Перед шелаком та вінілом. Початок епохи музичних машин

OrganGrinder,1737AnneClaudePhilippedeTubières, comtedeCaylus French

Ставлячи у дитинстві платівки на ламповий програвач-валізу «Молодіжний», я цікавився не тільки музикою, а й устроєм апарату. Чудовий запах теплих нутрощів та мастила відчути було нескладно. Коли маєш кілька років та відповідний зріст, обличчя опиняється дуже близько до платівки, тому звертаєш увагу на речі, недоступні та нецікаві дорослим. Платівки були великі, середні, маленькі та різнокольорові (гнучкі)! Отже, трохи про передісторію їх появи.

Циліндри з рельєфом, в якому закодовано відтворювану механізмом мелодію, були застосовані у котильйоні (механізованих храмовихдзвонах) абатства Святої Катерини та згадуються вперше у Руанському рукописі, датованому 1321 роком. З розквітом механіки та годинникарства, музичні механізми набувають популярності вже як окрема розвага чи частина (додаткова функція) годинників, зменшуючись у розмірах. В той час як годинники з мелодіями та шкатулки з фігурами, котрі рухаються під музику, залишаються втіхою для багатіїв, на вулицях з’являються люди, що крутять ручку на музичних дерев’яних ящиках та розважають публіку за допомогою простіших за устроєм систем. Портативні пристрої для відтворення мелодій, як вважається дослідниками, масово з’явились у 18 сторіччі, у Франції. Це були маленькі шкатулки, дуже тихі, що отримали узагальнюючу назву«Serinette».

Звук з’являвся від роботи міху, який нагнітав повітря у невеличкі трубочки, клапани яких відкривалися виступами на дерев’яному циліндрі, що обертався. Звучання було подібне до звуку маленької флейти. Щоб його почути, треба було безперервно крутити ручку, музичний фрагмент мав тривалість близько двадцяти секунд, після чого повторювався. У різних джерелах згадується про те що подібні шкатулки використовували для навчанняспівочих птахів, цікаво було б на це подивитись! Завітаємо до музею Паризької Філармонії, показує та розповідає диригент і флейтист ХьюгоРен:

Швидко міняти циліндри було неможливо, отже незручність зі зміною музичного репертуару штовхала винахідників вперед. Великі механічні органи, що працювали у церквах чи приватних залах, були досить складними, громіздкими  й дорогими, хоча мали можливості грати музику довше – за рахунок наявності кількох циліндрів, та гучніше – бо мали досить потужні гідро-пневматичні системи. Їх м’який, умиротворюючий звук і зараз зацікавлює, послухайте!

Приблизно з 1860-хроків у музичні шкатулки, також відомі нам як шарманки (ця назва походить від назви популярної в ті часи пісні «Charmante Katharine») почали встановлювати системи кодування мелодій, запозичені від програмного механізму жакардового ткацького верстату. Пам’ятаєте шкільний курс історії, промислова революція у країнах Європи?Такий собі «верстат з перфокартами», як сказали б спеціалісти, що програмували обчислювальні машини у 1950-70-х роках :-)

Ткацький верстат,що програмувався з’єднаними у стрічку  паперовими картками(систему зчитування та з’єднані у стрічку картки добре видно на горі). 19 ст.

Це дозволило грати більш складні та довгі мелодії і змінювати їх, не розбираючи музичну шкатулку та не збільшуючи її габарити.  Паперові чи металеві картки з кодованими мелодіями, або рулони-сувої чи книжки-«гармошки» існували одночасно, отже, серед виробників панувала конкуренція. Ось як граєзаводна шкатулка«Libellion», 1895 року виробництва. Зауважте, що у цьому випадку звучать не трубки з наддувом повітря (як в органі), а вібруючі металеві пластинки. Запис зроблено у приватному токійському музеї  механічних інструментів пана та пані Намура, відкритому у 1983 році:

Цікаво подивитись і на результат розвитку іншого типу музичних машин, дискових. Уважно розглядаючи їх зовнішність, ви знайдете знайомі обриси майбутніх грамофонів, патефонів чи програвачів вінілу. У первісному пра-вигляді, звісно. Дискові пристрої співіснували з циліндричними та рулонними (стрічковими) досить довго, але наприкінці 1890-х років почали перемагати. Масовість ринку диктувала своє. Тонкі металеві диски були зручнішими у використанні та зберіганні, могли виготовлятися з меншою кількістю ручної праці, мали простішу конструкцію, важили набагато менше циліндрів та, як результат, були дешевшими.

«Symphonion Simplex», дисковий апарат виробництва фабрики Symphonion Musikwerke, Leipzig, Germany, c.1870

Так само як і циліндричні, дискові музичні машини виготовляли великого розміру (підлогові), для застосування у приватних музичних гостинних, місцях відпочинку чи розваг – ресторанах, магазинах, ярмарках, пивних. Або у настільному форматі, переважно, для домашнього вжитку. З часом це призвело до виникнення стандартних типорозмірів дисків – діаметрів та систем нанесення/зчитування отворів. Вдалося навіть, у невеликому обсязі, досягти сумісності між дисками та апаратами певних фірм, що цілком природно при переході від кустарного, дрібносерійного виробництва до фабричного, крупносерійного. Це теж споріднює такі диски з майбутньою епохою шелаку та вінілу, з усталеними на тепер форматами платівок 12, 10 та 7 дюймів (30, 25 та 17 см).

Слухаємо величний старовинний 16-ти дисковий (!) чейнджер «Polyphon», який колись заробляв гроші для своїх господарів, приймаючи монетки в 1 пенні.

Найбільш відомі виробники та винахідники механічних музичних пристроїв у 18 сторіччі були F. Nicole, Reymond Nicole, Nicole Freres, Le Coultre, Henry Capt. Тим читачам, хто захоче зануритись у цю тематику глибше, раджу cкористатись пошуком Google. Для зручності, ключові слова у цьому тексті наведено англійською та французькою.

Хотів би згадати ще дві успішних фірми-виробника музичних шкатулок (хоч на ринку їх було набагато більше) – швейцарські «Paillard»та«Thorens». Згодом, вони відіграють значну роль у розвитку точної механіки, конструкції та індустрії побутових програвачів, як у Європі, так і у світі. Цікаво що фірма «Thorens»існує і досі,її продукція та досвід користуються повагою великої кількості ентузіастів вінілу!

Важливо пам’ятати, що розвиток аудіоіндустрії відбувався на фоні промислової революції – стрімкого зростання технологічних можливостей людства, зародження електрики та електричного зв’язку, потужного розвитку точної механіки, верстатобудування. Завдяки синергії, це настільки сильно вплине на спосіб спілкування людей та їх життя, що докорінно його змінить! Винахід електричного телеграфу блискавично прискорить обіг інформації та забезпечить розвиток теорії передачі електричних сигналів. Це дозволить швидко оплутати світ міжконтинентальними  телеграфними лініями та закладе основи для подальшої появи звукової телефонії, а згодом – механічного та електронного звукозапису (з використанням мікрофону та лампових підсилювачів)!

Згадаємо основні винаходи та винахідників цих важливих технологій.

1792 рік, французький винахідник ClaudeChappe передає з Парижа до Лілля перше повідомлення механічним семафорним телеграфом своєї конструкції. Його попередні дослідження стосувались пошуку оптимальної структури та розміру рухомих елементів, що забезпечувала б максимальну розбірливість фігур (сигналів) на відстані. Згодом, мережа семафорних станцій буде побудована в інших країнах Європи та буде активно використовуватись Наполеоном для управління армією та імперією.

Передача повідомлень телеграфом Chappe. Відстань між сусідніми вежами телеграфної мережі становила від 12 до 25 км. Прийом повідомлень відбувався за допомогою телескопів.

1809 рік, баварський лікар, анатом, палеонтолог та винахідник Samuel Thomas von Sömmerring створює систему з 35-ти електричних дротів та золотих електродів, занурених у рідину. Передача повідомлень була можлива на відстань біля 600 метрів. Прийом повідомлень відбувався трохи дивним для наших часів способом – за рахунок видимого оком виділення газу на електродах приймальної частини (електролізу), розташованих у невеликому акваріумі.

1809 рік, “Електролітичний” дротовий телеграф, винахідник Samuel Thomas von Sömmerring. На задньому плані добре видно «акваріум» у якому, на певному електроді, виділявся газ, в той час як батарея (височіє на передньому плані) підключалась до відповідного контакту на передавальному боці телеграфа.

1825 рік, Британія. Фізик та винахідник William Sturgeon винайшов електромагніт – залізне осердя з дротяною обмоткою, що може притягувати інші залізні предмети чи рухомі частини механізмів, коли на обмотку подається постійний струм. Цей пристрій зіграє визначальну роль у подальшому розвитку комунікацій, телефонії та появі електричних двигунів, динаміків, мікрофонів, реле та генераторів.

Ескіз електромагніту, що власноруч зобразив у документах на винахід William Sturgeon.

1828 рік, США. Хімік, біолог, бактеріолог та винахідник Harrison Gray Dyar розробляє електричний дротовий телеграф – систему що залишає повідомлення на лакмусовій паперовій стрічці електрохімічним способом (під дією іскрового розряду), випередивши  Семюеля Морзе. Перші телеграфні повідомлення в Америці було зроблено саме телеграфом його конструкції.

Американський винахідник дротового телеграфу Harrison Gray Dyar . Члени його родини іноді казали, посміхаючись, що код Морзе насправді має називатися кодом Даєра.

1844 рік, США. Художник Samuel Morse офіційно відкриває телеграфну лінію між будівлею Капітолію та Балтімором. Донька патентного комісара США Henry Leavitt Ellsworth, пані Annie Ellsworth обрала для цієї передачі біблійні слова: «What hath God wrought?» (архаїчна форма запитання: «What has God done?»). Перед тим, пан комісар підтримував видачу пану Морзе патенту, а також приймав фінансову участь у його попередніх дослідженнях та роботі. Що ж, так у ті часи робилися справи у конкурентному середовищі. Бажаючих закріпити за собою право на винахід телеграфу було чимало, час ідеї вже прийшов… Дещо нагадує і наше сьогодення, чи не так?

Тим не менше, Морзе є, скоріше, успішним інтегратором та «менеджером проектів» аніж винахідником. Він об’єднав  результати роботи кількох видатних вчених та інженерів навколо ідеї розвитку телеграфу, що захопила його з дуже особистих причин. Пишучи у 1825 році портрет  Marquis de Lafayette, очільника французької підтримки американської революції 1765–1783 років, та знаходячись у Вашингтоні, Морзе отримує передане вершником повідомлення від батька, про тяжкий стан здоров’я своєї хворої дружини. Наступного дня надійшло повідомлення про її смерть. Залишивши роботу, Морзе негайно вирушає до свого будинку у Нью Хевені і прибуває, коли його дружину вже було поховано. Знаходячись під сильним впливом цих трагічних подій, він усвідомлює – наскільки важливими є для людства швидкісні способи комунікації та починає цікавитись ними.

Samuel Morse біля приймального телеграфного апарату.

Подивіться наступне відео,воно присвячене маловідомим та важливим аспектам появи бренду «Морзе» та його комерційного успіху, побудованого, значною мірою, на талантах молодого інженера Alfred Vail:

Ось так, у дуже стислій формі, виглядає історія механічного аудіо «першого покоління» у купі з найважливішими винаходами тієї епохи у сфері інформації та електротехніки.

Бентежний Равлик