Партер Порошенка

Транснациональні зсуви, що зараз відбуваються, органічно вкладаються в шахово-шашкову двовимірну схему.

Ми готувались інтегруватись в ЄС, згідно стратегічних планів кількох поколінь президентів. Нам вирішили зашкодити. «Імплементували» кримінально-комерційного персонажа, що взяв на себе роль лідера сепаратизму ще задовго до свого останнього президентського строку.

Змінивши напрям руху наших надій та очікуваннь, помноживши їх на нуль рейдерсько-бандитською культурою держуправління, створили зустрічні аннігілюючі процеси, що вивільняють енергію природніх стихій та катаклізмів.

Зметений цією силою «напівлегітимний» відіграв роль каталізатора сепаратиських рухів у своєму фатерлянді. Справжні ініціатори катастрофи, його господарі, анексувавши Крим продовжили експансю, підпалюючи все що можна насиллям та антиукраїнськими провокаціями.

image005
Поки світ просинався та починав кліпати очима, згадуючи шляхи приборкання ядерного, лисуватого нарциса, активна частина українського суспільства полинула до східних кордонів рятувати території, занедбані культурою «нових росіян» та «безпечних українців» ще з 90-х. В обставини, що дуже подібні до Мукачевських подій але зведені в кубічну ступінь недобросовісним, хижим сусідом.

Східна пастка, перекрутивша кістки та кров відчайдушних патріотів, поступово зазнавала політичних трансформацій разом із повільною реакцією світової спільноти у вигляді зростаючих санкцій. Контрольна, больова для України точка Донбасу, як для Молдови Придністров'я, стала зручним плацдармом для військової атаки, консервації насилля, буферною зоною для розхитування країни.

Баррель по вісім — це стратегічна мета союзників, що почуваються занепокоєно перед ядерним потенціалом Гіркіна  Путіна. Це маркер при якому в минулому 20 ст. «червона чума» відкотилась від Німеччини до Ленінграда.

Для цього потрібно укласти ганебний мир на кшталт брестського, більшовицького після революції 17-го, щоб вийти із ситуації із мінімальними людськими та ресурсними жертвами. Адже Європа програє цю відкриту війну за всіма розкладами. Тоді був Брест, сьогодні — Мінськ, що став Троянським конем на якому дипломати розіграли партію в «Го».

І хоча Порошенко і Ко у зовнішніх відносинах грають майже блискуче, чинником, що псує його «майже» є провальна внутрішня політика, вірніше її відсутність. Бо справжніми заручниками ситуації стали українці, українська нація, яку його команда, нажаль, сприймає, як сукупність пішаків (у кращому випадку) у своїх політичних маневрах.

Гру яку затіяла його команда із власним народом це не те щоби слабка точка президента, це чорна діра та антиматерія, яка може поглинути його, якщо він не змінить власну атрофовану лінію національної політки.

Тому що напруга виникає на тих же лініях що і з «папєрєдніками» — нехтуванням послідовністю, процедурою, законністю та Конституцією (хоча Конфуцій попереджав: «Хто любить ритуал тому народом керувати легко»).

Утворивши врешті фронт із агресором, бунтівниками, загарбниками чи сепаратистами влада відкинула ідею добровільної природньої мобілізації нації, спотворивши її бойовий дух (що вартий за силою один до вісьми у будь-якому протистоянні), неприйняттям факту ведення бойових дій на території України та дискредитаційними акціями проти народного добровольчого та волонтерського руху. Не будемо дріб'язковими та деталізувати — це факт.

Замість цього нав'язали примусовий, на грані законності (бо ж агресія не визнається (це може зашкодити бізнесу олігархів)) призов, що суперечить свідомості законослухняних та щирих українців загнавший їх у легкий ступор балачками про мир, мирний план, мирне небо та діями корупційного нереформованого держапарату нижче поясу.

Затвердивши концепцію миру, викликаного зовнішньою агресією фактично (але не ніяк не номінально), нічого не відбувається відчутного для його фундації. Мир насьогодні, концептуально, так і залишився готовністю до війни. Можливо штатовські інструктора працюють в Яворові, можливо надали нелетальну допомогу, можливо запрацювало кілька одниць внутрішнього виробництва але цього недостатньо для повноцінного чинника стримування.

Озброєння громадян перед обличчям небезпеки — ось дієвий, практичний політичний хід виправданий історичною реальністю кількох тисячолітть. Найближчий приклад — Молдова, легалізувавша обіг зброї під час придністровської напруги, як дзеркало подій в яке ми всі могли б споглянути.


Але, «самовисуванці» майдану нам нав'язали гру — недобросовісну, недобровільну, небезпечну, нелогічну, нецікаву і непотрібну.

Кожен з нас відчуває, що озброєний ПС це рух, який йде попереду подій природнім чином. Що події в Мукачево — це наслідок відсутності соціально-економічної громадянської політики, яка є необхідним елементом та наріжним каменем фундації миру та перемоги. Що наступна іскра народного гніву якщо спалахне то наймовірніше в магазинах рошен, що розквітли під теплим, палаючим війною, небом. Що лицеміри, які йшли рефомувати систему, отруїлись випаровуваннями цієї ж системи і їх врятує лише втеча. Що нам на відміну від них немає куди тікати і пружина духу та самосвідомості, стиснута ззовні та зсередини, вибухне, звільняючись від парадоксів, жорсткіше за Мукачево, Донбас та 17 рік.

Дух майдану пірнув, щоб злетіти вище

Кость Кременецький


В тему:

,
UkrNET - поисково-информационный ресурс