звитяжному був дусі чий,

Русь-Україна, наші предки-русичі!

 

Як світла струм під сонцем вигляда

Росі-Русі палаюча вода,

чиї послало Небо чисті роси нам.

На честь — її! — назвали місто Корсунем.

 

І — українських місто це звитяг:

тут майорів наш переможний стяг

козацький на початку вже Хмельниччини!

Тут знову ми ім’я своє звеличили.

 

Є в Корсуні-Шевченківському свій

«палац, що виринає з моря мрій»

і з радісного паркового клечання.

З тих річ, що — ах! — і любимо вже РЕЧІ ми.

 

І сам ландшафтний парк на островах —

у всіх гостей він викликає «ах!»,

усі блукаємо ним, зачаровані,

життям тут насолоджуємось вповні ми.

 

Багато в місті інших є принад,

воно — краси квітучий, дивний сад.

Дізнаємось тут, Корсуня похресники:

найправильніший курс — таки ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ!

 

Кременчуцьке водосховище

Вид на Кременчуцьке водосховище. Фото — TheVovaNik (2008).

 

3. Кременчуцьке море

 

Стою над морем, вод чиїх невпинних

пресвітлий простір викликає щем:

адже похований у цих глибинах

Дніпровський брід, що звався Татинцем.

 

І той, що звався солодко — Інжиром,

поховано також Дніпровський брід

у цьому морі. І зі смутком щирим

дивлюся, бо перелік втрат набрид.

 

А ним попливши, так промовлю стиха,

сп’янілий від води та сонця бризок:

— О, горо красна, чарівна Пивихо!

Блажен, тебе бо має, град Градизьк.

 

Звертатимусь до Вас, міста поснулі,

що опинились на морському дні,

перлини давньоруського Посулля —

з Історії глибин огні ясні.

 

Питатиму над вічним супокоєм:

— Чи схожим до музейного було?

Чи справді виглядало, місто Воїнь,

подібним чином і твоє житло?

 

І ще питатиму мов навіжений:

— А в тебе звідки дятел на гербі,

о, Жовнин-Жовнине, о, місто Желні?

З лісів ще давньоруських далебі?

 

Не віддамо цей край — шматочок ласий,

уділ одвічний нашої Ріки:

МИ ж — русичі, русини та черкаси,

а головне, донині козаки!

 

4. Прилуцький козацький полк

 

Яка краса: будівлі, річка, звуки!

Одна з держави нашої окрас,

це місто називається — ПРИЛУКИ.

Але на північ нам рушати час.

 

Бо з містом поруч давня є святиня,

монастиря споруди — диво з див:

село, що іменується ГУСТИНЯ,

дарує риму без альтернатив.

 

А далі… Зникне швидко туга звична,

мов хмари Божа розжене рука,

коли всміхнеться Мартосова ІЧНЯ

у спосіб щирий лицаря Сомка.

 

Тепер — на схід! Ніколи не набридне

цей краєвид — дарунок від Русі:

тоді Серебряний, сьогодні СРІБНЕ

підкорює серця миттєво всі.

 

Садибний палац Ґалаґанів

Село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області. Садибний палац Ґалаґанів (1824—1829; архітектор Павло Дубровський, за участі Павла Ґалаґана): парковий фасад. Фото — Тетяна Чернецька (2009).

 

Таких коштовностей у нашій скриньці

суспільній обмаль (душу тут зігрій,

читачу!), як перлина ця — СОКИРИНЦІ,

палац, що виринає з моря мрій.

 

Природи та мистецтва спільний дар ким

сприймається немов Небесний спів,

напевно ТРОСТЯНЕЦЬКИМ ДЕНДРОПАРКОМ

той маритиме протягом років.

 

Щасливий, хто маршрут цей подолає,

цей незрівнянний перетне терен…

А поряд полк Лубенський та Сула є,

і там, на ній, прекрасний цвіт — РОМЕН!

5. Великі Сорочинці + Гоголеве (Шишацького району!)

 

Козацьким славним виплекані родом,

Сорочинці* на гоголівські згодом

перетворилися у плині літ:

Микола саме тут побачив світ.

 

Благословив його край рідний милий:

адже в гетьманській церкві похрестили

письменника-нащадка козаків —

щоб мав звитяжні розум, серце, спів.

 

«У Василівці»

Тарас Шевченко (1845). «У Василівці». Акварель.

 

Та генія обдарування зрощене

пізніше у Василівці-Яновщині:

у батьківській садибі мрійний став

для нього джерелом натхнення став.

 

Підкреслюють веселі види паркові:

сусідоньки, стараєтеся марно ви!

У сум хотіла б ця орда заброд

занурити країну та народ…

 

Е, ні: життю радіймо — ми ж не збоченці!

А серед див країни є й Сорочинці,

чий ярмарок фонтаном слів-заграв

на віки вічні Гоголь оспівав.

 

Щороку диво-ярмарок вирує,

нагадуючи: сумувати всує.

Зануримось у Свята водограй —

у ньому тоне сум-печаль нехай!

 

Чи в когось сумніви є, добрі люди,

що «далі буде»? Ні. Бо — ДАЛІ БУДЕ!!!

__________

* Про їх первісну розбудову за Апостолів розповідається в моєму прозовому нарисі «Мандрівки історичною Переяславщиною-Полтавщиною: Подорож 6. Ромодан — Миргород — Великі Сорочинці (поч.)».

 

Леся Українка та її чоловік Климент Квітка

Гадяч.  Велика Леся Українка та її чоловік Климент Квітка — музикознавець-фольклорист — слухають кобзаря біля Свято-Успенського собору, який, до речі, було відновлено в 1990-х роках (фото початку ХХ століття).

 

6. Гадяч — Зіньків — (Опішне — Мурано) — Опішне

 

Є в назві ГАДЯЧ щось… ну, той… сумнівне…

Але гриміло це ім’я колись:

тоді його носило місто дивне —

одна з фортець могутніх і столиць.

 

В історії й культурі нашій дзвінко

звучить незвична назва дотепер,

як мовила Велика Українка —

імперських переможниця химер.

 

Ні, щодо пам’яток не «голі й босі»

ми з Вами: ще з Гетьманщини, чий хмель* J

п’янить і досі, збереглося досі

у Гадячі до дідька підземель!*

__________

* Вимова тодішня. А підземний Гадяч відзначається різноманіттям: тут і розширені ділянки — зали, і довгі-предовгі ходи. Ще разючіше розмаїття спостерігається за функціональним призначенням підземель. Найвідоміший (сьогодні) підземний хід ішов аж на Замкову Гору: мабуть, він з’єднував гадяцьке середмістя з гетьманським палацом. В одному з підвалів є й давнє зображення самого Богдана Хмельницького!

 

Час… Подамося на південний схід ми,

де розташований райцентр ЗІНЬКІВ,

теж на історію й дітей не бідний:

хоча б згадаймо Чотирьох Братів*!

__________

* Зерових.

 

Не дуже добре знаємо ми, грішні,

країни і дозвілля, і труди…

Гончарства України є ОПІШНЕ

столицею! Поїдемо туди.

 

Однак спочатку — слідопит бо юний —

чкурну до знаменитої лагуни.

 

МУРАНО

 

Что слава? Жалкая заплата…
А. С. Пушкин

 

Слава право же, мура, но

многие живут для позы.

А на острове Мурано

стеклодувы-виртуозы

платят дань труду и поту.

Ошалевший кот учёный,

наблюдал я их работу

изумлённо, восхищённо.

 

В параллель кумирням чуда

и «Сан-Карло», и «Ла Скале»

перед нами (как?! откуда?!)

вдруг шедевры возникали.

Путь к ним детище Европы

память цеха сохранила,

извлекая ценный опыт

из истории горнила.

 

Пусть Мурано скрыт порою

пеленой густой тумана,

но урок его не скроет

даже «неббья венецьяна»*:

слава право же, мура! И

это не пустая фраза:

светом вечности играет

с острова Мурано ваза…

__________

* Венецианский туман (ит.).

 

[Цей вірш було надруковано в книзі: Чернецкий Ю.А. Избранное для избранных: 111 стихотворений таких разных лет. — Харьков: Майдан, 2013. — С. 133.]

 

Та владно рідна кличе вже земля.

Тому в собі вбиваю москаля…

 

…І знову — плід великої любові —

ОПІШНЕ навкруги, пані й панове!

 

ВДЯЧНА ПОСВЯТА ОПІШНОМУ

(Дарчий надпис на книзі «Листування з Долею: 111 поезій різних років»)

 

Коли згадую про містечко Опішне,

одразу народжуються слова пишні,

на які надихає надзвичайний цей

дійсно, що Національний музей —

квітучий заповідник українського гончарства.

 

Тож, пані та панове, не треба пручатись!

Краще відвідайте якнайскоріш

не пихаті Нью-Йорк, Рим або Париж,

а скромну гордість рідної Неньки —

містечко Опішне, предивне, хоч маленьке.

 

[А цей віршик уперше опубліковано тут (дякую та пишаюся!!!)]

 

7. Полтава

 

Ночами згадую його безсонними,

це місто — символ і краси, і слави.

Полтава й Україна — це синоніми,

глибинна УКРАЇНСЬКІСТЬ — суть Полтави.

 

Дочка розумна й файна Переяслава,

засвоївши важкий урок скресання,

не вірила вона нікому на слово.

На «Слово о полку», на жаль, так само…

 

Вона була опорою ХМЕЛЬНИЧЧИНИ,

зусиль БОГДАНА каменем наріжним,

не бавлячись ділами одиничними —

державності нової ставши стрижнем.

 

І шведського агресора зухвалого

до битви закотилася вже тронна

зоря: адже зумовила невдалого

маневру крах Полтави оборона.

 

Тут, у Полтаві, всяк духовне іго скинь,

бо віра, воля, гідність — наші «скрєпи»!

Їх символ — цей СОБОР Хрестовоздвиженський,

безцінний дар від гетьмана МАЗЕПИ.

 

Гравюра Кузьми Чеського

Гравюра Кузьми Чеського за малюнком Федора Алексєєва (1808). «Вигляд Олександрівської площі в місті Полтаві» (нині ця площа називається Круглою). Розпланування Полтави, яке в 1803 році здійснив губернський архітектор Михайло Амвросимов, фахівці вважають видатним явищем містобудування [Історія української архітектури / За ред. В.І.Тимофієнка (2003): с. 267].

Посестра у красі проспекту Невського —

тутешня Кругла площа. Ще вам мало?

Згадаймо: Україні — КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Полтава-матінка подарувала.

 

І земству чуйно-мудрому губернському

за рятівну красу Будинку-Мрії

та генію-творцю його КРИЧЕВСЬКОМУ

співаймо Славу, попри веремії!

 

Історії вся книга вітчизняної,

яку ми зовсім трохи погортали,

засвідчує: Полтава незрівнянна є,

обличчям України є ПОЛТАВА.

 

Завершувати треба побажаннями.

Тож — хай живе, шанується і квітне,

не скуте ланцюгами зла іржавими,

це УКРАЇНИ місто заповітне!

 

Замість післямови. Канів (Навіяне Черкащиною)

 

Хтось обливає брудом Кобзаря,

а хтось його месією вважає.

Та все горить Шевченкова зоря,

і Слово надихає та вражає.

 

Потрібні націям проводирі,

потрібні душам співчуття й розрада.

І саме на Тарасовій горі

до нас приходять і Любов, і Правда.

 

Своїм Життям надав нам шанс Тарас,

що не загинемо ми «аки обри»:

адже навіки за душею в нас

Дніпро, а за Дніпром — Тарасів Обрій.

 

Стоїть велично над Дніпром Кобзар,

немов Народ, що знісся в піднебесся.

Вже згинув не один поточний цар,

як провіщала многомудра Леся.

 

А ми до Кобзаря йдемо, йдемо —

і йти нам, Україна є допоки;

все болі душ тривожних несемо,

їх зцілюють Поет і Дніпр широкий.

 

І знов у вишині «Кобзар» звучить —

рядки, що в наших душах народились…

Поезії дива, небес блакить,

Славута, світлий світ — як Долі милість!

 

Вид на Дніпро

Канів. Вид на Дніпро і ландшафтний заказник загальнодержавного значення Тарасів Обрій з кручі, від довічного притулку Великого Кобзаря на вершині Тарасової гори. Фото — Тетяна Чернецька (2016).

 

Слава Україні!

Поширити / Поделиться:

В тему:

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс