Паканат VI.  Імітація науки і освіти: все заради  руського  світу

Книговидавнича діяльність  Паканату – це теж одна з форм місії, але у випадку з УПЦ-МП – форма пропаганди, якою займається не тільки видавничий відділ КДА, але й інші структури, в тому числі й «братні» російські видавництва.

Radiosvoboda.org

Чого варта, для прикладу, пропагандистська російськомовна книга протоієрея Ігоря Тарасова «Украинская греко-католическая церковь в США: история и современность» (Киев, 2016). Автор – канцлер Патріаршого благочинія парафій МП у США. Вся книга – це фактично дисертація кандидата богословських наук, яку Тарасов у 2017 р. захистив у КДА під керівництвом уже відомого нам прот. Добоша. Там – виключно пропаганда «руського міра», ненависть до українських греко-католиків, звинувачення останніх у націоналізмі, русофобії, політизованості.

Але найрозкішніші праці – глянцеві, у дорогій обкладинці представники «паканату» стараються видавати у Москві. Так, у 2014 р. під редакцією та авторством Буреги у видавництві Стрітенського монастиря Москви (яким тоді керував духівник московського антихриста Тихон Шевкунов, відомий як подслушник Шептунов) вийшла книга російських перекладів з давньогрецької мови «Григорий Богослов: избранные творения», а у 2018 р. у московському видавництві «Познание» (власник видавництва – контора Іларіона Алфеєва «Общецерковная аспирантура и докторантура им. святых равноапостольных Кирилла и Мефодия») вийшов російськомовний підручник Буреги «Гомилетика».

Таким чином, українсько-російське співробітництво у випадку з КДА продовжує успішно розвиватися.

Навчальна робота Паканату, як не дивно, спочатку йшла досить динамічно. Адміністрація КДА намагалася залучити до своїх лав якнайбільше студентів, щоб якомога ширші маси людей торкнулися богословських знань, та отримали омріяні кандидатські дипломи.

Саме з цією метою Паканич 4 березня 2011 року зареєстрував абсолютно нову юридичну організацію – «Приватний вищий навчальний заклад УПЦ «Київська духовна академія» (ПВНЗ КДА). Засновником став він сам, лише приблизно через рік (точної дати не  знаємо) бенефіціаром стала Київська митрополія. Достатньо вже того факту, що адміністративний апарат УПЦ було зареєстровано лише 18 жовтня 2011 року, тобто – значно пізніше.

При цьому діє і стара юридична особа – релігійна організація «Київська духовна академія УПЦ», зареєстрована 29 липня 1992 року, у якої 2018 р., за даними ЄДРПОУ, змінився ректор – замість Паканича ним став єпископ Сильвестр (Стойчев).

Але от нову юридичну особу – ПВНЗ КДА продовжує очолювати Паканич, згідно даних того ж таки держреєстру. Виходить так, що існують одразу дві академії, при чому нова – стала фактично альтернативою для старої. Може, й дипломи там штампуються також «альтернативні»?

До того ж, 12 вересня 2008 р. Паканич зареєстрував ще одну юридичну особу – Київську духовну семінарію УПЦ, котра перед тим була зареєстрована, як спарена з академією структура, якою вона по факту залишається й по сьогодні. Семінарія й дотепер залишається оформленою на Паканича, Стойчева там немає. Цим самим фактично було констатовано, що реальне керівництво КДА та КДС зберіг за собою Антоній Паканич, а Сильвестр Стойчев – це лише підставна особа.

Для чого треба було створювати, крім старої, у 2008 та у 2011 р. дві нові юридичні організації: ПВНЗ КДА та КДС? Спробуємо дати на це питання відповідь.

У 2012 році за сприяння Навчального комітету при Священному Синоді УПЦ МП було введено для випускників семінарії дипломи єдиного зразка. Тоді було узгоджено і видано диплом бакалавра богослов’я, який отримують всі випускники духовних семінарій. Починаючи з 2012 року, вперше це  було апробовано у   Київській духовній  семінарії.

Згідно Концепції про вищу духовну освіту УПЦ МП, духовна академія має стати навчально-науковим центром, в якому реалізуються навчальні програми бакалавра та магістра православного богослов’я.

В 2015 році відкривалася аспірантура в КДА з терміном навчання 3 роки.

Крім того, концепція вищої духовної освіти УПЦ припускає, що в систему Навчального комітету при Священному Синоді можуть входити університети, академії, інститути, факультети, кафедри на інші структурні елементи, які діють у світській системі освіти і здійснюють навчання за напрямком «Православне богослов’я», за умови прийняття Священним синодом рішення про їх включення в систему Навчального комітету. У цій площині є цікаві прецеденти.

Зокрема, 20 грудня 2012 року рішенням Навчального комітету Священного Синоду УПЦ-МП було підтримано кафедру богослов’я інституту управління Класичного приватного університету м. Запоріжжя, яка отримала від МОНУ ліцензію на підготовку бакалаврів з напрямку «Православне богослов’я».

Вищезгаданий університет підписав також угоду про співпрацю з Київською державною адміністрацією, яка передбачає, що Київська духовна академія братиме участь в підготовці бакалаврів богослов’я, надаючи університету підтримку. Кафедру очолив прот. Ігор Рябко, який у 2014 р. відмовився підтримувати Євромайдан, та став заявляти про початок розвалу України.

У 2015 р. кафедра випустила 30  перших бакалаврів. Умову включення в систему Навчального комітету УПЦ Антоній Паканич, як його голова, поставив і перед колективом УУБА. Щоб дискредитувати УУБА, радники та спікери Паканича – Бурега і Бєй, а також однодумні та близькі з ними  Юрій Чорноморець з НПУ ім. Драгоманова, Андрій Смирнов з Острозької академії (для якого УУБА – це  теж «конкуруюча фірма»), та інші організували цілий  потік  замовних статей або просто інтернет-коментарів. Чого вони  тільки не приписували викладацькому колективу КДА: це і участь у «автокефалістському лоббі» та «автокефалістській змові» проти Московського Патріархату (тому що вуз виступав за українізацію церковного життя, видавав українські переклади богослужбових книг), і «слабкий рівень науки», і «бізнес на  дипломах» (тому що вуз платний), і надумане його опонентами «позитивне ставлення до уніатів» (бо Карпатський університет було названо іменем Августина Волошина, який хоча і був греко-католицьким священиком, але при  цьому позитивно ставився і до  православних, та не чинив перепон православному відродженню на теренах Карпатської України).

Цікаво, що на відміну від КДА, УУБА вже давно має державне визнання як бакалаврських, так і магістерських дипломів, чого не можна сказати про КДА. Правда, до 2012 р. богословські дипломи  числилися, як один з напрямів філософії.

У грудні 2014 року Синод УПЦ-МП на  вимогу  Паканича  постановив ліквідувати  УУБА, хоча вона  не  ним  була створена, а було лише дано благословення Предстоятеля УПЦ покійного митрополита Володимира (Сабодана)  на її діяльність. Тобто, можна було лише відкликати  благословення Київської митрополії, але аж ніяк не забороняти або ліквідовувати.

Але логіка тут в іншому: у 2012  р. Паканич відкрив бакалаврат у Запорізькому класичному приватному  університеті, курував він і створений у 2007  р. Луганський богословський університет св. Михайла (який після початку війни 2014 р. фактично занепав, хоча формально продовжує існувати), а у 2014 р. під егідою УПЦ-МП відкрито дві сертифікатні програми: «публічна теологія» та «загальне богослов’я» при Факультеті гуманітарних дисциплін Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Координатором  цих програм  став викладач КДА Хромець Віталій  Леонідович (1979 року  народження, родом з села Требухів Броварського району Київської області), керівник створеного у 2014 р. Науково-навчального центру «Інститут богословських студій», який заявив наступне: «Фактично, єдиний сенс відкриття бакалаврату з теології у світських навчальних закладах – державний диплом». Тобто, це була допоміжна структура для КДА, щоб забезпечити державні дипломи для її випускників, а також  — щоб допомогти у боротьбі з «конкуруючою» УУБА.

Правда, вже з 2018 р. Хромець знаходиться у співпраці з архімандритом  Кирилом (Говоруном), що перейшов у  ПЦУ, і тим самим фактично відбулося його відмежування  від УПЦ-МП. Саме за підтримки цього вченого архімандрита Хромець та його друг, адвокат Сидоренко Денис  Іванович (1986 року народження, киянин) заснували 27 липня 2018 року  ГО «Несторівський центр», а 27 листопада 2018 року зареєстрували  приватний  заклад вищої освіти «Несторівський  університет».

Обидві структури на початку 2019 року задекларували свою підтримку ПЦУ, після чого, напевно, слід чекати на  чергову «анафему» з боку УПЦ-МП на адресу Хромця та його команди. Адже головну ціль Паканича команда Хромця не досягла —  приватна лавочка Антонія, заснована ним у 2011 р. під назвою ПВНЗ КДА, так і не отримала ні акредитацію, ні ліцензування, і навіть спроби втиснути окремі навчальні програми ПВНЗ КДА від егідою НУКМА виявилися невдалими.

Правда, у невизнаних державою «вузькоцерковних» дипломів КДА – своя цінність у церковних колах. Ті монахи та миряни, які мріють про єпископство або про відрядження у зарубіжну церковну роботу, можуть краще про це розказати. Саме для цього вони заочно навчаються заради диплому кандидата богословія у будь-якій духовній академії – чи то Київській, чи то Кишинівській, чи то Мінській.

Кажуть, що у КДА омріяний диплом не обов’язково чесно відпрацювати у ході практики та підтвердити знання на екзаменах, а можна просто придбати його через надійних посередників за грубі гроші, щоб розчистити подальший шлях для зростання у церковній кар’єрі…

А взагалі, можна просто закінчити КДА чисто заради задоволення певних честолюбних амбіцій. Так, як це зробили земляки та  колеги  Сильвестра  Стойчєва по бурхливим  застіллям – Арабаджі Дмитро Васильович (1974 року народження, з  Одеси), та  Плевінскіс Павел Вольдемарович (1965 року народження, з Одеси). Останній – відомий,  як бізнесмен  та утримувач благодійного  притулку для бродячих котів, уже в 52-річному віці – у 2017  р. цей ветеран правоохоронної системи раптом вирішив заочно закінчити КДА. Таких «бродячих» псевдобогословів  в академічних  стінах можна знайти чимало.

Міжнародна діяльність  Паканату теж займає важливе місце у діяльності КДА, але нею займаються лише найбільш високопоставлені  та наближені до начальства працівники закладу.

Фактично, це – також форма політики та піару. Щоб виглядати церковними лібералами, Володимир Бурега та Сильвестр Стойчев регулярно їздять на екуменічні семінари з уніатами та римо-католиками, а також до Москви – наприклад, відвідують той же «Свято-Філаретовський православно-християнський інститут» прот. Георгія Кочеткова. Ось як про це повідомляв у 2012 р. офіційний сайт цього ультраліберального церковного закладу МП:  «Представители Свято-Филаретовского института преподнесли в дар библиотеке Киевской духовной академии материалы двух конференций «Традиция святоотеческой катехизации», состоявшихся в 2010 и 2011 годах, в одной из которых принимал участие доцент КДАиС архимандрит Аристарх (Лебедев). Киевские духовные школы и СФИ связывают многолетние добрые отношения. В рамках летних паломнических поездок преподаватели и студенты СФИ ежегодно посещают Киевские духовные школы. По благословению ректора КДАиС архиепископа Бориспольского Антония представители академии принимали участие в Актовом дне института, а студенты — в ежегодной конференции СФИ «Сретенские чтения».

Ну а що дають для іміджу команди Паканича-Буреги контакти з римо-католиками, уніатами, а також ультралібералами-кочетковцями?

Напевно, інколи в  тактичних цілях досить вигідно вживатися у образи таких собі «лібералів» та «вільнодумців». Може, вони з консерваторів перетворяться таким чином у більш прогресивних та реформаторських діячів?

Хочуть собі саме такого реноме?

Та ні, справа не в цьому. Головна мета таких контактів – це  викликати на себе вогонь з боку російських антиглобалістів та ультраконсерваторів, типу Кирила Фролова, Олексія Добичіна, Романа Вєршилло, Дмитра Скворцова, та інших українофобів.

Вони ж бо не пропустять можливості для того, щоб піддати нищівній критиці команду Паканича-Буреги за іхній «надмірний екуменізм», «модернізм», «філокатолицькі погляди», ну і взагалі «антиправославность» та «антирусскость». Навіть якщо це все буде виглядати  дуже награно та  натягнуто – все одно знайдуться люди, які в це повірять…

Ну ось приклад – недавня стаття московського малороса, «письменника» Сергія Носенка у друкованому виданні Союзу письменників Москви, журналі «Благодатний огонь» (Москва, 2018, №10). Там Носенко дуже гостро розкритикував пана Паканича за його «неполіткоректність», навіть причислив його до  «русофобів» та «криптоавтокефалістів». Можна процитувати його пасаж повністю:  «В условиях нарастающего противостояния вокруг Православия на Украине часть верхушки Украинской Православной Церкви Московского Патриархата (УПЦ МП) продолжает уповать на дружбу с врагами Православия в лице украинских нацистов. Так, в интервью изданию «Страна» управляющий делами УПЦ МП митрополит Антоний (Паканич) сравнил церковную автокефалию с республиками Донбасса, подчеркнув свое пренебрежительное отношение к ДНР и ЛНР: «Это раскол. Это тот же сепаратизм. И нам еще предлагают потом к этой новой квазицеркви присоединиться. Это то же самое, как если бы т. н. “ЛНР” и “ДНР” объявили законным государством, к которому должна будет присоединиться Украина. Вот, что сейчас хотят сделать с нашей Церковью», – заявил владыка. На кого рассчитаны подобные заявления? Конечно на украинских «патриотов». Митрополит Антоний, по всей видимости, рассчитывает, что с бандеровцами и их западными покровителями все еще можно «полюбовно» договориться о прекращении вражды и гонений на православных. С такими темпами вскоре можно ожидать предложений от иерархов УПЦ МП о совместном крестовом походе против «нерадивых сепаратистов». Следует отметить, что митрополит Антоний достаточно последователен в своем рвении отречения от русскости. Не так давно он рьяно доказывал, что УПЦ МП – это не Русская церковь. «Политики с помощью раскольников хотят переименовать нас из Украинской Православной Церкви, которой мы являемся, в “Русскую Церковь в Украине”, хотят сделать нас чужими. Хотят, чтобы все было наоборот. Раскольники стали каноническими, а каноническая Церковь стала раскольнической или хотя бы чужой для своего народа», – заявил он. В этой связи стоит напомнить, что параллельно с внешней атакой на Православие на Украине действует достаточно мощная «пятая колонна» внутри УПЦ МП, которая еще до озвученных патриархом Варфоломеем намерений о предоставлении автокефалии любыми способами пыталась разрушить единство с Московским Патриархатом. И заявление председателя ОВЦС митрополита Илариона (Алфеева), что Украинская Православная Церковь МП – это «не российская Церковь», полностью согласуется с взглядами русофобов и криптоавтокефалистов внутри УПЦ МП».

Ой, ну навіщо московський малорос Носенко фантазує про те, що заяви Паканича  розраховані на «бандерівців», що Паканич намагається «бандерівцям» підігрувати? Останнім абсолютно байдуже до нього, принаймі поки що, а от від Москви потрібна для Паканича негативна реакція на усі ці висловлювання, щоб потім у Києві представникам влади це все правильно представити. Мовляв: бачили, пане президенте, як на мене нападають прокремлівські журналісти? Бачте, раз вони на  мене так гостро нападають, так значить – я не їхній, я «проукраїнський». Так що допомагайте мені, люди з вулиці Банкової, а я перед вами в боргу не залишуся!

У червні 2017 р. КДА представляв за кордоном викладач патрології Ілля Бєй, який читав лекцію в храмі МП на честь св. Матфея у м. Лувен (Бельгія).

Цей же Бєй та інші дуже гостро критикували свого основного конкурента – УУБА за  надмірний екуменізм, занадто часті контакти з інославними, зокрема з гуситськими навчальними  закладами Чехії та Словаччини.  Але візьмемо ту ж таки КДА. Викладач Сергій Бортник здобув ступінь кандидата богослов’я  у лютеранському Гейдельбергському університеті, завдяки наявності цієї протестантської «кандидатки» його прийняли на роботу в КДА. Той же Бєй, тоді ще викладач патрології КДА, у 2016 р. оформився у якості стипендіата у Лувенський євангельський християнський  університет (м. Лувен, Бельгія) у рамках програми «Еразмус», щоправда, не  по лінії КДА, а через Центр досліджень релігій  Національного педагогічного університету ім. Драгоманова.  Якось не дуже усе це вписується у декларований  Паканичем-Бурегою образ  КДА, як «благочестивого православного вузу», та «нєзиблємого оплоту Святой Русі».

Здавалось би, КДА – це багатий заклад, і міг би самотужки надавати  стипендії кращим викладачам  та студентам. Тим паче, у 2016 р. КДА зареєструвала свій фонд «Академічна ініціатива». Але ж  це краще – все робити за чужий рахунок.  Особливо  ж, якщо діями команди Паканича-Буреги постійно керує фінансовий інтерес, який дуже часто переходить у непомірну  скупість та  жадібність.

Політичний інтерес теж продовжує грати свою роль. Після 2014 р., з подачі Кремля, команда Паканича-Буреги перестала направляти студентів КДА на навчання або стажування у Польщу, Францію, Швейцарію, Італію. Напевно, припинили співпрацю, щоб часом студенти не підхопили єресь екуменізму, або не стали «глобалістами-атлантистами», як головний «фанарський разбойнічій патріарх».

Партнерство на даний час підтримується лише з богословським факультетом Сербського університету Східного Сараєво (Боснія і Герцеговина), з богословським факультетом Пряшівського університету (Словаччина), з богословським факультетом у м. Клуж-Напока (Румунія), з Православним богословським інститутом у м. Баламанд (Ліван), з Православною академією у м. Фессалоніки (Греція). Окремі щасливчики з КДА навіть мали можливість проходити стажування у Клуж-Напоці та у Фессалоніках.

Зрештою, могли би потоваришувати ще й з католицькими або кальвіністськими учбовими закладами Угорщини: благо, понад половина викладачів та священиків КДА родом з Закарпаття, та в цілому володіють угорською мовою, тож мовного бар’єру не виникло б. Трапляються й цілковиті угорці, той же Олег Надь, або ж наполовину угорець – протоієрей Попович Василій Юрійович, 1989 року народження, мешканець м. Мукачево, особистий секретар Антонія Паканича, як ректора КДА, у 2009-2012 роках. Тим більше, що у них з Угорщиною є спільний опонент: українські націоналісти, влада «хунти».

Цікаво, що переважна більшість зарубіжних відряджень відводиться саме для Буреги, як найбільшого «генія науки» в академії, недарма ж у останнього завжди присутня дуже завищена самооцінка.

Таке самолюбування та самовихваляння «високонаукової» команди Паканича-Буреги констатував ще 10 років тому і священик Михайло Семків: «Після приходу на посаду, Антоній активно почав розповсюджувати слух про те, що за його управління рівень освіти в КДА надзвичайно виріс. Це відверта брехня. Більше того, цей рівень освіти не тільки не виріс, а навпаки, суттєво понизився. Якщо раніше викладачі роками викладали свої дисципліни та знали свій предмет, то нові (які стали більшістю) просто читають з книжок матеріал, не маючи достатніх знань навіть для того, аби пояснити щойно прочитане. Увесь викладацький науковий потенціал тримається на «старих» викладачах – о. Олег Скнар, о. Володимир Савєльєв, о. Аристарх Лєбєдєв, Віктор Чернишов та інші. Єдине надбання Архієпископа Антонія в цьому питанні – Володимир   Бурега. Але останній фактично окупував усю наукову діяльність, блокуючи своїх колег у цьому напряму, бо вважає себе найрозумнішим за всіх (…) При цьому ним же самим (Бурегою) усе було зроблено для того, щоби жоден викладач з «забугівських» часів (тобто з тих, що були викладачами за попереднього ректора о. Миколу Забугу) не був допущений до будь-якої серйозної посади. (…) Зі «старої гвардії» вцілили тільки ті, хто на перший час не становив загрозу для ректора (…) Як ректор, Архієпископ Антоній очолює конференції та різні святкування. Початок завжди стандартний: промова починається українською мовою (ніби ж ректор Київської Академії!), а далі швидко переходить на російську. У результаті виходить україно-російський суржик, який соромно слухати всім. Якщо доводиться виступати, то від себе він говорити не може – завжди читає з листка. Але, ладно б він сам писав ті тексти! Усі промови готують або Бурега , або Базаринський! І за межі написаного він не може вийти».

Але ж не будемо занадто категоричними…

Можна навести, для контрасту, й протилежну точку зору, яку неодноразово у різних формулюваннях висловлював у 2016 р. найближчий радник митрополита Антонія, професор Юрій Чорноморець, а згодом його тези систематизував та продублював у своїй кандидатській дисертації, написаній під керівництвом професора Людмили Шугаєвої (та під цілком очевидним впливом релігієзнавця Юрія Чорноморця, тодішнього радника та ймовірного спічрайтера Антонія Паканича) – філософ Ліннік Юрій Володимирович, 1987 року народження, викладач соціології з Рівного.

Ось що останній пише: «В складних умовах 2012 і наступних років особливу роль відігравав владика Антоній, а тому потрібно проаналізувати його діяльність. Після посвячення в єпископи та призначення ректором КДАіС в 2006 році він відразу був залучений до перемовин із УАПЦ і УПЦ КП, оскільки його ставлення і як голови Богословсько-канонічної комісії і як члена переговорних груп та комісій завжди було конструктивним, відкритим, збалансованим. За часів його ректорства настрої серед викладачів та студентів стали проавтокефальними, викладачів-русофілів ставало все менше (владика Антоній мав мандат від митрополита Володимира міняти не більше 4 викладачів на рік, і кожен рік він проводив ротації у напрямку не лише покращення з точки зору рівня викладання, але і зменшення проросійських настроїв). Владика Антоній став керуючим справами УПЦ в квітні 2012 року на хвилі боротьби Блаженнішого митрополита Володимира проти проросійського триумвірату митрополитів Іларіона-Павла-Агафангела. Він був кандидатурою всіх проукраїнських єпископів УПЦ і також пасивної більшості у Синоді, яку очолював митрополит Онуфрій». (Ліннік Ю. В.. Розвиток Української Православної Церкви у контексті суспільно-політичних трансформацій (1988-2015). Дисертація кандидата філософських наук. К., 2016).

Зрештою, не будемо детально коментувати ці тези з дисертації Лінніка, окремі положення якої мають характер відвертих пліток та пересудів у стилі сумнозвісного сайту «Вікілікс» — мовляв, автор десь почув, йому хтось переказав… Але ж основним джерелом таких тверджень стали якраз сам митрополит Антоній та люди з його оточення, той же Чорноморець, який був вірним апологетом Антонія, полемістом з усіма опонентами Антонія, протягом тривалого часу, аж до свого переходу в кінці листопада 2016 року з УПЦ-МП в УГКЦ.

Звичайно, можна все зрозуміти… Але те, що Антоній у своїх діях по розхитуванню наукової корпорації КДА, по створенню там вузькокланового закарпатського лоббі намагався прикриватися до 2014 року авторитетом помираючого митрополита Володимира, спекулював якимось «мандатом» останнього на регулярні «кадрові чистки» серед викладачів – це виглядає якось особливо по-блюзнірськи.

Основа «заслуга» Паканича була, на думку Лінніка, така: «На кінець 2013 року митрополит Володимир вже не міг керувати УПЦ за станом свого здоров’я, і залишився при владі до 24 лютого 2014 року лише тому, що митрополит Антоній затягував із скликанням Синоду, на якому б було піднято питання про відставку».

Правда, сумнівно, чи дозволили б революційно налаштовані вірні, в умовах початку Євромайдану, реалізувати подібну авантюру з боку Паканича? Навряд чи. Тому й довелося Антонію вчасно зупинитися.

Можливо, йому сплутав карти і тогочасний секретар відділу міжправославних зв’язків ОВЦС РПЦ до червня 2014 року, іподиякон одного з архієреїв МП Петрін Євген Юрійович, який у 2013-2014 рр. за завданням ОВЦС працював у Києві, та був арештований не пізніше 3 червня 2014 року у Москві як «агент ЦРУ», який завдав шкоду інтересам Росії у Києві.

Неясно точно, яким чином Петрін зрадив російські спецслужби, працюючи в Києві, можливо – проявив проукраїнські дії, симпатії, але все одно, важко було на перших порах бодай уявити, що його, незважаючи на іподияконське звання, все-таки арештують. Його приклад міг надихнути команду Паканича-Буреги на подальше дистанціювання від Фанару та зближення з Московю, стати повчальним – мовляв, може й російська тюрма на них чекати у випадку «двурушничества» та «предательского поведения», адже      Москву вони відвідують досить часто.

Цікаво, що заступник начальника ОВЦС УПЦ МП (фактично – київської філії ОВЦС РПЦ) прот. Миколай Данилевич, паралельно затруднений, ще й як викладач візантології КДА, заявив журналістам про те, що взагалі не знав Петріна. Як для розвідника, то це – стандартна відповідь при стандартних обставинах…

Що ж, лицемірства їм не позичати. Але на брехні вони багато не побудують.

Іван Верстянюк

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс