Паканат III Церковна гебельсіщина та тонкі наукові PR технології

А що, власне, передувало війні 2014 року, які саме політично-бізнесові «православні проекти» МП сприяли утвердженню на південному сході України проросійських сил? Адже саме з ними був покликаний боротися Антоній (Паканич), як керівник Богословсько-канонічної комісії УПЦ-МП  у 2007-2008 роках, та керуючий справами УПЦ з 2012 року.

Давайте розберемося.

Екскурс в історію тут вкрай необхідний – тим паче, в ту історію, яку сучасна УПЦ-МП всіляко намагається приховувати та замовчувати.

Особливий підйом політичного  православ’я  спостерігається з 2000 року, коли, за даними одного з російських сайтів:  «15 июля 2000 г. состоялся учредительный съезд общественного объединения піддержки канонического православия «Путь православных» имени святого равноапостольного князя Владимира. Этот съезд проходил в Киево-Печерской Свято-Успенской Лавре по благословенню блаженнейшего Владимира, митрополита Киевского и всея Украины. Председателем объединения избрана Галина Максимовна Старовойтова, депутат украинского парламента 2-го созыва. Заместителями стали  депутат Верховного Совета Украины 2-го созыва Юрий Болдырев, советник митрополита Владимира по безопасности и экономическим вопросам Сергей Цыганков, авторитетнейший священник из Ивано-Франковска Михаил Шувар».

А ось тут зупинимось… Усе це – дуже й дуже непрості люди. Зокрема, Циганков Сергій Володимирович (1970 року народження, мешканець Дніпропетровська, хоча більше часу проводить  у Києві) – не тільки бізнесмен, а й директор зареєстрованого 23 червня 1995 року (за іншими ж даними – 4 червня 1997 року) під егідою УПЦ-МП товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут «Держава і релігія», з офісом у Києві, яке займалося на рубежі 1990-их – 2000-их років видаванням газети «SOS» та журналу «Спасите наши души». Про іншого «зама» голови нової структури — Юрія Болдирєва не чув тільки лінивий, це – член-засновник Партії регіонального відродження України та створеної на її основі Партії регіонів, екс-депутат Верховної Ради, а також – увага! – 21 жовтня 2016 року виступив як засновник громадської організації «Силовий спектр правового контролю та боротьби з корупцією», яку очолив у м. Одеса якийсь Валерій Козішкурт. Як Циганков, так і Болдирєв (спочатку, до війни 2014 року житель Донецька, потім – житель Одеси) – дуже тісно повязані з Москвою. Ну і священик Шувар Михайло Петрович (покійний), хоча й  не такий професійний бізнесмен, але теж задніх не пас, і вже одним  з  перших 27 листопада 2000 року зареєстрував «Івано-Франківський обласний  осередок об’єднання громадян на підтримку канонічного Православ’я “Путь православних”».

Але повернемось до справжніх лідерів організації «Путь православних». Вперше централізована структура організації була зареєстрована 30 серпня 2000 року по вул. Велика  Житомирська під керівництвом  Маркевича Адама Івановича (тогочасного архієпископа  Августина). Тим не менш, другий статут Всеукраїнського об’єднання громадян на підтримку канонічного Православ’я “Путь православних” в ім’я святого рівноапостольного князя Володимира зареєстрував за своєю адресою у м. Київ 5 лютого 2001 року артист Микола Олялін (помер у 2009 р.) – відомий  проросійський діяч «руского міра». Очевидно, він був чимось на зразок почесного голови цього об’єднання. Адже 27 жовтня  2001 року у Києво-Печерській Лаврі відбувся 1-ий з’їзд об’єднання «Путь православних», на якому йому було надано назву «Всеукраїнське», а новим головою замість Старовойтової та Оляліна був обраний архієпископ Львівський і Галицький Августин (Маркевич), який декларував боротьбу проти фашизму та націоналізму, за «порятунок українського народу» (не забувайте, що це говорилося напередодні парламентських виборів 2002 року, на яких по партійному списку правляче угрупування «За єдину Україну», попри шалений  тиск  влади, перемогли блок Ющенка «Наша Україна» та БЮТ). Заступниками стали  уже згаданий Болдирєв та журналіст Анісімов Василь Семенович. Останній – не просто колишній прес-секретар митрополита Володимира (Сабодана), але ще й бізнесмен, директор приватного підприємства – ТзОВ  «Видавництво «Прес-служба Української Православної Церкви», зареєстрованого 27 липня 2005 року за його домашньою адресою у с. Білогородка Києво-Святошинського району, з офісом при одному з монаших корпусів Києво-Печерської Лаври.

З точки зору Кремля, діяльність Всеукраїнського об’єднання громадян на підтримку канонічного Православ’я “Путь православних” виявилася малоуспішною та неефективною, хоча в неї вкладалися немалі кошти прокремлівськими бізнесменами. Тому вже в часи  Ющенка це об’єднання потихеньку «прикрили». Але чому тут дивуватися?

При проросійському характері нової організації, найбільш активними були саме її філії на південному сході України: «Запорізький обласний осередок» (зареєстрований 14 грудня 2000 року, головою став настоятель Покровського кафедрального собору м. Запоріжжя прот. Олег Семенчук), «Луганський обласний осередок» (зареєстрований 16 січня 2001 року у м. Алчевськ Луганської обл., головою став випускник Київської духовної семінарії 1999 р. Володимир Дуванський, висвячений згодом на священика, помер у 2010 р.), «Донецький обласний осередок» (зареєстрований 2 березня 2001 р. при єпархіальному управлінні у м. Донецьк, головою став староста кафедрального Георгіївського собору у м. Макіївка Захарченко Микола Миколайович, друг тогочасного мера Макіївки – регіонала Володимира Джарти, з 2002 року священик та настоятель Різдво-Іоанно-Предтеченського храму цього ж міста). Досить активним у плані бізнесу був зареєстрований 28 травня 2001 року «Київський обласний осередок», який очолив Скопенко Вячеслав Вікторович, син ректора КНУ Віктора Скопенка, парафіянина УПЦ-МП (тепер покійного). Саме Вячеслав став головою зареєстрованого 14 лютого 2002 року ТзОВ «Православний інформаційно-аналітичний центр», спізасновником якого в реєстраційних документах значиться також відомий пропагандист МП та за сумісництвом бізнесмен Сергій Циганков, заступник голови «Путі православних».

При реєстрації централізованих органів бачимо  чудеса, при чому не божественного, а мирського походження: як уже зазначалося вище, одну зареєстровану централізовану структуру «Путь православних» по документам очолила тяжко хвора помираюча особа – артист Олялін (а не  справжні керівники), при чому назва була така: «Об’єднання громадян на підтримку каноничного православ’я «Путь православних в ім’я Святого Володимира». Хоча реально там керували напевно зовсім інші особи. Ще одна організація, також централізована, мала дещо іншу, трохи несхожу назву:  «Об’єднання громадян на підтримку канонічного православ’я «Путь православних в ім’я Святого Рівноапостальського Князя Володимира». Вона була зареєстрована 30 серпня 2000 року по вул. Велика  Житомирська під керівництвом  Маркевича Адама Івановича (тогочасного архієпископа  Августина). Як бачимо, фактично виникли дві організації з умисними граматичними помилками в назвах: одна – «каноничного», друга – «рівноапостальського». Можливо, розрахунок був і на створення третьої структури, з «правильною» назвою.

Мало того, що були реєстраційні махінації, так ще й кошти «дерибанилися» під різні бізнес-проекти, одним  з  яких стало явно ніяк не повязане ні з видавничою, ні з інформаційно-аналітичною діяльністю утворення – зареєстроване 29 грудня 2002 року ТзОВ «Підприємство «Десятина» об’єднання громадян «Путь Православних», директором останнього став тогочасний диякон Русаловський Василь Анатолійович, 1979 року народження, родом з м. Дубно, співзасновниками – Волконеско Юрій Іванович (1963 року  народження, уродженець м. Горлівка) та Мякота Іраїда Вікторівна (1951 року  народження, киянка).  Великого «руського» патріота Васю Русаловського, на  той  час студента КДА, керівники  «Путі православних» використали як «духовного наставника» під час «антимайданівського» хресного ходу з Костромською іконою Богоматері в кінці 2004 року, при цьому депутат Болдирєв назвав тодішнього  диякона  Русаловського своїм «главним помощніком». Не дивно, що Русаловський через надмірну зайнятість піар-проектами Болдирєва не зміг закінчити у 2005 р. випускний клас КДА, при  цьому  тогочасний ректор КДА Забуга не став робити йому поблажки на вимогу Болдирєва, політичне банкрутство якого тоді вже після перемоги першого Майдану було цілком очевидним. Але згодом Русаловський став  священиком Київського Покровського жіночого монастиря, та ще й бізнес-контору «Десятина» з подачі Болдирєва очолив. І ця фірма існує й досі, відмиваючи кошти на релігійній діяльності. А Русаловський якимсь чином у 2008  р. все-таки зумів закінчити  КДА при ректорстві Антонія Паканича. Правда, не все так безхмарно: у 2018 р. протоієрей Русаловський став відповідачем за позовом Данільченко Т. О. до нього самого та до РО «Свято-Покровський жіночий монастир Київської єпархії Української православної церкви», про визнання недостовірною інформацію та стягнення моральної шкоди, судочинство по справі поки що не завершено.

Не лише студенти та випускники, що знаходяться  на  послугах у «Путі православних» (мало не вирвалося —  у Путі(на)), але й окремі викладачі КДА проявляють небувалу громадську активність.

Особливу роль грає лукавий архімандрит Лука (Винарчук), викладач предмету «Духовно-пастирська опіка військовослужбовців та капеланство» в КДА.  В миру —  Винарчук Володимир Васильович, народився у 1967 р. у Черкасах, з 2003  р. перебував у відрядженнях в Іраку та в Косово, що свідчить про високу довіру з боку режиму Кучми. Цей отець має військове звання офіцера, вважається ставлеником митрополита Августина (Маркевича), настоятель храму Архістратига Михаїла на території окремого полку Президента України (був ним у 2012-2018 роках, бо у 2018 р. храм передано УПЦ-КП), та встиг зареєструвати у Києві 17 липня 2012 року «Всеукраїнське об’єднання громадян «Всеукраїнський апологетичний центр в ім’я святителя Іоанна Златоуста». Як значиться в довідках МП, це – антисектантська організація, згаданий і координатор цього об’єднання – пан Бройде Павло Павлович, 1978 року народження, мешканець м. Запоріжжя. Він же заснував «православно-патріотичну» Запорізьку міську молодіжну організацію «Центр патріотичного виховання молоді «Пересвет», яка сформувалась у 2006 р. з колишніх членів партії Дмитра Корчинського «Братство».  Хоча сам більше має стосунок до Києва.

Адже ж митрополит Запорізький Лука (Коваленко) з 2013 року очолює Синодальний відділ УПЦ у справах пастирської опіки козацтва, тому й зрозумілий інтерес цього владики та його земляків з Запоріжжя до проблем православно-патріотичного виховання. Митрополит Лука у 2017 р. їздив у Сербію, а там з ним зустрічався нєкій авторитетний у вузьких колах політик Саша Вуйвич з міста Нові-Сад, що йменується «отаманом Воєводини, козачим єсаулом Посольської станиці у Сербії». Цей діяч та його підлеглі їздили воювати на Донбас, як про це стверджує київська церковно-громадська діячка Тетяна Деркач у книзі «Московский Патриархат в Украине: анатомия предательства». (К., 2018. С. 93).

Неясно, просте співпадіння чи ні, але в одному з блогів читаємо досить цікавий запис від 25 вересня 2016 року: «По благословению митрополита Запорожского и Мелитопольского Луки и при финансовой поддержке мецената Александра Богуслаева в академическую поездку в Македонию и Сербию отправился прихожанин Запорожской епархии, преподаватель Киевской духовной академии Илья Бей. Из Охрида снова через Скопье – в Белград на 23-й Международный византологический конгресс. Из Белграда через Будапешт, Чоп и Львов – обратно в Запорожье».

https://illyabey.livejournal.com/70562.html

Неясно, з ким ще, крім сербського патріарха, зустрічався богослов Бєй Ілля Геннадійович, 1978 року народження, викладач КДА до 2018 року, до речі – також родом з Запоріжжя, як і близький до КДА православно-патріотичний діяч Павло Бройде. Але його шлях з Белграду до Будапешту однозначно пролягав через столицю Воєводини Нові-Сад, тому і зустрічі з загадковим православно-патріотичним отаманом Вуйвичем також не слід виключати, особливо якщо врахувати, що куратороми поїздки були сам владика Лука та народний депутат від Партії регіонів до 2014 року – олігарх Богуслаєв.

Згаданий  вище  громадський діяч Бройде та тепер уже колишній викладач КДА Бєй – не лише  земляки  з одного міста, а й багатолітні колеги по  спільній роботі у громадських організаціях, в основному «православно-патріотичного» та «антиглобалістського» спрямування. Вони були політтехнологами «по найму», організовували  у друкованих виданнях та в інтернеті замовні «піар-кампанії» по лобіюванню інтересів тих чи інших політичних сил. Благо, Бєй мав для цього хороший досвід та освітній рівень: ще при Забузі, у 1998 р. закінчив Київську духовну семінарію (у 2016 р. цей його диплом було визнано державою), а у 2002 р. закінчив магістратуру православного богословського факультету Пряшівського університету (м. Пряшів, Словаччина). Він використовував прийоми православної гомілетики та риторики не для проповіді слова Божого, а для проповіді різного роду політичних ідей та лозунгів, часто дуже далеких від Христового вчення.  Хоча спочатку Бєй використував набуті в семінарії навички ніби і в  благих цілях – він на перших порах займався антисектантською діяльністю у Запоріжжі. Саме з подачі згадуваного вище руху Августина «Путь православних», а також з подачі московського сектоборського проповідника  РПЦ Олександра Дворкіна у 2001 р. у Дніпропетровську та Запоріжжі було створено місцеві осередки міжнародного  антисектантського  об’єднання «Діалог». Зокрема,  молодіжне громадське об’єднання «Запорізький міський центр допомоги жертвам деструктивних культів «Діалог» 27 грудня 2001 року  зареєстрував та очолив місцевий «общєствєннік» Носков Володимир Натанович, останній також став редактором новоствореного сайту «Украина сектантская».

Сюди влаштувалися працювати Бройде і Бєй, як піарщики та консультанти. Але на зборах цієї організації 13 листопада 2002 року вони «відбрунькувалися» в окрему структуру. Юридичним прикриттям для їх діяльності став Запорізький центр духовно-патріотичного виховання молоді «Пересвіт», зареєстрований у Запоріжжі 4 вересня 2004 року під керівництвом Костянтина Котелевського, хоча фактичним куратором та одним з офіційних засновників був Бройде; з ним  же була повязана радикальна молодіжна організація «Словянська гвардія», яку також було засновано за участю Бройде (остання у 2017 р. знята з реєстрації). Починаючи з цього часу, Бройде згаданий як «президент Всеукраинского центра «Диалог», координатор «Ассоциации защиты от психологического насилия», а віце-президентами були обрані юрист Мулюн Анна Леонідівна, 1956 року народження, киянка, юрист Синюк Ігор Миколайович, 1970 року народження, мешканець Запоріжжя, та уже згаданий вище нардеп-регіонал Юрій Болдирєв – основна «криша» нової структури.

Зрештою, саме «Путь православних» під керівництвом Августина, а також Запорізька єпархія УПЦ-МП надавали фінансове сприяння для нової структури. Бройде навіть був референтом у  архієпископа Василія (Златолінського) кілька років. Основними  об’єктами критики  з  боку цього центру стали сатаністи, а також майже «покійне» на  той  час «Біле братство». Щось усе це занадто дрібно, як для високооплачуваного антисектантського центру.

Але ось важлива «фішка» цього центру. Цитую Павла Бройде: «Ведь большинство тоталитарных сект имеют доктрину вполне земного «рая», естественно, под их полным контролем. И сей час формируются механизмы прихода к власти. За ними стоят мощные финансовые возможности, а значит СМИ, коррумпированные чиновники и депутаты. Секты создают свои боевые отряды — службы безопасности или группы порядка у неохаризматиков, кшатрии у кришнаитов, «казачки» Богородичного Центра, боевики «Белого Лотоса», «морская организация» у сайентологов, боевики-наемники УНА-УНСО у филаретовского раскола и т.д.» (Вестник пресс-службы УПЦ. 2002. №14).

Ну майже про всіх згадав, тільки про МП та його «бойові козацькі загони» забув»! А теза про «безблагодатну та  неканонічну  секту УПЦ-КП» — це був дуже важливий та переконливий  пропагандистський прийом УПЦ-МП на той час, який з отриманням Томосу для ПЦУ у 2019 р. все ж втратив свою основну аргументацію.

Але повернемося до сектоборської діяльності піар-команди Бройде-Бєя. Так, 26 травня 2004 р. Бєй і Бройде були «засвічені» у скандалі на Первомайському кладовищі м. Запоріжжя, коли місцеве угрупування сатаністів під керівництвом колишнього семінариста (!) Олега Федоренка майже на їх очах потрощило 20 надгробків, хоча можна було їх вчасно зупинити; міліція вандалів арештувала, але із великим запізненням. З цього приводу усунутий від керівництва запорізьким осередком «Діалог-центру» журналіст Носков закидав команді Бройде-Бєя нерішучість і слабкість роботи (Носков В. Н. Сатанисты в большой политике // Газета «Украина криминальная». 24.06.2004).

Ця ж піар-команда, зрадивши свої «ультраправославні» принципи, пішла на послуги до «розкольника» Дмитра Корчинського – на той час парафіянина РПЦЗ, який з 2002 року очолював «антипомаранчеву» партію «Братство», та вирішив з метою «антипомаранчевої» пропаганди висунути свою кандидатуру на пост президента України у 2004 р. Тоді ж йому запропонували свої послуги у якості політтехнологів та агітаторів наші герої, і вже 8 вересня 2004 року постановою Центрвиборчкому України №498 Бройде і Бєй були зареєстровані довіреними особами кандидата Корчинського на президентських виборах. Цікаво, що Бройде навіть був одним з засновників Запорізького обласного осередку партії «Братство».

Далі громадська діяльність Бєя активізувалася ще більше. Так, 25 серпня 2005 року Бєй зареєстрував та очолив молодіжну громадську організацію «Аналітично-консультаційне агентство Політрада», також силами Бєя та Бройде було утворено російськомовний сайт політичного піару «Политсовет». 30 липня 2007 року Бєй зареєстрував газету «Сталеве Запоріжжя», яка виходила понад рік. Також 10 грудня 2007 року зареєстрував та очолив «Східноукраїнське словацьке національно-культурне товариство» у м. Запоріжжя.

Черговим шефом Бєя став запорізький бізнесмен Юрій Ловчіков, під керівництвом якого Бєй 5 лютого 2007 року виступив як засновник телекомпанії «МИР-ТВ», другим засновником якої став шоумен Руслан Тупилко. Ловчиков тоді очолював осередок «Всеукраїнської партії Миру і Єдності» — сили, націленої на «общеславянское единство», яка йшла окремим номером на позачергових парламентських виборах 2007 року, а отже, Бєю довелося досить активно піарити новий політичний проект серед мешканців козацького краю. Цікаво, що місцем проживання Бєя в реєстраційних документах «МИР-ТВ» чомусь було вказано м. Марганець Дніпрпопетровської обл., хоча насправді він жив у Запоріжжі. За деякими даними, у 2006 р. Бєй реєстрував у м. Марганець місцевий осередок Всеукраїнської громадської організації  «Союз православних громадян України» — дітища одіозного Валерія Каурова. Не менш важливим напрямом діяльності команди Бройде-Бєя на той час було «православно-патріотичне виховання».

У 2008 р. вийшов друком черговий  «перл» Бєя під назвою «Православное обоснование патриотизма». Там він доводить, що патріотизм та національна свідомість начебто  чужі православній традиції. Ну й  пише зокрема таке: «Патриотизм – продукт падшего мира, а потому для Церкви он не может бать абсолютным и самоценным. Я далек от мысли, что ідеологія патриотического воспитания на Украине способна переменить националистические основания на христианские, но что нам мешает начать с себя?»

Ну і справді, для чого ж потрібен той патріотизм в УПЦ-МП? Краще ж, за звичкою, й далі піарити ідеологію «русміра». 3 лютого 2009 року Бройде зареєстрував та очолив у Запоріжжі ТзОВ «Піар Агенство Тасс», а у 2012 р. заснував дві дублюючі газети: «Запорожское время» (видання агенції «Тасс»), и «Запорожье криминальное» (видання товариства «Пересвіт»). З цими структурамии працював і Бєй. У 2010 р. Бєй став головним редактором новоствореного політичного сайту «Паноптиком», засновником якого став усе той же Бройде.

А з перемогою у 2010 р. команди Януковича, перед УПЦ-МП та для піар-команди Бройде-Бєя відкрилися нові можливості. Їхній піар-дует перебрався до Києва, де вдалося обєднати зусилля з академічною командою Паканича-Буреги,  а також з аскетично-чернецьким «молодіжно-просвітницьким» товариством Черепанова-Винарчука. Мова йде уже про згаданого вище архімандрита Луку (Винарчука),  а також про намісника Київського Іонинського монастиря – єпископа Іону (Черепанова). Саме  на  території останнього монастиря, при Молодіжному відділі УПЦ, який очолював єпископ Іона, діяв координований  Бройде «Апологетичний центр  св. Іоанна Златоуста», хоча формальним головою центру  по документам числився Лука (Винарчук). Піклувальну ж раду центру очолював єпископ Іона. Правда, перебування Бройде у Києві завершилося у вересні 2013 р., коли був арештований його спонсор  з Запоріжжя – бізнесмен Євген Анісімов. Тоді ж сам Бройде раптово втік до Ізраїлю, а вже у 2014 р. вигулькнув у  Москві

Але повернемось до  Апологетичного центру св. Іоанна Златоуста, що діє з 2012 р. при Іонівському  монастирі. В березні  2013 р. у семінарах центру брав участь і  Бєй, який у 2012 р. одночасно  з  Бройде переїхав до Києва. Маючи простий спеціалітет у КДС (визнаний у 2016 р. державою), Бєй тим не менш влаштувався викладачем КДА, та секретарем кафедри у Буреги.

А ось тут найцікавіше:  Бурега у своїх статтях жорстко боровся проти «політичного православія», а тим часом у нього паралельно у 2012-2017 роках працював політтехнолог  Бєй, який політичною пропагандою та  піаром займався  майже  постійно, у  перервах між викладанням і виступами на  богословських конференціях, адже залишався редактором декількох запорізьких політичних сайтів. Більше того, Бєй навіть у період викладання у КДА долучився до створення нових  громадсько-політичних структур. Так, 7 липня 2014 року став засновником громадянської організації «Громадянський блок», яку очолив запорізький піарщик Сергій Биков; цікаво, що у реєстраційних документах адресою Бєя було вказано уже не Запоріжжя, а село Жукля Корюківського району Чернігівської області.

Чим же зайнявся цей піарщик у стінах КДА, які «послушання», точніше – які політтехнологічні  замовлення  на  нього було покладено командою Паканича-Буреги?

Перш за все – під його критику кілька разів потрапляв випускник КДА, тоді ще архімандрит Гавриїл (Кризина), який 30 січня 2001 року  зареєстрував при Києво-Печерській Лаврі «Спілку православної молоді в імя преп. Нестора Літописця», був впливовим православним молодіжним лідером. З подачі команди Паканича-Бурегиновоявлений «богословський експерт» Бєй почав критикувати богословські праці архімандрита Гавриїла, хоча сам не  мав жодних великих досліджень, та й захищене ним у Словаччині звання магістра в Україні державного визнання поки що не отримало.

Далі нападки Бєя та Чорноморця з подачі команди Паканича-Буреги  розгорнулися проти викладачів Ужгородської української богословської аккадемії (УУБА). Адже їхній заклад посмів назвати себе академією, хоча монопольне право  називатися богословською академією завжди відстоювала КДА, яка вважає себе центром бьогословської науки. А тут раптом —  ще  й проукраїнський  напрямок в церковному житті, який утверджувала своєю діяльністю УУБА, почав дратувати Москву. Саме тому кремлівські ляльководи і стали смикати за повідки своїх київських маріонеток з КДА, спонукаючи їх до цькування. Можливо, команда Паканича-Буреги мріяла рейдерським шляхом «віджати», перепідпорядккувати  собі УУБА, що при режимі Януковича виглядало досить ймовірним.Тому вони активно запускали дезу про «слабкий науковий потенціал» останньої – так, ніби КДА могла похвалитися великими науковими досягненнями.

Декілька разів Бурега, Бєй та Чорноморець писали статті проти УУБА як  під власними  іменами, так і під псевдонімами. Певним колективним альтер-его цих людей  став  акаунт «Живого журналу» під ніком «Кафарос». Фактично, це був злив таємниць особистого життя багатьох церковних діячів – монахів, єпископів, частина яких навчалася в КДА. Кількість обпльованих ним духовних осіб була досить велика, але серед них найбільшої уваги були «удостоєні» викладачі УУБА та митрополит  Олександр (Драбинко). Особу цього ЖЖ-юзера згодом вдалося встановити, оскільки цей персонаж сам себе проявив.

Зокрема, під «викривальною» статтею Бєя проти отця Гавриїла (Кризини) тут же одночасно коментують і сам Бєй (нік «Політсовєт»), і якийсь коментатор  під ніком «Дедулькавострый», любитель похабних пародій  на  акафісти. Швидше за все, судячи зі стилю — власник Живого Журналу по зливу компромату на духовенство «Кафарос», в чому його там же в коментарі викривав коментатор «Тім»

https://www.religion.in.ua/main/34344-plagiatchik-v-goskomissii-ili-snova-na-te-zhe-grabli.html

А ось – ще одна, попередня стаття, на цей раз уже авторства архімандрита  Арсенія (Бочкаря), про канонічність єпископату УАПЦ. Там  знову коментував той самий чорний піарщик під ніком «Дедулькавострый», і там же вставив свій коментар і Бурега:

https://www.religion.in.ua/main/history/29430-do-pitannya-pro-kanonichnist-yepiskopatu-uapc.html

Звідси напрошується висновок, що «Живий Журнал» під нікомКафарос створювали саме Бурега та Бєй. І якраз своїми синхронними, одночасними коментарями на сайті «Релігія в Україні» по одній і тій самій «злободенній» для них тематиці – про викладачів УУБА вони себе викрили …

Але існують речі, більш серйозні та небезпечні, ніж інтернет-тролінг.

В листопаді 2014 року російський журналіст Владислав Мальцев опублікував  розмову з Бройде, яка відбувалася, ясна річ, у Москві, хоча мова велась так, ніби Бройде знаходиться в Україні:

https://svpressa.ru/politic/article/103055/

Начебто, що тут такого? Але в жовтні 2016 р. було оприлюднено зламану переписку помічника президента РФ Владислава Суркова з його московськими попихачами, де зокрема йшла мова про уже відомого нам колегу та друга Бєя, піар-технолога Павла Бройде, який на той час уже жив у Москві. 8 липня 2014 року, як випливає з переписки, Бройде зустрічався у Москві з представником Суркова – Георгієм Брюсовим, на зустрічі намагався добитися спонсорської допомоги для відновлення роботи в Україні.

https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/34549-izvestnyj-apologet-i-sektoborec-upc-pytalsya-privlech-cerkovnyj-aktiv-dlya-politicheskix-proektov-kremlya.html

У березні 2017 р завідувач відділом релігії російського видання «Life» Владислав Мальцев, який працював у команді помічника президента Росії Владислава Суркова, розповів, як він підключив до співпраці з Кремлем PR-технолога Павла Бройде, відомого як координатора згаданого Всеукраїнського апологетичного центру. Цей апологет і «сектоборець» УПЦ в свою чергу, до свого вимушеного залишення України 2013 року, намагався залучити церковний актив до політичних проектів Кремля.

https://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/35925-obnarodovany-novye-podrobnosti-sotrudnichestva-pr-texnologa-iz-otdela-po-delam-molodezhi-upc-s-komandoj-pomoshhnika-prezidenta-rf.html

Ось тут і вимальовується досить цікаве  «політичне  обличчя» викладацького колективу КДА, особливо враховуючи той факт, що у лютому 2012 року, наприклад, у Москву на черговий семінар під керівництвом Дворкіна їздив і архімандрит Лука (Винарчук), і Бройде.

Можливо, саме через скандальний «злив» листування Бройде у 2017 р. порвав з УПЦ-МП і його багатолітній колега по численним замовним піар-акціям, викладач КДА Ілля Бєй, зрозумівши певну хиткість та неоднозначність свого становища. На відміну від свого друга – сектознавця Павла, Бєй вибрав для себе шлях Савла: з критика та викривальника «українських розкольників» перетворився на апологета ПЦУ, будемо вірити, що це щиро.

Викриття у 2017 р. секретної переписки Бройде з прокремлівськими діячами призвело також до того, що безпосереднього керівника Бройде по Апологетичному центру св. Іоанна Златоуста – архімандрита Луку (Винарчука), викладача КДА, за вказівкою командування ЗСУ було відсторонено від капеланства, і тепер останній уже не їздить в зону АТО, як раніше.

Говорячи  загалом про боротьбу команди Паканича-Буреги проти «політичного православія», можна сказати наступнее. Усе це була  гра на  публіку, окозамилювання. Паканич можливо дійсно  маргіналізував, послабив певні «православно-патріотичні» проекти, той же «Путь православних», але при цьому посприяв устворенню нових «православно-політичних» структур. Такою став зареєстрований з  благословення Паканича 17  жовтня  2011 року  «Союз православних  сил «СПАС», який очолив бізнесмен  Юрій Цікаленко з м. Вишневе. Отже, Паканич лише «переформатував» структури політичного православія.

Команда Паканича-Буреги продовжує проявляти певну активність, особливо у світлі недавнього надання  Томосу, та полемічної боротьби щодо нього.

Справа в тому, що з критикою Томосу вийшла полемічна стаття Буреги. А слідом за нею – майже ідентична за змістом стаття його екс-підлеглого Іллі Бея. Якщо Бурега різко критикує Томос та Статут УПЦ, говорить про неповну автокефалію, про ущемлення Константинополем прав ПЦУ, то Бей про це говорить нібито як у позитивному ключі. Риторичні прийоми різні, але насправді обидві публікації перегукуються між собою, наче вони написані під копірку. Хоча ідеї статей — різні, але суть простежується однакова.

Основний аргумент Буреги зводиться ось до чого: «В Томосе спеціально говорится, что он вручается не только Киевскому митрополиту, но и Президенту Украины. Можно сказать, что Томос написан из перспективы «симфонии» между светской и церковной властью, которая в начале XXI в. выглядит как очевидный анахронизм». Звинувачуючи президента України  у намаганнях створити симфонію, Бурега чомусь не хоче згадувати про симфонію Кремля з Московською Патріархією, якій залишається підпорядкованим і він сам, і його КДА.

А ось ще один екс-активіст руського міру з того кола, яке близьке до КДА – це Шуміло Сергій Вікторович, 1976 року, родом з Чернігова. Нещодавно він дуже «пропіарився» заявою про те, що більша частина монастирів Афону відмовилася підтримати Томос про автокефалію ПЦУ.

Спершу Шуміло був відомий, як парафіяльний староста Релігійної громади Святителя Миколая Чудотворця та званої «Руської Істинно-Православної Церкви»(у підпорядкуванні Тихона Пасєчніка, громадянина РФ) у м. Бровари Київської області, яку було зареєстровано розрядженням голови Київської облдержадміністрації від 30 червня 2009 року. У 2017 р. діяльність громади Руської ІПЦ у Броварах було припинено зусиллями самого Шумила, як ліквідатора, що повязано з ймовірним переходом Шумила до УПЦ-МП, його відходом від декларованих ним же принципів «катакомбної» та «антисергіанської» ідеології його брата Віталія Шумила та Дмитра Ромашова — лідерів громади ІПЦ м. Чернігова.

А ще перед тим, у 2015 р. Шуміло зблизився з КДА та Київською митрополією УПЦ, хоча ще у 2014 р. брав участь у науковій конференції УПЦ-КП у Київській православній богословській академії. Але промосковський вектор у його поглядах все-таки переміг, тому тепер його так званий «Інститут афонської спадщини» проводить конференції під крилом Київської митрополії та КДА, що було б неможливим без «височайшого одобрєнія» у Москві. Як і факт розміщення публікацій Шумила у «Вестнику ПСТГУ», друкування його праць у видавництвах Москви та Серпухова.

Цікаво, що КДА продовжує випускати навіть явних церковних ізгоїв. Ось, наприклад, служив на парафії святителя Миколая у с. Ільківці Вінницького району висвячений у 1999 р. ієромонах Серафим (Крутяк), який разом з ігуменом  Веніаміном (Малігловкою) займався пророцтвами, а також передбачав долю людям по фото, тобто мольфарив майже як закрапатський чаклун,  вичитував демонів, знімав «порчу», проводив  «розганяння хмар». У 2014 р. митрополит Симеон  заборонив у служінні як «чудотворця»Малігловку, так і його учня Крутяка, який на  той час був студентом КДА. Ну й щоб ви думали, сталося далі? У 2017 р. заборонений у служінні Серафим Крутяк таки отримав диплом кандидата богословія, захищений у КДА.

Паканич насаджав свої «закарпатсько-русинські» кадри не лише в КДА, але і на багатих парафіях Києва. Серед його креатур – настоятель храму ікони Богоматері  «Помічниця в пологах» свящ. Іоанн Сухоняк, настоятель  храму на честь преподобного Сергія Радонезького в Солом’янському районі м.Києва прот. Олександр  Кошилка, уже згаданий прот. Василій Мучичка, який посів багату  парафію в  селі Новосілки Вишгородського  району,та ряд інших.

Останнім часом довелося чути й позитивні новини. З «паканатом» КДА порвав викладач, прот. Олег Скнар, також порвали з УПЦ-МП та перейшли в ПЦУ випускники КДА, священики-патріоти Андрій Дудченко, Савва-Вячеслав Зарицький, Тарасій Козка, протодиякон Ростислав Воробій.

Але Паканич-Бурега та очолюваний ними «закарпатський клан» (саме тих хто заради московської годівниці зрадив свої рідні гори і всю неньку Україну) продовжує тримати КДА в обіймах Московського Патріархату.А отже, церковний «паканат» продовжує рости та міцніти…

Щоправда, якщо рано чи пізно вдасться розкрити усі антимайданівські секрети  та скрепи академічного паканату, зняти ореол  таємничості або конспірації з їхніх спецпроектів, то правоохоронці постануть перед дилемою: що з ними робити? І «мольфарські» здібності їх не врятують,  адже кремлівці своїх кидають і переможеним не допомагають. Можливо на їхніх іменах у Москві  спробують зробити піар заради створення навколо них образу мучеників та сповідників  віри. Але це пройде швидко.

Адже використані лузери їм не потрібні.

Іван Верстянюк

Редакція не завжди поділяє погляди авторів, але завжди їх захищає. 

Добавить комментарий

Войти с помощью: 

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

UkrNET - поисково-информационный ресурс