ПАКАНАТ VII. Зусилля з всенародного затемнення — візитівка РПЦ в Україні

У фінальній частині нашого нарису нам залишилося розглянути просвітницьку, точно затемнительску діяльність КДА та Паканату.

Отже, громадська та катехизаторська діяльність КДА та оточення Антонія, хоча б у якомусь аспекті, чи може бути наведеною, як приклад допомоги УПЦ МП для Євромайдану 2013-2014 років? А її фактично й не було.

Якщо ми торкнемося подій на Майдані, то владика Антоній (Паканич)  вимушено, бо мовчати вже не можна було, загальними фразами закликав до миру… А що Паканич під занавіс правління Януковича на спільному засіданні Ради Церков іще міг говорити, окрім заклику до миру? Зрозуміло, що нічого… Та при цьому, добре було видно, що Антоній (Паканич) підігрував Віктору Януковичу, та був на його боці. І не дивно, бо через Паканича режим Януковича мав взяти повний контроль над УПЦ. Саме режим Януковича був гарантом проштовхування Паканича на посаду предстоятеля УПЦ. І це всі в УПЦ знали, і саме тому Паканича боялись численні ієрархи та рядові клірики…

Окремі студенти КДА з відома команди Паканича-Буреги ходили, крім Антимайдану, також і на Євромайдан. Але не для того, щоби протестувати проти режиму Януковича, і не для проповіді православної віри. Деякі студенти КДА, вдаючи з себе націоналістів, намагалися «внедритися» і в «Правий сектор», і в інші праворадикальні структури з метою провокацій, але їх досить швидко «вирахували» та прогнали, хоча вони і намагалися зображати з себе патріотів.

Близькість Паканича до регіоналів підтверджується тим фактом, що з ним постійно товаришував депутат-олігарх Вадим Новінський. Цікаво, що саме Новінський значиться, як отримувач бакалаврського диплому Київської духовної семінарії 2017 року (заочного сектору).

Звичайно, апологети Паканича пишуть зовсім протилежне – мовляв, нема ніякого впливу олігархів, нема ніякого бізнесу. Ось що твердить уже згаданий Ліннік: «Коли його (Антонія) висували на пост керуючого справами і також передавали більшість повноважень митрополита Володимира основними аргументами на його користь були такі:

— те, що він дійсно чернець – не має ні порочних зв’язків, ні квартир, будинків чи машин;

— за його чернечий склад життя поважав його президент В.Янукович, який відкрито зневажав проросійських єпископів за їхній аморальний спосіб життя».

Так, Янукович поважав Антонія, але зовсім не за праведність, «безсрібництво» чи аскетичність (та чи й були в нього ці якості – про це поговоримо нижче), а за нейтралізацію ним усіх проукраїнських діячів УПЦ (того ж таки митрополита Олександра (Драбинка), архімандрита Кирила (Говоруна), прот. Петра Зуєва).

Недаремно демократичним крилом УПЦ-МП після Євромайдану владиці Антонію у вину були поставлені наявні в 2013 році спроби відсторонити митрополита Володимира і самому зайняти посаду предстоятеля УПЦ за допомогою В. Януковича, участь в обмеженні свободи владики Олександра (Драбинка), та неналежне лікування митрополита Володимира, яке привело до стрімкого розвитку у старіючого предстоятеля онкологічного захворювання.

Починаючи з лютого 2014 року, до пропагандистських кампаній долучився уже сам Бурега, який намагався виступати як речник Київської митрополії, та вiрний апологет митрополита Антонiя (Паканича), скомпрометованого зв’язками з Януковичем. Зокрема, 23 лютого 2014 року Бурега заявив про те, що саме завдяки Антонiю вдалося уберегти Лавру вiд захоплення самообороною майдану, та знизити градус напруги довкола Лаври. Це був «меседж» для Кремля, опублікований московським сайтом «Правмир»: мовляв, усе нормально, тому що «мы спасаем Церковь, мы великие церковные дипломаты, мы очень полезны для Московской Патриархии».

Але насправді, якби вони хотіли рятувати єдність Церкви, то в першу чергу мусили би припинити інтриганство проти владики Олександра (Драбинка) та «проукраїнського» крила УПЦ-МП, яких вони навпаки всіма силами «виштовхували» в іншу юрисдикцію; мусили би припинити розміщення замовних наклепницьких статей на різноманітних продажних інтернет-сайтах, мусили би по-християнськи простити своїх опонентів та сісти за стіл переговорів. Але вони були нездатні до діалогу, тому і дипломатія їхня виявилася наскрізь фальшивою, звичайною грою на публіку, та затягуванням часу. А те, що безпосередній контроль МП над КДА через своїх емісарів, яким з 2014 р. обмежили право в’їзду в Україну, суттєво знизився, лише зіграло на руку команді Паканича-Буреги: в умовах повної безконтрольності, почав стрімко розростатися «закарпатський клан» у КДА, почали «видавлюватися» останні здорові сили з закладу.

Також у 2014 р. Бурега виступив за те, щоб Церква була активно залучена до громадсько-полiтичного життя, але не так, як у добу Януковича, а бiльш динамiчно: «Ведь мы не должны забывать, что вся прежняя политическая элита позиционировала себя как члены Украинской Православной Церкви. Но эти люди не остановились перед силовыми действиями в центре Киева».

Ось уже й сам Антоній у розмові з журналістом Олегом Гавришем у лютому  2014 року гнівно засудив Януковича: «Судя по тому, какие плоды мы пожинаем, можно давать оценку. И это очень важно помнить всем. Потому что внешне мы можем создавать впечатление очень благопристойных людей, а внутри быть совсем другого характера. Что человек посеет, то и пожнет. К сожалению, сегодня вся наша страна пожинает плоды раздора и вражды».

Ну що  ж, так у житті буває: ще вчора Антоній «лобизався» з  Януковичем та був його висуванцем на посаду Предстоятеля УПЦ, його протеже Бурега отримав від режиму Януковича елітне житло на Куренівці, а вже після перемоги Євромайдану вони обидва стали гнівно таврувати  екс-президента, з метою заслужити симпатії нової влади. Пристосуванство, як правило, завжди приносить хороші плоди.

Звичайно, команда Паканича-Буреги може й  далі мімікрувати, підлаштовуватися під «нові віяння часу». Але нинішня влада України —  вже не така довірлива, як при Ющенку.

До того ж факти – це річ дуже уперта: у  2013 р. Бурега отримав по «соціальній програмі», за у кілька разів заниженою ціною, квартиру у новозведеному елітному 12-поверховому будинку недалеко від станції метро Дорогожичі, на території житлового масиву Куренівка (м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 50-Б). Очевидно, в цьому набутку він мав велику протекцію з боку режиму  Януковича, який таким чином оцінив певні «державно-церковні» заслуги пана Буреги.  Ну не у тісній же лаврській келії йому жити, зрештою? Можна лише харчуватися у митрополичій їдальні Лаври, але ж не сидіти там цілодобово. Цікаво, що новозбудований будинок на Куренівці було здано  в  експлуатацію та розділено між власниками у 2014 р., вже при «хунті».  А з боку «хунти» жодних  перепон у цьому  не робилося.  Саме за даною адресою у 2016 р. Бурега зареєстрував разом з Бортником свій фонд «Академічна ініціатива» — для благодійних та соціальних проектів, здогадайтесь самі, для чийого блага та добробуту.

Так що ні Паканич, ні Бурега навіть з великою натяжкою не можуть вдавати з  себе «гонимих» та «скривджених» нинішньою владою, при якій вони значно покращили свою матеріальну базу: адже квартира, фонд – це лише верхівки айсбергу, про офшори поки що не говоритимемо. Ну, може, вже не так комфортно їм при цій владі – все-таки у ЗМІ почали уділяти їм значно більше  уваги, а вони це чомусь називають «травлею»…

Але, з другого боку – ніхто не заважає їм плодити й далі «закарпатське лоббі», тепер уже й серед єпископату УПЦ-МП. Так, 7 квітня 2019 року на рекомендацію Паканича був висвячений єпископ Угольський, вікарій Хустської єпархії Симеон (Голубка Степан Михайлович), родом з села Угля Тячівського району. Його рідний брат – висвячений у 2015 р. єпископ Парамон (Голубка) у березні 2019 р. став намісником Троїце-Сергієвої Лаври. Надто вже стрімкі кар’єрні злети та кадрові призначення відбуваються з цими закарпатськими «голубками», аж диву даєшся…

Ще один земляк Паканича – архімандрит Амвросій (Вайнагій Василь Васильович), який народився 14 березня 1985 року в смт. Буштино Тячівського району, був висвячений 13 квітня 2019 року на єпископа Згурівського, вікарія Київської митрополії.

У процесі вивчення дій команди Паканича-Буреги, виникло цілком закономірне питання: чому МП  продовжує робити ставку на цей тандем, чому не  шукає їм  заміну?

Ну, напевно, тому, що команда Паканича-Буреги, хоча й робила якісь «проукраїнські» заяви, але дії їхні були спрямовані найбільше саме у промосковському руслі. Хоча науковий рівень КДА упав дуже низько, якщо порівнювати її навіть не з КПБА УПЦ-КП, а з Кишинівською або Мінською духовними академіями.

А що говорити про моральний рівень КДА? Недаремно скомпрометований у Мінську аморальними діями викладач семінарії та вкрай специфічний «целібатний» ієрей Сергій Вейго у 2005 р. раптом швидко переметнувся у КДА – далася взнаки корупційна складова в діяльності керівництва КДА, бо прийняли його без питань, дали хорошу парафію в Києві. А Антоній у 2007 р. призначив його «помічником проректора з виховної роботи». Були й інші корупційні призначення.

У Москві це знають. Були скарги на команду Буреги-Паканича в різні часи, при різних президентах, і з боку проросійського «Союзу православних братств», і з боку «помаранчевого» архієпископа Олександра (Драбинка) – який тоді вірив у якусь московську справедливість, але все залишалося без відповіді. Хоча своїми діями команда Паканича-Буреги серйозно дестабілізувала УПЦ-МП, незалежно від того, під яким кутом зору розглядати цю проблему – чи з проукраїнських позицій, чи з проросійських.

Можливо, у цьому випадку існує певна «багатоходівка» Москви, пов’язана з тим, що команду Паканича-Буреги поступово можуть «занурити» в ПЦУ,  як ракову пухлину. Адже такі прийоми Москва вже неодноразово використовувала у 1990-их рр. у взаємовідносинах УПЦ-МП та УПЦ-КП, можна згадати того ж таки Антонія Масендича або Іоанна Сіопко, які спочатку з гучним розголосом переходили в УПЦ-КП, потім зі скандалом залишали УПЦ-КП та в ознаменування їхніх успішно виконаних завдань здобували єпископство від МП. Можна згадати і Юрія Юрчика з Донецька, який фактично повністю розвалив УПЦ-КП на Донбасі, а тоді переметнувся у 2009 р. в УПЦ-МП.

Інша справа, що далеко не вся викладацька корпорація КДА підтримує команду Паканича-Буреги, уже тепер знайшлося багато невдоволених їхнім самодурством, і цей факт Українська держава повинна вчасно використати. Щоправда, ті викладачі КДА, які є мирянами, у випадку переходу в ПЦУ мають отримати рівноцінні посади у державних або церковних навчальних закладах.

Якщо такі гарантії з боку держави та керівництва ПЦУ будуть «залізними», непорушними – то процес українізації КДА відбудеться дуже швидко, і там не залишиться майже нікого, крім невеликого закарпатського клану, який за своїм освітнім та моральним рівнем годиться хіба що для радянського ПТУ.

Хоча, зрештою, у команди Паканича-Буреги завжди залишається у запасі «хід конем» — це реорганізація очолюваної ними структури у «Киевскую духовную академию в изгнании», хоч у Москві, хоч у Санкт-Петербурзі, хоч у Ростові-на-Дону. Спонсори для цієї дуже важливої та відповідальної для Кремля справи обов’язково знайдуться. Заодно можна відкрити і емігрантський  «Карпаторуський православний інститут», адже у Москві весь необхідний кадровий резерв для цього уже більш-менш сформовано.

Власне туди їм і дорога. Але ось одна невдача: фінанси Москви тануть, РПЦ в Мордорі втрачає прихожан, а рівень науки у них такий, що рівняється з Сергієвським інститутом у Парижі їм не доводиться. Висновок один: в Україні, або в Орді, на них чекає тріумфальний занепад і ганебне забуття.

Іван Верстянюк

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс